Cтаттеве виховання дітей

     Міністерство  освіти і науки  України 

     Луганський  національний університет  імені Тараса Шевченка 

     Кафедра соціальної педагогіки  

     КУРСОВА РОБОТА  

     Cтаттеве виховання дітей 

                                                                                             Виконала:

                                                                             студентка інституту

                                                                                    педагогіки та психології

                                                                                           спеціальності: «Соціальна

                                                                педагогіка»

                                                          ІІІ курсу       

                                                                             Науковий керівник:

                                                                              Кандидат пед..наук,

                                                                       Доцент кафедри

                                                                                соціальної педагогіки

                                                                       

Луганськ-2010

Зміст

     Вступ

     Розділ I. Теоретичні основи статтевого виховання

1. Cтатеве виховання як соціально-педагогічна проблема: історико-педагогічний аспект

     1.2     Сутність та зміст статевого виховання

     Висновок до І розділу

     Розділ II. Специфіка статевого виховання дітей у соціальних інститутах

     2.1. Статеве виховання дитини в сім’ї

          2.2. Статеве виховання дітей у загальноосвітніх школах

          Висновок до ІІ розділу

          Висновки

          Література

 

      Вступ

Десятиліттями в країні не прийнято було говорити “про це”. Передбачалося, що страх суспільного осуду, строгість табу зробить нас і наших дітей чистими і етичними. На жаль, ці даремні надії зовсім не збулися. Не страх і заборони виховують моральність, а свобода, відповідальність і самосвідомість. Людина не здійснює деякі вчинки не тому, що лають і забороняють, не з боязні осуду або покарання, а з розуміння низовинної суті наміру, заперечення самої думки про нього, відчуття неможливості так поступити.

Звичайно, не потрібно узагальнювати і перебільшувати. Не вся наша молодь розбещена і  зіпсована. Але у молодих людей немає представлення “про це”, і тому відбувається прорив підлітків в заборонений світ сексу з супроводжуючою його етичною корозією. Частенько підлітками рухає звичайна дитяча цікавість, бажання пізнати незвидане, випробувати себе. І в сексуальному житті теж. Таємниця статевих взаємин, інтимні стосунки деколи виявляються в центрі загальної уваги і класу, і групи підлітків. І вони з властивою юності безрозсудністю квапляться розгадати “пекучу таємницю”. До того ж прагнення пережити новий досвід доповнюється бажанням самостверджуватися, довести дорослість, переступити межу, що відокремлює підлітка від жінки, чоловіка.

Як у педагогічній науці, так і в педагогічній практиці існують різні і навіть часом протилежні думки про доцільність статевого виховання дітей, є як прихильники, так і противники статевого виховання. Перші підкреслюють важливість формування у дітей моральних засад у питаннях статевого життя і достовірних знань з області біології, психології та медицини, що стосуються проблематики статевих відносин (С. В. Ковальов, Д. В. Колесов, І. С. Кон, Н.Б. Сельверова та ін.) Інші вважають, що таке просвітництво дітей треба заборонити, бо вона стимулює ранні статеві зв'язки, сприяє аморальній поведінці.  
Така розбіжність поглядів на проблему статевого виховання має досить давній характер.

Серед поглядів зарубіжних авторів, широко представляючих сферу статевого виховання, можна виділити погляди Ц. Біббі, М. В. Бігелевой.

Багато авторів оцінюють значення статевого виховання нарівні з інтелектуальним, моральним, фізичним, естетичним вихованням.  
Висловлюючись з цього питання, М. Козакевич вважає, що проблеми статевого життя повинні цікавити кожного вихователя.

Значимість ролі статевого виховання в комплексі питань виховання підкреслює І. Сосновський.

Все це зумовило вибір теми: «Статеве виховання дітей» 

Об'єкт: статеве виховання дітей. 

Предмет: специфіка статевого виховання у соціальних інститутах 

Мета даної роботи – теоретично обґрунтувати та визначити специфіку статевого виховання підростаючого покоління. 

Гіпотеза грунтується на припущенні про те, що статеве виховання дітей буде ефективним якщо воно починалося б з самого дитинства і до страших класів, і проводилося б регулярно і систематично. 

