Гендерна ідентифікація дітей дошкільного віку

Міністерство освіти і науки  України.

Сумський державний педагогічний університет

 ім. А. С. Макаренка

 

Реферат на тему

Гендерна  ідентифікація  дітей дошкільного віку

 

 

 

 

Підготувала:

студентка 0036 гр.

Книш А. В.

Перевірила:

Луценко О. А.

 

Суми-2010 

План

 

Вступ……………………………………………………………………………

1. Особливості становлення статевого образу дитини-дошкільника…..
2. Проблеми засвоєння гендерних ролей в дошкільному віці………..
3. Вплив іграшок для дівчаток і хлопчиків дошкільного віку на гендерну ідентифікацію……………………………………………………
4. Наслідки порушення гендерно-рольової ідентифікації та гендерно-рольової поведінки………………………………………………….

Висновок………………………………………………...…………………

Література…………………………………………………………………

 

Вступ

Гендерна ідентифікація  – це власне, усвідомлення індивідом  своєї статевої належності, переживання  ним своєї маскулінності-фемінності та готовність виконувати визначену  статеву роль. Ідентифікувати (усвідомити) себе чоловіком або жінкою – означає  прийняти ті психологічні якості й  моделі поведінки, які суспільство  приписує людям залежно від їх біологічної статі. Тобто гендерна ідентичність передбачає існування  певних оціночних компонентів, зокрема, уявлень індивіда про те, наскільки  його поведінка та особистісні характеристики відповідають сподіванням та вимогам  суспільства до жіночої або чоловічої  ролі. Вона виступає основним компонентом  самосвідомості людини. Гендерна ідентичність формується поступово в процесі  соціалізації.

Гендерну ідентичність, тобто  власні почуття та свідома поведінка  особи коригуються залежно від  того, хто це – жінка або чоловік, дівчина чи хлопець, та від вивчення й засвоєння гендерної ролі, поведінки. По-перше, суспільство, в якому з’являється  дитина, вже гендерно організоване або структуроване. Починаючи від  імені, а згодом через іграшки, одяг, у родинному колі й поза його межами, відбувається процес гендерної соціалізації.

Гендерна соціалізація особистості  завдяки набуттю гендерних ідентичностей  вважається найвизначнішим чинником формування жіночих і чоловічих соціальних ролей. Отже, беручи за основу біологічну стать, необхідно зважати на соціокультурні чинники, які взаємодіють з біологічними й разом виступають визначальними  у виборі гендерної ідентичності та гендерної ролі.

В дитинстві у дитини формується самосвідомість, засвоюються моральні і соціальні норми. Стать –  це перша категорія, в котрій дитина усвідомлює себе як індивідуальність. Дуже важливо зрозуміти, які фактори вплинули в дитинстві на формування молодої людини.

 

1. Особливості становлення генднрного образу дитини-дошкільника.

У психолого-педагогічних дослідженнях тривалий час розглядалися питання  формування особистості дітей різного  віку без урахування особливостей розвитку хлопчиків та дівчат.

За останні роки спостерігається  активізація наукових пошуків з  проблем тендерного виховання. На сторінках  газет, журналів висвітлюються питання  тендерних відмінностей та схожостей  чоловіків та жінок. Інколи їх зміст  набуває однобокості та певної категоричності. Проте інформаційне забезпечення сім'ї  та закладів освіти щодо особливостей становлення статевого образу дитини у процесі виховання, формування рівноправних стосунків між жінками  та чоловіками ще не достатнє.

Аналіз результатів досліджень, присвячених проблемам статево-рольового  виховання (Н. В. Маковецької, Л. Г. Муховоріної, Н. Є. Татаринцевої, Т. М. Титаренко) доводять, що становлення статевого образу тісно пов'язане з диференціацією статевої ролі, під якою розуміють соціальні норми, що регламентують, чим повинні займатися представники цієї чи іншої статі.

Відомо, що діти дошкільного  віку мають певне коло потреб та вікових особливостей. Для третього року життя характерна первинна статева  ідентифікація, яка набуває певної системи в 5-6 років. На думку Д.М.Ісаєва, В.Є.Кагана, названі періоди є  критичними в процесі формування статеворольової поведінки.

Аналіз психологічних  відмінностей між хлопчиками й дівчатами  показав, що ці відмінності існують  задовго до статевого дозрівання. У дівчаток, як правило, переважає  соціальна активність, експресивне  орієнтування, значний інтерес до встановлення міжособистісних відносин, у хлопчиків - ділове орієнтування, інтерес до конструктивних завдань  та рухливих ігор (Т, М. Титаренко). Проте  ці відмінності, на думку А. Г. Хрипкової  та Д. В. Колесова, мають середньостатис-тичний характер та не передбачають обов'язкової наявності чи відсутності тих або інших якостей у представників чоловічої або жіночої статі. Обидві статі є цілком рівноцінними і мають переваги в певних ситуаціях і стосунках.

