Проблеми мотивації студентів

Мотивація студентів

ЗМІСТ

 

Вступ 5

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження мотивації навчання студентів

1.1 Мотивація учбової діяльності  та її формування на різних  вікових етапах.

1.2 Мотиваційно-смислові якості  особистості ставлення в професійному  становленні студентів.

1.3. Специфіка навчальної  мотивації студента

1.4. Професійна мотивація

1.5. Аналіз і інтерпретація  отриманих результатів

Розділ 2. Шляхи підвищення мотивації навчання студентів

2.1 Ігрові технології підвищення рівня мотивації студентів до навчання.

2.2 Тренінгкурс ефективної педагогічної взаємодії як метод розвитку професійної мотивації студентів

2.3. Організація психолого-педагогічного  супроводу адаптації студентів-першокурсників

2.4 Вплив емоцій на ефективність  навчального процесу

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

 

Потреба в пізнанні - одна з головних людських потреб, на основі якої відбувається освоєння індивідом  багатовікового людського досвіду. У різні періоди життя людини змінюються об'єкти його інтересу, форми  і способи придбання знань, проте  потреба в пізнанні як внутрішньо властиве людині властивість, з роками не тільки не притупляється, але і  отримує свій подальший розвиток.

Останніми роками в психологічній  науковій літературі питанням мотивації  учбової діяльності приділяється особлива увага. Це не випадково, оскільки питання  про мотиви - це по суті питання про  якість учбової діяльності. Переважання  зовнішніх, утилітарних мотивів  веде до того, що учення набуває формальний характер, відсутній творчий підхід, самостійна постановка учбових цілей. Відомо, що саме негативне або байдуже  відношення до учення може бути причиною низької успішності або неуспішності учня.

Однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти є побудова такого процесу учення, який міг  би бути основою формування мотиваційної сфери учнів.

У зв'язку з цим виникають  суперечності між існуючим станом мотивації  учення у студентів вузу і сучасними  вимогами до їх учбової активності; між потребами практики в науково-обгрунтованих рекомендаціях по управлінню мотиваційною сферою студентів і відсутністю достатніх для цього науково-психологічних знань.

Формування повноцінної  особистості студента має важливе  практичне значення. Це підкреслюється науковими працями низкою авторів  Формування особистості людини відбувається у продовж всього її життя, а саме у вищій школі закладаються основні  особисті якості фахівця, у подальшій  професійній діяльності відбувається «подальша шліфовка як особистості». До числа найважливіших якостей  особистості сучасного фахівця  можна віднести ініціативу та відповідальність, спрямованість до новаторських рішень, потреба у постійному оновленні  своїх знань.

В процесі навчання студент  зштовхується з низкою проблем психолого-педагогічний аспект яких зв’язаний з пристосуванням до нової дидактичної ситуації, принципово відрізненої від шкільної формами  та методами організації учбового процесу. Ця новизна та пов’язані з нею  труднощі створюють свого роду дидактичний  бар’єр, який повинен бути подоланий. З цього слідує, що у розвитку особистості майбутнього фахівця  важливе значення має формування позитивних мотивів та дійсних цілей, оскільки мотиви та цілі являються  важливими детермінантами діяльності.

Структура мотивів студента, сформована у час навчання, стає стержнем особистості майбутнього  фахівця. Отже, розвиток позитивних навчальних мотивів - невід'ємна складова частина  виховання особистості студента.

Таким чином, об’єктом є навчальна  діяльність студента. Предметом: психолого-педагогічні  проблеми формування мотивів навчання у студентів.

Метою являється дослідження  психолого-педагогічних проблем формування мотивів навчання у студентів  та пропозиції щодо підвищення цих  мотивів.

Завданням являється 1. Визначення мотивації учбової діяльності та її формування на різних вікових етапах; 2. Визначення мотиваційно-смислових  якостей особистості ставлення  в професійному становленні студентів; 3. З’ясування специфіки навчальної мотивації студента; 4. Визначення професійної  мотивації; 5. Визначення аналізу і  інтерпретації отриманих результатів.

Методами дослідження  стали метод аналіз літератури, тестування, що формує експеримент і метод  статистичної обробки результатів.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи дослідження  мотивації навчання  
студентів.

 

1.1. Мотивація учбової діяльності  та її формування на різних  вікових етапах.

 

У поведінці людини є дві  функціонально взаємопов'язані сторони: збуджуюча та регуляційна. Збудження  забезпечує активізацію та напрямок поведінки і пов'язано з поняттями  мотива та мотивації. Ці поняття включають у себе уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, які є у людини, уявлення про зовнішні фактори, які заставляють її вести себе окремим чином, про керівництво діяльністю у процесі її здійснення. Серед усіх понять, які використовуються у психології для опису та пояснення збуджуючих моментів у поведінці людини є поняттям мотивації і мотива.

Термін "мотивація" використовується у сучасній психології у двоякому розумінні як визначення системи  факторів, детермінуючих поведінку (сюди увійшли потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато іншого) і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.

