Українська термінологія в діловому спілкуванні

                                     ПЛАН 
 
 

ВСТУП……………………………………………………………………………3 
1. Термін та його ознаки. Термінологія як система…………………………4- 7 
2. Способи творення термінів………………………………………………....7-8 
3. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькогалузева термінологія. Професіоналізми і номенклатурні назви…………………………………….8-10 
4. Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту. ……………………………………………….10-14

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….15

Список використаної літератури……………………………………………...16 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  ВСТУП 
 

     Актуальність теми. В умовах розбудови України, утвердження її на міжнародній арені, закріплення української мови як державної, розширення процесів демократизації нашого суспільства постала постійна потреба впровадження української мови в усі сфери життєдіяльності держави, забезпечення використання її у професійній діяльності кожного. Фахівці нової генерації повинні бути  кваліфіковані, грамотні, мовно компетентні, які б досконало, ґрунтовно володіли українською літературною мовою у повсякденно-професійній, офіційно-документальній сфері, зокрема набули навичок комунікативно виправданого використання засобів мови, оволоділи мовою конкретної спеціальності, фаху, засвоїти відомостеі про літературні норми усіх рівнів мовної ієрархії — на формування навичок професійної комунікації, студіювання особливостей фахової мови, на розвиток культури мови, мислення і поведінки особистості. [2; с. 23].

      Метою є підвищення рівня загальномовної підготовки, мовної грамотності, комунікативної компетентності особи, практичне оволодіння основами офіційно-ділового, наукового, розмовного стилів української мови, що забезпечить професійне спілкування на належному мовному рівні.

      Завдання теми:

• сформувати чітке і правильне розуміння ролі державної мови у професійній діяльності;
• забезпечити досконале володіння нормами сучасної української літературної мови та дотримання вимог культури усного й писемного мовлення;
• виробити навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;
• розвивати творче мислення студентів;
• виховати повагу до української літературної мови, до мовних традицій.
• сформувати навички оперування фаховою термінологією.

1. Термін та його  ознаки. Термінологія  як система

 
      Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовільняють потреби спілкування людей в найрізноманітніших сферах. Однією з таких підмов є наукова мова (інші назви мова науки й техніки, фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія. 
Наукова термінологія вище породження людської думки, національної за своїми витоками і формою, міжнародної за поширенням. Професійне спілкування в будь якій галузі неможливе без термінології. 
      Вивчення проблем термінології надзвичайно актуальне з кількох причин. 
По перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов. Саме термінологія як частина природної людської мови є найуніверсальнішим засобом зберігання, передавання, оброблення інформації. Обсяги ж інформації зростають шаленими темпами: за даними науковців, зараз її обсяги подвоюються через кожні п'ять сім років, що спричиняє так званий "термінологічний вибух" появу великої кількості нових термінів. [8; с. 75]. 
     По друге, наукове знання інтернаціональне за своєю природою. У сучасному світі відбуваються потужні інтеграційні процеси, які не оминають наукової сфери і висувають проблему міжнародної стандартизації термінів як основи для порозуміння між фахівцями різних країн.  
      По третє, українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо. 
Термін (від латин. terminus межа, кінець) це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами є такі назви, як пінобетон, видатки, мінералізація гумусу, брутто прибуток, вододжерело, господарський механізм. 
      Термінологія 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо.  
Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. На чому ґрунтується системність термінології? 
       Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають множинам термінів системного характеру: 
1) логічними зв'язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв'язки а вони є в кожній науці, то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними); 
2) мовними зв'язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо видові і т.д.). Академік Реформатський про ці особливості терміна сказав образно: "Термін служить двом панам науці і мові". [4; с. 57]. 
Таким чином, термінологія це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв. 
При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна: 
1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін "розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів" і значення загальновживаного слова ножиці.  
2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: поверхневий іригаційний стік, короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансово господарська операція, інфільтраційне живлення приканального купола підґрунтових вод поливними водами, Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій. 
3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.  
4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторський висновок є вислів "документ, що містить результати аудиторської перевірки". 
      Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:  
нейтральність, відсутність емоційно експресивного забарвлення;  
відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: кольматаж - кольматування - кольматація, жирант індосант, профіцит прибуток зиск вигода);  
інтернаціональний характер (знаючи терміни інтернаціоналізми, легко спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес: рамбурсація, ампліація, сапропель, польдер, драйвер, лаж);  
стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним, наприклад: акредитив з платежем на виплат); 
здатність утворювати похідні, наприклад: зношення зношування зношеність зношуваний; зрошення - зрошування - зрошувальний - зрошувач.  
      Проте усе це вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам. [6; с. 34].

