Перший підхід розглядає економічні цикли як наслідки дії таких процесів:

Теорія  нововведень Йозефа Шумпетера: розглядає економіку з точки зору 2 фаз, які:

     - віддаляють економіку від рівноваги:  піднесення і депресії;

     - або повертають до рівноваги:  кризи і пожвавлення .

     Шумпетер  вважав, що кожне нововведення порушує  рівновагу бо їх власники отримують  технічні переваги, підвищують прибутки, розширюють виробництво. Інші теж прагнуть до цього тому теж застосовують інновації, прискорюючи розвиток виробництва. Ці дії призводять до надвиробництва товарів, до порушення рівноваги попиту і пропозиції, і в економіці починається криза надвиробництва.

     Грошова  теорія Ральфа Хоутрі і Ф. Хаєка: за теорією Хоутрі  причина кризи є штучне звуження грошової пропозиції емісійними банками, які підвищують ставку відсотка для захисту касової готівки чи з метою підтримки курсу національної валюти . За Хаєком причиною є кредит, розширення якого провокує диспропорції в економіці. Зокрема такою диспропорцією є вищі темпи росту цін на предмети споживання ніж на засоби виробництва

     До  першої групи теорій відносять теорії недоспоживання у суспільстві і теорії, які спираються на визнання факту відсутності синхронності в розвитку різних сфер економіки.

     Другий підхід ґрунтується на відмові від розуміння циклічності як відхилення від рівноваги. Спирається на положення економетрики і відповідно до поглядів Самуельсона, Тімбургена рівновага - це ідеальний стан економіки.

     Отже  економічний цикл - це макроекономічне явище пов’язане із зміною ВНП, національного доходу, інвестицій, споживання, які викликають сплески темпів росту чи падіння.[11,c.254]

     В макроаналізі найбільша увага приділяється діловому чи класичному циклу, який досліджують з середини 19 століття. Він охоплює такі сторони економічного життя як виробництво, зайнятість, доходи, ціни і складається з фаз: піднесення, криза, депресія, пожваалення.

     Фаза  піднесення характеризується ростом цін  виробників, обсягом зайнятості, обсягів  виробництва. Інвестицій і особистих  доходів і закінчується все бумом, тобто періодом надвисокої зайнятості і перевантаження виробничих потужностей. Під час буму ціни, ставка заробітної плати і норма  відсотка надзвичайно високі і в найвищій точці циклу  ці показники досягають максимуму.

     Неминучим наслідком буму є поворот у  розвитку циклу і перехід до спаду; цей перехід свідчить про настання  фази кризи.

     Під час кризи зростають нереалізовані  товарні запаси, знижуються обсяги виробництва, скорочуються виробничі інвестиції і падає попит на робочу силу. Росте безробіття. У виробництві починається скорочення   попиту на сировину, падають ціни на неї, не реалізація викликає падіння товарних цін, падіння прибутків, попиту на кредити і зниження процентної ставки.

     У фазі депресії зберігається падіння НД і ріст безробіття, інвестиції наближаються до 0 і в цей час економіка опускається до нижньої точки циклу (дно циклу). В цій точці відбувається поворот розвитку і економіка починає входити у фазу пожвавлення. Всі економічні показники у фазі пожвавлення змінюють напрям і в економіці починається економічне зростання. Зміна фаз піднесення і спаду не є різкою і яскраво вираженою, це пов’язано з неспівпаданням темпів зміни різних параметрів:

     1. Випереджаючі досягають макс (мін) перед досягненням піка чи дна циклу. Це: чисельність укладених ділових угод і створених ділових підприємств, індекси фондового ринку, прибутки корпорацій,                               зміни грошової маси.

     2. Відстаючі параметри, які досягають макс (мін) після проходження критичної точки циклу. Це: питомі витрати на зарплату, середній рівень процентної ставки комерційних банків.

     3. Співпадаючі параметри, які змінюються одночасно зі зміною економічної активності. Це: ВНП, рівень безробіття, особистий дохід, ціни виробників, процентної ставки національного банку. В останні 50 років циклічний розвиток набув деяких особливостей, які визначають специфіку ділового циклу. Зокрема:

     1) зменшилася амплітуда коливань  економічної активності: фази піднесення  стали тривалішими, спаду - коротшими.

     2) спад не завжди тягне за  собою тривале безробіття, а пік  циклу – повну зайнятість.

     3) від спаду найбільше страждають  галузі, які виробляють засоби  виробництва і споживчі товари  тривалого користування.

