Проблеми мотивації студентів

Про одного з таких педагогів  Макаренко писав: «На його обличчі  було стільки емоцій і правди, стільки  розуму, то захопленого, то осудливого, стільки стримуваної сили душі, що ми не могли відірватися від його обличчя. Викладаючи нам, він сам  жив гаряче і глибоко, хоча і не хотів демонструвати нам це своє справжнє людське життя» [4, 78]. Таким  чином, важливою дидактичною умовою переведення знань у переконання  є емоційне ставлення слухачів до предмета, що ними вивчається.

Саме тому велике значення надається ролі емоцій і в автодидактиці. Так, одне з основних її правил полягає в тому, що не пізнавши хвилювання, ніхто не має права вважати пережитим розуміння. Справді, будь-яке знання треба вважати істинним тільки тоді, коли воно сплавлене в єдине з найглибшим почуттям. Усе «наукове», «інтелектуальне», «літературне» треба навчитися читати, сприймати і усвідомлювати з любов'ю і високим хвилюванням. У цьому одне з головних завдань практичної автодидактики.

Великий сучасний філософ X.Г. Гадамер, даючи інтерв'ю у 90-річному віці, сказав: «Людина вчиться тільки дякуючи подиву. Варто задуматися ще й ще раз, щоб зрозуміти, що процес навчання без такого простого предмета, як подив - марний труд, марні зусилля протягом місяців, років життя. Отже, усю педагогіку слід будувати на технологічній базі, яку можна назвати «організацією подиву» (організацією емоційного фону.).

Наведені матеріали свідчать про велике значення емоцій для навчання, хоча у книжках з педагогіки практично  відсутні відомості з цього питання.

Отже, відповідно до розглянутої  моделі, в процесі організації  дій слухачів з навчальною інформацією  безперечно необхідна неперервна емоційна дія, оскільки саме вона створює умови  інтенсивної пізнавальної діяльності. З цього приводу Л. С. Виготський зазначив: «Думка - не остання інстанція. Сама думка народжується не з іншої думки, а з мотивуючої сфери нашого пізнання, яка охоплює наші потяги і потреби, наші спонукання й інтереси, емоції. За думкою стоїть ефективна і вольова тенденція. Тільки вона може дати відповідь на останні «чому?» в аналізі мислення». Наведені положення й думки щодо ролі емоції у процесі навчання підтверджуються результатами наукових досліджень і практики.

Так, дослідження щодо впливу позитивних емоцій на розумову діяльність студентів показало: працездатність у студентів за таких умов підвищується на 30-40%. Цікавими є результати досліджень, одержані на кафедрі математики Криворізького  педагогічного інституту. Тут досліджувалось питання про стимули відвідування лекцій. Виявилось, що емоційність лежить в основі практично 30% стимулів, що формують ставлення студентів до лекцій.

Повною мірою використовує позитивні емоції при навчанні відомий  педагог-новатор В.Ф. Шаталов. У чому це виявляється?

Тут можна навести цілий  спектр прийомів: усунутий страх перед  оцінками: їх можна виправити; форма  опитування учнів залежить від рівня  їхньої підготовки: письмова, магнітофонна, відповідь викладачу особисто, відповідь перед усім класом; взаємна довіра; учні ставлять один одному і собі оцінки; віра в успіх учня і передача йому цієї віри; зміцнення почуття особистої гідності в кожного учня та ін.

Природно, що за цих умов учням  легко і цікаво вчитися і вони досягають чималих успіхів. Численні прийоми, що застосовує В. Ф. Шаталов, дають ефект лише в атмосфері добра, любові, поваги до особистості учня.

Однак, незважаючи на досить сильний вплив емоцій на успіх  у навчанні, більшість викладачів дотримуються думки: головне в педагогіці - це добре знати свою науку та вміти логічно послідовно її викласти, а решта - справа слухачів. В результаті такого ставлення працездатність слухачів знижується на 30-40%.

Неможливо, щоб викладач не знав навчальної інформації і не вмів її послідовно викласти, але знаючи предмет, він має піднести його на чуттєвій основі, тобто має розгальмувати  механізм сприйняття. Адже нікому не спаде  на думку їхати на автомобілі з  натиснутими гальмами, а от заняття  без емоцій ми проводимо зі спокійним  сумлінням.

Існуюча професійна підготовка викладача, певним чином, дає йому деякі  уявлення про те, як формуються знання, вміння, навички, але вона не дає  жодних відомостей про те, як створювати емоційний фон занять.

