Особливості процесу планування діяльності підприємства сфери послуг в сучасних умовах (за матеріалами ТзОВ «ЛАРА-ТУР»)

Рис.1.2. Принципи підприємницької діяльності

в туристичному бізнесі [3, с.21] 

     Головна мета підприємництва в туризмі полягає  в розробленні маршрутів, формуванні туристичних потоків за обраними маршрутами, у виробництві туристичних  товарів і наданні туристичних  послуг, комплектуванні туристичного продукту відповідно до попиту споживачів з вигодою (прибутком) для себе. Якщо діяльність не передбачає одержання прибутку, то вона не відноситься до підприємницької. Тому головна відмінність підприємця від інших агентів корисної для суспільства і людей діяльності пов’язана з обов’язковим одержанням зиску (прибутку). У такому розумінні термін «підприємництво» ототожнюється з терміном «бізнес».

     Учасниками  відносин, пов’язаних з підприємництвом  в туристичному бізнесі є, з одного боку, юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги або здійснюють посередницьку діяльність щодо їх реалізації, а з іншого – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

     Основними суб’єктами підприємницької діяльності у туризмі є туристичні оператори (туроператори), туристичні агенти (турагенти) та інші структури (дилери).

     Обов’язковою  вимогою для всіх суб’єктів туристичної  діяльності є отримання ліцензії на відповідний вид діяльності.

     Сукупність  підприємницьких структур з обслуговування туризму утворює туристичну інфраструктуру, яка являє собою комплекс юридичних і фізичних осіб економічної та соціальної сфер діяльності, що надають туристам послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, перевезення, екскурсійного обслуговування, відпочинку, рекреації тощо. Розвиток масового туризму сприяв переходу його інфраструктури на індустріальну основу, внаслідок чого з’явилася індустрія туристичного бізнесу.

     Серед функцій підприємництва в туризмі виділяються такі:

     1) організація маркетингу і реклами  з метою визначення місткості  ринку вироблюваних і запроектованих  до впровадження туристичних  послуг;

     2) упровадження інновацій у виробництво  туристичних послуг і формування туристичного продукту (пакета послуг);

     3) формування ефективної системи забезпечення туристичної діяльності необхідними ресурсами;

     4) просування на ринок (збут) туристичного  продукту.

     Щоб виконувати ці функції, підприємництво в туризмі повинне ґрунтуватися на науково-технічній, організаційно-управлінській та виробничо-комерційній творчості.

     Об’єктом  підприємницької діяльності в туристичному бізнесі вистає виробництво туристичних  послуг, формування та збут туристичного продукту. Схема формування та збуту  (продажу) пакетів туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування, представлена на рис. 1.3.

Рис.1.3. Схема формування та збуту туристичного продукту 

     Завершальним  етапом економіко-технологічної системи туристичної діяльності, як видно зі схеми є споживання туристичного продукту, тобто комплексу туристичних послуг, які включено до вартості обслуговування туру за певним маршрутом.

     Оскільки  туристична діяльність є нерозривною  єдністю виробництва і споживання послуг, то туристичний бізнес виступає як поєднана в часі і просторі система виробництва і споживання послуг, необхідних для задоволення потреб туристів, а підприємництво в туризмі – це сукупність різних видів діяльності, що покликані задовольняти комплекс потреб туристів і забезпечувати отримання прибутку від виробництва і реалізації продукту (окремих послуг), необхідного для задоволення потреб туристів. Туристичну діяльність слід розглядати як товарно-грошові відносини між туристами, туристичними підприємствами, сферою гостинності та обслуговування в дестинаціях.

     Умовами здійснення підприємницької діяльності в туризмі є:

     -ліцензування  туристичної діяльності. З метою  створення рівних можливостей  суб’єктам туристичної діяльності, забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, а також захисту довкілля та підвищення рівня туристичного обслуговування здійснюється ліцензування тур операторської та тур агентської діяльності;

     -державна  реєстрація суб’єктів підприємництва  за місцем перебування підприємця. Зареєстровані суб’єкти вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ). Після реєстрації відкриваються рахунки в банках.;

     -сертифікація  і стандартизація у сфері туристичної  діяльності;

     -страхування  туристів при здійсненні туристичних поїздок;

     -наймання  працівників і соціальні гарантії  за використання їхньої праці;

     -майнова  відповідальність суб’єктів підприємництва  за використання туристичних  ресурсів;

     -право  на припинення підприємницької  діяльності.

     Позитивним результатом підприємницької діяльності в туристичному бізнесі є приріст авансованих в ресурси грошових коштів, який визначається сумою отриманого прибутку після реалізації туристичного продукту та окремих послуг, необхідних для задоволення потреб під час подорожування.

     Отже, результатом діяльності туристичного підприємства є створення турпродукту  та просування (реалізація) його на ринку. Йому притаманні ряд специфічних  ознак, які відрізняють його від  інших товарів і послуг, це - невідчутність, нерозривність виробництва і споживання, неможливість накопичення та зберігання, неоднорідність та мінливість якості [10, с.27].

     Разом з тим, турпродукт наділений такими особливостями: попит на туристичні послуги надзвичайно еластичний відносно рівня доходів і цін; виділення туристичних зон в залежності від наявних природних туристично-рекреаційних ресурсів; пропозиція туристичних послуг прив'язана до певної території (наявність природних туристично-рекреаційних ресурсів, атракцій); висока якість туристичних послуг неможлива при наявності незначних недоліків.

     Тому, плануванню діяльності туристичних підприємств має передувати вивчення ринку і обгрунтування планів реалізації турпродукту.