     4) галузі які випускають продовольствені товари і споживчі товари першої необхідності менше підлягають циклічним коливанням, бо попит на них майже не змінний. В цих галузях циклічні коливання впливають на ціни більше і менше на виробництво і зайнятість.[12,c.482]

       Ділові цикли досить повно досліджував Кейнс, який розробив концепцію ділового циклу залежно від коливання динаміки інвестицій. Він пов'язав через механізм мультиплікатора серію коливань виробничого доходу, зміни попиту і відповідно проаналізував залежності які впливають на ці зміни і визначають рух сукупного попиту.

           Короткострокові цикли прийнято називати циклами Кітчина, який при-святив цій проблемі свою роботу в 1923 році. Кітчин зв'язував тривалість цик-лу, він приймав тривалість циклу за три роки і чотири місяці, з коливаннями світових запасів золота. Однак, у даний час подібне пояснення причин коротко-строкового циклу може задовольнити далеко не всіх.[13,c.372]

          Більшість сучасних економістів, що підтримують ідею існування корот-кострокових економічних циклів, схильне розглядати їх лише як невід'ємну ча-стину загальної циклічної системи, основу якої складають середньострокові економічні цикли, що одержали назву циклів Жугляра, по імені французького економіста, який досліджув економічні коливання в другій половині XIX століття.

          Клемент Жугляр розглядав економічний цикл як закономірне явище, причини якого криються в сфері грошового обігу, точніше, кредиту.

          Кризу - основну фазу циклу - Жугляр оцінював як оздоровляючий фактор, що веде до загального зниження цін і ліквідації підприємств, створених для задоволення штучно разросшего попиту.

         Жугляр вважав, що повторення всіх економічних процесів, викликаних банківською діяльністю, відбувається кожні десять років.

         Тривалість циклу Жугляра збігається з тривалістю циклів, основну причину яких деякі економісти бачили в термінах фізичного зносу активної частини основних виробничих фондів.

         Варто згадати і про так звані будівельні цикли, чи цикли С. Коваля (американського економіста). С. Коваль вважав, що коливальні процеси (трива-лість циклу 15-20 років) зв'язані з періодичним відновленням житла і визначе-них типів виробничих споруджень.[14,c.285]

    РОЗДІЛ  2

ВЕЛИКІ  ЦИКЛИ ЕКОНОМІЧНОЇ  КОН’ЮНКТУРИ 

     2.1. Великі цикли М. Кондратьєва

         Про існування довгострокових економічних коливань економісти здогадувалися давно. Вперше ще у ХІХ ст. про це писали Дж.Б.Кларк, І.С.Джевонс, пізніше - М.І.Туган-Барановський, К.Каутський, В.Парето та ін. Створення теорії "довгих хвиль", однак, пов'язано з ім'ям російського вченого М.Д.Кондратьєва (1892-1938). Не зважаючи на те, що основні дослідження з цього напрямку були опубліковані ним ще у 20-х роках, внесок Кондратьєва в дослідження даної проблеми був настільки вагомим і загальновизнаним, що великі економічні цикли одержали в науці назву "циклів Кондратьєва".

        Теоpія довгих хвиль виходить з того, що економічна система постійно знаходиться в стані відхилення від макpоекономічної pівноваги. По-пеpше, це відхилення попиту від пропозиції та навпаки на довгих відрізках часу. По-друге, це відхилення, пов’язане зі зміною попиту на устаткування, будови, будівельні матеpіали і т.п. Ці відхилення пpеодолеваються в pамках виробничих циклів сеpедньої довготи. По-тpетє, це довге відхилення від рівноваги, тривалість яких складає 40-60 років. Вони мають місце на pинках виробничих будівель, будівель інфpастpуктуpи та pобочої сили. Відмітимо, що пеpший та другий типи відхилень мають місце пpи одному і тому ж технологічному засобі виробництва, в pамках якого пpоходить зміна pяду поколінь техніки та технології. Післе того, як можливості підвищення ефективності в pамках науково-технічних пpинципів, що використовуються, вичерпані, пpоходить пеpехід до використання нових науково-технічних пpинципів, пеpехід до нового технологічного засобу виробництва. Hаступає епоха науково технічної pеволюції. Цей пеpехід займає значний час та дає початок новій довгій хвилі, що й трапляється сьогодні в усіх індустpіально pозвинутих країнах, істоpія свідчить, що адміністpативно-командна економічна система невзмозі забезпечити такий пеpехід. Доказ тому – відставання HТП в СРСР у зрівнянні з провідними країами заходу в 70-90 рр.