З огляду на це, викладачі  досить рідко роблять спроби розбудити  уяву слухача, його фантазію, інтуїцію, емоції. Інакше кажучи, освітні інститути  розвивають функції лівої (аналітичної) півкулі мозку, нехтуючи при цьому правою (інтуїтивною) півкулею, хоча відомо, що сумісна робота обох півкуль мозку значно підвищує інтенсивність розумової діяльності людини. Тому не Дивно, що чинна освітня система з чіткою послідовністю продукує нудьгу та страх, позитивні емоції носять винятковий характер.

Але ж нічого не запам'ятовується так, як те, що пов'язане з радістю, задоволенням (тобто позитивними  емоціями). У цьому немовби проявляється біологічне прагнення організму  утримати та відтворити переживання, пов'язані  із задоволенням.

Звідси педагогічним правилом має стати вимога емоційної схвильованості, через яку слід проводити весь навчальний матеріал. Педагог кожного  разу має турбуватися про те, щоб  накопичити відповідні сили не тільки розуму, а й почуття. Від викладача, кажучи психологічною мовою, вимагається  вроджений емоційний темперамент. Той, хто не гарячий і не холодний, а тільки теплий, ніколи не буде хорошим  вчителем.

А якщо викладач не відповідає цим вимогам? Тоді слухач має справу з «роботом», «Монбланом», «китайською  стіною» та іншими негативними моделями педагога , і врешті, навчання стає для  нього важким тягарем.

Як же змінити становище  на краще? Без сумніву, найкращим  каталізатором підвищення емоційного фону занять є застосування у викладацькій практиці гуманістичної психології навчання, яка припускає перебудову навчання за такими напрямами: створення  психологічного клімату довіри між  викладачами та слухачами, забезпечення співробітництва у прийнятті  рішень міме усіма учасниками навчального  процесу; актуалізація мотиваційних ресурсів навчання; розвиток у викладачів особливих  індивідуальних настанов, які найкраще відповідають гуманістичному навчанню. Загалом гуманістична психологія припускає  наявність у викладачів своєрідної «педагогічної філософії», нероздільно  пов'язаної з індивідуальним способом життя людини у світі. До цієї системи  цінностей входять переконання  в особистій гідності кожної людини, у важливості і значущості для  кожної людини здібностей і можливостей  довільного вибору, удосконалення, відповідальності за свої вчинки, творчого і радісного  навчання.

Щоб реалізувати таку модель навчання, від викладача вимагається, окрім інформаційного забезпечення, розроблення відповідної емоційної партитури подання знань.

Звичайно ж, її практичне  застосування можливе при наявності  у викладачів постійного зворотного зв'язку з аудиторією, внутрішнього психологічного і емоційного камертона. До того ж викладач повинен вміти  використовувати прийоми формування позитивних емоцій (створення творчої  обстановки на заняттях; порівняння; зміна  інтонації; використання міміки та жестів; піднесеність настрою; схвалення дій  слухачів; створення атмосфери розкутості, доброзичливості тощо).

Емоційні прийоми - одна з  форм викладання навчального матеріалу, прояву власного ставлення до нього, виявлення логічних та образних аспектів наукової проблеми. Вони сприяють поліпшенню сприйняття матеріалу слухачами, поглибленню  його розуміння й запам'ятовування.

У сучасних умовах це особливо важливо: сучасні соціальні фактори  змінили психологію молодої людини. Вона звикла до образної й емоційної  інформації по телебаченню, тому академічний  стиль у ряді випадків сприймається нею як анахронізм. Слухачі, як правило, дуже легко поєднують розумове з  емоційним.

Розглянемо деякі практичні  емоційні прийоми, які доцільно використовувати  в процесі викладання.

Пряме включення. Відмовтеся від розтягнутого вступу чи відступу, якщо ваші слухачі вже досить добре  знайомі з предметом розмови, починайте з головного.

Несподіванка. Використовуйте по ходу читання лекції несподівану  та невідому інформацію, а також  об'ємні, рельєфні форми її викладу. На початку лекції ефективним може стати яскравий, образний приклад.

Застосування елементу неформальності. Враховуючи предмет обговорення, розкажіть  про власні помилки, оману, забобони та їх наслідки. Покажіть, яким чином  вам вдалося уникнути однобічного  підходу до цієї або подібної проблеми та знайти нове рішення її.

Співпереживання. Не пропускайте  значущих для аудиторії та теми заняття  дрібниць, збільшено описуйте події, які пов'язують вас із курсантами (слухачами), змушуючи останніх переживати.

Драматизація. Наочно і захоплено, свідомо драматизуючи, змальовуйте  події, які збагачують тему виступу  так, щоб слухачі змогли ототожнювати себе з дійовими особами та життєвою ситуацією. Підготовлюйте, таким чином, необхідні абстракції.

