Шпаргалкаи по "Філософії"

Наприкінці XIX – початку XX ст. почався перехід до некласичного типу раціональності, який передбачає забезпечення об’єктивності пізнання завдяки врахуванню засобів діяльності суб’єкту. Принцип доповняльності Н.Бора академік В.А.Фок переформулював у принцип відносності до засобів спостереження. Він підкреслював, що цей принцип є узагальненням принципу відносності механічного руху до систем відліку, який діяв в класичній і релятивістській механіці.

Важливе місце серед методологічних принципів конкретних наук посідає еволюційна концепція в біології і еволюція вихідних принципів (Бюффон, Лінней, Ламарк, Дарвін, синтетична теорія еволюції), а також принципи детермінізму в геології. Він проголошує, що все, включаючи й саму причину, є дією якоїсь причини або причин, або, що все не просто детерміновано, а причинно детерміновано. Це формулювання, крім іншого, не бере до уваги час, минулий або майбутній.

67. Принципи класифікації наук

У період виникнення науки як цілісного соціокультурного феномена (XVI-XVII ст.) «Велике Відновлення Наук» почав Ф. Бекон. В залежності від пізнавальних здібностей людини (таких як пам'ять, розум і уява) він розділив науки на три великі групи: а) історія як опис фактів; б) теоретичні науки, або «філософія»; в) поезія, література, мистецтво взагалі. В складі «філософії» Бекон виділив «першу філософію» (або власне філософію), яку у свою чергу поділив на «природну теологію», «антропологію» і «філософію природи». Антропологія розділяється на власне «філософію людини» (куди входять психологія, логіка, теорія пізнання й етика) і на «цивільну філософію» (тобто політику).

Класифікацію наук на діалектико-ідеалістичній основі дав Гегель. Поклавши в основу принцип розвитку, субординації (ієрархії) форм знання, він свою філософську систему розділив на три великих групи, які відповідають основним етапам розвитку Абсолютної Ідеї («світового духу»): 1. Логіка, що збігається в Гегеля з діалектикою і теорією пізнання і включає три навчання: про буття, про сутність, про поняття. 2. Філософія природи. 3. Філософія духу. Філософія природи підрозділялася далі на механіку, фізику (яка включає і вивчення хімічних процесів) і органічну фізику, що послідовно розглядає геологічну природу, рослинну природу і тваринний організм.

Свою класифікацію наук запропонував основоположник позитивізму  О. Конт. Відкидаючи принцип Бекона про розподіл наук за різними здібностями людського розуму, він вважав, що цей принцип повинен випливати з вивчення самих класифікованих предметів і визначатися дійсними, природними зв'язками, що між ними існують. Виходячи з цього принципу, Конт розташував основні наук по убутній простоті і складності: математика (включаючи механіку) → астрономія → фізика → хімія → фізіологія (включаючи психологію) → соціологія. Однак його класифікація наук носить статичний характер, ігнорує принцип розвитку.

На матеріалістичній і разом з тим на діалектичній основі проблему класифікації наук вирішив Ф. Енгельс. Спираючи на сучасні йому природничонаукові відкриття, він за головний критерій розподілу наук узяв форми руху матерії в природі. Відповідно до цього критерію Енгельс розташував науки в наступний субординаційний ряд: механіка → фізика → хімія → біологія. При цьому він показав, що послідовність форм руху відповідає послідовності ступіней розвитку самої природи в цілому.

Що стосується класифікацій сучасних наук, то вони проводяться за різними критеріям. Так за предметом і методом пізнання можна виділити науки про природу — механіка, фізика, хімія, біологія й інші, про суспільство — гуманітарні, соціальні науки і про саме пізнання, мислення (логіка, гносеологія, епістемологія й ін.). Окрему групу складають технічні науки. У свою чергу кожна група наук підрозділяється на цілий ряд окремих наукових дисциплін.

68. Глобальні наукові революції і зміна історичних типів наукової раціональності

У розвитку науки можна виділити такі періоди, коли відбувалося перетворення усіх компонентів її засад. Ці періоди правомірно розглядати як глобальні революції, що можуть приводити до зміни типу наукової раціональності. В історії природознавства можна знайти чотири таких революції. Першою з них була революція XVII ст., що ознаменувала собою становлення класичного природознавства.

Засади природознавства в дану епоху складалися в контексті  раціоналістичного  світогляду  ранніх  буржуазних революцій, формування нового (у порівнянні з ідеологією середньовіччя) розуміння відносин людини до природи, нових представлень про призначення пізнання, істинності знань і т.п.

