Стрес як фактор ймовірності інструментального виявлення прихованої інформації у осіб з різним рівнем емоційної стійкості

Дослідженнями показано, що очікування та невизначеність є доволі сильним стресором (напр.: [120]; [156]).

Психологічні  особливості людини під час очікування на результат, особливо міра її хвилювання [58], тривожності [83] та сресу [82] визначаються рівнем її толерантності до невизначеності.

Конструкт інтолерантності до невизначеності (intolerance for uncertainty, IU) вперше був сформульований в середині ХХ століття Ельзою Френкель-Бруншвік. Це є одним з найпроблематичніших з точки зору визначення понять [73], яке характеризується індивідуальною схильністю інтерпретувати невизначні ситуації як загрожуючі та уникати їх [57; 83]. Це визначення має широкі границі, але вважається категоріальним та бракує конкретності, через що дані, отримані для цього конструкту непереконливі [68; 82].

В світі  цього Birrell, Meares, Wilkinson та Freeston [53] провели серію фактор-аналітичних досліджень, які дозволили виділити дві основні складові конструкту інтолерантності до невизначеності: емоційну дисрегуляцію та збудження та когнітивний ступор при стиканні з невизначними ситуаціями. Так, вони дійшли висновку, що інтолерантність до невизначеності може бути концептуалізована як сукупність особливостей когнітивних, емоційних та поведінкових реакцій на невизначеність у ситуаціях повсякденного життя.

Що стосується психофізіологічної проекції толерантності  до невизначеності, то знову ж таки, дані неоднорідні [122]. В той час як одні дослідження вказують на пригнічену реактивність за кардіо-показниками (кров'яний тиск та частота серцевих скорочень) у осіб з підвищеною IU підчас виконання стресогенного завдання [81], пізніше ті ж самі автори знаходять, що під час очікування на неприємні та нейтральні стимули, суб'єкти з високим рівнем IU мали вищий рівень тих самих кардіо-показників [81]. Це особливо цікаво для теми цієї роботи, адже в процедурі виявлення прихованої інформації звертається увага на так звану «реакцію очікування», яка проявляється приблизно за 5 секунд до пред’явлення кожного стимулу.

Особливо  цікавим для психофізіологічного  виявлення прихованого знання виявилось  нещодавнє дослідження Nelson та Shankman [122], в якому показаний негативний зв'язок між рівнем IU та силою чотиригорбикового рефлексу. Чотиригорбиковим рефлексом (або старт-реакцією) називається захисна реакція організму на неочікуваний подразник, реакція здригання (startle response). По-перше, існує ціла «теорія поліграфу», яка збудована в термінах захисного чотиригорбикового рефлексу (см. п. 1.2.1.2.).

По-друге, і це найважливіше, за технологією аналізу поліграм іноді треба звертати увагу на різке зменшення довжини лінії дихання перші один-два цикли одразу ж після початку представлення стимулу. Це явище заведено називати «реакцією прислухання» або «замирання». Цілком припустимо, що ця «реакція здригання», виходячи з матеріалів наданого дослідження, може бути пов’язана з рівнем толерантності до невизначеності.

Більш глибоке  розуміння індивідуальних розбіжностей, які мають прояв під час  очікування, надало б можливості вдосконалити метод на практиці, а суперечливість даних свідчить про те, що може існувати опосередуюча змінна, наприклад, емоційна стійкість, різні рівні якої мають  різний вплив на фізіологічне реагування суб’єктів толерантних та інтолерантних  до невизначеності на очікування. Якщо синтезувати згадані вище знайдення, можна припустисти, що «реакція прислухання» може бути індикатором певних відомих нам психічних особливостей іспитника, врахування яких дозволило б зробити досконалішою інтерпретацію фізіологічних даних, правильніше диференціювати фізіологічні реакції за їх психологічним походженням.

4. Емоційна стійкість людини як медіатор ймовірності інструментального виявлення прихованої інформації в стані стресу

Розуміння ролі індивідуальних розбіжностей в  індикативній спроможності інструментального  виявлення прихованої інформації, має  центральну методологічну значущість і, в той же час, вивчення цієї ролі не отримує заслуженої уваги з  боку дослідницької спільноти [126; 88]. Довга історія емоційно-мотиваційних «теорій поліграфу» здобула вплив на характер емпіричних досліджень, фокусуючи їх на вивченні впливу параметрів особистості, концептуально пов’язаних із стресом як з афективною реакцією організму. Зокрема, досліджувалась роль рисової тривожності [80], рівня психопатичності як у психічно «нормальних» іспитників, так і у діагностованих психопатів [84; 123; 127]. Треба зазначити, що результати цього класу досліджень просто вражають своєю суперечливістю (детальний аналіз див. у другому розділі), чим схиляють до припущення про існування інтегративного конструкту, що взаємодіє з кожним з цих факторів та має вплив на валідність інструментального виявлення прихованої інформації. Як, наприклад, емоційна стійкість людини.

