Проблемне вивчення української літератури в 5-му класі

Навчання – комунікативний процес. Якість його значною мірою обумовлюється умінням спілкуватися, тобто залежить від характеру тих функціональних взаємозв'язків, які виникають у процесі роботи між учителем і школярем та всередині учнівського колективу. Все це впливає на саморегуляцію діяльності школяра і визначає його статус. Адже у процесі навчання має задовольнятися широкий спектр його потреб: у творчості, спілкуванні, самовираженні і самоствердженні. На жаль, не на кожному уроці літератури вони задовольняються, а якщо й задовольняються, то неоднаковою мірою в усіх учнів. Це залежить насамперед від учителя.

Наведемо уривки з  атестаційних характеристик трьох  словесників:

1) Чудово знає літературу. Багато розповідає дітям. Надає перевагу лекційному викладу матеріалу. Уміє цікаво розповідати. Рідше вдається до бесіди. Авторитарний у спілкуванні з учнями, іноді надто різкий. Не любить заперечень.

2) Дбає про урізноманітнення уроків. Прагне активізувати учнів. Але на уроці звертається переважно до тих школярів, які самі виявляють ініціативу.

3) Ентузіаст своєї справи. Багато працює з учнями, залучає їх до активної роботи, уміє створити в класі сприятливий психологічний клімат, атмосферу невимушеного спілкування, прагне вселити в кожну дитину віру у свої сили, веде бесіду з учнями, як рівний з рівними, доброзичливо ставиться до своїх вихованців, користується в них великою повагою. Уроки літератури проводить творчо, чутливий до всього нового в педагогічній роботі.

Як бачимо, в кожного з цих  учителів виробився свій стиль педагогічних стосунків з учнями. У ньому виявляється неповторна особистість людини. Відомий психолог О. О. Леонтьєв відзначає [23]:

Оптимальне педагогічне спілкування  — це таке спілкування вчителя (і  ширше – педагогічного колективу) з школярами в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності, для правильного формування особистості школяра, забезпечує найсприятливіший емоційний клімат навчання (зокрема, заважає виникненню «психологічного бар'єра»), забезпечує управління соціально-психологічними процесами в дитячому колективі і дозволяє максимально використати особисті якості вчителя.

Справді, духовний контакт учителя  і учнів, від якого безпосередньо  залежить засвоєння навчальної інформації, може бути тоді, коли на уроці створюється атмосфера невимушеності, безпосередності, активного впливу не лише на розум, а й на серце учня.

Найчастіше виділяють два стилі  спілкування педагога із школярами  — авторитарний і демократичний. Для авторитарного стилю характерні різко виражені настанови, відсутність належної гнучкості у поведінці з учнями, неуважність до їх запитів і потреб, недостатня активізація класу. Демократичний стиль керівництва передбачає належну гнучкість у стосунках з учнями, врахування їх інтересів, широке залучення до роботи.

Як слушно зауважив психолог А.У.Хараш, авторитарний стиль керівництва  так чи інакше пов'язаний із втручанням у сферу чужої свідомості. Авторитарність ґрунтується на «антагоністичному  протиставленні свого —чужому, себе — іншому». Демократичний стиль керівництва навпаки, будується на повазі до суверенітету чужої життєдіяльності і чужої свідомості. «Комунікатор, який діалогічно включається у свідомість реципієнта, зовсім не прагне зайняти в ньому місце диктатора чи законодавця; він з самого початку є його співрозмовником, який не просто «визнає» право свого партнера по спілкуванню на власне судження, а й зацікавлений у тому, щоб його партнер зберіг самостійність у судженнях, оскільки вона — запорука рівноправного діалогу, якого й домагається комунікатор. Звичайно, він прагне утверджувати свою позицію в свідомості реципієнта, але так, щоб не витісняти при цьому складових його особистості» (А.Хараш [56]).

Щоб удосконалити навчальний процес у школі, треба забезпечити сприятливий  ґрунт для успішного навчання. Урок не повинен бути тягарем ні для учня, ні для вчителя. Учень і вчитель — це дві взаємозв'язані сили, які мають діяти злагоджено, в одному напрямі. Однак це буває не завжди.

Нецікава праця з часом стає для людини ненависною. В умовах школи це найстрашніше. Відсутність інтересу до навчання породжує в дітей інтелектуальну байдужість. Як би добре не був організований урок, яка б значна за змістом науково-художня інформація не подавалася, але якщо в дітей не виробився стійкий інтерес до предмета, вчитель не досягне запланованої мети. Адже навчання передбачає і готовність учня працювати, тобто мобілізацію його вольових та інтелектуальних зусиль, необхідних для виконання різноманітних видів робіт, виявлення самостійності та ініціативи. Де немає справжнього інтересу до літератури, не може бути й мови про ефективний розвиток учнів, виховання їх засобами художнього слова.