 
2. Способи творення  термінів

 
      Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами: 
1. Вторинна номінація використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: гідрометричний равлик, споживчий кошик, гальмівний барабан, відплив капіталу, миша комп'ютера, вексельний портфель, брівка траншеї, поливне крило. Це найдавніший спосіб термінотворення. 
2. Словотвірний утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, перезволоженість), суфіксів (підгортальник,оборотність), складанням слів і основ (вакуум-помпа, матеріаломісткість, сумішоутворювач), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), МК (магістральний канал). Цей спосіб термінотворення один із найпродуктивніших на всіх етапах становлення термінології, включаючи сучасний. 
3. Синтаксичний використання словосполучень для називання наукових понять: планування виробництва, капіталодефіцитні країни. Терміни словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів. Синтаксичний спосіб найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час. 
4. Запозичення називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, седиментація, картридж, бюргшафт.  
Причини запозичання термінів різноманітні:  
запозичання терміна разом з новим поняттям: бонус "додаткова винагорода", "додаткова цінова знижка", "комісійна винагорода";  
паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): іригація - зрошення; рамбурсувати повертати борг; процент - відсоток; суфозія - вимивання; імпорт ввіз;  
пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені і власні терміни: пролонгація продовження терміну чинності угоди;  
відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна: ліквідат юридична особа боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв'язку з її ліквідацією. [5; с. 83]. 
      Неоднозначним є і ставлення до запозичених термінів. Деякі термінознавці так звані пуристи заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20 х роках 20 століття і в українській). Проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об'єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно бути більше 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати термінологією національного обличчя.  
      Проте слід негативно оцінювати вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода диспач; водозбір - аквілегія; звуження інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) тросант (нім.); жиро (італ.) індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) ревальвація (лат.)).

 
3. Загальнонаукова,  міжгалузева і  вузькогалузева термінологія. Професіоналізми  і номенклатурні  назви

 
      Якщо проаналізувати термінологію, яка вживається фахівцями певної галузі в наукових текстах, усному професійному мовленні, уводиться в словники, то виявимо, що частина термінів використовується лише в цій галузі, а частина і в інших. Це свідчить про те, що терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їхнього значення.  
Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи: 
1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, осушувальна система, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина (дощувальна машина), пристрій, агрегат). 
2. Міжгалузеві терміни це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність. 
3. Вузькогалузеві терміни це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дрена, чип. 
Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці професіоналізми та номенклатурні назви. 
Професіоналізми це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка платіжне доручення; вишка вища математика, пара дві академічні години) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології (наприклад, рибальство, гончарство і т. д.). Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо.  
Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні. 
Номенклатура (від лат. nomenclatura перелік, список імен) сукупність назв конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об'єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об'єктів (наприклад, у географічній номенклатурі Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор. термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3). [7; с. 94].

 
4. Кодифікація і  стандартизація термінів. Алгоритм укладання   
термінологічного стандарту.

 
      Термінологія може виконувати свої основні функції позначати наукові поняття і задовільняти потреби спілкування фахівців у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.  
Кодифікація термінів це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання. 
     Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично довідкові, тлумачно перекладні. 
      Перекладні словники найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. При цьому більшість із них російсько українські видання, що зумовлено як об'єктивними потребами професійного спілкування, так і синдромом залежності, виробленим у попередні століття: намаганням довести, що українська мова здатна називати всі наукові поняття не гірше за іншу (в різні історичні періоди російську, німецьку або польську). Українсько російських словників зараз виходить набагато менше. 
      Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько українськими найчастотнішими є англійсько українські, латинсько українські тощо.Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше чотири семимовними. 
Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин назви поняття і його означення (дефініції). Наприклад: імпорт ввезення з-за кордону на комерційних засадах товарів, послуг, цінних паперів, капіталів, технологій (у формі чужоземних кредитів та інвестицій) для реалізації на внутрішньому ринку країни. Будучи результатом міжнародного розподілу праці, І. сприяє економії робочого часу, повнішому задоволенню потреб національної економіки та населення. 
(А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк. Словник-довідник з підприємництва та економіки будівництва. Львів, 1994). 
      Тлумачно-перекладні словники це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. 
      Стандартизація термінології це вироблення термінів еталонів, термінів зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах. [9; с. 125]. 
       Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В.Вюстер. 
У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д.Лотте, яка займалася, зокрема, проблемами нормування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держави: над виробленням стандартів працювали Комітет науково технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Всесоюзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти (ГОСТи) мали силу закону. 
     Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів (ГОСТ), 47 тисяч галузевих стандартів (ОСТ), 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні. 
В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кінець ХІХ початок ХХ століття). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20 ті початок 30 х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття. 
Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. 
Звичайно, такої суворої централізації, як у колишньому СРСР, не спростерігаємо, але необхідність державного підходу до творення єдиної термінології для усієї країни очевидна. 
     З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.  
      Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: у США Американська асоціація стандартів, у Німеччині Німецький нормалізаційний комітет, у Франції Французька асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства окремих галузей науки і виробництва. 
      Національні термінологічні комітети в Європі та Америці переважно позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій.  
На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п'ять років їх переглядають і уточнюють. 
     Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом: 
1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять; 
2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел); 
3) поділ термінів на групи: а) вузькогалузеві терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни); 
4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою "нерекомендований"); 
5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів; 
6) формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;  
7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.  
У готовому вигляді стаття стандарту має таку будову:  
1) назва поняття українською мовою;  
2) скорочена форма терміна;  
3) недозволений (нерекомендований) синонім;  
4) родове поняття;  
5) видове поняття;  
6) еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;