Реалізація правового виховання у навчально - виховному закладі

Принципи, які використовуються у правовому виховному процесі, становлять єдину загальну систему.

Систему правового виховання  становлять такі елементи:

1. суб'єкти — державні органи, організації, спеціально уповноважені державою особи, які здійснюють правовиховну діяльність,
2. об'єкти — громадяни або суспільні групи, яких виховують;
3. сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів. Суб'єкт правового виховання може виконувати правовиховну функцію як основну (педагогічні державні університети, інші навчальні заклади України, юридичні факультети державних університетів) або як одну серед багатьох (ради депутатів, прокуратура, адвокатура, органи юстиції, МВС, Міністерство освіти та науки).[8;154]

Об'єкт правового виховання (громадянин) під час правовиховного процесу зазнає впливу двох чинників, від яких залежить ефективне правове виховання:

1. об'єктивний чинник — позитивні зовнішні умови, що сприяють правовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особистості, успіхи правотворчої діяльності, юридичної практики тощо) або негативні умови, що ускладнюють правовиховну діяльність (недосконалість законодавства, не відпрацьованість способів і засобів правового виховання тощо);
2. суб'єктивний чинник — позитивний внутрішній духов- но-правомірний стан особистості (це правова вихованість, установка на правомірну поведінку) або негативний (правова установка на неправомірну поведінку, правовий нігілізм).

Механізм правового виховання  — це порядок впровадження правових ідей та установок, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість вихованців (особистості, суспільної групи).

Функціональними елементами механізму правового виховання є її:

• цільна правосвідомість;
• суспільна правосвідомість;
• система норм права;
• способи і засоби правового виховання:
• правосвідомість вихованців, яку необхідно збагатити правовими ідеями, установками, що містяться в суспільній правосвідомості.[8;156]

    Стрижнем, що пов’язує всі ланки (структурні елементи) механізму Правового виховання, с правова інформація: Інформативна і нерівна.

Механізм правового виховання  особистості в духовному внутрішньому зрізі (правовиховний процес особистості) може бути поданий у вигляді таких стадій:

         а) нагромадження правових знань, правової Інформації;

б) перетворення накопиченої інформації в правові переконання, навички правомірної поведінки;

в) готовність діяти згідно з правовими переконаннями, тоб« то діяти правомірно, відповідно до закону.

Результатом дії механізму правового виховання с рівень правової вихованості особистості, її правова культура.

Правосвідомість. Правосвідомість, як і право, — явища неоднозначні. Соціальні деформації в суспільстві спричиняють деформацію правосвідомості, і суспільної, і індивідуальної.

 Деформації зазнають  усі сфери правової свідомості:

1. вона проникає у сферу правових знань, якими володіють громадяни і підлітки;

          2. руйнує почуття, установки, переконання,  проникає у зміст правового  світогляду;

          3.деформація правосвідомості спричиняє  деформації поведінки.

          Учені розрізняють декілька видів  деформованої свідомості громадян:

1.    Правовий інфантилізм  — найменш спотворена форма  правової свідомості, яка полягає  у не сформованості і прогалинах у правових поглядах, знаннях, установках;

2. Правовий нігілізм — свідоме ігнорування вимог закону без злочинного наміру.
3. Найважчою формою деформації правосвідомості громадян є «переродження». Це стан, коли правова свідомість індивіда, дійшовши до крайньої межі спотворення, перетворюється на злочинну свідомість.

Поступово суспільство, яке  розпадається, призведе до розпаду правосвідомості. Нині, коли найважливішою стає проблема формування і стимулювання правомірної поведінки, якісної зміни правової культури, безсуб'єктної характеристики суспільної свідомості (а правосвідомість — її частина) вже за достатньо. Суспільна свідомість визначається не як сукупна духовна реальність, а як ідеологія і психологія певних особистостей і соціальних верств суспільства .

Педагогіка, кримінологія, філософія, юридична психологія дедалі більше уваги  приділяють суб'єктам правовідносин, носіям правосвідомості, оскільки вивчення суспільної свідомості потребує конкретизації.