         Можна ствеpджувати, що pинкова система в цьому відношенні обладає властивістю постійно стимулювати науково-технічний пpогpес, так що в цьому зацікавлено само суспільство, засноване на змішаній pегулюємій pинковій системі. [15,c.213]

         Ітак, велика заслуга Кондратьєва в тому, що висказуючи ще в                      1922 році думку про існування великих циклів кон’юнктури, він математичними розрахунками довів, що перехід від висхідної до низхідної фази великого циклу буде мати місце на границі 20-30-х років, попереджуючи тим самим Велику світову депресію 1929-1933 рр., що поразила економіку США, країн Західної Європи та Північної Америки. Пострадали від неї усі країни. Про це пишуть й економісти світу. Так, американський економіст Ш.Майталь фіксує, що «в 1920 р. російський економіст Микола Кондратьєв відмічав, що такі довгохвильові цикли трапляються кожні 60 років. Він звернув увагу на попередні депресії, які починались в 1814 р. (в кінці наполеонівських війн) і в 1873 р. За його розрахунками, новий довгохвильовий спад повинен був би початися близько 1930 р. Так і трапилось, про що возвістив крах Уолл-стріту в 1929 р.”[16]

        Однією з найскладніших проблем, пов'язаних з дослідженням великих економічних циклів, є проблема виділення причин, матеріальних основ даного виду циклічності. М.Д.Кондратьєв запропонував розглядати основою "довгих хвиль" циклічність у розвитку продуктивних сил і насамперед - засобів праці.

       Матеріальною основою "довгих хвиль" сьогодні вважають структурне оновлення технологічного способу виробництва, що проявляється, зокрема, як оновлення основного капіталу. Еволюційний шлях оновлення дає змогу більш повно використати можливості наявних технологій. Революційний веде до якісних змін у техніко-технологічному втіленні наукових знань.

        Еволюційний шлях дає змогу використати потенціал існуючих технологій і підготувати можливості для наступного стрибка в їх розвитку. Технічні революції призводять до появи нових техніко-технологічних принципів, які згодом розповсюджуватимуться еволюційним шляхом.

       М.Д.Кондратьєв підкреслював, що інтенсивність відкриттів у науці і техніці залежить від вимог економічної дійсності, а їх впровадження змінює цю дійсність.[17]

         «Серед технічних винаходів, - писав Н.Д. Кондратьєв, - можна вказати як найголовніші: динамомашину постійного струму Грамма (1870 р.), вакуум-насос Шпренгеля (1875 р.), установку для видобутку аміаку (1875 р.), сверлільний станок (1875 р.), газовий мотор (1876 р.), електропередачу з постійним струмом (1877 р.), електричний телефон (1877 р), Томасів метод виплавки сталі (1878 р.), повітряний тормоз Вестінгауза (1879 р.), електричний локомотив Сіменса (1878 р.), електричну залізну дорогу (1880 р.), електричну зварку й ковку (1881-1889 рр.), електричний трамвай (1881 р.), електротрансформатори (1882 р.), бездимний порох (1884 р.), перший вдалий дирижабль Ренара та Кредса (1884 р.), бензинові двигуни (1885 р.), електропідйомник (1887 р.), електропередачу змінного струму (1891 р.), електроплавку (1892 р.), бездротний телеграф (1892 р.), мотор Дизеля (1893 р.), аероплани (1895 р.) та ін.” Усі вищезазначені наукові відкриття та технічні винаходи знайшли швидке примінення в промисловості, створюючи глибокий технічний, економічний та організаційно-структурний переворот в області виробничих сил суспільства в цілому. Все це придало відчутний імпульс темпам господарської діяльності країн не тільки Західної Європи та США, але й інших країн світу.

        Помітен і той факт, що початок підвищувальної хвилі третього великого циклу співпав не тільки з новими успіхами науки та техніки, але також і з трьома крупними явищами в світовій економіці:

• різьке збільшення видобутку золота з середини 80-х рр. ХІХ ст.;
• становлення в 70-80-х рр. золотого грошового обігу в Німеччині, Швеції, Норвегії, Нідерландах, Росії, Австро-Угорщині, Японії та США;
• широке залучення в орбіту світової економіки країн молодої культури – Австралія, Чілі, Канада та ін.