Якщо ж у класі не створено належної робочої атмосфери, якщо учитель  не бачить результатів своєї праці, то не може на уроках розкриватися його особистість. Тому словесник повинен прагнути, щоб кожен урок літератури зацікавлював учнів.

Інтерес до навчального предмета —  це стійке психологічне утворення, що має складну структуру, яка включає  в себе емоційні, інтелектуальні, вольові  компоненти. Відомий психолог С. Л. Рубінштейн характеризує інтерес як стійке «зосередження на певному предметі думок, помислів особи, що викликає прагнення ближче ознайомитися з предметом, глибше в нього проникнути, не випускаючи його з поля зору. Під помислом ми розуміємо складне і водночас таке утворення, яке не розкладається, — спрямовану думку, — думку-турботу, думку-участь, думку-залучення, що містить у собі специфічну емоційну спрямованість» [39].

Інтерес є своєрідним виявом пізнавальних потреб людини, внутрішнім стимулятором її діяльності. У працях С. Л. Рубінштейна, Л. І. Божович, М. Ф. Бєляєва та інших відомих учених, які досліджували навчальний інтерес, його роль і структуру, переконливо доводиться, що навчальні інтереси позитивно впливають на всі психологічні процеси, полегшують сприймання навчальної інформації [39], [3], [4]. Завдяки інтересу активізується увага, пам'ять, мислення школяра. Якщо учні, наприклад, люблять літературу, вони на уроці легко включаються в різноманітні види навчальної діяльності, активно працюють, менше стомлюються в процесі навчання, виявляють допитливість, охоче виконують домашні завдання, з насолодою читають художні твори. Бажання добре вчитися — природна потреба дитини. Пригадаймо, з яким інтересом ідуть діти перший раз у школу. Людині властивий потяг до знань. Але щоб він був постійним, потрібно вміти підтримувати, стимулювати, підкріплювати, спрямовувати його. «Я вбачаю, — відзначав В. О. Сухомлинський, — надзвичайно важливу виховну мету в тому, щоб запалити в маленької людини жадобу пізнання. Якщо після мого уроку підліток не відчуває бажання знати більше, ніж я розповів, значить виховної мети уроку не досягнуто» [45].

На жаль, ще не кожен учитель  уміє зацікавити дітей своїм предметом, зробити навчання школою радощів  і перемог. На уроках не завжди створюються умови для самовиявлення учня. Ще Л.М.Толстой писав: «Варто поглянути на ту саму дитину вдома, на вулиці чи в школі, — то ви бачите життєрадісну, допитливу істоту, з усмішкою в очах і на вустах, яка в усьому шукає повчання, як радості, яка усно і здебільшого яскраво виражає свої думки своєю мовою, — то ви бачите вимучену, зіщулену істоту, з виразом втоми, страху і нудьги, що повторює одними губами чужі слова на чужій мові – істоту, душа якої як равлик, сховалася в свою хатку” [22].

Які ж основні фактори сприяють формуванню в учнів на уроках інтересу до літератури? Зацікавлення можна  викликати насамперед змістом навчальної інформації. «Мені дуже подобаються  такі уроки, — пише учень, — на яких ознайомлюють нас зі спогадами про письменника, його листами”. Навчальна інформація найчастіше стає об'єктом інтересу учнів, коли вона містить елементи новизни. «Що збудити нашу увагу, предмет має являти собою для нас новину, але новину цікаву, тобто, таку новину, яка або доповнювала б, або підтверджувала, або спростовувала чи розбивала те, що вже є в нашій душі, тобто, одним словом, таку новину, яка що-небудь змінювала б у слідах, які в нас уже вкоренилися» (К.Ушинський [54]).

Не слід думати, що стимулювання навчальних інтересів відбувається лише за рахунок певних прийомів навчання. Цікавість стимулюється всім змістом уроку, всією системою методів його проведення. Окремі прийоми здатні лише збудити в учнів ситуативний інтерес.

Важливе значення у вихованні інтересу школярів до літератури мають емоційність і динамізм розповіді, образна форма її, постійна опора на текст твору, урізноманітнення видів і форм роботи. На питання, які уроки літератури вам найбільше подобаються, учні відповіли так: «Коли вивчаються улюблені письменники»; «Коли уроки проходять невимушено і є можливість вільно обмінятися думками, посперечатися з приводу прочитаного»; «Коли в класі говориться про життя, людські вчинки, стосунки»; «Коли сам учитель виявляє постійний інтерес до того, що вивчається нами»; «Коли з учителем хочеться поділитися думками».

Нижче наводимо відповіді досвідчених  учителів-словесників Рокосівської ЗОШ на питання: «Що допомагає вам прищеплювати в учнів любов до літератури?»

За час багаторічної роботи в  школі я переконалася в тому, що любов до літератури залежить від самого вчителя. У його арсеналі повинно бути все, що зветься людинознавством. (Кукаріна Н. М. – учитель української літератури Рокосівської ЗОШ).