     Розробка  планів реалізації має базуватися на даних моніторингу та маркетингових  досліджень. Моніторинг включає в себе спостереження за діяльністю, збір інформації,її обробка та систематизація, а маркетимнгові дослідження визначають вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на обсягт реалізації турпродукту на ринку [3, с.68].

     Отже, основою планування реалізації турпродукту є врахування того, скільки, чого, де, коли, кому і за яких умов можна продати, щоб отримати від цього вигоду, враховуючи зовнішні чинники (економічну ситуацію в державі, рівень конкуренції на ринку, екологічні умови та інфраструктуру обслуговування). Тобто виступають дані моніторингу і маркетингових досліджень. 

     1.2. Види планів, котрі використовуються на підприємствах у сфері туристичних послуг 

     Залежно від тривалості планового періоду  плани поділяються на: довгострокові (стратегічні); середньострокові (поточні); короткострокові (оперативні).

     Довгостроковий  план (10-15 років). У ньому формулюються завдання, пов'язані за часом та ресурсами, а також загальна стратегія поставлених  цілей. Довгострокові плани включають  укрупнені показники діяльності підприємства, які розробляються на основі попередньо проведених досліджень і складання прогнозів розвитку підприємства. Цей вид планів ще можна назвати перспективним плануванням.

     Середньостроковий план - це власне деталізований стратегічний план, в якому поєднуються усі напрямки діяльності підприємства на поточний фінансовий рік.

     Короткостроковий  план присвячений вирішенню конкретних питань діяльності підприємства в короткостроковому  періоді. Має вузьку спрямованість, високий ступінь деталізації і характеризується великим розмаїттям прийомів та методів.

     Якщо  довгострокові та середньострокові плани багато в чому носять рекомендаційний  характер, то оперативний план є  керівництвом до дій, розкриваючи довго- та середньострокові плани по кожній позиції [6].

     Серед великої кількості видів планування необхідно виділити інвестиційний - план капітальних вкладень, які  спрямовуються на створення нових  чи модернізацію виробничих потужностей. Бізнес-план - програма діяльності підприємства, план конкретних цілей діяльності підприємства, який включає оцінку очікуваних витрат та доходів. Розробляється на основі маркетингових досліджень.

     За  різними класифікаційними ознаками (варіантність планів, спосіб виконання  розрахункових операцій, форма подання  планових показників), методи планування можуть бути одноваріантними, поліваріантними, ручними, механізованими, автоматизованими, табличними, лінійнографічними та іншими.

     В діяльності туристичних підприємств  існує багато способів планування, але основними з них, які стосуються роботи конкретного підприємства в ринкових умовах, є способи планування: зверху вниз, знизу вверх, змішаний і цільовий.

     Кожна фірма вибирає такий спосіб планування, який найбільш точно відповідає її потребам і специфіці роботи. Окрім  того, вибір способу планування здебільшого  визначається традиційними підходами  до управління, які склалися в конкретній фірмі, місті, регіоні. Починаючи створювати свою фірму, будь-який підприємець повинен вибрати найбільш прийнятний спосіб управління власною фірмою, оскільки часта зміна стилю управління вносить розлад в управлінську систему.

     Планування  зверху вниз. При цій формі планування керівник фірми разом зі своїми заступниками розробляє стратегію розвитку фірми на запланований період і окреслює основні шляхи її досягнення. Потім основні показники розвитку фірми на запланований період передаються в плановий або економічний відділ для розробки планів і після затвердження керівництвом фірми доводяться до відома всіх підрозділів, які вишукують способи їх виконання.

     Цей вид планування найчастіше застосовується в Україні та інших країнах  СНД, оскільки таке планування засноване  на командно-адміністративному стилі  управління, який звичний більшості  наших нових підприємців.

     Недоліком такого підходу до планування є те, що керівництво фірми не завжди може побачити і врахувати потенційні можливості низових ланок. До того ж, недоліки планування чи поточної роботи фіксуються саме низовими ланками, які далеко не завжди мають можливість донести цю інформацію до керівництва.

     Планування знизу вверх. Цей вид планування передбачає велику самостійність і відповідальність всіх підрозділів фірми і кожного працівника. Найбільш діючою ця система є для акціонерних товариств закритого типу. При такому способі планування кожний працівник аналізує свою поточну роботу, знаходить резерви для її вдосконалення і подає керівництву свого підрозділу пропозиції про роботу в майбутньому періоді. Керівник підрозділу самостійно або з працівниками на основі наданих пропозицій формує програму (план) роботи свого підрозділу в плановому році і передає цю інформацію в плановий відділ, де власне і відбувається процес планування та координування роботи всіх підрозділів. Потім план повертається в підрозділи, де розглядається і схвалюється, а при необхідності і коректується з урахуванням зауважень і передається на затвердження керівнику підприємства.

     Ця  форма планування базується на філософії  тих фірм, які пропагандують творчий  підхід в управлінні підприємством  працівниками всіх рівнів. Довіра до виконавців стимулює їх працю та надає їй значимості в їхніх очах. Але і цей спосіб планування має недоліки. Перш за все - це неможливість "знизу" визначити і оцінити глобальність завдань, які стоять перед підприємством.

     Змішаний  спосіб планування застосовується в  роботі багатьох іноземних приватних фірм. Суть його полягає в тому, що керівництво фірми розробляє основні показники діяльності в плановому періоді і передає їх в у відповідні підрозділи. Там аналізуються можливості виконання поставлених завдань, розробляються програми досягнення цілей і після коректування інформація передається в плановий відділ, де вона зводиться в єдиний чорновий план, який після розгляду та допрацювання у відповідності з побажаннями обох сторін погоджується та затверджується.