Діагностика пам’яті дітей старшого дошкільного віку

     Таким чином, запам'ятовування можна визначити  як процес пам'яті, в результаті якого  відбувається закріплення нового шляхом пов'язання його з придбаним раніше.

     Успішність  запам'ятовування визначається можливістю включення нового матеріалу в систему осмислених зв'язків. Залежно від місця процесів запам'ятовування в структурі діяльності розрізняють довільне і мимовільне запам'ятовування. В разі мимовільного запам'ятовування людина не ставить перед собою завдання запам'ятати той або інший матеріал. Пов'язані з пам'яттю процеси виконують операції, обслуговуючі інші дії. В результаті запам'ятовування носить відносно безпосередній характер і здійснюється без спеціальних вольових зусиль, попереднього відбору матеріалу і свідомого вживання яких-небудь мнемонічних прийомів. В той же час залежність запам'ятовування від цілей і мотивів діяльності зберігається і в цьому випадку. Як показали дослідження психологів П.І. Зінченко, А.А. Смирнова, мимовільне запам'ятовування виявляється значно успішнішим, коли матеріал, що запам'ятовується, входить у вміст мети виконуваної дії. Важливу роль грає і специфіка вирішуваного завдання. Орієнтування на смислові, семантичні зв'язки веде до глибшої обробки матеріалу і тривалішого мимовільного запам'ятовування[11, с. 399].

     Довільне  запам'ятовування є спеціальною  дією, конкретне завдання якої запам'ятати  точно, на максимально тривалий термін, з метою подальшого відтворення  або просто пізнавання – визначає вибір способів і засобів запам'ятовування, а тим самим впливає і на його результати.

     Збереження  – це утримування завченого в  пам'яті, тобто збереження слідів і  зв'язків в мозку. Розрізняють  активне і пасивне збереження. У першому випадку утримуваний  матеріал піддається внутрішнім перетворенням, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв'язків, що різко збільшує вірогідність його подальшого відтворення, в другому випадку подібних активних перетворень виявити не удається.

     Забування – зникнення, випадання з пам'яті, тобто процес згасання, ліквідації, "стирання" слідів, загальмовування зв'язків. Забування вперше досліджувалося Г. Еббінгаузом (1885), що експериментально встановив тимчасову залежність збереження в пам'яті безглуздого вербального матеріалу. Подальші дослідження показали, що темп забування залежить: від об'єму матеріалу, усвідомленості, схожості матеріалу, інтерферує від міри значущості матеріалу і включеності його в діяльність суб'єкта і так далі. Неможливість пригадати який-небудь матеріал не означає, що він абсолютно забутий: забувається конкретна форма матеріалу, але його значимий для суб'єкта вміст піддається якісним змінам і включається в досвід суб'єкта.

     Згідно  інтерференційним теоріям, забування  є наслідком стирання сліду пам'яті під впливом проактивної і ретроактивної інтерференції. По Р. Аткінсону, довготривала пам'ять вічна, а забування відбувається таким чином: ключем для пригадування є вибір пробної інформації, завдяки якому активізуються відповідні пошукові набори в сховищі довготривалої пам'яті; неадекватний же вибір пробної інформації і подальші невдале відтворення і наводить до ефекту забування. Але і це теорія уразлива, оскільки не пояснює всіх феноменів забування[1, с. 384].

     Ці  два процеси (збереження і забування), протилежні по характеру, по суті справи представляють різні характеристики одного процесу: про збереження матеріалів пам'яті ми говоримо тоді, коли немає забування, а забування – це погане збереження матеріалу в пам'яті. Тому збереження – це не що інше, як боротьба із забуванням.

     Забування – вельми доцільний, природний і  необхідний процес і далеко не завжди повинен оцінюватися негативно. Не володій ми здатністю забувати, наша пам'ять була б заповнена  масою дрібних і непотрібних  відомостей, фактів, деталей. Мозок наш був би переобтяжений інформацією. А забування дає можливість мозку звільнятися від надлишкової інформації.

     Пізнавання  і відтворення. Результати запам'ятовування і збереження виявляються в пізнаванні і відтворенні.

     Відтворення – процес появи в свідомості вистав пам'яті, раніше сприйнятих думок, здійснення завчених рухів, в основі чого лежить пожвавлення слідів, виникнення в них збудження. Пізнавання – поява відчуття знайомості при повторному сприйнятті.

