Шпаргалкаи по "Філософії"

В 1860 році вийшов його філософський етюд „З науки про людський дух”, спрямований проти вчення матеріалізму. Етюд привернув до автора увагу. Стаття з’явилася як критичний відгук на добре відомий "Антропологічний принцип у філософії" М.Г. Чернишевського і мала форму полемічного виступу проти теорії "морального утилітаризму" і "розумного егоїзму".

96. Історичні типи взаємодії суспільства і природи. Вчення В.Вернадського про ноосферу

Поглиблене вивчання взаємин людини, суспільства й природи припускає фундаментальне використання всього арсеналу методів, законів, принципів і категорій, розроблювальних у рамках матеріалістичної діалектики.

Для античної філософії (а також східної філософської думки) характерна ідея гармонійної єдності людини й природи, у рамках якої їх взаєморозуміння трактувалося переважно з антропологічних позицій. Європейське середньовіччя ще більше загострило цей антропологізм. Відповідно до іудео-християнської доктрини, бог, створивши людини, установив неможливість ніякого іншого призначення для "речі й тварини", крім як служіння людині і його цілям. У раннє буржуазному суспільстві й у більше пізній період переважне значення одержали філософські системи, що виходять із домінуючого положення людини в системі природних зв'язків і відносини. На базі розвитку науки й техніки висувається й обґрунтовується теза про "панування" людини в природі. Вивчення історико-філософського контексту проблеми "суспільство - природа" виявляє об'єктивну основу сучасного антропоцентричного мислення, що культивує практику безоплатно-споживчого, деструктивного-руйнівного відношення людини до природи. У сучасному розумінні взаємини між суспільством і природою основною категорією стає праця, що опосередковує, регулюючий і контролюючий обмін речовин між людиною й природним середовищем. Аналіз трудової діяльності чітко виявив дві діалектично взаємозалежні тенденції суспільного прогресу: одну позитивну, пов'язану із задоволенням матеріальних і духовних потреб особистості; іншу негативну, реалізація якої веде до посилення "тиску" на природу. Це особливо стосується сучасного загострення соціально-екологічної ситуації. У науковий обіг уводяться нові проблеми й поняття (біосфера, біогеоценози, ноосфера, екологія, глобальні процеси й ін.), що фіксують весь зростаючий вплив діяльності на біосферу, що акцентують увагу на необхідності наукового підходу до проблем "природа - суспільство".

Згідно вченню В.І.Вернадського про ноосферу(сферу розуму), людина в процесі еволюційного розвитку стає фактором геологічного планетарного масштабу. Становлення ноосфери – це процес, пов’язаний з поглибленим пізнанням об’єктивного світу, що дозволяє реалізовувати в певній формі і ступені побудови розуму, здійснити поєднання пізнання і практики ; це процес розвитку, який обумовлено тенденцією “автотрофності “ виробництва, що створює базу для раціонального співіснування природних штучних технологічних речей і явищ ; це процес, що має тенденцію до безмежного просторового розповсюдження як в результаті виходу людини в космічний простір, так і проникненню його в глибини земної кори. 

В 70 -'80-х роках відбувається подальше поглиблення філософського, природо-наукового й соціального аналізу сукупності питань. Особлива увага приділяється діалектиці філософських й екологічних подань, виявленню ролі науки в процесі оптимізації біосферних процесів ; обґрунтуванню тенденції єкологізації сучасного знання. З 80-х років і до цього часу проблема відносини "суспільства й природи" розглядається в контексті феномена глобальних проблем..

97. Глобальні проблеми сучасної цивілізації і загальнолюдські цінності

Широкий міжнародний резонанс викликали ряд доповідей Римського клубу, в яких пильна увага приділялася глобальним проблемам сучасності, розв'язання яких вимагає спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів. Поряд з відверненням ядерної війни до глобальних проблем належать охорона навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча та демографічна проблеми, мирне освоєння космосу і багатств Світового океану, подолання економічного відставання країн, що розвиваються, ліквідація небезпечних хвороб, статус людини в сучасному світі і її майбутнє та інші.

Глобальні проблеми загострились настільки, що без них неможливо нині скласти реалістичне уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства.

До глобальних проблем сучасності слід віднести ті, які, по-перше, мають справді планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають життєві інтереси всіх народів і держав; по-друге, загрожують усьому людству в разі, якщо не будуть вчасно вирішені; по-третє, вимагають для свого розв'язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів.

