Економічний розвиток, його сутність цілі та принципи

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

на тему: «Економічний розвиток, його сутність цілі та принципи»  
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План 

Вступ

І. Теоретичні засади економічного розвитку.

  1.1. Сутність, цілі та принципи економічного розвитку.

  1.2. Динаміка економічного розвитку.

  1.3. Циклічний  характер економічного розвитку.

ІІ. Типи та моделі економічного розвитку.

  2.1. Типи економічного  розвитку.

  2.2. Моделі  економічного розвитку.

ІІІ. Економічний розвиток України на сучасному етапі: проблеми та шляхи їх вирішення.

Висновки

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

  Економічні потреби та інтереси, які виникають у людини, певних соціальних груп, суспільства в цілому в процесі економічної діяльності, постійно збагачуються, як під впливом, так і в результаті такої діяльності. Розвиток суспільного поділу праці, і, як наслідок, продуктивних сил, держави та суспільства викликає до життя нові інтереси та потреби, задовольнити які неможливо поза постійним зростанням та ускладненням валового внутрішнього продукту, якісними змінами у принципах і механізмах його розподілу та використання. За цих умов, надзвичайно важливим стає розуміння закономірностей, цілей і принципів забезпечення сталого економічного зростання та розвитку, діалектики їх взаємовпливів у повсякденному економічному житті суспільства, визначення факторів, чинників і ресурсів, здатних підтримувати економічний розвиток і зростання у віддаленій перспективі. Саме тому питання «Економічний розвиток» посідає центральне місце у світі. Визначення цього питання дозволяє зрозуміти не лише сутність понять економічний розвиток, економічне зростання, але й усвідомити роль і функції працівника, підприємця, держави, політичної влади у забезпеченні ефективності економічної діяльності з позицій досягнення системної економічної та соціальної рівноваги в суспільстві. 

  Людська  цивілізація переживає складні  часи на переломі віків і  на початку третього тисячоліття.  З одного боку, спостерігаються бурхливі темпи наукового і технічного прогресу, а з іншого виявляються тенденції до економічної стагнації і навіть спаду в регіонах світу. Поряд з вичерпанням деяких невідтворювальних природних ресурсів, труднощами їх відновлення і компенсуючої взаємозаміни погіршується якість навколишнього середовища та економічний стан народів, що негативно впливає на розвиток світової економіки. Про це яскраво засвідчує зниження за останні роки темпів економічного зростання на земній кулі. І вплив цих негативних процесів, звичайно, не обмежується лише світовою економікою. Погіршується стан здоров’я людей в багатьох регіонах світу, знижується середня тривалість їх життя. Крім того, ресурси планети використовуються такими темпами, що через декілька поколінь люди вже не матимуть можливості користуватися ними.

  У зв’язку з цим стала зрозумілою необхідність розробки нової політики та стратегії, яка б дозволила вирішити ці глобальні проблеми сучасності, запобігти погіршенню якості навколишнього середовища, забезпечити не тільки теперішнє, але і майбутнє суспільство ресурсами, необхідними для задоволення його потреб. Потрібно було розробити ґрунтовну наукову основу подальшого технологічного розвитку суспільства. Мається на увазі його переорієнтація на менш забруднююче виробництво, підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу та випуск більш екологічно безпечної продукції. Саме тому світове співтовариство шукає необхідну модель розвитку на планетарному, національному та регіональному рівнях як головне завдання сьогодення.

  У цілому економічний розвиток суспільства – суперечливий і тяжковимірюючий процес, який не може відбуватися прямолінійно. Саме розвиток характеризується нерівномірністю, включаючи періоди зростання і спаду, кількісні та якісні зміни в економіці, позитивні та негативні тенденції. Ймовірно, економічний розвиток повинен розглядатися за середньо- і довгострокові періоди, а також у рамках окремої країни чи світового співтовариства в цілому.

  Слід  підкреслити, що рівень економічного розвитку країни – це поняття історичне. Кожен етап розвитку національної економіки та світового співтовариства в цілому вносить ті чи інші зміни до складу його основних показників.

