Проблемне вивчення української літератури в 5-му класі

Глибоко сприйняти художнє полотно  — означає не лише уявити і запам’ятати  те, про що пише автор. Треба відчути  й пережити весь твір в його гармонійній  єдності: зміст окремих частин не вичерпує художньої цілісності. Справді талановитий твір завжди виходить за межі життєвих конфліктів, які зображені в ньому. На відміну від наукових понять, що не допускають двозначності, художній образ, як специфічний, особливий феномен мистецтва, є багатозначним, і ця його властивість — об'єктивна основа для різних тлумачень та різного прочитання твору. І не лише в різні епохи, а й у той самий час. Це залежить насамперед від того, які художні шари осмислені читачем, як увійшов твір у його свідомість.

Художнє сприймання — складний процес, у якому взаємодіють суб'єктивні  та об'єктивні фактори. З одного боку, читач сприймає об'єктивний зміст, що випливає з художнього твору, а з  другого — вносить у це сприйняття власні суб'єктивні елементи.

Література — одна з форм суспільної свідомості, акумулятор морального досвіду народу, нагромадженого в процесі його багатовікової  історії. І завдання словесника —  зробити кожен свій урок уроком життя, формувати учня як особистість ідейно, морально, естетично. «Урок літератури, — відзначав В.Сухомлинський, — це таке слово про твір, слухаючи яке підліток думає про свій життєвий шлях, про своє сьогодення і майбутнє. Урок літератури, повинен бути безпосереднім зверненням до людини, яка виховується» [45].

Щоб правильно побудувати уроки літератури, необхідно зважати  на те, яка функціональна роль її як мистецтва слова і які з  її функцій є найголовнішими в  умовах школи. Художня література багатофункціональна. Найголовнішими є такі її функції: виховна, пізнавальна, комунікативна та гедоністична (від грецького — насолода). Кожна з цих функцій певною мірою реалізується вчителем. І від того, якій з них надається перевага, залежить вплив художнього твору на учнів. У школі особлива увага повинна приділятися виховній функції літератури. Вона має бути найголовнішою. Коли, як не в процесі вивчення творів, осягаються дітьми людські характери, вчинки, стосунки між людьми, смисл життя? Проте нині нерідко універсалізується пізнавальна функція літератури. Тому вивчення художніх творів часто більше звернене до пам'яті і розуму, ніж до почуття і серця учня. Багато словесників спрямовують свої зусилля в основному на те, щоб «наповнити» голови учнів фактами, датами, характеристиками героїв, теоретико-літературними поняттями. Причому поняття здебільшого заучуються школярами, а не поступово осмислюються у зв'язку з розглядом певних творів.

Розуміння і формування понять, знання фактів — необхідні  умови процесу пізнання. Але факти  і поняття на уроці літератури повинні бути осмислені в їх емоційному контексті. Тільки тоді вони набудуть нового раціонального й емоційного смислу.

Справді, щоб проникнути в художній світ митця, треба захопитися тими ідеями, думками, почуттями, переживаннями, якими наповнений твір. При недостатній  активізації художньо-естетичних переживань не відбудеться повноцінного спілкування з автором твору. Які б прекрасні ідеї не виражав письменник, але якщо вони не знайшли відгуку в душі читача, вони не стануть складовою частиною його особистості, не залишать належного сліду в його духовному розвитку. Емоції як необхідний компонент пізнання — це специфічна реакція на певні явища, яка засвідчує відповідне, ставлення до них. Експерименти підтверджують, що «зникнення емоцій неминуче призводить до стереотипії... до розпаду мислительної діяльності» (О. Тихомиров [46]).

Естетичні почуття, викликані  твором, є необхідним ґрунтом, на якому формуються ідейні та моральні переконання людини. Психологічною і педагогічною науками розкриті механізми виховного впливу художнього твору на свідомість читача. Моральні переконання — це не що інше як система стійких зв'язків між моральними знаннями і адекватними їм переживаннями. Ступінь сформованості моральних переконань виражається в моральній позиції особистості.

Отже, поза емоціями не можна сформувати в людини естетичне, емоційно-чуттєве ставлення до дійсності. Виробляти емоційний досвід, активізувати естетичні переживання, посилювати увагу до художньої структури твору, найголовніших її компонентів — важливе завдання словесника. Слід практикувати такі форми і прийоми роботи, які активізують процеси естетичних переживань учнів, надають урокам літератури яскраво вираженого емоційного колориту. Важливо, щоб сам учитель виявляв постійну увагу до художнього слова. Немало словесників знають напам'ять усі вірші, які вивчаються в школі, уривки з поем, повістей і романів. Вони добре володіють мистецтвом художньої розповіді, вміють зацікавити дітей. Характерно, що на їхніх уроках учні також багато цитують напам'ять, переказують близько до тексту твори, художньо, захоплено розповідають.

