Циклічність розвитку економіки. Великі цикли економічної кон’юнктури

          Врахування об'єктивної взаємозумовленості "довгих хвиль" і відповідного оновлення економічної структури суспільства дає можливість науково обґрунтувати сучасний стан розвитку світового господарства. Основою розвитку продуктивних сил є інтернаціоналізація структури відтворення, розвиток біотехнологій, впровадження ЕОМ в усі галузі суспільного виробництва тощо. За прогнозами вчених, цикл триватиме до 20-х років XXI ст. Прийнято вважати, що нинішній цикл завершить індустріальний період розвитку людства. На зміну йому прийде постіндустріальна цивілізація. [19]

          Відкриття Кондратьєва сприяло формуванню певного напрямку в сучасній економічній науці, початок якого покладено Д.М. Кейнсом в його книзі, що була видана в 1936 р., «Загальна теорія зайнятості, відсотку та грошей». В розділі «Замітки про економічний цикл» він повторює мислі Н.Д. Кондратьєва: «Під циклічним рухом ми розуміємо такий розвиток економічної системи, наприклад, в бік підйому, при якому сили, що його визивають, накопичуються та посилюють одне одного, але потім поступово слабіють, доки у відомий момент не заміщаються силами, які діють і протилежному напрямку» й, що причина циклічності та її найстрашнішої фази – кризи «… знаходиться у певній залежності від строку служби капітального майна довгого використання та від нормальних темпів росту в даний історичний період».

            Про цикли Н.Д. Кондратьєва пише відомий французський історик науки Ф.Бродель, який в книзі «Час миру» приділяє велике місце «кон’юнктурним ритмам», або «циклам Кондратьєва», висказуючи захоплення його розрахунками та приводячи таблиці, діаграми та схеми Кондратьєва про віковий тренд й великі цикли економічної динаміки. Про цикли Кондратьєва на Заході говориться в ряді монографій, статей в журналах. [21] 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3.

ЕФЕКТИВНІ СПОСОБИ ПОКРАЩЕННЯ ЕКОНОМІКИ

     УКРАЇНИ 

     3.1. Характеристика економічного розвитку  України крізь призму 

             довготривалих економічних коливань

     Як  відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й  умов життя, які може забезпечити  тільки стійке економічне зростання. Однак спостереження показують, що довгострокове економічне зростання не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності. Підйоми і спади рівнів економічної активності, що ідуть один за одним прийнято називати діловим чи економічним циклом. Термін “цикл” вживається в біології й інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються, але не обов‘язково в однаковому ступені. Тому є всі підстави думати, що рух ділового життя суспільства протікає у формі циклів, сутність яких полягає в наявності повторюваної послідовності змін. Діловий цикл припускає рух трьох величин:

     -обсягу зайнятості,

     -обсягу продукції;

     -рівня цін.

          Одним із найважливіших інструментів ринку є діагностика циклічності, що полягає у постійному моніторингу макроекономічної кон'юнктури та розробці заходів, які стабілізують економічні процеси. Тому однією з умов досягнення Україною стабільного висхідного тренду зростання є теоретична розробка системи оцінювання та аналізу циклічності в економіці, методологічне забезпечення досліджень ринкової кон'юнктури і на їх основі розробка ефективних стратегій антициклічного регулювання.

          У вітчизняній практиці важливим у визначенні та оцінці економічних циклів є використання таких показників (у порівнянних цінах): ВВП, промислове виробництво, роздрібний товарообіг.[22,c.80]

         Перша фаза світової кризи  2007—2008 років призвела до оприлюднення  критичної кількості проектів  модернізації практично всіх  значущих наддержавних органів  влади від ООН та Федеральної  резервної системи до МВФ й  Світового банку. Виявляється, що всі зусилля кардинальним чином модернізувати валютно-фінансову систему, котра віджила свій вік, безглузді. Як вже наголошувалося, кризи, пов"язані із зміною технологій, супроводжують всю історію людства й можуть розглядатися як загальноцивілізаційна закономірність. А ідеї модернізації діючих глобальних інститутів — це лише прагнення уповільнити хід історії, і не більш того.