  Удосконалення  динамічних процесів вимагає  від науковців фокусування на їх нових особливостях та якостях. Крім того, категорія «економічний розвиток» сьогодні широко застосовується у політичній практиці – при визначенні напрямків та пріоритетів соціально-економічного політики та оцінці результатів її втілення [4, c. 47-48].

  Завдяки  економічному розвитку суб’єктом  встановлюються контури майбутнього.  Сучасною людиною через призму  бачення майбутнього здійснюється  оцінка сьогодення та минулого. Такий погляд на стан речей  суттєво відрізняється своєю  складністю від простого віддзеркалення реальності при виконанні суб’єктом життєзабезпечуючих процедур. Можна стверджувати, що поняття «економічний розвиток» утворилися і почали вживатися розумною людиною внаслідок активного розвитку свідомості, абстрактного мислення, відкриття існування ідеалу та його близькості, а також спроби його осягнути і досягнути. Таким чином, свідоме культивування ідеї розвитку та зростання в суспільстві ніби відділяє сучасне і майбутнє, встановлюючи пріоритет за майбутнім. При цьому поняття розвитку відображає стратегію, а зростання – тактику досягнення ідеалу, мети в майбутньому [4, c. 48-49]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

І. Теоретичні засади економічного розвитку 

1.1. Сутність, цілі та принципи економічного розвитку

 

  Перш ніж звернутися до особливостей сучасного економічного розвитку, коротко зупинимось на визначенні загально-соціологічного, філософського змісту поняття «розвиток». У загальновживаному значенні під розвитком розуміється процес удосконалення тих чи інших елементів суспільних відносин або матеріально-речових складових суспільства, чи соціально-економічних та матеріальних систем у цілому, перехід до принципово Нових якісних характеристик. У такому значенні розвиток часто ототожнюється з прогресом. Історична практика засвідчує, що односпрямованого прогресу, лінійного розвитку в економіці не існує. Зміни відбуваються циклічно, хвилеподібно за схемою: прогрес-стагнація-регрес.

  Важливо  також визначити співвідношення  між економічним розвитком і  економічним зростанням, які тісно  пов'язані між собою. Економічне зростання – це просте збільшення реального ВВП нації (країни) в одному періоді порівняно з іншим. Воно показує зростаючі можливості країни в реалізації своїх виробничих можливостей. Таким чином, економічне зростання є вужчим поняттям, ніж економічний розвиток. Але очевидно, що повноцінний економічний розвиток практично неможливий без економічного зростання. Економічне зростання є органічним складовим елементом економічного розвитку. Але якщо економічне зростання – виключно кількісний господарський розвиток, то економічний розвиток передбачає саме якісне економічне зростання з глибокими структурними змінами у відносинах власності, в системі суспільного поділу праці й зайнятості, в політиці доходів та соціальній сфері тощо. Економічне зростання є оборотним процесом, тобто після нього рано чи пізно наступає спад. Про оборотність економічного розвитку не можна так однозначно стверджувати, бо технічний прогрес, поява нових економічних форм свідчать про настання якісних змін у господарському розвитку при кількісних витратах у виробництві товарів та послуг. Це особливо характерно для сучасних перехідних економік.

  Розвиток  є визначальною фазою у процесі  певних економічних змін, господарської  еволюції людського суспільства.  Поняття «економічний розвиток»  можна розкрити, з одного боку, за допомогою висвітлення різних аспектів власне процесу, з іншого – це основні порівняння економічного розвитку з критеріями, близькими за значення, такими як процес, модернізація, зростання тощо. Багато економістів створювали свої власні тлумачення поняття «економічного розвитку» (Табл.1.1.) [1, c. 80-81]. 
 