Формувати й утверджувати засобами літератури високу культуру почуттів школяра вимагає саме життя. Емоційне, схвильоване слово допоможе учням зрозуміти й відчути  душевний стан іншої людини. Таку здатність  психологи називають емпатією. Суспільству потрібна людина не лише розумна, а й чуйна. «Хто не знає, — читаємо в учительській газеті, — наскільки актуальна, потрібна тепер витонченість душевного розвитку і наскільки небезпечна емоційна тупість, хто не знає, що від цього лиха один порятунок — прилучити до вітчизняної і світової культури...» (М. Бойко [5]). На жаль, ще часто спостерігається значний розрив між високим рівнем знань, практичних умінь людини і бідністю її емоцій. Це особливо помітно в підлітків, які виражають свої почуття дуже безпосередньо. Вони можуть прекрасно переказати той чи інший епізод твору, ту чи іншу картину і в душі залишитися байдужими. Цю емоційну глухоту слід розглядати не як генетично закладену здатність людини реагувати на певні явища і факти, а як наслідок серйозних прорахунків у навчанні школяра, недостатнього впливу на його емоційно-художню сферу, як свідчення невисокого рівня естетичного і літературного розвитку.

Структура сучасного  уроку літератури має динамічний характер. Цей динамізм зумовлений постійним удосконаленням навчального процесу. Життя спонукає до пошуку нових організаційних форм уроків, перегляду їх типологічних різновидів, структурних варіантів. Навіть уроки на ту саму тему, проведені в різних класах, завжди різняться обсягом використаної науково-художньої інформації, рівнем засвоєння її учнями, видами і формами роботи, структурною організацією, характером педагогічного спілкування вчителя із школярами. До однієї мети можна (і треба) йти різними шляхами. Для прикладу розглянемо в загальних рисах варіанти уроків на тему «Значення творчості Лесі Українки», проведених вісьмома словесниками.

Перший урок. Учні готувались до нього заздалегідь. Кожен добирав  епіграф, який влучно характеризує літературно-мистецьке  і суспільно-політичне значення творчості Лесі Українки. Для цього учні перечитували вірші А.Малишка, П.Воронька, Д.Павличка, І.Драча та інших митців слова, присвячені поетесі. Двом-трьом учням словесник доручає зробити огляд нових публікацій про Співачку досвітніх огнів, іншим — підготувати розповіді про лауреатів премії ім. Лесі Українки. Решта учнів поділяється на групи. Кожна група готує виступи декламаторів, музикантів, співаків. З дібраних епіграфів учні уклали «вінок Лесі Українці». До уроку дівчата зробили виставку букетів живих квітів під назвами: «Досвітні огні», «Стояла я і слухала весну», «Вишеньки» та ін.

Це стало справжнім  святом. Урок був урочистим і надовго  запам'ятався учням. Структура його така:

1. Читання дібраних  епіграфів («Вінок Лесі Українці»).

2. Конкурс декламаторів, виконавців музичних творів, пісень.

3. Огляд нових книжок, присвячених життю і творчості  поетеси. 

4. Розповіді учнів  про лауреатів премії ім. Лесі  Українки.

Другий урок мав форму  заочної екскурсії по місцях, де перебувала видатна поетеса. Учні відшукали відповідні ілюстративні матеріали, під керівництвом учителя накреслили маршрут екскурсії, визначили коло об'єктів, які треба розглянути, склали текст, що супроводжував демонстрування ілюстративних матеріалів.

Третій урок проводився як семінар на тему «Мистецтво правди і краси». За два тижні до уроку словесник повідомив план семінару, дав учням консультацію, як готуватися до нього, яку використати літературу. На семінарі розглядалися такі питання:

1. Естетичний ідеал  Лесі Українки.

2. Поетеса і наша сучасність.

3. Огляд найцікавіших  книжок про Лесю Українку.

4. Чим дорога мені  творчість Співачки досвітніх  огнів.

Четвертий урок відбувся в музеї Лесі Українки. Учні ознайомилися з документами, ілюстраціями до творів поетеси, з роботами різьбярів на теми Лесиних поезій. Після відвідування літературного музею учні написали твір «Чому життя Лесі Українки ми називаємо подвигом».

П'ятий урок був побудований  у формі лекції вчителя з використанням  діапозитивів та фрагментів з кінофільмів. Учні підготували на теми творів поетеси малюнки, вишивки, планшети «Цікаві подробиці», «Чи знаєш ти творчість Лесі Українки?», «Мандрівка у творчу лабораторію письменниці». План лекції:

1. Суспільне та мистецьке  значення спадщини Лесі Українки.

2. Популярність її  творів у наш час.

3. Відтворення в живописі, графіці, скульптурі, кіно образів  Лесиних героїв.

