Удосконалення процесу прийняття управлінських рішень на туристичному підприємстві ТОВ "МТА " Содіс-Карпати"

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

 

1. . Наукові основи процесу прийняття управлінських рішень в діяльності підприємств

 

Прийняття управлінських  рішень – це визначальний процес управлінської  діяльності, оскільки формує напрямки діяльності організації та її окремих працівників. Робота з прийняття управлінських рішень вимагає від менеджерів високого рівня компетентності, значних затрат часу, енергії, досвіду. Вона передбачає також і високий рівень відповідальності, оскільки для втілення прийнятих рішень у життя необхідно забезпечити ефективну та злагоджену роботу всього організаційного механізму. За допомогою опрацювання та реалізації управлінських рішень керівники усіх рівнів здійснюють покладені на них функції.

Перш ніж перейти  до процесу вивчення теорії ухвалення  рішення та її практичної реалізації автор дипломної роботи визначає  основні терміни і саму сутність управлінських рішень.

У загальному випадку  поняття «управлінське рішення» найчастіше вживається як обміркований намір, потреба зробити що-небудь на основі усвідомлення та постановки цілей, а також шляхів їх досягнення при виникненні тієї чи іншої проблеми.

 Поняття «рішення» у науковій літературі трактується по-різному. Це основна форма управлінської діяльності, яка відбиває зміст праці керівника; це діяльність суб’єкта управління, спрямована на досягнення цілей, що поставлені перед керованою системою (об’єктом) – підприємством, його структурними підрозділами, працівниками; це одноразовий вплив керуючої системи на об’єкт управління, що містить формулювання цілей, дій та їх реалізації. Як правило, формулювання рішення містить констатуючу (інформація про стан вирішуваної проблеми) та результативну (розпорядження про дії) частини.

Управлінське  рішення – це основний вид управлінської праці, сукупність взаємопов’язаних, цілеспрямованих і логічно послідовних управлінських дій, що забезпечують реалізацію управлінських завдань.

Для того, щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог. Доктор економічних наук Хміль Ф.І. розкриває наступні вимоги:

• наукова обґрунтованість передбачає розробку рішень з врахуванням об’єктивних закономірностей розвитку об’єкта управління, що знаходять своє відображення у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності.
• цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління та передбачає, що кожне управлінське рішення повинно мати мету, чітко пов’язану зі стратегічним планом розвитку об'єкта управління.
• кількісна та якісна визначеність. Вимога кількісної визначеності управлінських рішень задовольняється встановленням конкретних, виражених у кількісних показниках результатів реалізації рішення, що розробляється. Результати, що не мають кількісного вимірювання, мають бути характеризовані якісно.
• правомірність. Будь-яке управлінське рішення повинно випливати з правових норм і виходити з компетенції структурного підрозділу управління чи посадової особи.
• оптимальність. Вимога оптимальності зумовлює потребу в кожному конкретному випадку вибору такого варіанту рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності господарської діяльності, максимум прибутку при мінімальних витратах.
• своєчасність рішень означає, що вони повинні прийматися у момент виникнення проблеми, порушень, відхилень у перебігу господарських процесів;
• комплексність управлінських рішень передбачає врахування всіх найважливіших взаємозв’язків та взаємозалежностей діяльності підприємств.
• гнучкість. Будь-яке всебічно обґрунтоване рішення в управлінській динамічній системі може потребувати коректив, а інколи й прийняття нового рішення.
• повнота оформлення. Необхідно, щоб форма викладу рішення виключала непорозуміння або двозначність у розумінні завдань. Рішення слід формулювати чітко, лаконічно [64; 216].

У свою чергу Скібіцька  Л.І. та Скібіцький О.М. пропонують інший перелік вимог, який має лише одну спільну вимогу з попередньою класифікацію – наукова обґрунтованість. До даного переліку належать:

• наукова обґрунтованість;
• повноважність. Управлінське рішення повинне прийматися відповідним органом чи особою, що має право приймати дане рішення;
• директивність означає регламентовану націленість рішення;
• точність. Управлінське рішення повинне бути точним, щоб виконавці краще могли засвоїти його характер;
• своєчасність. Несвоєчасно прийняте рішення не тільки недостатньо ефективне, але й шкідливе;
• ефективність полягає в тому, щоб забезпечити досягнення намічених у рішенні цілей при оптимальних витратах усіх видів ресурсів (природних, трудових, матеріальних, фінансових) [58; 248].