 
 
 
 

Табл.1.1. Підходи до визначення поняття «економічний розвиток» 

 

  Для розуміння діалектики взаємозв’язку і відмінностей між економічним розвитком  та економічним зростанням слід враховувати загально філософське трактування поняття розвитку, як незворотної, спрямованої, закономірної зміни матеріальних та ідеальних об’єктів. Унаслідок розвитку виникає новий якісний стан структури, спрямованості руху, можливостей функціонування певної соціальної (економічної) системи. Отже, термін “ розвиток ” переважно вживають для окреслення довготривалого процесу пов’язаного із якісною трансформацією усієї сукупності економічних і соціальних структур суспільства, зокрема, усіх елементів його продуктивних сил та економічних відносин. На думку багатьох вчених, економічний розвиток може розглядатися також як досягнення економічного зростання на основі якісного перетворення економічної діяльності, системи правил та способів її забезпечення. Адекватність економічного зростання економічному розвитку залежить від ряду обставин, серед яких ключовими є джерела економічного зростання та його наслідки у широкому значенні.

  Сутність економічного розвитку, з погляду внутрішнього змісту, може бути розкрита в основі його як всеосяжного та глибинного суспільно-господарського процесу цивілізаційних масштабів. Йдеться, насамперед, про передумови, чинники, джерела та ресурси економічного розвитку, визначення яких суттєво конкретизує господарський поступ, посилює прагматичний бік економічного дискурсу.

  Процес  економічного розвитку багатогранний,  різноманітний, відбувається під  впливом багатьох різноманітних  чинників. Виділяють чотири основних  груп чинників,які зумовлюють характер та динаміку економічного розвитку:

• початковий рівень розвитку країни чи іншої соціально-економічної системи;
• стан людського капіталу, його «інтелектомісткість»;
• внутрішні (ендогенні) умови господарювання, тобто економічний устрій держави;
• зовнішні (екаогенні) умови господарського поступу [1, c.94].

  Важливість  першого чиннику (початкового рівня) полягає у тому, що економічно відсталі країни можуть скористатися економічним та технологічним досвідом більш розвинутих країн: можуть запровадити відповідні інституційні структури, законодавство тощо.

  Людський капітал на сьогоднішній день є чи не одним з найважливіших чинників економічного розвитку, рушієм якого є новітня техніка й технологія, інформаційно-комп’ютерних систем, гнучкі, швидко переналагоджувані виробництва. Сучасна економіка вимагає людський капітал високої якості, нове економічне мислення, кращих економічних підходів до управління фірмами й підприємствами та сучасної економічної філософії в діяльності уряду.

  Суть  внутрішніх умов господарювання визначається наявністю чи відсутністю конкурентного порядку, що підтримується переважанням приватних форм власності на засоби виробництва, громадянське суспільство та систему інституцій, що регулюють суспільно-економічні відносини. Специфічні внутрішні умови пов’язані з досягненням і підтримкою макроекономічної стабільності на основі низької інфляції та конвертованої валюти.

  До  чинників зовнішніх умов відноситься: питання щодо природно-географічного середовища, історичних навичок та традицій господарювання населення, що становить своєрідний економічний генофонд нації.

  Аналіз сутності та змісту категорії розвиток привів дослідників цієї проблеми до висновку, згідно якого вона виступає основним поняттям системного світогляду де займає центральне місце. Загальна теорія систем розглядає розвиток, по-перше, як взаємозв’язок функції, структури та процесу, а, по-друге, як множинність усіх цих елементів в економічному житті. Відповідно до цього будь-яка модель економіки повинна розглядатися  як цілеспрямована, соціокультурна, інформаційно пов’язана система, яка здатна до самовідтворення та розвитку за допомогою нових функцій, структур і процесів, що створюють нові способи організації на більш високому рівні впорядкованості та складності. За цих умов процес економічного розвитку, по-перше, завжди пов’язаний  із формулюванням і досягненням певних стратегічних цілей, по-друге,  забезпечує цілеспрямований перехід економічної системи до більш високого рівня інтеграції та диференціації одночасно, по-третє, уявляє собою послідовний перехід від одного способу організації економічного життя до іншого.