Стрес як фактор ймовірності інструментального виявлення прихованої інформації у осіб з різним рівнем емоційної стійкості

Серед наших  співвітчизників починателем наукового  вивчення та розробки інструментального  виявлення прихованої інформації заслужено  вважається О. Р. Лурія. В двадцятих  і тридцятих роках ХХ сторіччя він, займаючись експериментальною  діагностикою прихованих змістів свідомості, дійшов висновку, що «стан моторної сфери дуже точно відображає нервово-психічний  стан іспитника та надає об’єктивну характеристику структурі протічної  реакції» [15, с. 37]. Він вважав, що в  основі психофізіологічного феномену лежить афект, який в залежності від своєї сили викликає порушення діяльності організму. Оскільки коренем афекту є нервова система, то і його прояви перш за все виражатимуться саме у вищий нервово-психічній діяльності – мисленні, пам’яті та увазі (там же.). Погляди А. Р. Лурії мають особливе значення в тім, що в них поєднуються емоційна та когнітивна складові проблеми, що розглядається, оскільки саме ці аспекти розподіляють існуючі теорії інструментального виявлення прихованої інформації на основні класи.

На жаль, все сильніший ідеологічний тиск на науку змусив вченого припинити  дослідження в цій галузі –  так був заморожений науковий розвиток методології інструментальної діагностики прихованого знання в Радянському Союзі більш  ніж на тридцять років [91]. Тим часом, колискою інструментальної діагностики прихованої інформації стали Сполучені штати Америки.

1. Розподіл «теорій поліграфу» на емоційно-мотиваційний та когнітивний класи

Як і  теорії Моссо, Ломброзо та Лурії, ранні  американські теоретики поліграфу  вбачали в основі психофізіологічного  феномену такі психологічні явища, як страх [113] та емоційне збудження або  зворушення [93; 94]. Дальші дослідження  того часу дійсно підтримували ці міркування, підтверджуючи, що існує зв'язок між  фізіологічними реакціями досліджуваного та такими психологічними показниками, як стрес, тривога, почуття провини, страх бути викритим та покараним, а також сильна мотивація не допустити цього [71].

Всі роботи, які стали плодами спроб описати  психічні процеси, що уможливлюють психофізіологічний феномен, першої половини ХХ століття, можуть бути окреслені як емоційно-мотиваційний клас «теорій поліграфу». І це не дивно, пояснення фізіологічного феномену страхом бути викритим та покараним, стресом, викликаним потребою говорити неправду, та муками сумління – все  це найближче до інтуїтивного розуміння  нами того, що коїться в душі людини, яка вчинила щось недобропорядне, а тепер підлягає викриттю. Але всі вони мають суттєву слабкість, а саме – неспроможність пояснити статистично значущих результатів, отриманих в лабораторних умовах, за яких у досліджуваних не було ані страху покарання, ані афекту, пов’язаного зі скоєнням злочину. Іншими словами, каменем спотикання всієї плеяди емоційних «теорій поліграфу» стала неспроможність пояснити існування психофізіологічного феномену за відсутністю такого фактору, як стрес.

Отже  до половини ХХ століття вважалось, що стрес в тому чи іншому вигляді  є єдиним важелем психофізіологічного  феномену, та лабораторні спостереження  обумовили потребу знайти пояснення  того як може бути, що за повною відсутністю  будь-яких стресогенних чинників психофізіологічний феномен тим не менш відбувається. Ця проблема породила новий напрям у науковій думці про інструментальне виявлення прихованого знання, який є плодом спроби пояснити психофізіологічний феномен поза залежністю від емотивно-мотиваційного пану особистості взагалі та афекту зокрема.

Вищеназвані обставини змусили теоретиків інструментальної діагностики прихованої інформації зробити принципове перефокусування  своєї уваги від таких понять як афект, стрес, тривога, страх до таких  як пам'ять, увага, сприйняття, рефлекс. Цей зсув у термінологічному оперуванні ознаменував новий виток у розвитку наукової думки, породивши цілу низку теорій, в основу яких були закладені когнітивні фактори. Треба зазначити, що розвиток теоретичних поглядів не відбувався окремо від методологічних розробок та удосконалень. Так, знаходження вад в умоглядних побудовах, з яких виходила методологія, викликало необхідність не тільки удосконалення теоретичного, а ще й методологічних дороблень, що зумовило появу так званого «тесту контрольних запитань», в підтримку якого, виходячи з висновків Комітету з дослідження наукових підстав використання поліграфа (Committee to Review the Scientific Evidence on the Polygraph), основними виступають наступні теорії: теорія конфлікту, теорія психологічної установки, теорія активації та інші [42].