1. Огляд основних концептуальних підходів до інтерпретації феномена «емоційна стійкість»

Емоційна  стійкість – це пропрієтарна особливість  людини, що поєднує в собі весь комплекс властивостей, що приймають участь та зумовлюють її зволодання зі стресом. Вона конгломерована з великої кількості  поведінкових, диспозиційних, вольових, емоційних, мотиваційних, когнітивних, а також психофізіологічних конструктів. Хоча термін «емоційна стійкість» не є новим, останнім часом його розуміння, особливо в сенсі сфери пристосовності та актуальності зазнало різкого  поширення від суто професійної  сфери прикладності до набуття статусу  самого загально психологічного значення [2; 3; 22; 23]

Емоційна  стійкість може розглядатися з декількох  ракурсів, які визначають концептуальний підхід до її розуміння. Один аспект емоційної  стійкості може визначатись в  поведінкових проявах або в спрямованості  емоцій на деяку поведінку. За Я. Рейковським, емоційна стійкість визначається збереженням  організації поведінки та відсутністю  її порушень навіть під час найсильнішого  емоційного збудження. Мається на увазі  така психічна здатність, що дозволяє людині оптимально та ефективно діяти  задля досягнення мети своєї діяльності в складній емотивній або стресовій  ситуації [3]. О. А. Чернікова [38] формулює цей аспект як стабільну спрямованість емоційних відчувань на позитивне рішення задач, що мається досягти.

Емоційна  стійкість також може розглядатись як властивість особистості, виражена в динаміці та змісті притаманних  їй емоційних процесів [22]. Л. М. Аболін [1], на підставі емпіричного дослідження спортсменів, доходить висновку, що визначними показниками емоційної стійкості є сила та знак емоцій. Він зазначує, що більш успішним спортсменам притаманні інтенсивні позитивні емоції, і це, він вважає, дозволяє їм вдало поратись з негативним емоційним впливом складних змагальних умов.

Предметом розсудження емоційної стійкості, крім якості та властивостей емоцій людини, може також бути її функційний стан під час впливу емоціогенних факторів [11]. При цьому, об’єктом дослідження  стає взаємодія індивіда з оточуючим  середовищем в екстремальних  умовах. Методологічною особливістю  такого підходу є вивчення особливостей психіки людей, що проявляються під  час надзвичайних подій: природних  катастроф, бойових дій, тощо (напр.: [101])

Деякі автори при вивченні емоційної стійкості вводять такі поняття, як емоційна чутливість людини до емоціогенних ситуацій [35] та величина зсуву у величині показників, що характеризують емоційні реакції [24]. Цікаво що в цій площині дискусії про емоційну стійкість, думки її учасників дихотомізувалися на тих, що трактують емоційну стійкість як почуттєву незворушність, тобто відсутність або мізерність емоційного реагування при попаданні у емоціогенну ситуацію [19; 3], та тих, що під емоційною стійкістю людини розуміють здатність успішно долання надмірне емоційне збудження [17; 38].

Остання позиція наділяє першорядною  важливістю роль волі та самоконтролю в обумовленні емоційної стійкості  людини завдяки здатності регулювати власні емоції [2]. Завдяки цьому названа  гіпотеза стає надзвичайно актуальною для психофізіологічного дослідження  прихованої інформації, особливо в  світлі згаданого вище дослідження  Crider [65], в якому продемонстровано зв'язок шкірно-електричної лабільності саме з вольовою детермінантою емоційної стійкості, спрямовану на стримування емоційної експресії, тобто інтернальну регуляцію спрямованості емоцій (див. п. 1.3.1.).

Як інтегративна властивість, формування якої за визначенням            Б. Ф. Ломова зумовлено взаємодією декількох детермінант, емоційна стійкість пов’язана також з когнітивною функцією психіки людини.              R. Lazarus [98] висловив припущення про те, що адаптація до оточення визначається емоціями. В його теорії когнітивні процеси зумовлюють не тільки якість та інтенсивність емоційних реакцій, а ще й результуючу поведінку. Саме ці три параметри за більшістю авторів складають поняття емоційної стійкості. Це припущення підтримано емпірично в дослідженні     Є. Г. Щукіної [41], за результатами якого фактор когнітивної оцінки є детермінуючим для визначення емоційної стійкості.