     Відтворення на відміну від пізнавання характеризується тим, що образи, закріплені в пам'яті, актуалізуються без опори на вторинне сприйняття тих або інших об'єктів. Фізіологічно це означає наявність різних слідів – стійких, міцних (відтворення) або слабких, нестійких і неміцних (пізнавання).

     Пригадування  – найбільш активне відтворення, пов'язане з напругою і вимагає  певних вольових зусиль. Процес пригадування протікає успішно, коли забутий факт відтворюється не ізольовано, а у  зв'язку з іншими фактами, подіями, обставинами  і діями, що збереглися в пам'яті[30, с. 432].

     1.3 Види пам'яті

     Форми прояву пам'яті надзвичайно багатообразні. Пояснюється це тим, що пам'ять обслуговує всі види багатообразної діяльності людини.

     У основу видової класифікації пам'яті  покладено три основні критерії:

     1) об'єкт запам'ятовування, тобто те, що запам'ятовується, Це предмети і явища, думки, рухи, відчуття. Відповідно цьому розрізняють такі види пам'яті, як образна, словесно-логічна, рухова і емоційна;

     2) міра вольової регуляції пам'яті.  З цієї точки зору розрізняють довільну і мимовільну пам'ять;

     3) тривалість збереження в пам'яті.  В даному випадку мають на  увазі короткочасну, довготривалу  і оперативну пам'ять.

     Таким чином, ми бачимо, що всі види пам'яті  розрізняють залежно від того, що запам'ятовується і наскільки довго пам'ятається.

     Образна пам'ять – це пам'ять на вистави, на картини природи і життя, а  також на звуки, запахи, смаки. Вона буває зрячою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою. Якщо зорова і слухова  пам'ять зазвичай добре розвинені  і грають провідну роль в життєвому орієнтуванні всіх нормальних людей, то дотикову, нюхову і смакову пам'ять у відомому сенсі можна назвати професійними видами: як і відповідні відчуття, ці види пам'яті особливо інтенсивно розвиваються у зв'язку із специфічними умовами діяльності

     Вмістом словесно-логічної пам'яті є наші думки. Думки не існують без мови, тому пам'ять на них і називається  не просто логічною, а словесно-логічною.

     У словесно-логічній пам'яті головна  роль належить другій сигнальній системі. Цей вигляд пам'яті є специфічно людським виглядом, на відміну від рухової, емоційної і образної, які в своїх простих формах властиві і твариною. Спираючись на розвиток інших видів пам'яті, словесно-логічна пам'ять ставати ведучій по відношенню до ним, і від її розвитку залежить розвиток всіх інших видів пам'яті. Вона грає провідну роль в засвоєнні знань в процесі навчання.

     Рухова  пам'ять це запам'ятовування, збереження і відтворення різних рухів і  їх систем. Величезне значення цього  вигляду пам'яті полягає в тому, що вона служить основою для формування різних практичних і трудових навиків, рівно як і навиків ходьби, листи і так далі Без пам'яті на рухи ми повинні були б кожного разу вчитися спочатку здійснювати ті або інші дії.

     Залежно від цілей діяльності пам'ять  ділять на мимовільну і довільну. Запам'ятовування і відтворення, в якому відсутня спеціальна мета щось запам'ятати або пригадати, називається мимовільною пам'яттю. У тих випадках, коли ми ставимо таку мету, говорять про довільну пам'ять. У останньому випадку процеси запам'ятовування і відтворення виступають як спеціальні, мнемічні дії.

     Мимовільна  і довільна пам'ять в той же час є двома послідовним рівнем розвитку пам'яті. Кожен по своєму досвіду  знає, яке величезне місце в  нашому житті займає не довільна пам'ять, на основі якої без спеціальних мнемічних намірів і зусиль формується основна і за об'ємом, і по життєвому значенню частина нашого досвіду. Проте в діяльності людини незрідка виникає необхідність керувати своєю пам'яттю. У цих умовах важливу роль грає довільна пам'ять, що дає можливість навмисно завчити або пригадати те, що необхідне.

     Пам'ять  довготривала – підсистема пам'яті, що забезпечує тривале (години, роки, інколи десятиліття) утримання знань, а  також збереження умінь і навиків  і що характеризується величезним об'єктом інформації, що зберігається. Основним механізмом інформації. Основним механізмом введення даних в пам'ять довготривалу і їх фіксації зазвичай вважається повторення, яке здійснюється на рівні короткочасної пам'яті. Проте чисте механічне повторення не наводить до стійкого довготривалого запам'ятовування. Крім того, повторення служить необхідною умовою фіксації даних в довготривалій пам'яті лише в разі вербальної інформації. Вирішальне значення має осмислена інтерпретація нового матеріалу, встановлення зв'язків між ним і тим, що вже відоме суб'єктові.