Теорія  конфлікту ідейно наближена до теорії когнітивного дисонансу [72], де істинний свідомий зміст не співпадає з заявленим. В теорії конфлікту ця ситуація розглядається як дві протилежні тенденції, два протилежних імпульси: дати правдиву відповідь та скрити істинні обставини, що і викликає більш інтенсивну фізіологічну реакцію, ніж якби розбіжності між названими змістами не було [66]. Теоретики психологічної установки говорять про те, що джерелом психофізіологічного феномену є сприйняття іспитником самої ситуації діагностики як інвазивного втручання в його психіку [131]. У фокусі теорії активації знаходяться характеристики стимулу, а саме його активаційний потенціал – здатність привернути до себе увагу досліджуваного.

Ідеї, які  лягли в основу пояснення методу контрольних запитань, постулюють диференційоване  фізіологічне реагування іспитників до контрольних та релевантних запитань. Проти цього, в той самий час  вони мають одну – найпомітнішу поміж інших – ваду: деякі правдиві досліджувані, за певних обставин, даватимуть картину фізіологічних реакцій, яка б, виходячи з положень цих теорій, очікувалась від обманних досліджуваних.

Тим не менш, вагомим внеском цих ідей до методологічного  розвитку інструментального виявлення  прихованої інформації, є те, що саме ці ідеї дали підстави для побудови формату виявлення прихованої інформації.

2. Теоретичні особливості методики тесту прихованої інформації

 Так  званий тест прихованої інформації (Concealed information test, СІТ) базується на пошуку певного знання, слідів пам’яті, наявності окремого досвіду, що пов’язує досліджуваного з розслідуваними подіями. Ця методика заснована виключно на когнітивних функціях психіки: вона спирається на властивості свідомості, що відносяться до пізнання, на функції мозку, що забезпечують формування понять завдяки збереженню інформації, каталогізації досвіду та його класифікації за значущістю. Внаслідок цього заведено називати теорії, які лежать в основі цього методу «когнітивними», хоча вони є такими тільки частково.

Провідні  теорії методу виявлення прихованої інформації, хоч і розроблені для  використання поліграфа закордонними вченими, засновуються на ідеях видатних представників радянської школи  психології про те, що психічні функції здійснюються завдяки рефлекторній діяльності мозку людини та її нервової системи взагалі [9]. Наприклад, в усіх оглядових джерелах згадуються три основні теорії: теорія умовного рефлексу [51], теорія захисного рефлексу [100], а також теорія орієнтувального рефлексу [104]. Причому цікаво, що теорія орієнтувального рефлексу відноситься авторами до «когнітивного» класу, а решта – до емоційно-мотиваційного, хоча вочевидь нейрофізіологічне походження цих теорій, так само, до речі, як і поглядів Лурії. Ці обставини здаються достатніми, щоб згрупувати вищеназвані ідеї у новий – нейрофізіологічний клас теорій виявлення прихованої інформації.

На сьогоднішній день, домінуючою теорією, що підкріплює методику виявлення прихованої інформації, є теорія, заснована на концепції  орієнтувального рефлексу, яку запропонував І. П. Павлов та яку поглибив    Є. Н. Соколов. Для пояснення природи психофізіологічного феномену її пристосував Девід Ліккен [150]. На думку Ліккена, саме механізм орієнтувального рефлексу уможливлює диференціацію досліджуваних за принципом наявності прихованої інформації. Значущість релевантних стимулів для «винних» іспитників не дозволяє відбутися процесу габітуації – звикання – вибірково для цих стимулів, що обумовлює посилену фізіологічну реакцію на них [103]. Ці погляди є дуже популярними у колах експериментальних психологів та є чимало досліджень, результати яких підтримують теорію орієнтувального рефлексу [148; 149].

З теорії орієнтувального рефлексу еволюціонувала парадигма, яка виявилась здатною  охопити обидва формати: контрольних  запитань та пошукового виявлення прихованої інформації, за що отримала багато уваги  в колах теоретиків інструментального  виявлення прихованої інформації. Їх ідеї є якісним продовженням концепції Ліккена про роль орієнтувального рефлексу у виявленні прихованої інформації. Базуючись на положеннях Є. Н. Соколова про створення нейронних моделей для кожної категорії стимулів, вони дійшли висновку, що причетні досліджувані – ті, що володіють знанням, що викриває, – сприймають загальну масу стимулів як дві окремі категорії значущих та незначущих стимулів. Останні вони просто ігнорують [50].

Ця парадигма, будучи розробленою для методу виявлення прихованої інформації, навіть більш корисна для методу контрольних запитань. Справа в тому, що ця парадигма потребує рівночастотного представлення стимулів обох категорій, а в реальному житті це здійснюється лише для досліджень, що використовують техніку контрольних запитань. Технологія контрольних запитань вимагає кількість контрольних запитань принаймні рівну кількості релевантних,  в той час як тест прихованої інформації як правило містить лише один релевантний стимул супроти п’яти-шести нейтральних [150].