Інтерес до літератури можна  викликати в учнів тоді, коли сам  учитель любить і досконало знає її, багато цитує напам'ять, володіє художнім читанням, коли задовольняються природні потреби учнів в інтелектуальному спілкуванні. Вважаю, що на уроці повинен звучати текст художнього твору. (Пилип Н. Й. – учитель української літератури Рокосівської ЗОШ).

У вихованні в учнів  любові до літератури важливу роль відіграють такі фактори: методична  і професійна озброєність учителя; старанна підготовка його до уроків; урізноманітнення форм і методів роботи; вміння емоційно зворушити школярів, захопити їх твором, який вивчається. Залежить вона також від контингенту учнів, продуманості програми з літератури, наявності у школі передбачених програмою творів. (Гурцула А. М. – учитель української літератури Рокосівської ЗОШ).

Фізична присутність  учня на уроці ще не означає його інтелектуальної присутності. Учителеві проводити урок без уваги та інтересу школярів — все одно, що в порожньому класі.

Шкільна педагогіка —  найвищою мірою дипломатія, яка передбачає взаємне довір'я і взаємну повагу вчителя й учня. Слід широко використовувати прийоми педагогічного заохочення і стимулювання. Золоте правило для кожного педагога – більше уваги, людяності до учня, а потім уже й вимогливості до нього. Учитель повинен прагнути розвинути думку своїх вихованців, не пригнічувати її своєю ерудицією. Цікаві поради щодо цього дає відомий словесник Є.Ільїн: «Його (учня) нерідко куцу, односкладну думку стараюся розвинути так і настільки, підключивши до неї в певний момент і учня, щоб створилося враження, нібито основна робота зроблена ним. «Ні, це ти сказав, ти! Я лише додав, уточнив...» — переконую того, хто виявив сумнів у своїй причетності до розгорнутої відповіді. Або: «Ти, власне, це хотів сказати. Чи не так?» До сильного учня інший підхід: «Жаль, що не сказав цього, зате у твоїй думці є найцікавіший момент. Я трохи продовжу...». І далі:

«Високим балом оцінюю навіть несміливу спробу щось сказати, уточнити, додати, коли решта учнів  мовчать. Бажання мислити — уже  наслідок! Про важке питаю «важких» — так їх легше змусити працювати» [17].

Повноцінний урок літератури — завжди певною мірою імпровізація, навіть тоді, коли він добре продуманий і організований. Завжди можуть бути на уроці непередбачені повороти, незаплановані ситуації. І все-таки, у досвідченого вчителя міняється лише тактика уроку, а стратегія залишається та, яка ним задумана. Його ідея стає колективною ідеєю, його пошук — колективним пошуком.

Є вчителі, яких школярі  чекають з нетерпінням, їх уроки  не лише відкривають учням багато нового в творчості письменників, а й сприяють реалізації нерозкритих можливостей дітей. Творчий учитель ніколи не прагне сам зробити все на уроці. Всі учні — його активні помічники, і він розраховує на їх співтворчість. Одні з них завчасно до уроку підготують інсценізацію окремих уривків творів, інші — емоційну розповідь про письменника, цікаві реферати, повідомлення тощо.

Хороший урок — як цікава недочитана книжка. Він не закінчується разом із дзвінком, а продовжується, та вже в роздумах школяра.

Література — мистецтво  слова, і це вимагає особливого підходу  до її вивчення, своєрідного емоційного та інтелектуального фону.

1.2. Особливості уроків літератури у середній ланці загальноосвітньої школи

Відома народна артистка Наталія Ужвій порівнювала урок словесника з п'єсою-мініатюрою, в якій «учитель виступає і як автор тексту, і як режисер-постановник, і як артист» [9].

Художні образи не можна вивчати  так, як математичні формули чи, скажімо, геометричні теореми. На жаль, часто  в школі забувають про це. Тому й даються учням завдання типу: «Вдома вивчити образ Чіпки та Грицька за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; «Виписати художні особливості повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» та ін. Авторам подібних завдань корисно буде задуматися над словами одного з дослідників психології художньої творчості Л.Салямона: «Чому ж спрощений і скорочений переказ дозволяє нам зрозуміти і оцінити закон Ньютона, але не дає можливості ні зрозуміти, ні оцінити трагедії Шекспіра? Чому при перекладі з однієї мови на іншу інформація буде стопроцентною, якщо тільки переклад зроблений грамотно, але емоційна інформація літературного твору може бути частково чи повністю втрачена, незважаючи на ідеальне дотримання всіх правил?» [40]. Відповіді на ці запитання слід шукати у специфіці мистецтва слова, закономірностях художньої творчості. Тільки враховуючи особливості літератури, можна будувати вивчення її в школі.