Стрес як фактор ймовірності інструментального виявлення прихованої інформації у осіб з різним рівнем емоційної стійкості

З рис. 3.2. ми бачимо, що найвищий показник середньої  емоційної стійкості, отриманий  за допомогою РТІ, у осіб, у яких розпізнано приховану інформацію, причому  немає різниці в контрольній  вони групі чи в експериментальній. В той же час, особи, в яких не розпізнано прихованої інформації, мають нижчі показники загалом, причому серед тих досліджуваних, що знаходяться у експериментальній групі вони найнижчі.

З метою  класифікації досліджуваних за рівнем емоційної стійкості та розподілу  їх на дві категоріальні групи  «емоційно стійких» та «емоційно  вразливих» було застосовано кластерний аналіз К-середніх для загальної  вибірки (N=58, у одного досліджуваного немає оцінки 16PF). В кластерний аналіз було включено параметри РТІ та 16PF. Було виділено дві групи (N₁=40, N₂=17) із статистично значущими різницями в показниках середніх як РТІ та 16PF, так і PSS:

Таблиця 3.5

Таблиця середніх показників РТІ, 16PF та PSS в двох кластерах  із значенням t-критерію Стьюдента

	Кластерний номер спостереження	N	Середнє	Стд. відхилення	T	р
PSS	1	40	27,30	2,98	-4,15	,000
	2	17	31,06	3,46
PF	1	40	9,20	1,18	12,57	,000
	2	17	4,94	1,14
PTI	1	40	3,23	1,12	5,24	,000
	2	17	2,06	,556

 

 

З таблиці 3.5 видно, що кластери розрізняються  за рівнем середніх показників таким  чином, що в першому кластері (N=40) рівень РТІ та 16PF вищий, ніж у другому кластері (N=17), в той час як рівень PSS – нижчий, як наведено у рис. 3.3

Рис. 3.3 Середні  показники РТІ, 16PF та PSS в двох кластерах

Також був  знайдений зв'язок між кластером  та розпізнанням прихованої інформації (χ²=4,28, р=0,039). Серед емоційно стійких (перший кластер) розпізнання досягає рівня 65%, в той час як серед емоційно вразливих лише 35,3%. Тобто емоційна стійкість пов’язана з рівнем розпізнання в загалі, поза залежністю від належності до експериментальної або контрольної групи.

 

6. Аналіз та обговорення результатів дослідження

В той  час, як рівень розпізнання прихованої інформації в загальній вибірці  становив приблизно п’ятдесят відсотків, емоційно стійкі суб'єкти становлять вісімдесят відсотків з числа тих, у яких інформація успішно розпізнана, а  емоційно вразливі лише двадцять. Причому  серед емоційно стійких досліджуваних  рівень розпізнання становить шістдесят  п’ять відсотків, а  серед емоційно вразливих лише тридцять п’ять. В  світлі цих даних стає зрозумілою суперечливість даних, отриманих у  попередніх дослідженнях, що шукали вплив  індивідуальних розбіжностей на валідність застосування поліграфу як засобу для  виявлення прихованої інформації, та не враховували емоційну стійкість.

Дані, отримані за допомогою математико-статистичного  аналізу, підтверджують висунуту нами гіпотезу про вплив емоційної  стійкості на фізіологічне реагування людини при пред’явленні їй стимулів під час ОВП, отже і на діагностичну валідність методу – на спроможність поліграфа з однаковим шансом правильно визначати наявність  чи відсутність приховуваної інформації у будь-якого досліджуваного. Результати дослідження чітко вказують на те, що емоційна стійкість впливає на ймовірність розпізнання прихованої інформації вибірково: лише в ситуації, розцінюваній індивідом як стресовій, та лише у осіб з низьким рівнем емоційної стійкості, принаймні  при застосуванні карткової парадигми. іншими словами, за допомогою психометричного  інструментарію вимірювання та встановлення рівня емоційної стійкості, із загальної  вибірки виділилась підгрупа емоційно вразливих досліджуваних, що перебувають  в стресовому стані, фізіологічні особливості  яких ускладняють розпізнання у  них прихованої інформації.

