Развитие связного вещания умственно отсталых младших школьников за помощью технических средств учебы

Розумово відсталі діти – одна з найбільш численних категорій дітей, що мають відхилення від норми у своєму розвитку. Поняття «розумово відстала дитина» включає досить різноманітну по складу масу дітей, яких поєднує наявність ушкодження кори головного мозку, що має дифузний характер. Морфологічні зміни, хоча й не з однаковою інтенсивністю, захоплюють багато ділянок кори головного мозку дитини, порушуючи їх будову й функції. Не виключені й такі випадки, коли дифузне ураження кори сполучається з окремими, більш вираженими локально, що іноді включають і підкіркові системи. Усе це обумовлює виникнення різних відхилень, що виявляються у всіх видах психічної діяльності, особливо різко в розумових процесах.

Переважна більшість розумово відсталих дітей становлять ті, у яких розумова відсталість виникла внаслідок різних органічних уражень, головним чином найбільш складних мозкових систем. Це так звані діти – олігофрени.

Найбільш чисельною, перспективною й вивченою групою розумово відсталих дітей є діти з легким ступенем розумової відсталості. Ці діти – переважний контингент учнів спеціальної шкіл I ступеня. Вивчення даної категорії дітей найбільш інтенсивно велося у 70-і роки минулого століття, цією проблемою займалися такі вчені як Г.Е. Сухарева, М.С. Певзнер,       Д.Н. Ісаєв, С.Я. Рубінштейн, С.С. Корсаков, М.Г. Блюміна й багато інші.

Зв’язна монологічна мова, представляючи собою багатоаспектну проблему, є предметом вивчення різних наук – психології, лінгвістики, психолінгвістики, соціальної психології, загальної та спеціальної.

Усі дослідники, що вивчають проблему розвитку зв'язної мови звертаються до характеристики, яку дав їй С.Я. Рубінштейн [61]. Саме йому належить визначення ситуативної й контекстної мови. С.Я. Рубінштейн відзначав, що для мовця всяка мова, що передає його думку або бажання, є зв'язною мовою (на відміну від окремого залежного слова, витягнутого з контексту мови), але форми зв'язаності в ході розвитку є. "Зв'язаність властива мові означає адекватність мовного оформлення думки мовця або пишучого з погляду її зрозумілості для слухача або читача" [61].

Мова, на його думку, може бути не зв'язаної із двох причин. Або тому, що ці зв'язки не усвідомлені й не представлені в думці мовця, або тому, що, будучи представлені в думці мовця, ці зв'язки не виявлені належним чином у його мові. Зв'язна мова – це така мова, яка може бути цілком зрозуміла на основі її власного предметного змісту. Для того, щоб зрозуміти цю мову, немає необхідності спеціально враховувати ситуацію, у якій вона вимовляється, усе в ній зрозуміло для іншого із самого контексту: це контекстна мова. А мова маленької дитини, підкреслював Рубінштейн, спочатку відзначається зворотною властивістю: вона не утворює такого зв'язного значеннєвого цілого – такого "Контексту", на підставі якої можна було зрозуміти конкретну ситуацію, у якій перебуває й говорить дитина. Значеннєвий зміст мови стає зрозумілим у зв'язку із цією ситуацією: це ситуативна мова.

Учити дитину розповідати – це значить формувати її зв'язну мову. Це завдання входить як складова в спільне завдання розвитку мови дітей. Мова дитини розвивається в єдності з формуванням його мислення.

Особливо складним видом мовної діяльності для дитини є розповідання по картині. Проблема організації такого заняття в тому, що діти повинні вислухати розповідь по одній картині спочатку вчителя (зразок), а потім своїх товаришів. Зміст розповідей майже однаковий. Варіюються лише кількість пропозицій і їх розгорнення. Дитячі розповіді страждають убогістю (підмет — присудок), наявністю слів-повторів ("ну"..., "потім"..., "от"... і т.д.), тривалими паузами між реченнями. Але головним негативом є те, що дитина не будує свою розповідь сама, а повторює попередню з дуже незначною інтерпретацією.

Слід підкреслити, що оволодіння зв'язними формами висловлення – складний і тривалий процес, що вимагає вмілого педагогічного впливу й керівництва.

Розвиток зв'язної мови розумово відсталої дитини здійснюється в процесі повсякденного життя, а також на заняттях.

Щоб ознайомити учнів з фактами, подіями, на основі яких вони могли б будувати узагальнення, домагаючись усвідомлених, перевірених практикою дійсних знань, учитель прибігає до різних видів наочності. Тому наочність — один з найважливіших принципів дидактики. Вона допомагає навчати на основі живого сприйняття досліджуваних предметів у натурі або їх зображень.

Забезпечуючи образну сторону знань дітей, технічні засоби відповідають принципу наукової вірогідності в навчанні. Вони показують самі істотні ознаки й властивості предметів у доступній для учнів формі.