Радикальні зміни в цій цілісній і відносно стійкій системі засад природознавства відбулися наприкінці XVIII - першій половині XIX ст. Їх можна охарактеризувати як другу глобальну наукову революцію, що визначила перехід до нового стану природознавства – дисциплінарно організованої науки. У цей час механічна картина світу втрачає статус загальнонаукової. Одночасно відбувається диференціація дисциплінарних ідеалів і норм дослідження.

Перші і друга глобальні революції в природознавстві протікали як формування і розвиток класичної науки і її стилю мислення.

Третя глобальна наукова революція була пов'язана з перетворенням цього стилю і становленням нового, некласичного природознавства. Вона охоплює період з кінця ХІХ до  середини  XX  сторіччя.  У  цю  епоху  відбувається своєрідна ланцюгова реакція революційних змін у різних областях знання, починає формуватися система інженерно-технічних наук як посередник між фундаментальними знаннями і виробництвом.

Перехід  від  класичного  до  некласичного  природознавства  був  підготовлений зміною структур духовного виробництва в європейській культурі другої половини XIX - початку XX ст., кризою світоглядних установок класичного раціоналізму, формуванням у різних сферах духовної культури нового розуміння раціональності, коли свідомість, що осягає дійсність, постійно наштовхується на ситуації своєї заглибленості в саму цю дійсність, відчуваючи свою залежність від соціальних обставин, які  багато  в чому  визначають установки  пізнання,  його ціннісні і цільові орієнтації.

В сучасну епоху (кінець XX початок XXI століття) ми є свідками нових радикальних змін у засадах науки. Ці зміни можна охарактеризувати як четверту глобальну наукову революцію, у ході якої народжується нова постнекласична наука.

Інтенсивне застосування наукових знань практично у всіх сферах соціального життя, зміна самого характеру наукової діяльності, зв'язана з революцією в засобах збереження й одержання знань (комп'ютеризація науки) змінює характер наукової діяльності.

69. Еллюль Жак „Техніка, або виклик століття”

Вважає техніку (т.) не лише сукупністю машин та механізмів, але і як певний тип раціональності, що властивий техногенній цивилізації. Т., яка створена як засіб підкорення природи людиною, сама стає певним середовищем, що робить природу малозначимою, покірною, вторинною. Відбувається фетишизація та демонізація т., що перетворює до абсолюту Техніку, Машину. Тому всі галузі людського буття заповнюються механічними процесами. Навіть мистецькі твори стають відбиттям технічної дійсності. Сучасна політика та влада не здатна подолати т. і стають цілком нею детермінованими. Тому т. перетворюється в фактор поневолення людини (виробництво, культура, політика, побут). Отже, головною задачею людства є здійснити радикальне відкидання ідеології техніки, при цьому не відмовившись від техніки як такої. Це й буде істина, реалістична революція, яка використовуючи автоматизацію та інформатизацію, дозволить здійснити всебічний розвиток здібностей та диверсифікацію знань, створить умови для розквіту національних дарувань. Це єдина революція, що не полягає в захопленні влади, а в позитивних потенціях т. і культури, та повної їх переорієнтації з метою звільнення людини від всіх форм поневолення (і технічного теж), і повинна призвести до нової якості життя для всіх членів сус-ва. Це буде істина мутація людини – мутація психологічна, ідеологічна, моральна.

Основні твори: „Історія організацій” ,(1956), Техніка” (1962), „Політична ілюзія” (1965), „Етика свободи” (1974), „Апокаліпсис” (1975), „Технічна система” (1977).

70. Методологія наукового пізнання

Філософія впливає на наукове пізнання на всіх його етапах, але найбільше – під час побудови фундаментальних теорій. Цей вплив здійсн. не прямо й безпосередньо, а через методи, форми та концепції різних методологічних рівнів. Філософія створює певні універс. моделі реальності, що формують погляд дослідника на предмет, скеровує його вибір загальних пізнавальних засобів (категорій, принципів),а також світоглядних та ціннісних орієнтирів.

Наук. методами емпіричного дослідж. є спостереження (цілеспрямоване сприйняття явищ дійсності), порівняння та експеримент, що передбачають активне втручення в процеси. До методів теоретичного дослідж. належать формалізація, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи.

Формалізація– відображення змістовного знання у формалізованій мові, яка створюється для точного вираження думок з метою запобігання можливості неоднозначного розумуння. Тобто оперують знаками, формулами; але в будь-які теорії є елементи, які не можна формалізувати.