Такі  результати підтверджують ситуативну специфічність емоційної стійкості, показавши поляризацію вираження  її проявів як функцію сили стресового чинника. Ми робимо цей висновок на підставі того, що в контрольній  групі ми не отримали статистично  значущої різниці у рівні розпізнання  між емоційно стійкими та емоційно вразливими суб’єктами, в той час  як розбіжності проявились лише за експериментальної маніпуляції, тобто  подання стресового впливу.

Більше  того, після визначення та категоризації  досліджуваних до емоційно стійких  та емоційно вразливих, ми отримали можливість проаналізувати загальний вигляд їх поліграм. Тобто, в додаток до стандартизованого  підходу до аналізу поліграм, ми також використали клінічний  підхід до їх оцінки та інтерпретації  [115]. Аналізуючи загальний вигляд поліграм емоційно стійких іспитників, ми побачили, що вони мають «чистий» вигляд, тобто в них присутні виражені реакції до релевантних стимулів та відсутні спонтанні реакції до не релевантних стимулів. Картина фізіологічних реакцій іспитників, що були класифіковані як емоційно вразливі, мала вигляд двох варіантів: або «забруднені» поліграми з реакціями чи не на всі стимули, або «мертві» гіпореактивні поліграми. Ці находження суголосні з існуванням двох типів емоційно вразливих людей: емоційно гіпер-реактивних та емоційно загальмованих [22]. Існування цього феномену частково описано у дослідженнях діагностичних можливостей поліграфу у осіб з  вираженою симптоматикою психопатичного та антисоціального типу особистості [154], де відтворили гіпо-реактивність людей, що мають психопатичні особливості через їхню емоційну поверховість.

Важливо відмітити методологічні обмеження  нашого дослідження.

По-перше, технологічно лабораторну парадигму  ОВП, використану в нашому дослідженні, неможна повністю узагальнити на ОВП реального життя, що використовують тест прихованої інформації. І це через  декілька причин:

1. в лабораторній парадигмі бракувало перших двох етапів ОВП: перед тестової бесіди та стимуляції. Обидва ці етапи націлені на здійснення певної психологічної маніпуляції, що вводить іспитника в стан, найбільш сприятливий «чистоті» поліграм. Головною ціллю цих етапів є заспокоєння правдивого іспитника та провокація того, що приховує інформацію. Ці два етапи відіграють визначну роль у якості ОВП та надійності його результатів.
2. Незважаючи на те, що студенти психології є найпопулярнішою вибіркою у лабораторних дослідження поліграфу, все-таки відомо, що саме ця група має певні відмінності від загальної популяції, зокрема в параметрах, що входять до складу емоційної стійкості. Тому, є резон відтворити цей експеримент на більш загальній вибірці.
3. Суттєвим обмеженням також є те, що психодіагностичні методи для встановлення рівню емоційної стійкості, використані в дослідженні, були методично однотипними. Підібрані для виміру емоційної стійкості лише методики самозвіту. Відомо, що ці методики цього типу мають певні вади, наприклад, вони мають уразливість до соціальної бажаності. Подоланням цього обмеження було б відтворення проведеного експерименту з використанням комп’ютеризованої імпліцитної діагностики емоційної стійкості, розробленої                       І. Ф. Аршавою та  Е. Л. Носенко (2006).

Визначені нами обмеження є доволі серйозними та його реплікація з ліквідуванням  його методичних вад надасть більш  точну, наближену до істини, картину  ефекту, що має емоційна стійкість  на ймовірність виявлення прихованої інформації за допомогою поліграфу. І тим не менш, навіть маючи методичні  недоліки, в проведеному нами емпіричному  дослідженні вплив емоційної  стійкості виразився на статистично  значущому рівні. На нашу думку, це вказує на силу впливу емоційної стійкості  на фізіологічні реакції під час  стресогенної ситуації, яку не змогли спотворити наявні методологічні та методичні вади.

Виявлення деструктивного впливу стресу на діагностичну валідність психофізіологічних методів  виявляти приховану інформацію має  дужже велику практичну методологічну  значущість. Справа в тому, що, не маючи  можливості точно визначити рівень емоційної стійкості людини, що має  пройти ОВП, ми можемо контролювати рівень стресогенного потенціалу, що ОВП  несе в собі.