Прийняття оптимального управлінського рішення можливе внаслідок всебічного аналізу процесів і проблем виробничо-господарської, збутової, фінансової та інших видів діяльності з орієнтацією на інтереси, стратегічні цілі організації. Не менш важливим є врахування чинників, пов’язаних з економією матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, отримання оптимального прибутку тощо.

Процес прийняття управлінських  рішень ґрунтується на певних принципах, повне або часткове ігнорування  яких може призвести до помилкових рішень або негативних результатів. Дотримання їх дає можливість приймати якісні рішення на всіх рівнях організації. Розрізняють такі принципи управлінських рішень:

• принцип наукового підходу;
• принцип організаційної відповідності;
• спрямованість рішень у майбутнє, наявність повної і достовірної інформації;
• гнучкість рішень [70; 381].

Сформувавшись у процесі  вибору альтернативи, управлінське рішення  є певним підсумком управлінської  діяльності, результатом обмірковувань  дій та намірів, висновків, обговорень, прогнозувань, спрямованих на реалізацію цілей управління. Методи менеджменту, трансформувавшись в управлінські рішення, каналами прямого зв’язку надходять з керуючої системи в керовану, здійснюючи необхідний управлінський вплив, що забезпечує виконання виробничо-господарських операцій, надання послуг, отримання відповідних виробничих, фінансових, економічних та інших результатів.

Управлінські рішення  спрямовані на розв’язання конкретних управлінських завдань, що характеризуються: невизначеністю, а в деяких випадках і суперечливістю умов; недостатністю інформації про можливі способи їх вирішення та чітких алгоритмів вирішення; необхідністю вирішення в обмежений час.

З огляду на об’єкт управління виділяють такі основні типи управлінських завдань:

• концептуальні (стратегічні завдання, пов’язані з довгостроковим плануванням, прогнозуванням);
• пов’язані з техніко-технологічним аспектом функціонування виробництва (створення та впровадження нової техніки, технології тощо);
• які виникають унаслідок дії людського фактора (кадрові питання, соціально-психологічний клімат у колективах тощо) [58; 245].

Особи, які приймають  рішення, працюють за стратегічним планом, програмами та алгоритмами, визначеними  вищим органом управління, і з  урахуванням інформації, що надходить  із зовнішнього та внутрішнього середовища.

Управлінські рішення  спрямовані на організацію колективної  праці та приймаються людиною, яка  має відповідні владні повноваження. За допомогою управлінських рішень:

• встановлюють цілі діяльності;
• закріплюють людей за посадами та робочими місцями;
• визначають функції, права та відповідальність працівників;
• встановлюють правила поведінки на роботі;
• розробляють систему заходів щодо заохочення та адміністративного покарання працівників;
• розподіляють ресурси – матеріальні, трудові, фінансові тощо;
• оцінюють якість продукції тощо.

Управлінський процес постає як комплекс взаємопов’язаних операцій, що виконуються в певній послідовності  та спрямовані на розв’язання конкретних управлінських завдань і досягнення цілей.

 

 

 

                                                                        щоб

                                                                                              для того щоб

                                   

                                                                                              для того щоб

                                                                         щоб

 

 

 

Рис. 1.1. Управлінський  процес як комплекс взаємопов’язаних операцій

Приймаючи управлінські рішення, варто враховувати такі можливі фактори впливу, як:

• закони об’єктивного світу;
• особисті оцінки керівника;
• рівень ризику;
• час розробки рішення;
• навколишнє середовище;
• інформаційні та поведінкові обмеження;
• негативні наслідки;
• взаємозв’язок рішень;
• форми та методи проведення управлінської діяльності.

Важливою рисою управлінського рішення є те, що воно приймається  при наявності назрілої проблеми. Проблеми виникають при управлінні будь-яким об’єктом (підприємством, банком, державною установою тощо), тому функція прийняття рішень полягає в постійному вирішенні завдань у цьому процесі. Це завдання спрямоване на визначення найкращого способу ефективного досягнення поставлених цілей, під яким розуміють ідеальне представлення бажаного стану об’єкта управління та результату діяльності.