Аксіоматичний метод – побудова наук. теорії, коли за її основу беруть аксіоми, з яких усі інші твердження цієї теорії виводяться логічним шляхом. Для такого виведення (доведення) є спеціальні правила.

Гіпотетико-дедуктивний метод – спосіб теор. дослідж., що передбачає створення системи дедуктивно пов’язаних між собою гіпотез, з яких виводять твердження про емпіричні факти. Отримані цим методом результати матимуть ймовірносний характер.

Також в наук. дослідж. викор. загальні методи дослідження: аналіз – поділ об’єкта на складові; синтез – поєднання в одне ціле; абстрагування – нехтування певними якостями та зв’язками об’єкта та виокремлення потрібних; ідеалізація – „створення” ідеалізованого об’єкту (абсолютно чорне тіло); індукція – рух від одиничного до загального; дедукція – від загального до одиничного; аналогія – встановлення подібності між нетотожніми об’єктами (має ймовірносний хар-р); моделювання – відтворення властивостей одного об’єкта на іншому; системний підхід – сукупність загальнонаук. методолог. принципів, що розглядають об’єкт як систему. Ці принципи сист. підх. такі: виявлення залежності кожного елемента від його місця та функції в системі; зумовленість сист. поведінкою її елем. та її структурою; взаємодія сист. та середовища; особливості ієрархічності сист.і т.д.

71. Філософські засади наукових картин світу...

Зміна наукових картин світу супроводжувалася корінною зміною нормативних структур дослідження, а також філософських засад науки. У ХVІІ-ХVІІІ ст. будувалася і розвивалася механістична картина природи, що виступала як загальнонаукова картина світу. Ідеали, норми й онтологічні принципи природознавства даної епохи спиралися на специфічну систему філософських засад, у яких домінуючу роль грали ідеї механіцизму. Система епістемологічних ідей з'єднувалася з особливими представленнями про досліджувані об'єкти. Вони розглядалися переважно як малі системи і відповідно до цього застосовувалася "категоріальна сітка", що визначає розуміння і пізнання природи.

Радикальні зміни в цій цілісній і відносно стійкій системі основ природознавства відбулися наприкінці XVIII - першій половині XIX в. У цей   час механістична картина світу втрачає статус загальнонаукової. Відбувся  перехід до дисциплінарно організованої науки. Відповідно до її особливостей видозмінюються її філософські засади. Вони стають гетерогенними, включають досить широкий спектр змістів тих основних категоріальних схем, відповідно до яких освоюються. В епістемології центральною стає проблема співвідношення різноманітних методів науки, синтезу знань і класифікації наук. Висування її на передній план пов'язано з утратою колишньої цілісності наукової картини світу, а також з появою специфіки нормативних структур у різних областях наукового дослідження. Нові відкриття в науці не вкладалися в пануючу механістичну картину світу, свідчили про її обмеженість.

Криза в природознавстві призводить до необхідності докорін­ної перебудови основ науки - перебудови наукової картини світу, ідеалів і норм пізнання, філософських засад науки.

Наприкінці XIX – початку XX ст. почався перехід до нового типу раціональності, в основі якого уявлення про нерозривність суб'єкта й об'єкта дослідження, неможливість усунення суб'єкта з наукової картини світу, зобра­ження світу самого по собі, без врахування засобів і методів пізнання. Квантова механіка дала перші наочні приклади і незаперечні докази про включеність суб'єкта, що пізнає, у той предметний світ, який він досліджує. Було усвідомлено, що без активної діяльності суб'єкта одержан­ня істинного образу предмета неможливо.

В наш час, все частіші зміни картин реальності відбуваються шляхом „парадигмального щеплення” ідей, які транслюються з інших наук. В цьому процесі поступово стираються жорсткі розмежувальні лінії між картинами реальності визначаючими бачення предмета тієї або іншої науки. Вони стають взаємозалежними і предстають в якості фрагментів цілісної загальнонаукової картини світу. Інтелектуально-виробничий потенціал людства викликав до життя глобальні проблеми його виживання. Тому сучасна наукова картина світу неможлива без включення соціальної складової, без залучення людини (і як особини, і як особистості) у свою системну організацію. Найважливіші ціннісні якості, виміри людського життя, здоров’я мають стати, таким чином, в один ряд з фундаментальними природничо-науковими поняттями та філософськими категоріями.

72. Синергетика як нове світобачення

Синергетика – напрям і загальнонаукова програма міждисципінарних досліджень, які вивчають процес самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур у відкритих фізичних, біологічних, соціальних, когнітивних, інформаційниї, екологічних та інш. системах.