Р.С. Немов розглядає поняття "мотивація" у іншому значенні, коли мотивацію можна визначити  як сукупність причин психологічного характеру, пояснюючих поведінку людини, його початок, напрямок та активність.

Уявлення про мотивацію  виникає при спробі пояснення, а  не опису поведінки. Це – пошук  відповідей на питання типу "чому?", "за для чого?", "для якої мети?", "який смисл?". Відрізняють диспозиційну та ситуаційну мотивації як аналоги  внутрішньої та зовнішньої детермінації поведінки. Диспозиції можуть активізуватися під впливом окремих ситуацій, та навпаки, активізація окремих  диспозицій (мотивів, потреб) приводить  до змін ситуації, точніше, її сприйняття суб'єктом. Практично кожну дію  людини слід розглядати як двоякодетерміновану: диспозиційно та ситуаційно.

Мотивація – це циклічний  процес безперервного взаємного  впливу та перетворень, у якому суб'єкт  дії та ситуація взаємно впливають  одне на одного, і результатом якого  є реально простежена поведінка.

Мотивація пояснює цілеспрямованість  дії, організованість та стійкість  цілісної діяльності, спрямованої на досягнення окремої цілі.

Мотив на відміну від мотивації  – це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійкою особистою  властивістю, зосередити збуджуючою до здійснення окремих дій.

За думкою Л.Д. Столяренко: "Мотив – це збудження до діяльності, пов'язане з задоволенням потреби суб'єкта". Під мотивом також найчастіше розуміють причину, яка лежить в основі вибору дій і вчинків, сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта [11]. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальнюючому виді являє собою багато диспозицій. З усіх можливих диспозицій найбільш важливим є поняття "потреби". Її ще називають станом нужди людини в окремих умовах, які необхідні для нормального існування та розвитку. Потреба активізує організм, стимулює його поведінку, спрямовану на пошук того, що вимагається. Кількість та якість потреб, які мають живі істоти, залежить від рівня їх організації, від образу та умов життя, від місця, яке займає відповідний організм на еволюційній сходинці. У людини крім фізичних та органічних потреб є ще матеріальні, духовні, соціальні. Потреби – динамічно активні стани особистості, що виявляють її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність спрямовану на зняття цієї залежності [18]. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби – це рушійна сила розвитку особистості. Мотиви (диспозиції), потреби та цілі – є складовими мотиваційної сфери людини.

Багато численні теорії мотивації  стали з'являтися ще у працях стародавніх  філософів. У наш час таких  теорій не один десяток. Вивченням мотивації  людини займалися Д. Макклелланд, Д. Аткінсон, Г. Хекхаузен, Г. Келлі, Ю. Роттер, К. Роджерс, Р. Мей. А.Н. Леонтьєв та ін.

Учбова мотивація визначається як приватний вид мотивації, включений  в певну діяльність, - в даному випадку діяльність учення. Як підкреслює, провідний психолог, що займається вивченням мотивації учбової  діяльності А.К. Маркова, що «Мотивація учення складається з ряду тих, що постійно змінюються і вступаючих в нові покоління один з одним спонуки. Тому становлення мотивації є не просте зростання позитивного або посилювання негативного відношення до учення, а ускладнення структури мотиваційної сфери, що стоїть за ним, вхідних в неї спонук». [8].

Тому, при аналізі мотивації  учбової діяльності, головне не тільки визначити домінуючий спонукач (мотив), але і обліку всієї структури  мотиваційної сфери людини.

Отже, в психологічній  літературі, різними авторами виділяються  різні види мотивів учбової діяльності. Так, М.І. Бажовіч указується, що для дітей різного віку не всі мотиви мають однакову спонукальну силу. Одні з них є основними, ведучими, інші – другорядними, побічними, що не мають самостійного значення; які так чи інакше підпорядковані провідним мотивам. У одних випадках таким провідним мотивом може виявитися прагнення завоювати місце відмінника в класі, в іншому випадку – бажання здобути вищу освіту, в третіх – інтерес до самих знань.