Сутність завдання ухвалення  рішення полягає в розробці плану  дій з вирішення проблем. Проблеми найчастіше виникають, якщо функціонування систем об’єкта та управління ним на даний час не відповідає досягненню намічених цілей, і функціонування системи не зможе забезпечити це в майбутньому. Проблема завжди залежить від певних умов, що називають ситуацією. Сукупність проблеми та умов її виникнення створюють проблемну ситуацію.

Можемо зазначити, що проблемою, яка потребує ухвалення  рішення, прийнято називати ситуацію, що характеризується розбіжністю між необхідним і фактичним станом системи та перешкоджає її розвитку, нормальному функціонуванню. Кожна проблемна ситуація зумовлена внутрішніми та зовнішніми чинниками.

До внутрішніх чинників належать цілі та стратегія організації, технологія та ресурси, структура виробництва, управління тощо. Вони формують організацію як систему, тому зміна одного з них зумовлює необхідність прийняття заходів, які б зберегли організацію як цілісну систему. Внутрішніми чинниками, що можуть породжувати проблеми, є також і відхилення у запланованих темпах та обсягах робіт. Вони виникають внаслідок неправильних дій персоналу, відсутності у працівників виконавської дисципліни або нечіткого розмежування повноважень. Ці проблеми зумовлені недоліками самої системи управління. Їх необхідно своєчасно виявляти, усувати й унеможливлювати їх появу в майбутньому [74].

Зовнішні чинники – це складові середовища, в якому працює організація. Вони можуть бути прямими та опосередкованими, загрозливими для неї і такими, що відкривають нові можливості. Наприклад, зміна смаків та пріоритетів споживачів створює суттєві проблеми зі збутом. Організація може вирішувати їх не шляхом відмови від випуску звичайної для себе продукції, а через її модифікацію або перехід на інші ринки тощо. Часто нові проблеми криються у зміні чинного законодавства, податкової системи та інше. Виявлення існуючих проблем забезпечує можливість прогнозувати їх у майбутньому, а отже, запобігати їх появі та збільшувати час для підготовки відповідних управлінських рішень [74].

Таким чином, управлінське рішення являє собою результат  складної системної дільності людей  за допомогою послідовних процесів і повинно відповідати функціям організації за розв’язуваними нею  завданнями.

Багатогранність і складність виробничих, соціальних й інших факторів зовнішнього та внутрішнього середовища організації вимагають адекватних дій з боку органа керування фірмою. У цих умовах управлінські рішення можуть бути зовсім різними за формою, спрямованістю, глибиною та часом розробки, прийняття, реалізації. Деякі рішення суб’єкт керування приймає швидко, на основі наявного досвіду, інші – після ретельної математичної переробки та обґрунтування. У таких умовах упорядкування та класифікація управлінських рішень стає просто необхідною.

Класифікацію рішень слід розглядати як складний логіко-пізнавальний процес, що дає змогу упорядковувати їх і виявити загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим  їх різновидам. Для кожного виду рішень розробляють систему інформації, що орієнтує керівників у підготовці рішень, вибір кращого варіанта та реалізації прийнятого рішення.

У кожній організації  приймається велика кількість найрізноманітніших рішень, що в менеджменті класифікують за різними ознаками. Стадник В.В. та Йохна М.А. класифікували управлінські рішення за такими ознаками, як:

• функціональне призначення (планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контролюючі);
• зміст (економічні, соціальні, технічні, наукові тощо);
• характер дій (директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні);
• час дії (стратегічні, тактичні, оперативні);
• напрям впливу (внутрішнього спрямування, зовнішнього спрямування);
• спосіб прийняття (індивідуальні, колегіальні, колективні);
• рівень прийняття рішення (організація в цілому, її структурні підрозділи, функціональні служби, окремі працівники);
• ступінь ефективності (оптимальні, раціональні);
• методи підготовки (креативні, евристичні, репродуктивні);
• ступінь структурованості (структуровані, слабоструктуровані, неструктуровані) [57; 156].