Особливості процесу планування діяльності підприємства сфери послуг в сучасних умовах (за матеріалами ТзОВ «ЛАРА-ТУР»)

     На  нашу думку, більш точним буде таке трактування виробничого плану:

     Виробничий  план – це система адресних завдань  по випуску продукції певної номенклатури, асортименту, відповідної кількості й якості в певні терміни з оптимальним виробничим циклом, що забезпечує зростання виробництва.

     Невід'ємною  складовою бізнесу, орієнтованого  на виробничу діяльність, є оцінка того, як фірма вироблятиме свою продукцію. Основне завдання виробничого плану — довести, що фірма:

     — реально спроможна організувати виробництво;

     — здатна виготовляти необхідну кількість  товарів відповідної якості;

     — має можливості придбати необхідні  для цього ресурси.

     Отже, виробничий план має дати відповіді на такі запитання:

     • Які виробничі операції будуть застосовуватись  фірмою в процесі виготовлення продукції (надання послуг)?

     • Які конкретно матеріально-технічні ресурси потрібні для виготовлення продукції (надання послуг)?

     • Які зовнішні фактори впливатимуть (або можуть вплинути) на виробничий процес?

     Виробничий  план доцільно розпочинати з короткої характеристики виробничого процесу, тобто з опису основних виробничих операцій у їх послідовності.

     У виробничому плані необхідно  також вказати і на зовнішні фактори, які впливатимуть на виробничий процес або обмежуватимуть виробничі можливості фірми.

     Для підвищення ефективності виробничого  плану при її розробці доцільно скористатись досвідом зарубіжних економістів і  бізнесменів, які рекомендують перед  складанням такої програми проводити маркетинговий аналіз ринку, поведінки й потреб споживачів, дій конкурентів і інше.

     Виробничий  план як завдання з випуску продукції  в якому відображені обсяг  і асортимент продукції її рівень якості та ціна, є основою виробничого  процесу, функціонування підприємства швейної галузі. Від вдалого формування та виконання виробничого плану залежать економічні результати виробництва.

     Причому, одні автори, комплексність зводять  до поєднання всіх видів планів, інші включають такі ранги, як організацію і планування. Ми вважаємо, що у даному випадку комплексність розглядається неповно і дотримуємося думки авторів Афанасьєвої В.А., Шершньова З.Е. про те, що процес формування та виконання виробничого плану має включати 5 рангів [16]:

     • організацію;

     • планування;

     • облік;

     • контроль та аналіз;

     • регулювання.

     На  практиці виробничу програму формують з використанням:

     • результатів аналізу виконання  плану за звітний період;

     • даних про виробничі потужності, рівня їх використання;

     • даних про можливості матеріально-технічного забезпечення;

     • даних договорів і держзамовлень;

     • даних про зміни залишків готової  продукції на складі підприємства.

     Практика  формування виробничого плану підприємств  в умовах ринку дозволила нам  виявити і аргументувати деякі  особливості даного процесу. В основному вони зводяться до наступного:

     - орієнтація планів на ринок;

     - на конкретного споживача;

     - на врахування змін кон'юнктури  ринку;

     - на своєчасне і якісне виконання  договірних зобов'язань.

     Таким чином первинну роль у формуванні виробничого плану мають відігравати маркетингові дослідження.

     Головна мета формування виробничого плану  – це встановлення асортименту продукції  в такому обсязі, таких якостей  і вартості, які б забезпечили  її збут і отримання виробником запланованого  прибутку. Таким чином, формування виробничого плану є важливим і специфічним видом управлінської діяльності на швейному підприємстві від якого залежать основні результати його діяльності на ринку й який повинен забезпечити єдність, взаємозв'язок і цілеспрямування зусиль окремих структурних підрозділів та всього колективу. Від ефективного вирішення цих питань залежить конкурентна позиція підприємства на ринку.

     У нових умовах, які мають місце  в Україні, виникає ще один важливий фактор, який визначає межі й структуру виробничого плану підприємства. Це фінансові ресурси підприємства, які забезпечують реалізацію запланованої виробничого плану. Тут існує в першу чергу проблема належних розмірів оборотних коштів підприємства, які визначають можливості доступу до сировинних та паливно-енергетичних ресурсів. Хоча необхідна величина оборотних коштів визначається з одного боку технологією руху матеріальних ресурсів на підприємстві та ринку, а також загальним станом економіки країни, їх розміри не можуть суб'єктивно змінюватись в залежності від позиції апарату управління і тому можуть суттєво коригувати виробничу програму підприємства.