Ще однією характерною рисою глобальних проблем можна вважати їхній динамізм. Він означає насамперед можливість збільшення кількості проблем, що зараховуються до глобальних, а також вірогідність ослаблення чи посилення гостроти однієї з них. Тому важливо вчасно оцінити ті проблеми, які можуть набути глобального характеру, і вчасно виробити реакції суспільства на гострі питання сучасності.

До глобальних проблем слід віднести й майбутнє людини. Проблема людини як особливе вираження одвічних філософських питань набула ще одного відтінку: нині вона активізувалась з погляду проблемності людського існування взагалі. Щоб мати майбутнє, людина має вижити як вид. Питання сенсу людського життя, значення культури, змісту людської діяльності набувають уже не суто академічного, теоретичного, суспільно-відповідального звучання, а потребують конкретних соціально-практичних рішень. Такі найважливіші і найактуальніші глобальні проблеми сучасної епохи, з якими зіткнулось людство на порозі нового тисячоліття своєї історії.

Розмірковуючи про перспективи людства, слід підкреслити, що мова йде про можливості якогось єдиного демократичного і гуманного світового співтовариства, в якому будуть співіснувати різні форми власності - і суспільна, і приватна, неоднакові форми суспільних відносин. Але з однією умовою, це мають бути суспільства демократії, суспільства, де людина буде центром усіх відносин.

Отже, майбутнє, яке людина творить сама, і буде її майбутнім. Якщо не вирішимо сьогоднішніх глобальних проблем, то не буде й ніякого третього тисячоліття розвитку людства.

98. Природні, соціальні та духовні виміри людського буття

Розглядаючи проблему буття, філософія виходить з того, що світ існує. У категорії “буття” здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле : світ є, існує як безмежна цілісність ; природне і духовне, індивіди і суспільство. Цілісний світ – це всезагальна єдність, що включає до себе різноманітну конкретність цілісність речей, процесів, станів, організмів, структур, систем, людських індивідів тощо. Серед основних форм буття розрізняють: буття речей ( тіл ) і процесів ;буття людини ;буття духовного (ідеального ); буття соціального ( буття індивідів і буття соціумів, спільнот).

Виділяючи головні сфери буття ( природу, суспільство, свідомість ), слід враховувати, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять до цих сфер, об’єднані певною загальною основою. При розгляді природних вимірів людського буття непорушною є єдність матерії, руху, простору, часу. Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу. До таких них належать : цілісність, невичерпаність, системна впорядкованість та інше. Розрізняють такі структурні матерії : неорганічні (мікро-, макро-,мегасвіти); органічний; соціальний (особистість, родина, плем’я, народність, нація, клас, суспільство, людство ). Поширене визначення  матерії як філософської категорії для означення об’єктивної реальності що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуттями та свідомістю і існує незалежно від них. Узагальнене визначення цієї категорії має базуватися на тому, що це об’єктивно-реальне буття світу в часі, просторі, русі детерміноване і пізнаване людиною. Рух – це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві, він невичерпний за своєю багатоманітністю, як і матерія. За допомогою простору і часу позначаються основні форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики, розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, філософський зміст простору і часу. Історична еволюція поглядів на простір і час пов’язана з практичною, суспільно-історичною діяльністю людини. До соціального виміру людського буття відноситься поняття „діяльності”. Діяльність – це взаємодія з об’єктивним світом суспільної людини, вона є єдністю матеріально-перетворювального та духовного начал. Людська діяльність може перетворювати світ тільки спираючись на досвід цього перетворення, що зберігається в духовних формах. Діяльність як функціонування суспільної системи неможлива без її духовного забезпечення, із зростанням рівня діяльності, збільшується потреба у її духовності. Діяльність у кожному своєму вияві двоєдина : матеріальна і духовна, але утворює види, в яких переважають різні начала. Особливе місце посідає буття духовного та різноманітних форм його прояву (дух душа, духовність, свідомість, ідеальне). Філософський зміст поняття „дух” тлумачиться як притаманні людині здатність мислити, відчувати, виявляти вольові зусилля. Духом називають ще внутрішній світ людини. Завдяки взаємодії людини і світу відбувається процес відображення всього, що оточує людину в її свідомості, яка ділиться на індивідуальну, групову та суспільну.

7