Удосконалення процесу прийняття управлінських рішень на туристичному підприємстві ТОВ "МТА " Содіс-Карпати"

З іншого боку Кузьмін  О.Є. та Мельник О.Г. виділяли такі види управлінських рішень:

• за сферою охоплення: загальні та часткові;
• за тривалістю дії: перспективні та поточні;
• за рівнем прийняття: на інституційному, управлінському та технічному рівнях;
• за особливостями вирішуваних організацією завдань: запрограмовані, незапрограмовані та компромісні рішення;
• за способом обґрунтування: одноособові, колегіальні та колективні;
• за характером: економічні, технологічні, соціально-психологічні, адміністративні [35; 219].

У свою чергу Охріменко  А.Г. пропонує іншу систему критеріїв:

• термін дії наслідків рішення (довгострокові, середньострокові, короткострокові);
• частота прийняття (одноразові або випадкові, такі, що повторюються);
• широта охоплення (загальні, тематичні, вузькоспеціалізовані);
• форма підготовки (одноосібні, групові, колективні);
• складність (прості, складні);
• регламент (контурні, структуровані, алгоритмічні);
• належність до об’єктів управління (технічні, організаційні, економічні, соціальні);
• характер управлінської ситуації (програмні, ініціативні, виробничо-ситуаційні) [45; 94].

Осовська Г.В. вирізняє управлінські рішення за такими ознаками:

• за роллю в досягненні цілі організації: стратегічні і тактичні.
• за часовим горизонтом: прогнозні, планові, оперативні;
• за результатами: вірогідні, детерміновані;
• за ступенем жорсткості: директивні, рекомендувальні, орієнтуючі;
• за періодом дії: довгострокові, середньострокові, короткострокові;
• за функціональним змістом: організуючі, координуючі, активізуючі, регулюючі, контролюючі;
• за широтою охоплення: вибіркові, систематичні, суцільні;
• за об’єктами: виробничі, фінансові, кадрові тощо;
• за способом прийняття: одноосібні, сумісні, консультативні, парламентські;
• за ступенем універсальності: загальні, спеціальні;
• за визначеністю: запрограмовані, незапрограмовані;
• за наслідками: ризикові, безризикові;
• за характером: творчі, стандартні [44; 339].

Мескон М., Альберт  М. і Хедоурі Ф. виділяють організаційні, інтуїтивні та раціональні рішення. Організаційні рішення – це вибір, який повинен зробити керівник, щоб виконати обов’язки, зумовлені посадою. Мета організаційного рішення – забезпечення руху до поставлених перед організацією завдань. Такі рішення ділять на 2 групи: запрограмовані та незапрограмовані.

Запрограмовані рішення – це такі рішення, що однозначно диктуються обставинами, постійно повторюються. Вони пропонують набір стандартних дій: вимагають від керівника інструктажу, сигналу про початок дій, контролю, стимулювання.

 Незапрограмовані  рішення пов’язані з унікальними ситуаціями, пропонують нестандартні дії та вимагають від керівника дослідження проблем, розробки альтернатив, вибір варіантів, навчання підлеглих.

Інтуїтивні рішення  ґрунтуються на припущенні, що вони засновані на «шостому почутті» та на тому, що вибір правильний. Вони приймаються за умов, що є досвід роботи та відсутність часу. Недоліком цих рішень є відсутність гарантії успіху [56; 88].

Адаптаційні рішення  базуються на аналогії з минулими успішними діями. Вони приймаються  за умов, що є добрі загальні знання, досвід, здоровий глузд. Недоліками такого рішення є те, що здоровий глузд зустрічається рідко, необхідний досвід може бути відсутній, обставини можуть не відповідати тим, які уже були.

Раціональні (аналітичні) рішення ґрунтуються на всесторонньому науковому аналізі, наявності можливостей дослідження проблеми. Недоліком таких рішень можуть бути великі затрати часу та засобів [44; 339].

Залежно від міри охоплення  об’єкта управління виділяють такі управлінські рішення:

• загальні, що охоплюють весь об’єкт управління та торкаються всіх життєво важливих сторін його діяльності;
• приватні, що стосуються окремих сторін діяльності об’єкта управління;
• локальні, прийняті у відповідності до будь-якого окремого елемента об’єкта управління. Ці рішення не торкаються діяльності всієї системи об’єкта управління, однак для колективу тієї підсистеми, по відношенню до якої вони приймаються, мають характер загальних чи приватних рішень [58; 249].

Під час класифікації рішень Скібіцька Л.І. та Скібіцький О.М. визначають їх вид, виходячи з характеру завдань. Ці автори застосовують такі класифікації: визначеність інформації; особа, яка приймає рішення; ступінь охоплення об’єкта управління; термін дії і характер цілей; завдання прийняття рішень; кількість цілей; частота прийняття рішень [58; 248].

Визначеність інформації характеризується вірогідністю даних, що використовуються при ухваленні  управлінського рішення. За цією ознакою  виділяються групи рішень, прийнятих  в умовах визначеності, ймовірної  визначеності (ризику), невизначеності.

Рішення,  прийняті в  умовах визначеності, характеризуються наявністю повної й достовірної  інформації щодо проблемної ситуації, мети, обмежень і наслідків реалізації рішень. У цій ситуації цілі та обмеження  формально визначаються у вигляді цільових функцій і рівнянь. Функція переваги у випадку однієї мети збігається з цільовою функцією при безлічі цілей з функціональною залежністю цільових функцій. Рішення визначаються максимумом або мінімумом цільової функції. Це дозволяє змоделювати формальну математичну модель задачі прийняття рішень.

Прийняття рішень за допомогою  ймовірної визначеності формується на підставі теорії статистичних рішень. У цьому випадку неповність і  невірогідність інформації доповнюється розглядом випадкових подій і  процесів. Закономірності поведінки випадкових об’єктів описуються за допомогою ймовірних характеристик.

Невизначеність пов’язана  з неповнотою та вирогідністю інформації, що не дозволяє побудувати математичну  модель задачі з визначення оптимального рішення. У цьому випадку основна роль у вирішенні задач з інформаційної невизначеності має належати особам, які приймають рішення щодо об’єкта управління.

Скібіцька Л.І. та Скібіцький О.М. також пропонували класифікувати  управлінські рішення й за іншими ознаками. Наприклад, за числом рішень, що трапляються в процесі їх прийняття (статичні, динамічні); за організацією прийняття рішень (централізовані, децентралізовані); за способом мислення (дискусивні, обмірковані, інтуїтивні); у зв’язку з іншими рішеннями (автономні, що доповнюють один одного); за складністю ухвалення рішення (прості, складні за структурою) [58; 252].

Дослідивши пропозиції вищезазначених науковців, автор дипломної  роботи пропонує класифікацію управлінських  рішень, що є оптимальною для підприємств  сфери послуг.

Таблиця 1.1 

Класифікація  управлінських рішень

Продовження табл. 1.1

Продовження табл. 1.1