Теорія  захисного чотиригорбикового рефлексу, в тім, як і теорія умовного рефлексу значно менш популярна. Загалом, вони являють  собою модифікацію теорій страху покарання, де прямий указ на емоційний  базис психофізіологічного феномену опосередковується механізмами  павловського негативного обумовлення, культурно пов’язаного з брехнею, або захисним рефлексом організму, який виникає через погрожуючий характер, якого набувають релевантні стимули за умов значної ймовірності бути викритим. Емпіричні дослідження, спрямовані на перевірку цих гіпотез, отримали суперечливі результати. З одного боку, існують дослідження, які не спромоглись знайти статистично значущого підкріплення цих ідей [100]; з іншого – значно вищий рівень коректної діагностики в реальних умовах в порівнянні з лабораторними експериментами пояснюється саме феноменом захисного рефлексу як реакції на загрозу, що йде від самого факту діагностики [126]. Причому цей стан речей актуальний для всіх методів проведення психофізіологічних досліджень виявлення прихованої інформації [140].

2. Роль стресу у формуванні теоретичних засад інструментального виявлення прихованої інформації

Стрес неминуче супроводжує кожну без винятку  реальну процедуру виявлення  прихованого знання. Він є настільки  істотною складовою психологічного стану досліджуваного, що вважалось, стрес є тим фактором, що взагалі уможливлює існування психофізіологічного феномену. Коли з’ясувалось, що психофізіологічний феномен існує за умов, начебто повністю позбавлених стресогенності, утворилась тенденція повного виключення детермінанти стресу з поняття про психофізіологічний феномен. Якщо аналізувати хід теоретичного дискурсу навколо пояснення основ психофізіологічного феномену, легко упевнитися, що виживання тієї чи іншої теорії залежить від її успіху пояснити як співвідносяться стрес та психофізіологічний феномен. Таким чином, поняття про стрес в інструментальному виявленні прихованої інформації відіграє ключову роль у розкритті суті психофізіологічного феномену.

Ранні теорії поліграфу мають тенденцію відносити  до стресу (страху чи афекту) фізіологічні реакції «брехунів». Навіть сьогодні деякими авторами вважається, що стрес, викликаний перевіркою, пов'язаний саме з актом неправдивого стверджування [46]. Фактично ж, в ситуаціях реальних опитувань із застосуванням поліграфу стрес відчувають і правдиві іспитники: вони почасту виражають страх, що відбудеться помилка; уявлення про паноптичну властивість поліграфу та втручання у внутрішній світ є надзвичайно тривожним навіть для самого чесного досліджуваного, і, тим не менш, метод все одно з доволі високою точністю відрізняє «чесних» від «брехунів». З іншого боку, деякі індивідууми не матимуть достатньо виражених фізіологічних реакції на релевантні стимули, навіть якщо вони приховують інформацію, а інші реагуватимуть на стимули так, начебто мають провину за те, чого вони в дійсності не коїли. В цьому, власне, і полягає центральна проблема поліграфології.

Ці труднощі змусили науковців змінити вектор своїх пошуків та, як зведено в  кращих традиціях гегелівської діалектики, радикально змінити фокус своєї  думки до набуття концепції, яка  б була повністю абстрагована від  фактору стресу. Тенденція пошуку визначилась на те, щоб побудувати таку формулу функції психофізіологічного  феномену, яка б взагалі не включала ніяких емоційних змінних, серед  яких названо стрес. Результати цієї переорієнтації виразились в методологічному прориві, який суттєво поширив можливості практикуючих полграфологів, особливо криміналістичній та судовій галузі, хоча показники валідності нового методу не відрізняються суттєво від аналогічних показників попереднього. Більше того, статистично значуща різниця в цих показниках між лабораторними та польовими дослідженнями не ліквідувалась, причому пояснення цієї різниці є основною трудністю когнітивних теорій.

Davis [66] зауважує, що ефективність процедур виявлення  прихованої інформації обмежена  браком знання про те, які психологічні  принципи залучені в забезпечені  диференційованих реакцій на  представлення психологічних стимулів. Здається, що позбавлення цього  браку та досягнення повного  розуміння наукових законів, що  пускають в хід психофізіологічний  феномен, неможливо без інкорпорації  елементу стресу до обговорюваної  теоретичної моделі.

3. Стрес як явище, доступне інструментальній діагностиці прихованої інформації

Фізіологічні прояви збудження  симпатичної нервової системи, реєстровані  за допомогою поліграфа, – об’єкт дослідження інструментального  виявлення прихованої інформації. Реакція, що спостерігається та фіксується за допомогою поліграфа, – ні що інше як опосередкована ознака діяльності симпатичної нервової системи, а саме пускання механізму «бий або біжи» (fight-or-flight response) – тобто реакція тривоги або стресу [78]. Іншими словами, те, що реєструє поліграф під час опитування є фізіологічними індикаторами стресу.