Шостий урок. Літературний монтаж «Твоя зоря горітиме завжди». Монтаж складається з фрагментів поезій Лесі Українки, висловлювань критиків і письменників про її творчість, віршів, присвячених поетесі, інсценізованих уривків з драми «Лісова пісня».

Сьомий урок. Зустріч  з акторами Київського державного драматичного театру ім. І.Я.Франка та літературознавцями, що досліджували спадщину Лесі Українки.

Структура уроку:

1. Значення літературного доробку Лесі Українки (вступне слово вчителя).

2. Драматичні твори  письменниці на сценах театрів  нашої країни і світу (виступи  акторів).

3. Леся Українка і  літературна критика (виступи  авторів літературно-критичних праць  про письменницю).

Восьмий урок. Конкурс на краще знання та виконання творів Лесі Українки і про неї.

Урок був побудований  так:

1. Читання учнями висловлювань  про Лесю Українку відомих  громадських діячів літературних  критиків, письменників.

2. Конкурс декламаторів.

3. Вікторина за творами Лесі Українки.

4. Змагання команд  на краще знання життєвого  і творчого шляху поетеси.

5. Декламація віршів  про Лесю Українку, написаних  учнями.

На нашу думку, кожен  з наведених варіантів є педагогічно  виправданим. Та чи означає це, що вибір  організаційних форм уроку — суб'єктивний процес, який залежить лише від певних уподобань учителя?

Звичайно, урок є витвором педагога, і на ньому не може не позначитися  його особистість, уподобання. Це творчість, яка не терпить стандартизації і  шаблону, вона, навпаки, передбачає новизну, оригінальність, відхід від традицій і стереотипів. Однак, усяка творчість, зокрема й педагогічна, повинна підпорядковуватися певним науковим закономірностям. Різні організаційні форми уроків по-різному забезпечують певні навчальні функції (презентація знань, контроль, формування в учнів умінь і навичок, розвиток інтересу до літератури, мотивація навчання, творчий характер діяльності, поєднання індивідуальної, групової і фронтальної форм роботи тощо). Захоплення одними формами уроку не тільки призводить до одноманітності навчання, а й позначається на духовному розвитку учнів. Отже, одна форма не замінює і не виключає іншу.

Урок — не замкнута структура. Це частинка, яку треба  розглядати в системі різноманітних  взаємозв'язків, з позицій перспективності й наступності. Тільки враховуючи це, можна визначити мету уроку, співвіднести її з тими загальними завданнями, що реалізуються в процесі вивчення літератури. Співробітники Інституту художнього виховання АПН України розробили систему критеріїв літературного розвитку учнів. Вона дає змогу визначити, наскільки глибоко сприймають школярі твір як явище мистецтва, якою мірою розвинені в них художні смаки, літературно-мистецькі здібності та інтереси, як сформовані теоретико-літературні поняття, бібліотечно-бібліографічні навички й уміння працювати з книжкою. Ця система критеріїв повинна стати своєрідною програмою для кожного словесника і сприяти підвищенню рівня літературної освіти учнів.

Не може бути універсальних  методів, прийомів роботи і універсальних форм уроків літератури. Від змісту матеріалу, рівня знань учнів, мети, яку ставить педагог, залежать методи, форми і прийоми організації навчального процесу. Урок завжди багатоаспектний і багатофункціональний у своїй основі. Обираючи певну структуру чи форму його, вчитель повинен враховувати насамперед їх доцільність. Завдання словесника — вибрати найоптимальніший варіант змісту уроку, таку форму його функціонування, яка в умовах даного класу забезпечить найвищу педагогічну результативність.

Кожний структурний елемент уроку повинен бути певним кроком до реалізації загальної навчальної мети. Вибір структурних елементів залежить від багатьох факторів. Насамперед від специфіки предмета, змісту науково-художньої інформації, логіки навчального процесу, особливостей сприймання учнями художньої літератури, дидактичних завдань, які ставить учитель, місця теми в загальній системі уроків вивчення творчості письменника, наслідків попередньої роботи тощо.

Завжди повинне бути передбачене розумне співвідношення діяльності вчителя і учнів, методів навчання і методів учіння, різна типологія завдань, видів роботи, які вносили б різноманітність у навчальний процес і забезпечували б інтенсивний, моральний, духовний та інтелектуальний розвиток особистості. Аналіз методичної літератури, адресованої словесникам, показує, що протягом останніх двох десятиліть у зв'язку з реалізацією ідей проблемності на уроках почало відсуватися на другий план живе слово вчителя. Не випадково за цей час не з'явилося жодної фундаментальної роботи, в якій розкривалися б механізми впливу слова педагога на учнів, визначалося б його місце у складній системі функціонування учитель — учень. А проте таке слово було, є і залишиться незамінним навчально-виховним засобом.