Відповідно  до мети й гіпотези дослідження, було визначено наступні завдання:

• Проаналізувати статеве виховання як соціально-педагогічну проблему у історико-педагогічному аспекті розвитку суспільства
• Визначити зміст та сутність статевого виховання
• Розкрити особливості статевого виховання дітей в сім’ї
• Визначити особливості статевого виховання дітей у загальноосвітніх школах

 

Методами дослідження виступають: аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури з проблеми дослідження; теоретичний аналіз особливостей діяльності педагогів у сучасних умовах. 

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загального висновку та  списку використаних джерел.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ I. Теоретичні основи статтевого виховання 

1. Cтатеве виховання як соціально-педагогічна проблема в історико-педагогічному аспекті розвитку суспільства

  
Статеві стосунки, стихійні і практично нерегульовані на ранніх етапах розвитку суспільства, у міру суспільного розвитку в історії людства набули більш певні і регламентовані форми. Це було перш за все пов'язано з укоріненням власності та виниклою необхідністю чіткого визначення кола власників за родинною ознакою. Таким чином, вже в давнину сформувалися надовго вкорінені установки в сфері статевої поведінки та її наступності. Норми статевих відносин передбачали суспільно санкціоновані обмеження на вибір сексуального партнера і регуляцію цих відносин в рамках інституту сім'ї. Охорона цих принципів увійшла істотним компонентом і в ідеологію світових релігій.  
Необхідні з точки зору суспільної доцільності обмеження сексуальної активності породили крайні форми ідеологічних, моральних і побутових установок. Згідно з ними, сексуальні відправлення доцільні лише заради продовження роду і тільки в цій якості терпимі і прийнятні. У принципі ж статевий потяг продиктовано низинними тваринними інстинктами і заслуговує придушення. Релігійна мораль проповідувала як шлях до досконалості духу смирення "плотських прагнень", що виразилося в крайній формі в апології аскетизму.  
Наступність цих принципів в практиці статевого виховання протягом довгого часу втілювалася в охоронно-заборонних виховних впливах. Інформація про статеві стосунки розцінювалась як безумовно шкідлива для підростаючого покоління. Елементарні відомості про дітородні функції статевої взаємодії молодий чоловік мав отримати від батьків незадовго до вступу в шлюб. [5]

У Середні століття образ дитини був неоднозначним. З одного боку, дитина вважався втіленням чистоти і невинності, а з іншого - і через сільський уклад і повсякденну участь дітей у житті дорослих, їх не можна було вберегти від сексуальних вражень. Та ніхто, за винятком, хіба що, ченців, і не намагався цього робити. Приміром, до прояву сексуальності у хлопчиків дорослі ставилися поблажливо. Самомастурбація вважалася нешкідливим дитячим гріхом, а юність - віком, коли фізично неможливо придушити свої сексуальні бажання.  
У Європі різкім кордоном розуміння сутності статевого виховання стало сімнадцяте століття. Проголошуючи принципи найсуворішого контролю над поведінкою і почуттями дитини, батьки намагалися повністю захистити його від питань статі, навіть від можливості бачити власне оголене тіло. У побуті стали з'являтися такі "твори" людської думки, як противомастурбаційні замки, щось на зразок "поясів вірності". І якщо на початку сімнадцятого століття батьки та інші дорослі не тільки вільно обговорювали при дітях питання статі, але й не бачили нічого поганого в тому, щоб "пограти" з статевим членом хлопчика, викликаючи у нього ерекцію, то вже в середині століття звичаї стали діаметрально протилежними. У дворянських родинах, наприклад, стали відокремлювати дітей від дорослих, що призвело до відчуженості між батьками та їхніми дітьми. А турботу про дітей довірили спеціально поставленим вихователям. До того ж розподіл дітей на хлопчиків і дівчаток став більш жорстким, і з'явилася заборона на дитячу наготу. Навіть спати дітям пропонувалося так, щоб підійшовший до ліжка не зміг розгледіти форми тіла і розпізнати стать дитини.