Принцип доступності навчання, тобто відповідності змісту й методів викладу матеріалу віковим та розумовим особливостям дітей, також лежить в основі застосування сучасних технічних засобів навчання.

В основі використання технічних засобів навчання як джерела знань лежать цілком певні психічні процеси. Вихователь вводить на занятті такі подразники, які сильно впливають на органи відчуттів дитини, ґрунтовно перебудовуючи всі її психічні функції. Приймаючи участь у процесі сприйняття зорові й слухові аналізатори сприяють одержанню більш повних і точних уявлень про досліджувані питання.

Використання на уроках, кіно, телебачення, радіо і звукозапису може принести вчителю велику користь, полегшуючи процес навчання, вносячи до нього різноманітність, пробуджуючи в дітях інтерес до матеріалу, представленого не зовсім звичайним способом.

Не маючи своїх, допоміжна школа поки змушена застосовувати діафільми, кінострічки, грамзаписи, призначені для учнів початкових класів загальноосвітньої школи. Зміст зазначених посібників відповідає програмі допоміжної школи.

Підбираючи демонстраційний матеріал, вчителю-дефектологу необхідно враховувати особливості психології розумово відсталих учнів і ступінь доступності екранно-звукової допомоги. Потрібно ретельно підготувати питання, які будуть задані дітям. Супровідний текст, який готує вчитель, якщо він необхідний, повинен бути небагатослівним. Написи до кадрів як в початкових, так і в старших класах має читати тільки вчитель, так як учні, читаючи, відволікаються від змісту фільму.

Екран можна з успіхом використовувати, займаючись розвитком мовлення учнів, при навчанні творчим видам робіт (викладу, твору, переказу і т. д.)

Відомо, що розумово відсталі діти швидко стомлюються і їх увага слабшає. Вдаючись до технічних засобів, вчитель повинен строго дозувати час, протягом якого вони використовуються. Прослуховування казок, байок, ліричних віршів, оповідань у виконанні майстрів художнього слова чудово розкриває емоційну, образну сторону твору, будить уяву дітей [70, С.47-52].

Робота із фільмоскопом може проводитися в будь-якій аудиторії, навіть з самими молодшими школярами. Саме із фільмоскопа треба починати ознайомлення з фільмами, так як перегляди коротких фільмів із зрозумілим і цікавим сюжетом, з багатими можливостями повторень і зупинок для більш детального і всебічного розглядання окремих кадрів цілком доступні для учнів допоміжної школи.

Фільмоскопи дають можливість розширювати загальноосвітні знання учнів, і їх також можна використовувати у виховних цілях.

Успіх роботи із фільмоскопом обумовлюється, по-перше, підбором фільмів з урахуванням дитячих інтересів та навчальної програми, по-друге, системою роботи, спрямованої на закріплення баченого дітьми в творчоій самостійній діяльності в години позакласних і навчальних занять[60, c. 107-109.].

Розумово відсталі діти, як і всі діти, виявляють інтерес до природи, тварин. Вчитель повинен використовувати у своїй роботі різноманітні методи і прийоми, щоб навчити дітей спостерігати, бачити об'єкт, вміти розповідати і узагальнювати знання про предмети.

Для формування конкретних уявлень вчитель використовує наочний матеріал (але не для пасивного споглядання, а для практичної дії з ним).

Конкретний матеріал дає можливість зрозуміти складні об'єкти. Вчитель повинен використовувати і поєднувати на предметних уроках натуральні і образотворчі посібники. Показ предмета, кінокартини, картини, використання схем, малюнків дає хороші результати для розвитку в учнів уміння самостійно складати розповіді. [12, С. 60-62.]

Кадри фільму самі по собі є своєрідними пунктами плану, які забезпечують порядок відтворення матеріалу. Дотримання послідовності більшістю учнів свідчить, що школярі вірно зрозуміли основну думку фільму. Однак у деяких учнів переказ був невпорядкований, а пропуски окремих епізодів приводили до порушення зв'язку між частинами [50, С.57-61].

За останні кілька років випущено значну кількість методичних посібників із застосування технічних засобів навчання в школі. Вчителі, методисти з різних навчальних дисциплін виступають на "Педагогічних читаннях", у пресі з питань застосування кіно на уроках.

Навчальне кіно - це різноманітні кінофільми, зняті спеціально для шкіл.

Педагогічна ефективність навчального кіно полягає в його здатності безпосередньо відображати явища реальної дійсності, розкривати сутність явищ. Дидактичні переваги шкільного кіно полягають в тому, що образи на екранах не пов'язують глядача з обов'язковим оглядом об'єкта в цілому, а спрямовують його увагу на розгляд основних елементів. Наприклад, за допомогою навчального кіно можна розглядати одне з рухів, а не всі рухи досліджуваного об'єкта; Розвиток того чи іншого процесу в кінофільмі можна показати за короткий час, тоді як у природі він може відбуватися довго; за допомогою кіно діти можуть спостерігати далекі об'єкти, збільшені мікрооб'єкти і т. д.