     Центральну  роль при короткочасному утриманні  даних грають процеси внутрішньої  назви і активного повторення матеріалу, що протікають зазвичай у  формі прихованого промовляння. Виділяють два види повторення. У першому випадку воно носить відносно механічний характер і не наводить до яких-небудь помітних перетворень матеріалу. На відміну від довготривалої пам'яті, в короткочасній пам'яті може зберігатися лише дуже обмежена кількість інформації - не більше 7±2 одиниць матеріалу. Сучасні дослідження показують, що обмеження короткочасної пам'яті не служать перешкодою при запам'ятовуванні великих об'ємів осмисленого перцептивного матеріалу. Крім того, виділяють в окремий вигляд пам'яті – оперативну пам'ять[5, с. 432].

     Оперативною пам'яттю називають запам'ятовування якихось відомостей, даних на якийсь час, необхідне для виконання  операції, окремого акту діяльності. Наприклад, в процесі здобуття результату утримувати в пам'яті дії необхідно до проміжної операції, які надалі можуть бути забуті.

1.4. Мимовільна пам'ять дошкільників і умови її розвитку

    Розширення  кругозору, оволодіння знаннями, навичками і вміннями, ускладнення діяльності, стосунків з дорослими зумовлюють зміни, якісні перетворення у пам'яті дитини. На основі запам'ятовування дитина розповідає вивчений вірш, використовує у грі засвоєні правила, відтворює показані їй рухи. Іноді дошкільнику не вдається відтворити предмет, згадати вірш, але він легко впізнає їх при наступному сприйманні. У такому разі відсутнє відтворення матеріалу, однак наявне впізнавання, якому також передує запам'ятовування.

    Запам'ятовування буває мимовільним (нецілеспрямованим) і довільним (цілеспрямованим). Залежно  від особливостей цих процесів пам'ять поділяють на мимовільну і довільну.

    Мимовільна  пам'ять — запам'ятовування і відтворення матеріалу, яке здійснюється без контролю з боку свідомості і без докладання зусиль.  [15, с. 198]

    Пам'ять  дошкільника здебільшого мимовільна, тобто найчастіше він не ставить  перед собою свідомої мети щось, запам'ятати. Запам'ятовування і пригадування відбуваються у діяльності і залежать від її характеру. Як стверджують психологи, джерелом пам'яті дитини є інтерес. Вона легко і надовго запам'ятовує те, що її цікавить, приваблює своєю яскравістю, незвичністю, динамізмом, з чим вона активно діяла (гралася, конструювала, перекладала тощо). Істотну роль при цьому відіграє слово: називання предметів сприяє кращому їх запам'ятовуванню. Залежить розвиток пам'яті і від характеру мовної діяльності, яка вимагає запам'ятовування словесного матеріалу, а також ігрової діяльності.

    Мимовільна  пам'ять є необхідним елементом  і закономірним продуктом пізнавальної і практичної діяльності людини, оскільки забезпечує збереження, актуалізацію одержуваної людиною інформації, регуляцію її поведінки. Вона має вибірковий характер, пов'язана з мотивами і цілями діяльності. Ефективність мимовільного запам'ятовування залежить від ролі у структурі діяльності об'єктів, які дитина сприймає. Отже, необхідною умовою мимовільного запам'ятовування є дійове ставлення до матеріалу. Це підтвердив експеримент з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку, яким було запропоновано класифікувати зображені на 15-ти картинках предмети. На них також були написані числа. У цьому досліді діти добре запам'ятовували предмети, а числа їх пам'ять не фіксувала. У другому досліді необхідно було розкласти ті самі картинки у порядку зображених на них чисел. Цього разу діти запам'ятовували числа, а не предмети. Предмети і числа вони добре запам'ятовували лише під час виконання якихось дій з ними. Експеримент довів, що мимовільне запам'ятовування під час змістовної для дитини діяльності завжди продуктивніше, ніж довільне. Наприклад, під час класифікації картинок за змістом зображених на них предметів діти запам'ятовували їх краще, ніж у досліді, у якому їм потрібно було запам'ятати картинки, розклавши для цього їх на групи.

    Продуктивність  мимовільного запам'ятовування підвищується, якщо запропоноване дитині завдання передбачає активне орієнтування у матеріалі, виконання мислительних операцій (придумування слів, установлення конкретних зв'язків тощо)[8, с. 167 ].