        Виявляється, що явище, яке ми спостерігаємо з літа 2007 року, — це початок першої планетарної Великої депресії. Світ після неї буде іншим.

        Не є таємницею, що глобальна фінансова криза, помножена на політичну нестабільність в Україні, вкрай негативно впливає на подальший розвиток економіки держави. А це особливо важливо з огляду на те, що за роки незалежності в країні так і не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни. Створювати дещо самодостатнє надзвичайно важко, тим більше, якщо враховувати, що на нашій землі сотні років не приймались масштабні державні рішення. В державі відсутня культура прийняття рішень на рівні національної відповідальності, бракує вміння підкоряти свої особисті інтереси загальнодержавним, а також стратегічно мислити.

        Уряду України вдалося зупинити економічний спад у 2009 році і, швидше за все, 2010 рік стане переломним для української економіки. У першому півріччі 2010 року спад в Україні змінився повільним і невпевненим відновленням, цьому сприяла стабілізація політичної ситуації і сприятлива кон'юнктура зовнішніх ринків.         

 При цьому експерти зазначають, що основне завдання виконавчої влади - активно стимулювати всіма можливими методами зростання промисловості та експорту.        

 Економічна  програма розвитку економіки  України повинна бути націлена  на мобілізацію перш за все  внутрішніх ресурсів країни, на  подолання простою виробничих  потужностей в промисловості,  вимушеного безробіття кваліфікованих  фахівців і робітників.

         За даними Мінекономіки України номінальний ВВП у 2008 році становив 948056 млн.грн., а у 2009 році – 914720 млн.грн., тобто реальний приріст ВВП у 2009 році порівняно з 2008 роком становив (-15,1%), що свідчить про поглиблення кризи. До кінця 2009 року пожвавлення зовнішнього попиту призвело до зростання експорту, тоді як імпорт залишався обмеженим.

         У 2010 році економічна ситуація в Україні почала покращуватися. Обсяги виробленої промислової продукції за січень-серпень 2010 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшились на 10,9%. Виробництво сільськогосподарської продукції в усіх категоріях господарств за  січень-серпень 2010 р. скоротилось на 4,1% порівняно з відповідним періодом попереднього року. За I квартал 2010 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року номінальні доходи населення зросли на 12,8% і склали 216,5 млрд. грн. Наявний доход у розрахунку на одну особу за I квартал 2010 р. становив 3506,5 грн. (за I квартал 2009 р. – 3032,5 грн.)[23]

        Отже, можна зробити висновок, що у січні 2010 року, порівняно з січнем попереднього року, зростання промислового виробництва склало 111,8%, що обумовлено не стільки відновленням реального сектору економіки, скільки низькою порівняльною базою. Зменшення обсягів виробництва, порівняно з попереднім місяцем, на 12,5% пояснюється сезонно низькою активністю в січні більшості підприємств.

        Основним чинником відновлення виробництва у 2011 році стане пожвавлення споживчого та інвестиційного попиту. Очікується збереження високих темпів зростання економіки України в 2011 р. - збільшення ВВП складе 4,8% р/р проти 4,5% в 2010 р. У той же час структура економічного зростання в 2011 р. зазнає істотних змін. Основним чинником відновлення виробництва в наступному році стане пожвавлення споживчого та інвестиційного попиту, тоді як темпи зростання реального експорту в 2011 р. знизяться внаслідок уповільнення світової економіки. Також існують значні ризики того, що швидкий приріст внутрішнього попиту в більшій мірі сприятиме збільшенню імпорту, ніж внутрішнього виробництва.