              Найважливіші властивості навчального кіно - це перш за все, простота сприйняття і достовірність показуваного матеріалу. Воно дуже цінне і як засіб, що активізує сприйняття і увагу дітей, що розвиває їх уяву, образне мислення і мову.

Н. К. Крупська писала: "Саме в ролі навчального посібника кіно має величезне майбутнє ... Важливість наочності тепер ніким вже не заперечується. Кожен погодиться з тим, що необхідно, щоб зі словом зв'язувався у дитини певний образ ... Кіно ознайомить дітей з природою, побачать вони і море, і гори, і поля, і річки, побачать тайгу і тропічний ліс, побачать бурю на морі, і північне сяйво, та сарану, і білих ведмедів. Вони спустяться в шахти, на дно морське, побачать гірського орла і Ніагарський водоспад. Який опис їм може дати той грандіозний запас образів, який може дати кіно? .. Кіно може дати дитині яскраву картину праці - дати уявлення про те, яких неймовірних праць коштували людині робота лопатою і як вона дійшла до трактора, як від ремесла дійшла до фабрики ...".

Навчальне кіно має величезне значення в ідейному вихованні. Багато кінофільмів виховує у дітей почуття гордості за свою Батьківщину.

Кіно грає важливу роль у передачі учням моральних понять і принципів, допомагає їм розпізнавати позитивне і негативне. За допомогою кінофільмів вдається образно встановити взаємозв'язки в природі. Фільми розповідають зв'язок з життям, з працею людей, прищеплюють дітям любов до праці, знайомлять їх з різними професіями, сприяють психологічній підготовці до трудової діяльності.

Можна без перебільшення сказати, що з усіх видів наочних посібників кінопосібники належать до числа найбільш важливих для підвищення ефективності навчання.

При вмілому використанні кіно на уроках досягається свідомість в засвоєнні навчального матеріалу, поглиблюються і закріплюються знання, розширюється кругозір учнів, підвищується їх інтерес до досліджуваного предмета.

              Необхідність застосування наочності в навчанні і в корекційно-виховній роботі з дітьми-олігофренами зрозуміла для всіх. Багаторічний досвід показує, що застосування на уроках навіть такої допомоги, як діафільми та діапозитиви, дає великий ефект у навчанні розумово відсталих учнів. Саме тому майже в усіх допоміжних школах є фільмо- і епідіаскопи.

              Для того щоб забезпечити умови ефективного використання кіно в роботі з дітьми-олігофренами, слід вирішити ряд питань. Перш за все необхідно більш повно з'ясувати, як розумово відсталі школярі сприймають фільми, призначені для учнів загальноосвітньої школи.

З цією метою було проведено спостереження у трьох допоміжних школах. Дослідження психологів (І. М. Соловйова, Л. В. Занкова, Ж. І. Шиф, В. Г. Петрової та інших) показали, що процес сприйняття навчального матеріалу у дітей-олігофренів протікає уповільнено. Швидкість же показу і насиченість змісту навчальних фільмів розраховані на сприйняття нормальної дитини. Вже одна ця обставина може стати перешкодою для повного розуміння і засвоєння змісту фільму [57, С.72-77].

Навчальне кіно належить до числа наочних посібників, найбільш важливих для підвищення ефективності навчання [59, С. 86-89].

У спеціальній літературі, як українській, так і зарубіжній, рідко зустрічаються описи технічних засобів, призначених для застосування у допоміжній школі. Цьому питанню присвячена стаття М. А. Арнольдова у збірнику "Спеціальна школа". В американській літературі вказувалася цифрова машина Хауза, яка використовується при навчанні арифметиці, пристрій для розпізнавання слів, сконструйований Столаровим і Портеном, та деякі інші.

Недостатня увага до технічних засобів, які можуть сприяти навчанню розумово відсталих дітей, абсолютно не обґрунтована. Для того щоб домогтися кращого засвоєння учнями допоміжних шкіл програмного матеріалу, можна і навіть потрібно застосовувати різноманітні засоби, в тому числі й технічні.

Висловлюючи таку думку, ми, звичайно, не маємо на увазі складні навчальні машини, на яких треба виконувати багато операцій або конструювати відповіді. У даному випадку мова йде про прості пристосуваннях, використання яких доступно розумово відсталим школярам. Нами був створений ряд таких пристосувань, частково – за власними конструкціям, частково – за схемами, запозиченим з технічної літератури. Всі вони дуже прості і можуть бути виготовлені кожним учителем і навіть учнями старших класів під керівництвом вчителя [11, С.50-55.].