Етап  передтестової співбесіди є найважливішою  частиною усього ОВП. Від якості проведення цієї співбесіди залежить «чистота»  поліграм та, тим самим, надійність висновку про наявність чи відсутність  прихованої інформації. Домінуюча сьогодні позиція, що поведінка поліграфолога  має бути якомога менш погрожуючим, відома не всім спеціалістам, особливо на пострадянському просторі [27]. Знання про значення того, яким сприймає іспитник поліграфолога та саме ОВП, є визначним для його якості.

Розроблений І. Ф. Аршавою та Е. Л. Носенко метод  імпліцитної діагностики емоційної  стійкості [25] є високо валідним та методично  прийнятними для запровадження  їх у методологію інструментального  виявлення прихованої інформації, особливо в галузі трудових відносин, зокрема  того їх етапу, на якому відбувається відбір кадрів. Адже ця сфера використання психофізіологічних методів виявлення  прихованої інформації є найбільш уразливою та критикованою за значні вади валідності та водночас високій запитаності [126]. Отримані дані вказують на можливість та ефективність застосування методів діагностики емоційної стійкості з метою ліквідувати вади критеріальної валідності психофізіологічних методів виявлення прихованої інформації. Виявлено можливість ідентифікувати осіб, що мають певні індивідуальні особливості, які визначають ризик діагностичної помилки в разі застосовування психофізіологічних методів до цієї особи. Це дозволяє, враховуючи цю ознаку, класифікувати їх як не придатних до ОВП, і таким чином, підвисити діагностичну валідність поліграфу як засобу для виявлення прихованої інформації. В разі досягнення певного рівню валідності, перспективи цього методу незмірно розширюються. Вади валідності поліграфу як засобу для виявлення прихованої інформації є каменем спотикання цього методу на шляху до застосування у суді, до масового застосування при стосунках з персоналом, а також при вирішенні будь-яких спірних питань. В якості можливого напряму для продовження дослідження ми пропонуємо подальший пошук методологічних та методичних рішень цього питання.

Загалом, результати цього дослідження мають  значення і у теоретичному розвитку концептуального підходу до застосування психофізіологічних методів для  виявлення прихованої інформації. Отримані результати відзначують потребу  синтезу когнітивного та емоційно-мотиваційного  підходів до пояснення психофізіологічного  феномену. Аналіз існуючих публікацій на тему теоретичного пояснення психофізіологічного  феномену приводить до висновку, що підходи, що враховують або лише емоційно-мотиваційний аспект, або лише когнітивний, страждають на неспроможність пояснити суттєві  деталі явища психофізіологічного  феномену. Вивчаючи розвиток думки  щодо тлумачення психофізіологічного  феномену, помітно, що динаміка цього  розвитку відбувається в рамках законів  гегелівської діалектики, на поточному  етапі, знаходячись в стадії антитези – протипоставлення емоційно-мотиваційних та когнітивних теорій – завдяки  домінуючому сьогодні когнітивно-релятивному  підходу до емоцій  перехід до стадії синтезу поступово, але неминуче наближується та вже спостерігається. Синтез підходів та інкорпорація інтегративних поглядів на психофізіологічний феномен дозволять удосконалити методологічні засади ОВП, що в свою чергу вплине підвищення валідності методу завдяки більш ясному розумінні його фундаментальних механізмів та більш високу кваліфікацію поліграфологів, у яких з’явиться можливість мати чіткіше уявлення про процеси, що відбуваються під час ОВП, що вони проводять. Природним наслідком таких змін повинно бути значне підвищення якості ОВП та стрімке поширення застосування поліграфу як ефективного засобу верифікації інформації та встановлення істини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

 

4.1 Аналіз нормативно-правових документів, що регламентують дотримання вимог охорони праці в лабораторії полігрфології ПФЛ-Захід

Лабораторія поліграфології ПФЛ-Захід представляє собою приміщення, в яких проводяться психофізіологічні дослідження за допомогою поліграфу та персонального комп’ютеру. Дотримання вимог охорони праці в закладі лабораторії регламентується нормативно-правовими документами, що прийняті для виконання на всіх підприємствах України і є обов’язковими для всіх фізичних та юридичних осіб. Такими документами є:

1. Закон України «Про охорону праці» від 29 червня 2010 р., який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.