* Гіпербола. Щоб загострити  увагу аудиторії, не бійтеся  удаватися до перебільшень. Це  допоможе виявити причинно-наслідкові  та умовно-наслідкові взаємозв'язки  між подіями, процесами й поведінкою  людей. Однак, не забудьте пізніше  (уже без перебільшень) чітко викласти  свою позицію по визначеній  проблемі.

Апеляція до авторитету. Для  підтримання правоти власної  думки посилайтеся на авторитет  науки, авторитет слухачів та досвід історичний, політичний, життєвий, викладацький.

«Провокація». На короткий час  викличте у слухачів реакцію незгоди  з інформацією, що викладається.

Використайте цей момент для того, щоб підготовити їх до конструктивних висновків. Уточніть думку  та більш чітко визначте власну позицію.

* Спонукання до прийняття  рішення. Ознайомте слухачів з  усіма аргументами «за» та  «проти» будь-якої думки, концепції,  ідеї. Після зіставлення усіх  аргументів знайдіть вірне рішення  проблеми. Ставте необхідні питання,  широко використовуйте компетентність  та здатність курсантів (слухачів) приймати рішення для виявлення  предмета обговорення, залучайте  їх до процесу мислення.

Після тривалої та інтенсивної  інтелектуальної праці потрібна розрядка. Для цього можна тимчасово  перейти до загальнодоступної теми, що легко сприймається аудиторією. У такий момент доцільно використати  такі прийоми:

можна спитати про причини  відсутності деяких слухачів на лекції, висловити власну точку зору на актуальні  події - політичні, спортивні або  культурні;

доцільно буває розповісти про факти зі своєї практики, якщо вони пов'язані з темою лекції;

доречним буває гумор, смішний факт і навіть анекдот, який має безпосереднє відношення до серйозної  теми лекції або поточної роботи курсантів (слухачів).

Хотілося б нагадати, що від істин, вимовлених сухою мовою, часом в'януть вуха. Тому ефект  емоційного впливу на аудиторію студентів (учнів) суттєво залежить від експресивної спрямованості зазначених прийомів. За таких умов можна порадити:

не уникайте оригінальних формулювань, якщо Ви бажаєте, щоб ваші думки доходили до свідомості слухачів і добре запам'яталися;

недоцільно висловлювати свої думки за допомогою штампованих  фраз, висловів, позбавлених усякої привабливості;

не «засушуйте» свою мову: вживайте смішні, парадоксальні приклади, розбавляйте розповіді веселим1 жартом, потішними історіями, дайте  слухачам можливість помислити й  перепочити.

Нарешті, потрібно відзначити, що не кожний слухач знаходить в  емоційних вставках логічне зерно. Іноді жарт, іронія, сатира у вустах різних педагогів і у різних аудиторіях можуть привести до протилежних результатів. Недотепне вживання викладачем чужих  жартів або далеких для нього  емоційних прийомів може принести більше шкоди, ніж користі. У зв'язку з  цим розумно зробити декілька зауважень та порад, які можуть застерегти викладача від помилок, пов'язаних із переоцінкою власного значення.

*** Не сподівайтеся на  те, що, не поважаючи Ваш предмет,  слухачі будуть поважати вас.

*** Не переоцінюйте зацікавленість  слухачів вашими лекціями - Це  може завадити Вам краще готуватися.

*** Не лізьте в душу  слухачу, доки він Вас туди  не запросив.

*** Обов'язково учіться,  а то будете учити тільки  тому, що самі в даний момент  знаєте, а це, як правило, не  так уже і багато.

Звичайно для того, щоб  ефективно реалізувати емоційну партитуру навчання, викладач повинен  бути своєрідним «психологічним, емоційним  камертоном». А для цього в  нього має бути досить розвинута  емпатія - здатність співпереживати проблемам слухачів. Рівень розвитку її можна перевірити за допомогою методики запропонованою у додатку 1.

Якщо рівень емпатії викладача невисокий, то його потрібно розвивати. Для цього можна скористатися вправою, додаток 2.

Крім того, створення викладачем позитивного емоційного фону на навчальних заняттях безумовно буде сприяти  попередженню стресових ситуацій та збереженню здоров'я суб'єктів навчально-виховного  процесу. Чому?

Щоденна робота педагога (викладача, вчителя) є досить великим навантаженням  на психіку, тому що весь час перед  ним стоять нові і складні завдання, без достатнього часу на обмірковування або розрахунок найбільш вдалого  рішення. Мабуть, тому майже третина  вчителів вважає навчання «стресовим заняттям». До 80% педагогів знаходяться  у досить тривожному стані. Усе це негативно впливає на діяльність педагога, призводить до апатії, депресії, песимізму, хвороб, його «професійного  вигорання» і, безумовно, негативно  впливає як на власне здоров'я, так  і на психічний стан слухачів.