У вісімнадцятому столітті утвердилася думка, що онанізм (самомастурбація у хлопчиків) - небезпечна хвороба. Вважалося, що онанізм породжує божевілля і моральну деградацію. На доказ своєї теорії лікарі приводили невірно витлумачену самомастурбацію душевнохворих, плутаючи, як це часто буває, причину і наслідок. Насправді ж не самомастурбація була причиною душевної хвороби, а душевна хвороба "стирає" норми суспільної моралі і робить допустимою самомастурбацію в присутності сторонніх людей.  
Цікаво, а який би висновок зробили тодішні психіатри, якщо б спільно містилися душевнохворі двох статей і зайнялися б сексом? Сказали б вони, що секс теж призводить до божевілля? [3]

У принципі, негативне ставлення до статевого акту теж мало місце в різні часи. Відволікаючись від теми, можна сказати, що заборони на фізіологічні акти були порівняно поширені, і навпаки - статевий акт у присутності або за допомогою слуг і рабів вважався цілком природним у різних культурах. Королі ж і інші високі сановники в епоху "мушкетерів і придворних дам" вважали цілком пристойним не тільки їсти в присутності вірнопідданих, але і сидіти на горщику при них.

Повертаючись до теми, треба згадати, що люди в той час були настільки залякані наслідками онанізму, що в боротьбі з "дитячим гріхом" застосовували навіть кастрацію. Та й що далеко ходити: у романі М. Горького "Справа Артамонових" є епізод з початку минулого століття, де самомастурбірующій чужий хлопчик був убитий ударом чобота, щоб "ця зараза не поширилася на наших дітей". У той же час, за свідченням іншого відомого письменника - Марка Твена, церква не тільки активно виступала проти підліткової самомастурбаціі, змушуючи регулярно сповідатися в цьому "гріху", а й сама ставала мимовільним ініціатором дитячої самомастурбаціі. Хлопчики спеціально шукали і знаходили в біблії місця з сексуальним змістом, від чого мастурбували. [11]

На рубежі XIX - XX століть значна зміна ставлення до проблем статі і статевого виховання відбулася під впливом вчення З. Фрейда. Ідеї Фрейда про сексуальну детермінованость і забарвленість практично всіх проявів активності людини спочатку були зустрінуті громадськістю з обуренням. Однак досить швидко на зміну відторгнення прийшов інтерес, а потім і ентузіазм стосовно психоаналітичного трактування природи особистості. Власне психоаналітичні концепції виховання надмірно акцентували увагу саме на психосексуальній стороні розвитку особистості. Проте в цілому під впливом цих ідей поступово була переглянута охоронно-заборонна тактика статевого виховання.  
Оформлення концепції статевого виховання в радянській педагогіці носило суперечливий характер. У перші роки радянської влади ентузіазм з приводу звільнення з багатьох вікових обмежень вилився зокрема у відкриту проповідь "нової статевої моралі", а точніше - повного усунення обмежень в сексуальній сфері. Товариство досить швидко оцінило деструктивний характер цієї тенденції, що призвело до протилежної крайності. Хоча це і не визнавалося явно, в основу концепції статевого виховання в радянській педагогіці лягли ідеї відомого педагога А. Б. Залкинда. Захоплюючись спочатку концепцією Фрейда, Залкінд намагався згодом поєднати її з постулатами марксистської ідеології. У результаті склався і закріпився наступний набір педагогічних догм. Згідно Залкинда, статеві потреби і статевий потяг – суть прояви однієї з низинних пластів людської натури і тому потребує жорсткого регулювання та управління. Суспільство має право суворо регламентувати навіть індивідуальну поведінку аж до вибору партнера. Сексуальним партнером може виступати виключно чоловік, тому до моменту вступу в шлюб всі прояви сексуальності повинні бути придушені. Стихійно виникаючі статеві потреби зростаючого організму повинні за допомогою жорсткого педагогічного впливу переорієнтуватися в русло соціально прийнятною діяльності (за Фрейдом - "сублімуватися").  
Роботи радянських педагогів з проблем статевого виховання довгі роки зводилися до проповіді творчої активності і спортивних занять як "заступників" статевої поведінки. Протягом десятиліть педагогіка залишалася по суті "безстатевою": не бралися до уваги особливості психосексуального розвитку дітей та пов'язані зі статтю характеристики формування особистості; статеве просвітництво зводилося до прищеплювання гігієнічних навичок і залякування негативними наслідками позашлюбного статевого життя. [17]