Всі ці мотиви (М.І. Бажовіч) можуть бути підрозділені на дві великі категорії. Одні з них пов'язані із змістом самої учбової діяльності і процесом її виконання; інші – з ширшими взаємовідношенням дитини з навколишнім середовищем. До перших відносяться пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і оволодінням новими уміннями, навиками і знаннями; інші – пов'язані з потребою дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин. У дослідженні Н.Н. Власової обчислюються також два плани мотивації – довільний і мимовільний. Довільний план мотивації виявляється тоді, коли мотиви у студента викликаються довільно без сторонньої допомоги. Мимовільний план мотивації виявляється в тому разі якщо мотиви хтось спеціально формує. [19]. В. Апельт виділив наступні мотиви учення: соціальні (борг і відповідальність, розуміння соціальної значущості учення, прагнення зайняти певну позицію у відношенні з тими, що оточують, дістати їх схвалення); пізнавальні (орієнтація на оволодіння новими знаннями, закономірностями, орієнтація на засвоєння способів добування знань); комунікативні (спілкування з однолітками, дорослими); і мотиви саморегуляції (орієнтація на придбання додаткових знань і потім на побудову спеціальної програми самоудосконалення). [7]. П.М. Якобсон виділяє декілька типів мотивації, пов'язаної з результатами учення: 1) мотивація, яка умовно може бути названа «негативною». Під негативною мотивацією Якобсон має на увазі спонуки школяра, викликані усвідомленням певних незручностей і неприємностей, які можуть виникнути, якщо він не вчитиметься (докори з боку батьків, вчителів, однокласників). Така мотивація не приводить до успішних результатів; 2) Мотивація, що має позитивний характер, але так само пов'язана з мотивами, закладеними поза самою діяльністю. Ця мотивація виступає в двох формах. У одному випадку така позитивна мотивація визначається вагомим для особи соціальним устремлінням (відчуття довга перед близькими). Інша форма мотивації визначається вузькоособистими мотивами: схвалення тих, що оточують, шляхи до особистого благополуччя; 3) Мотивація, лежача в самій учбовій діяльності (мотивація, пов'язана безпосередньо з цілями учення, задоволення допитливості, подолання перешкод, інтелектуальна активність). [20]. На думку А.К. Маркової і її співробітників існує три типи відношення школяра до учення: 1) негативне (бідність і вузькість мотивів, пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату, не сформовані уміння ставити цілі; подолання труднощів); 2) байдуже (або нейтральне) яке характеризується тими ж особливостями що і негативне відношення; 3) позитивне (аморфне, нерозчленоване) спостерігаються нестійкі переживання новизни, допитливості, ненавмисного інтересу; розуміння і первинне осмислення цілей, поставлених вчителем; 4) позитивне (пізнавальне) характеризується перевизначенням і довизначенням завдань вчителя; постановка нових цілей і виникнення на цій основі нових мотивів; 5) позитивне (особисте) характеризується супідрядністю мотивів і їх ієрархією; стійкістю і неповторністю мотиваційної сфери; збалансованістю і гармонією між окремими мотивами. Крім того, дані автори виділяють так само рівні, етапи, якості і прояви мотивів учбової діяльності.

До видів мотивів можна  віднести пізнавальні і соціальні  мотиви. Якщо у студента в ході навчання переважає спрямованість на зміст  учбового предмету, то можна говорити про наявність пізнавальних мотивів. Якщо у студента виражена спрямованість  на іншу людину в ході навчання, то говорять про соціальні мотиви. І пізнавальні, і соціальні мотиви мають рівні: широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на засвоєння добування знань), мотиви самоосвіти (орієнтація на придбання  додаткових знань). Соціальні мотиви можуть мати наступні рівні: широкі соціальні  мотиви (борг, відповідальність, розуміння  соціальної значущості учення), вузькі соціальні або позиційні мотиви (прагнення зайняти певну позицію  у відносинах з тими, що оточують), мотиви соціальної співпраці (орієнтація на різні способи взаємодії з  іншою людиною).

Мотиви названих видів  і рівнів можуть проходити в своєму становленні наступні етапи: актуалізація первинних мотивів, постановка на основі цих мотивів нових цілей, позитивне  підкріплення мотиву при реалізації цих цілей, поява на цій основі нових мотивів, супідрядність різних мотивів.

Якості мотивів можуть бути змістовними, пов'язаними з  характером учбової діяльності, і  динамічними, пов'язаними з психофізіологічними  особливостями дитини.

Психологами (А.Н. Леонтьев, М.І. Бажовіч, Г.І. Щукина, А.К. Маркова) виділена загальна картина вікової динаміки мотивів учення. Причому вони відзначали, що особливості мотивів і пізнавальних інтересів різних віків, що вчаться, не є фатально неминучими і необхідно властивими цим віком. [18].

Після того, як старшокласники закінчують школу і вступають  до ВНЗ для них характерні зміни  мотивів у зв'язку з професійним  самоствердженням. Питання про вивчення учбової діяльності студентів є  маловивченим. У дослідженнях присвячених  вивченню студентського віку в основному  розглядаються питання пов'язані  з особовими особливостями студентів (Корнілова Т.В., Грігоренко Е.Л.), залежності професійних переваг студентів від їх індивідуально-типологічних особливостей (Морошин В.Г., Соколів І.Ю.) Розглядаються також питання професіоналізації пам'яті студентів (Мараєв В.А., Копає ва Г.П.. Наголошуються також в дослідженнях залежності успішності учбової діяльності від мотивації (Ліпкин М.М., Яковлєва, Геан).

Учбова мотивація, як і  інші види мотивації характеризується стійкістю, спрямованістю і динамічністю. Стійкість учбової мотивації  досліджувалася в рамках концепції  А.К. Маркової (Л.К. Золотих, Т.А. Платонова, Б.І. Савонько). Психологічна стійкість  визначається дослідниками «як здатність  підтримувати необхідний рівень психічної  активності при широкому варіюванні чинників що діють на людину».