     Також потрібно в процесі аналізу формування виробничого плану збалансувати можливості самого підприємства з позицією інших виробників аналогічної продукції. Таке балансування проводиться через механізм оцінки рівня конкурентоспроможності виробів підприємства, та визначення частки чи сегменту ринку, яку буде обслуговувати підприємство. Підхід до аналізу конкурентоспроможності можливий з двох сторін: із точки зору виробника (є традиційним для ринку продавця) і з точки зору споживача (характерний для ринку покупця). В першому випадку він направлений на управління рентабельністю по виробах через механізм ціноутворення. Той виріб, конкурентний і заслуговує на пріоритетне включення у виробничу програму, який має найбільшу рентабельність. Однак, треба пам'ятати, що установка на рентабельність є необхідною, але не достатньою умовою успіху на ринку. Успіх у споживачів визначається його власною оцінкою конкурентоспроможності (яка визначається співвідношенням якості та ціни виробу). Тому справедливо рахують, що покупець перш за все цікавиться ефективністю споживання продукції, яка вираховується як відношення сумарного корисного ефекту до нових затрат на придбання й експлуатацією товару. Для оцінки конкурентоспроможності товару виробнику необхідно визначити внутрішню структуру, розрахувати абсолютні величини кожного їх елементу і вибравши певну стратегію, впливати на них максимізуючи конкурентоспроможність. 

     1.3. Світові сучасні  методи (форми) планування  діяльності підприємств  у сфері туристичних  послуг. 

     Методи  планування реалізації товарів (робіт, послуг) - це система способів визначення обсягів і структури продажу  товарів на заздалегідь установлений період [3].

     В економічній літературі методи планування класифікують за такими ознаками: 1) вихідна  позиція для розробки плану (ресурсний  і цільовий), 2) принципи визначення планових показників (екстраполяційний, інтерполяційний), 3) спосіб розрахунку планових показників (експериментально-статистичний, факторний, нормативний), 4) узгодженість ресурсів та потреб (балансовий, матричний), 5) варіантність планів (одноваріантний, поліваріантний, економіко-математичної оптимізації), 6) спосіб виконання розрахункових операцій (ручний, механізований, автоматизований), 7) форма подання планових показників (табличний, лінійно-графічний, логіко-структурний) [4, с.310].

     В залежності від специфіки своєї  діяльності підприємство обирає «свої» методи планування.

     Найбільш  прийнятні методи планування реалізації туристичного продукту та окремих послуг представлені в табл. 1.1.

     Таблиця 1.1.

     Система методів планування обсягів реалізації турпродукту (послуг)

     Слід відзначити, що підприємці, які займаються сільським зеленим туризмом не використовують в своїй діяльності планування, а якщо  так, то виключно  маркетингові плани, а виробничі і фінансові - ні.

     Розробка плану реалізації турпродукту (послуг) охоплює такі головні етапи:

     а) формування інформаційної бази;

     б) всебічний аналіз обсягів реалізації за передплановий період;

     в) визначення цілей і завдань планування;

     г) багатоваріантність розрахунків планових завдань;

     д) вибір прийнятного варіанта плану (визначення планового обсягу реалізації турпродукту та окремих послуг);

     е) оцінка рівня напруженості плану;

     є) обґрунтування заходів забезпечення виконання плану (управління ходом  виконання плану).

     Кожен метод планування ґрунтується на використанні відповідної інформаційної бази.

     Одним з найбільш розповсюджених методів планування можливого обсягу реалізації турпродукту (послуг) є економіко-статистичний метод, який охоплює таку послідовність дій:

     1) визначається очікуване виконання плану продажу за передплановий період як сума можливої реалізації;

     2) розраховуються середньорічні темпи  змін реалізації турпродукту  по підприємству в цілому і  в розрізі видів туристичних  послуг;

     3) виявляється різниця в темпах  реалізації турпродукту (послуг) і розвитку туріндустрії, а для внутрішньо о туризму особливо важливим є порівняння темпів придбання турпродукту і зростання реальних доходів населення;

     4) обґрунтовуються темпи збільшення  реалізації турпродукту (послуг) як за загальним обсягом, так і в розрізі номенклатури на плановий період;

     5) шляхом множення очікуваного  обсягу реалізації за звітний  період на встановлений темп  його збільшення в плановому  періоді одержують плановий обсяг  продажу окремих видів послуг  і всього туристичного продукту підприємства;

     6) отримані (проектні) дані коригуються з урахуванням факторів, що не враховувалися при планових розрахункових (зміна політичної ситуації, форс-мажорні обставини тощо).

     Для точнішого обґрунтування планових обсягів реалізації турпродукту (послуг) варто використовувати метод екстраполяції динамічних рядів реалізації. Використання цього методу засноване на тому, що збільшення обсягів реалізації турпослуг носить певною мірою інерційний характер за умови зростання доходів населення і повного задоволення потреб першої необхідності. Це дає можливість прогнозувати майбутнє збільшення реалізації турпродукту, ґрунтуючись на виявлених закономірностях. Така тенденція характеризується як функція-тренд, у якій через певний період виявляється вплив усіх факторів. Ця функція описується формулою