           У цілому, середні темпи економічного зростання в Україні в 2010-2011 рр. перевищать темпи відновлення більшості економік Центральної і Східної Європи. Це, в значній мірі, буде пов'язано з низькою базою зростання після зниження ВВП на 15,1% р/р у 2008 р. Проте Україні буде потрібно більше часу, ніж іншим країнам регіону, для того, щоб вийти на докризові рівні ВВП. За оцінками експертів, реальний ВВП України вийде на рівень 2008 р. тільки в 2013 р. [24]

     3.2. Зв'язок сучасної економічної  кризи в Україні зі спадною 

             тенденцією в економічній динаміці

         Отже,  основними причинами, які можливо виділити серед усіх можливих, більшість людей вважає наступні:

• Кредитна залежність. Створення в країні великої кількості комерційних банків, які у конкурентній боротьбі за клієнтів надають на пільгових (чи справді на пільгових?) умовах кредити (у тому числі і в іноземній валюті, курс якої постійно коливається і зростає) і залучають все більше громадян країни в кредитну кабалу, є однією з внутрішніх причин фінансової кризи. Надання кредитів державі міжнародними банкірами за умов (і це передбачено давно відпрацьованою схемою) внутрішнього разворовування, внаслідок чого країна на довгі роки входить в боргову залежність, є однією з зовнішніх причин фінансової кризи.
• Інвестиційна непривабливість економіки країни. Різне розуміння поняття «інвестиції» призводить до того, що звичайну зміну власника вітчизняного на іноземного внаслідок купівлі останнім підприємства на території України, дехто вважає вкладанням інвестицій у дане підприємство (наприклад, продаж комбінату «Криворіжсталь» іноземцю). Насправді, інвестиції повинні використовуватися на розширення і розгортання виробництва. Однак, і подібна зміна власника не є привабливою з-за нестабільної політичної ситуації в країні, необґрунтованих і неузгоджених політичних і економічних рішень щодо тривалого стабільного розвитку економіки.
• Скорочення робочих місць і загострення соціальних проблем. В умовах державної байдужості по відношенню до розвитку національної економіки і відсутність цілеспрямованої державної підтримки провідних галузей промисловості і сільського господарства економіка країни розвивається стихійно, багато підприємств (в першу чергу, промислових підприємств малого і середнього бізнесу) банкрутує, призупиняє свою діяльність, а робітники поповнюють ряди безробітних. За межею бідності опиняються все більше і більше людей. Не сприяють покращанню ситуації і підвищені ціни на комунальні послуги, продукти харчування тощо.

          Перелічені причини кризи не є вичерпаними. Але і ті, які ми відзначили, при глибокому їх аналізі дають підстави для обґрунтування деяких шляхів виходу з системної економічної кризи України.[25]

         Основні ознаки економічної кризи в Україні наприкінці XX - початку XXI cт.:

         1. Різке зниження національного доходу, виробництвапромислової продукції та продовольства. Так, за 1991-1993 pp. національний доход в Україні знизився на 42%, виробництво промислової продукції - на 42%, виробництво продовольства - на 47%. За 1997 р. ВВП скоротився на 3,2%; промислове виробництво - на 18%; 
         2. Стрімкі темпи інфляції. Індекс інфляції у 1993 р. перевищив 10000%, у 1998 р. досяг 120%; у 2000 р. становив 28%. 
         3. Різке зниження життєвого рівня населення. За різними оцінками, цей показник знизився приблизно у 6 разів. 
         4. Швидке зростання армії безробітних. Тільки офіційно зареєстрованих безробітних наприкінці 90-х років XX ст. було 0,5 млн., а приховане безробіття становило 40% від кількості працюючих. 
         5. Дефіцит державного бюджету. У відсотках ВВП він становить: 1992 р. - 3,8%; 1993 р. - 5,1; 1994 р. - 8,9; 1995 р. - 6,6; 1996 р. - 4,4; 1997 р. - 7,0; 1998 р. - 1,9%; за 1999 р. дефіцит державного бюджету досяг 1,4% ВВП. 
        6. Різка поляризація суспільства: швидке формування класу мафіозно-номенклатурної еліти, катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення. [26,c.2-7] 
       На мою думку необхідною умовою стабілізації і подальшого економічного зростання в Україні та її виходу з економічної кризи є:

-              активізація інвестиційної діяльності окремих суб’єктів господарювання;

-          підвищення купівельної спроможності споживачів (це досягається    підвищенням заробітної плати, пенсій, соціальних виплат);

-         удосконалення  системи оподаткування (прийняття Податкового кодексу);

-            технічне переоснащення промисловості;

-            створення нових робочих місць;

-         створення цілісної системи заходів щодо розв'язання завдань форсованого розширення експортної діяльності.