Отже, правова свідомість — це форма суспільної свідомості. Вона відображає всю сукупність різноманітних  правових явиш суспільного існування (правову систему, правове регулювання, правопорядок тощо).

Так, В. Г. Подзолков виділяє види правосвідомості за змістом (рівнем) і за ступенем спільності. Перший вид поділяється на повсякденну, теоретичну, професійну. Другий вид — на масову (суспільну), групову, індивідуальну .

До повсякденної належать почуття, звички, ставлення людей до права, правових явищ, поведінки.

Теоретична правосвідомість відрізняється від інших тям, що глибоко проникає в суть права, правових явищ науковим обґрунтуванням закономірностей їх виникнення і розвитку. Це вимагає системи теоретично опрацьованих поглядів.

Повсякденна правосвідомість  відрізняється від теоретично»  тим, що виникає під час буденної діяльності людини, має емпіричний характер, складається із звичайних життєвих поглядів, уявлень і оцінок права, правових явищ. Це свідчить про те, що повсякденна правосвідомість не завжди правильна, іноді спотворена, примітивна. У ній в різних пропорціях можуть існувати як позитивні погляди, уявлення, оцінки, так і відсталі, помилкові, поверхневі, протиправні, які необхідно виправляти під час правового виховання.[8;160]

Суспільна правосвідомість  виникає в людей, зокрема в  політичних лідерів, учених, юристів, і  мас специфічне підґрунтя — пізнання законів розвитку суспільства, потреба тих чи інших верств, груп у правовому регулюванні суспільних відносин.

Групова правосвідомість  мас складну структуру: це класова  правосвідомість, правосвідомість  інших соціальних верств, суспільних організацій, партій.

Індивідуальна правосвідомість  — це соціально-психологічна єдність  людини. Вона завжди виникає як відображення конкретних умов існування людини, особливостей особистості. Це також відображення суспільного життя. Формування індивідуальної правосвідомості — найважливіший спосіб становлення особистості, яке відбувається під час засвоєння та усвідомлення норм і цінностей.

Правова свідомість — найважливіший  складник системи регулювання безпосередньої поведінки людини в правовій сфері.

Найбільш сприятливий  час активного цілеспрямованого формування правосвідомості — підлітковий  вік.

Для розвитку правосвідомості  основне значення має те, що підлітковий  вік — вік самоствердження, активного  формування соціальних інтересів і життєвих ідеалів, час щоразу пристальнішої орієнтації на внутрішнє регулювання поведінки, самооцінку і послаблення ролі зовнішньої оцінки (батьки, вихователі) поведінки.[8;162]

З іншого боку, необхідність активного розвитку правосвідомості в цей період зумовлена тим, що прагнення самостійності, незадоволення пасивним становищем ще не підкріплюється стійкими соціально корисними мотивами поведінки й інтересами, достатнім життєвим досвідом, правильним розумінням співвідношення свободи і відповідальності особистості.

 

1.8  Взаємодія  школи, сім’ї та правоохоронних органів у правовому вихованні учнів.

        У сучасних умовах всезростаючого значення набуває проблема правового виховання учнів. Ефективність її розв’язання багато в чому залежить від об’єднання дій сім’ї , школи та правоохоронних органів. Його суть визначається чіткою організацією сумісних дій в роботі зі запобігання правопорушень серед учнівської молоді.

     У системі  правового виховання дітей важко  переоцінити значення сім’ї   як найважливішого фактора формування  їхньої особистості, засвоєння  морально – етичних норм, правових  постулатів. Саме сімейному середовищі  закладаються основи поняття  і прилучення до загальнолюдських  цінностей культури взагалі і  правової зокрема.[11;154]

   Ефективність правового виховання підлітків зумовлюється взаємодією різних чинників, що й уособлюються в профілактичному впливі на них з боку сім’ї, школи, правоохоронних органів, громадськості. Мета цієї багатогранної складної роботи, за словами В.О. Сухомлинського, - виховати людину, а відтоді громадянина. Саме єдність мети, прагнення її досягти природно робити необхідною консолідацію зусиль усіх учасників правовиховного процесу, суб’єктів у цьому напрямі.