Аналіз соціально-психологічних, історико-педагогічних досліджень, доводить наявність тендерних стереотипів  у вихованні дівчат та хлопців, які  спостерігаються як серед дорослих, так і серед дітей. Як правило, дівчатам дозволяється капризувати, їх більше обнімають, пестять, виховання хлопців передбачає суворість, заперечується можливість відкритого прояву почуттів та ін. Різняться також очікування батьків: хлопчик повинен продовжити та "прославити" рід, дівчинка - стати помічницею в домі, мати гарні манери, підтримувати батьків тощо. Незбіжність даних очікувань у майбутньому можуть призвести до конфліктів дитини з оточуючими, зниження самооцін-. ки, труднощів у подальшій соціалізації та ін. Необхідно пам'ятати, що діти, які були відносно вільні від жорсткої статевої типізації в дитинстві, у майбутньому в психологічному плані виявилися більш благополучними (І. С. Кон).

У процесі виховання підростаючого  покоління знання психологічних  та анатомо-фізіологічних особливостей хлопців і дівчат має важливе  значення для педагога. Створення  особливого просторово-предметного  середовища в умовах сім'ї або  дошкільного закладу допомагає  дитині виявити статеву поведінку, стимулює вираження статевого образу. Психологія статевих відмінностей дітей  яскраво відображається в діяльності: ігровій, навчальній, трудовій. Наприклад, у сучасних дошкільних закладах, які  працюють за системою М. Монтессорі, наявність  більшої кількості хлопчиків  у групі передбачає збільшення місця  для роботи на підлозі, дівчаток - збільшення кількості столів.

На думку Н. В. Маковецької, важливу роль у статеворольовому вихованні хлопців і дівчат відіграє комплекс заходів, спрямованих на поліпшення загального фізичного розвитку кожної дитини. Серед умов, яких необхідно  дотримуватися, дослідниця називає  такі: урахування фізичних якостей  хлопців і дівчат з метою одержання  максимального результату із мінімальними фізичними і психологічними затратами; дозування навантаження під час виконання силових вправ; пред'явлення різних вимог до виконання одних і тих рухів. Доцільним є використання методу проблемних ситуацій, методу прогнозування та моделювання життєвозначущої ситуацій, вирішення яких вимагає від дитини усвідомлення "хто я є?" та певного рівня сформованості статеворольової поведінки.

На становлення статевого  образу дитини великий вплив мають  батьки та однолітки. У сім'ї відбувається тендерне становлення та самореалізація особистості, формування і родинний перерозподіл обов'язків між її членами. Для гармонійного становлення статевого  образу дитини важливо одночасне  сприймання нею обох ролей: чоловічої  у батька та жіночої у матері. Факторами, які ускладнюють перебіг  даного процесу, є: неповна сім'я; домінування  одного з її членів у різних сферах життя родини; деформованість рольової структури сім'ї; упередженість у  сприйнятті традиційних ролей чоловіка і жінки; сім'я, в якій виховується  одна дитина, тощо

Розробка та використання батьками та педагогами різноманітних  методів та прийомів, спрямованих  на формування статевого образу дошкільника, сприятиме збереженню їхнього психічного здоров'я, підвищенню соціальної адаптивності та уміння поводитись у різних ситуаціях  у відповідності зі статевою роллю  [3, 71-73].

Є. Мирзаян виділяє два етапи конструювання гендера:

1) період первинної соціалізації, коли гендерні стереотипи насаджуються примусово - у дитинстві;

2) період ресоциализації, коли людей критично їх осмислює, відриваючись небажані, що звичайно пов'язане з освоєнням нового культурного досвіду.

У завдання нашого дослідження входило вивчення гендерних установок дітей - дошкільників на рівні полоролевых вистав і переваг (усього 15 дітей 6-7 років). Обстеження проводилося індивідуально. Після встановлення контакту з кожною дитиною проводилося напівстандартизоване інтерв'ю.

Крім того, усі діти були обстежені за допомогою спрощеного колірного тесту відносин, що давало можливість оцінити когнітивні й емоційні аспекти сприйняття генднрних ролей і себе в цьому ракурсі.

У результаті дослідження було встановлено, що всі діти правильно назвали свою стать, гендерні ролі й віддавали перевагу їм, 93% не допускали можливості й не прагнули зміни своєї статі. У цілому отримані дані відповідають уявленням про сформованість гендерних уявлень у дітей до початку шкільного навчання. Цікавим виявилося те, що й хлопчики, і дівчатка виявляли досить явну когнітивну перевагу маскулинних ролей: хлопчики й чоловіки є сміливішими, сильнішеми, вони "командири".У деяких відповідях проявлявся "статевий суб'єктивізм": хлопчики говорять, що вони захищають дівчинок, що дівчаток не можна кривдити, а дівчата - що хлопчики хуліганять, дражняться й ін.

'Емоційне сприйняття  дівчаток позитивніше в обох групах (і в хлопчиків, і в дівчаток). З отриманих результатів випливає, що вони відбивають типову для сучасної культури маскулиної когнітивної орієнтації з емоційною перевагою жіночій статі. Відзначимо, що подібні емоційні установки, типу дівчинки краще хлопчиків", мають різне значення для особистісного розвитку дітей різної статі і є можливою передумовою формування гендерних забобонів. Можливо, це пов'язане з неодноразово відзначавшимся неблагополуччям гендерної культури й виховання або іншими факторами формування гендерного статусу [4, 291].