2. Психофізіологічний аспект емоційної стійкості

Як функція регулювання емоцій, що диференціює між емоційно стійкими та емоційно вразливими суб’єктами на рівні сприйняття, мислення, відчування та поведінки, згідно з базовими припущеннями психофізіології, емоційна стійкість повинна також мати своє вираження у фізіологічних рисах особистості. Звичайно, твердих однозначних прямих доказів тому поки що немає, але факти, що підкріплюють цю гіпотезу, маються. Емоційна стійкість відіграє роль у регуляції процесів чи не всіх систем організму. Прикладом цього є наведені у п. 1.3.3.1 нашої роботи, результати дослідження, що показують: емоційна стійкість відігріє роль в нейроімунних процесах організму [70].

Існує широка маса даних про пов’язаність емоційної  стійкості з особливостями нервової системи [11]. У пошуках властивостей нервової системи, що пов’язані з емоційною стійкістю, О. А. Сиротін [31] встановив її зв'язок з силою та рухливістю нервової системи. Лукьянова, Семик та Черноморец [13] знайшли, що емоційна стійкість співвідноситься з більшою лабільністю нервових процесів. За даними Г. Б. Суворова [33], особи з високими показниками контрольованості емоцій демонструють більшу силу нервової системи та інертність її гальмування.

Всі ці дані, як, до речі, зв'язок емоційної стійкості  з такими характеристиками особистості  як екстраверсія та нейротизм, зумовлюють спроби визначення її як особливість  темпераменту, який, як відомо, є фізіологічно зумовленою сукупністю динамічних особливостей психіки індивіда [27].

П. Б. Зільберман [2] розглядає адаптивну до емоціогенних ситуацій властивість емоційної  стійкості як функцію, пов’язану  з діяльністю вегетативної нервової системи. Він розбиває емоційну реакцію  організму на два етапи: перший характеризується змінами активності вегетативної нервової системи під впливом емоціогенного  фактору; другий – адаптації організму  до цих змін та саморегуляції, спрямованій  на збереження доцільної поведінки.

Що стосується проявів діяльності автономної нервової системи, що реєструються за допомогою  психофізіологічних методів, застосованих у інструментальному виявленні  прихованої інформації, то Š. František [76] показав, що існує різниця в інтенсивності  фізіологічної реакції між емоційно стійкими та емоційно вразливими суб’єктами під час психічної напруги  на користь перших. Тобто емоційно стійкі суб'єкти демонструють інтенсивнішу фізіологічну реактивність на психічне напруження, окремим проявом якого  є емоційна напруженість. Відмітимо, що ці дані знаходяться у згоді  з іншими в тім, що вони вказують на інтенсивнішу реактивність емоційно стійких суб’єктів з боку електро-дермальної лабільності [10].

Доцільно  привести тут дослідження Waid та Orne [155], в якому приводяться дані, що у  більш лабільних в сенсі шкірно-гальванічної активності суб'єктів статистично  легше виявити приховану інформацію. Якщо зіставити ці та вище наведені дані, слід припустити, що параметр емоційної  стійкості відіграє роль у визначенні ймовірності виявлення прихованої інформації, причому так, що у емоційно стійких суб’єктів приховану  інформацію виявити легше, аніж у  емоційно вразливих.

ВИСНОВКИ

1. Головною проблемою існуючої та надзвичайно поширеної практики використання поліграфу з метою виявлення приховуваної інформації є недосконала надійність цього методу та його вразливість до помилок.
2. Вирішення цієї проблеми можливо лише за досягненням повного розуміння процесів, що лежать в основі психофізіологічного феномену, на якому засновується метод, та факторів, що впливають на нього.
3. Діалектичний розвиток «теорій поліграфу» складається навколо визначення місця емоцій та когніції у особливостях стресового реагування організму. Схожий хід теоретичної дискусії притаманний теоріям емоцій та стресу взагалі: всі вони пройшли шлях від повного відкидання ідеї про участь когніції в емоційних процесах до повної її інтеграції. Синтез когніції та емоцій вже відбувся в домінуючих сьогодні теоріях, що вказує на вчасність цього синтезу і в «теоріях поліграфу».
4. Емоційна стійкість людини є одним з найбільш складених понять в психології. Це є конгломерат  різнорідних, часом, взаємонезалежних конструктів, і, тим не  менш, великою кількістю досліджень показана функція емоційної стійкості як єдиного інтегративного комплексу, що зумовлює особливості психічних проявів людини в стресовій ситуації.
5. Існує достатня кількість емпіричного матеріалу, що свідчить про регулюючу функцію емоційної стійкості у фізіологічній активності організму людини. Аналіз теоретичного матеріалу дозволяє висунути припущення, що рівень емоційної стійкості може впливати на ймовірність виявлення прихованої інформації у того чи іншого досліджуваного.