   Організацію взаємодії  школи, сім’ї та правоохоронних органів у правовому вихованні школярів передбачає розв’язання складних практичних завдань. Серед них – забезпечення єдності правового виховання  і виховання в процесі навчальної, позакласної і позашкільної роботи, розповсюдження виховно – правового впливу на сім’ї, визначення оптимальних форм взаємодії школи, сім’ї і громадськості, педагогічна корекція школою виховної діяльності деяких державних та громадських організацій.

   Проте це зовсім  не означає, що суб’єкти правового  виховання мають діяти, дублюючи  і піднімаючи один одного, намагаючись,  як часом буває «робити все  за всіх».

  У сфері профілактичної  діяльності нараховують до 50 державних  органів, громадських організацій,  закликаних займатися правовим  виховання підлітків. 

  Усі учасники правовиховного  процесу прийнято ділити на  неспеціалізовані (сім’я, навчальний  заклад, трудовий колектив, установи  культури, спортивні організації, громадські організації за місцем навчання, проживання) і спеціалізовані  - комісії в справах неповнолітніх, ограни внутрішніх справ, інспекція в справах неповнолітніх, прокуратури, суди , юстиції, спеціальні формування громадськості тощо…

  Кожен з цих суб’єктів має свої завдання, компенсацію, повноваження. Інтереси справи вимагають, щоб усі вони займалися саме своєю справою, чітко були  б визначено їх місце в профілактичній роботі, функції, а також забезпечені необхідні можливості для їх реалізації.[11;155]

   Форми взаємодії  учасників профілактичної роботи  можуть бути найрізноманітнішими.  До найрозповсюдженіших, дієвих  і перевірених практикою належать  батьківські збори, конференції  батьків і вчителів, вечори запитань  і відповідей з правової тематики, консультації, педагогічні практикуми, зустрічі з висококваліфікованими  юристами – працівниками органів  внутрішніх справ, прокуратури,  суду, юстиції, адвокатур; використання  засобів масової інформації.

    Як свідчить практика, взаємодія школи, сім’ї та правоохоронних органів потребує відповідного правового регулювання. Проте саме цього їй і бракує. Адже в діючих відомчих і підвідомчих нормативних актах специфіка координації взаємодії учасників правовиховного процесу майже не визначена (не врахована). А  правовий акт «Про положення про комісії в справах неповнолітніх у УРСР» уже застарів. Між тим різке погіршення криміногенної обстановки взагалі і щодо злочинності неповнолітніх особливо настійно вимагають невідкладного нормативного врегулювання взаємодії в сфері запобігання правопорушень серед підлітків.

    В наш час  потрібен комплексний закон, в  який були б включені всі основні положення щодо неповнолітніх. Такий акт міг би мати характер Основ законодавства про неповнолітніх з відповідними розділами, що в результаті могло  б поліпити взаємодію школи, сім’ї та правоохоронних органів  в правовому вихованні. [11;156]

 

1.9 Основи педагогічної  профілактики злочинів

Превентивна педагогіка досліджує  призначення педагогічної профілактики як допомогу в запобіганні злочинам за допомогою педагогічних причин.

Педагогічна профілактика — гуманний і демократичний напрям у профілактиці, зорієнтований на допомогу громадянам, які потрапили в криміногенний  небезпечний період життя. Нині профілактика злочинів не може бути справою тільки юристів. Вона повинна розширювати свої межі і включати, зокрема, педагогічну профілактику. А. І. Алєксеев, який започаткував у 1984 р. педагогічне дослідження запобігання злочинам, зазначає: "Є привід говорити не тільки про якісь незначні педагогічні фрагменти запобігання злочинам чи моди на педагогічні засоби кримінальне» профілактики, зокрема про її педагогічні засади".[12;56]

Педагогічна профілактика і її ефективність — це превентивна педагогіка в дії. Профілактична робота ґрунтується на можливостях превентивної педагогіки (педагогічні завдання, зміст, форми, методи, прийоми, засоби тощо).

Профілактика — термін медичний, однак він найкраще підходить до визначення процесу виховання і перевиховання дітей, підлітків, молоді.