2. Проблеми засвоєння гендерних ролей в дошкільному віці

У повсякденому житті ми постійно в тій або іншій формі зустрічаємося з відмінностями між статями, які багато в чому є відбиттям деякої імпліцитної угоди щодо можливості проявляти ті або інші якості. У максимально узагальненій формі вони представлені стереотипами мужності й жіночності. Чоловік - сильний, незалежний, активний, агресивний, раціональний, орієнтований на індивідуальні досягнення, інструментальний; жінка - слабка, залежна, пасивна, м'яка, емоційна, орієнтована на інших, експресивна й т.п. Існуючі в суспільстві напівстатеві стереотипи дуже впливають на процес соціалізації дітей, багато в чому визначаючи його спрямованість. Виходячи зі своїх уявлень про якості, характерні для чоловіків і жінок, батьки (і інші вихователі), найчастіше самі цього не усвідомлюючи, заохочують дітей проявляти саме ці, напівспецефічні риси.

Цікаво, що така поведінка не є реакцією на реальні відмінності між дітьми. Це демонструють, зокрема , експерименти з фіктивною статтю дитини. Так, наприклад, незалежно від реальної статтевої приналежності, у тому випадку, якщо дитину представляли спостерігачам як хлопчика, його поведінка описувалася як більш активна, безстрашна й життєрадісна, ніж тоді, коли його вважали дівчинкою. При цьому негативні емоції в. "хлопчика" сприймалися як прояви гніву, а в "дівчинки" - страху. Таким чином, соціальний світ із самого початку повертається до хлопчика й дівчинки різними сторонами [ 7, 93].

Як би не описували процес засвоєння гендерної ролі в різних психологічних ориєнтаціях, безсумнівним є той вплив, які виявляють на дитину люди, що служать йому моделлю напівспецефічної поведінки й джерелом інформації про гендерні ролі. У цьому сенсі хлопчик перебуває в значно менш сприятливій ситуації, ніж дівчинка. Так, мати традиційно проводить із маленькою дитиною набагато більше часу. Батька ж дитина бачить набагато рідше, не в таких значимих ситуаціях, тому звичайно в очах дитини він є менш привабливим об'єктом. У зв'язку із цим як для дівчинки, так і для хлопчика практично в будь-якій культурі первинною виявляється ідентифікація з матір'ю, тобто фемінна.

Таким чином, у плані становлення гендерної ідентичності хлопчикові треба буде розв'язати більш важке завдання, змінити первісну жіночу ідентифікацію на чоловічу за зразком значимих дорослих чоловіків і культурних стандартів маскулінності. Однак розв'язок цього завдання ускладнюється тим, що практично всі, з ким близько зустрічається дитина, особливо в сучаснім суспільстві (вихователі дитячого садка, лікарі, учителі), -жінки. Не дивно, що в підсумку хлопчики набагато менше знають про поведінку, що відповідає чоловічий гендерній ролі, ніж жіночої.

У той же час поширеність  традиційних уявлень про ієрархічне співвідношення гендерних ролей приводить до того, що в порівнянні з дівчинками, хлопчики випробовують більш сильний тиск із боку соціуму в напрямку формування статево-спецефічної поведінки. Цьому раніше починає приділятися увага, більше підкреслюється цінність відповідної гендерної ролі й небезпека відхилення від неї, та й самі чоловічі стереотипи набагато більш вузькі й категоричні.

У комбінації з недоліком рольових моделей такий тиск приводить до того, що хлопчик змушений будувати свою гендерну ідентичність переважно на негативній підставі: не бути схожим на дівчат, не брати участь у жіночих видах діяльності й т.п. . При цьому в нашій країні дитина має відносно мало можливостей для властиво маскулінних проявів (наприклад, агресії, самостійності, руховій активності й т.п. ), тому що дорослі ставляться до них досить амбівалентно, як до джерела занепокоєння. (Свідченням поширеності подібного відношення є психотерапевтична практика, у якій гіперактивність і агресивність незалежно від статі дитини є значно більш розповсюдженими приводами для звертання батьків за допомогою, ніж млявість і загальмованість.) Тому стимуляція з боку дорослих також є переважно негативною: не заохочення "чоловічих" проявів, а покарання за "нечоловічі". Як приклад можна привести типове батьківське висловлення "як не соромно плакати, ти ж хлопчик", причому чоловічі способи реакції на образу або не пропонуються, або знецінюються ("не можна битися"). Таким чином, від дитини потрібно робити щось, що не є для нього досить ясним, і засноване на причинах, які він не розуміє, за допомогою погроз і гніву тих, хто йому близький. Такий стан речей веде до наростання тривоги, що часто проявляється в надмірних зусиллях бути маскулінним і панічному страху робити щось жіноче. У результаті чоловіча ідентичність формується насамперед як результат ототожнення себе з якоюсь статусною позицією, або соціальним міфом "яким повинен бути чоловік". Не дивно, що створена на такій підставі ідентичність є дифузійною, легко вразливою й одночасно дуже ригідною [2,294].