Предмет і система земельного права України

Особливості права власності та права користування землями житлової та громадської забудови полягають у наступних положеннях:

1.   Землі житлової та громадської забудови можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності. Суб’єктами права приватної власності на такі землі, окрім громадян України, можуть бути також і іноземці. При цьому під іноземцями розуміються як іноземні громадяни та іноземні юридичні особи, так і особи без громадянства.

2.   Землі житлової та громадської забудови – це ті землі, які можуть найчастіше перебувати у власності іноземних осіб. Іноземні особи можуть набувати у власність землі житлової та громадської забудови у випадку придбання у власність об’єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці. Землі населених пунктів – це ті землі, де іноземці можуть придбати у власність і незабудовані земельні ділянки, якщо вони набувають їх у власність для забудови.

Надання земельних ділянок у власність під забудову здійснюється виключно на конкурентних засадах за плату. На землях житлової та громадської забудови можуть знаходитися земельні ділянки, надані громадянам у спільну сумісну власність. Земельна ділянка під багатоквартирним житловим будинком наслідує долю цього будинку.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Власникам квартир у багатоквартирному житловому будинку надається можливість отримати земельну ділянку, на якій розташований такий будинок, в оренду. Відповідно до земельного законодавства орендарем такої земельної ділянки буде об’єднання громадян-співвласників багатоквартирного житлового будинку, що зареєстроване у встановленому порядку. Якщо у багатоквартирному житловому будинку, наприклад, приватизовано 100 квартир, то земельна ділянка має бути поділена на 100 часток.

Таким чином, особливості права власності та права землекористування земель у межах населених пунктів значною мірою пов’язані зі специфікою правового режиму, наприклад, земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків. Саме такі земельні ділянки як об’єкт земельних права розташовані у межах населених пунктів і призначені для розміщення та обслуговування багатоквартирних жилих будинків, а також належних до них будівель, споруд та прибудинкових територій державної або комунальної власності і надаються у постійне користування підприємствам, установам та організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

До особливостей права власності на землю межах населених пунктів можна віднести і відсутність такої категорії, як земельна частка (пай), оскільки у процесі здійснення земельної реформи паюванню підлягали лише сільськогосподарські угіддя, розташовані за межами населених пунктів.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Тема: „Правовий режим земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земель оздоровчого призначення, земель рекреаційного призначення та земель історико-культурного призначення”.

Питання до теми:

1.         Поняття, склад та використання земель природно-заповідного призначення.

2.         Поняття та використання земель іншого природоохоронного призначення.

3.         Поняття та використання земель оздоровчого призначення.

4.         Поняття, склад та використання земель рекреаційного призначення.

5.         Поняття, склад та використання земель історико-культурного призначення.

1. Поняття, склад та використання земель природно-заповідного призначення:

Землі природно-заповідного призначення – це земельні ділянки з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, рекреаційну та іншу цінність (наприклад, естетичну) і яким надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного призначення займають всього лише 4% території України. Закон України „Про загальнодержавну програму національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 рр.” від 21 вересня 200 року визначає, що у межах цього строку Україна має створити таку екологічну мережу, яку вимагають міжнародні стандарти.

Землі природно-заповідного фонду складаються із двох груп земель:

1.              Землі природних заповідників, національних природних парків, біосферних заповідників,
регіональних ландшафтних парків, заказників, пам’яток природи і заповідних урочищ – це землі,
що створені природою.

2.              Землі об’єктів, які створюються людиною – ботанічні сади, дендрологічні парки,
зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Вони відносяться до об’єктів
природно-заповідного фонду і їх використання та захист регулюється Законом України від 16
червня 1992 року „Про природно-заповідний фонд України”, а також Земельним кодексом України,
Лісовим кодексом України, Водним кодексом України тощо (частково).

Вищезазначені землі захищені від будь-якої діяльності, яка негативно впливає або може вплинути на стан природних комплексів та об’єктів або ж перешкоджають їх використання за цільовим призначенням.

Рішення про створення об’єктів природно-заповідного фонду приймається Президентом України, Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування населених пунктів (міськими, селищними та сільськими радами). Надати земельні ділянки поза межами населених пунктів для створення об’єктів природно-заповідного фонду можуть Кабінет Міністрів України та обласні державні адміністрації, а в межах населених пунктів – сільські, селищні та міські ради.

Не завжди для створення об’єкту природно-заповідного фонду необхідно здійснювати відведення земельної ділянки.  Ряд об’єктів природно-заповідного фонду можуть бути створені на

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

землях, які перебувають у власності та в користуванні громадян та юридичних осіб (заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва), тобто об’єкти природно-заповідного фонду місцевого значення. У таких випадках з власниками або з користувачами земельної ділянки Міністерство з охорони навколишнього природного середовища укладає охоронне зобов’язання, в якому визначає, що може і чого не може здійснювати на цій землі її власник або землекористувач.

Законодавство дозволяє створення на приватизованих земельних ділянках і інших об’єктів природно-заповідного фонду (наприклад, національних парків). Землі природно-заповідного фонду приватизації не підлягають.

Природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки звільняються від сплати земельного податку. Підприємства, установи та організації, а також громадяни України, на землях яких створюють об’єкти природно-заповідного фонду, звільняються від сплати земельного податку з таких земель. Якщо власник або користувач земельної ділянки, на якій розташований об’єкт природно-заповідного фонду, передає права на такі землі іншій особі, до набувача таких земель крім прав переходять і обов’язки, що випливають з охоронного зобов’язання.

Землі природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних цілях, а також для потреб моніторингу навколишнього середовища. На ряді об’єктів природно-заповідного фонду може допускатися обмежена господарська діяльність, пов’язана з мисливством, рибальством тощо, якщо таке використання не суперечить правовому режиму такого об’єкту.

Землі природних заповідників – це землі з найсуворішим правовим режимом; це ділянки землі та водного простору, які повністю вилучені з господарського використання і надаються у постійне користування заповідникам як юридичним особам. Ст.16 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” встановлює перелік заборонених видів діяльності на цих землях. Землі природних заповідників відповідно до ст.150 Земельного кодексу України віднесені до особливо цінних. Для інших потреб їх може вилучити Кабінет Міністрів України лише у випадку, коли на це дала згоду Верховна Рада України.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників та національних природних парків з включенням до їх складу територій та об’єктів природно-заповідного фонду інших категорій. Біосферні заповідники України відповідно до норм міжнародного права належать до Всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. Землі біосферних заповідників поділяються на кілька функціональних зон:

1.   Заповідна зона – її правовий режим повністю співпадає з правовим режимом природних заповідників.

2.   Буферна зона – її правовий режим співпадає з правовим режимом охоронної зони заповідника.

3.   Зона антропогенних ландшафтів.

4.              Зона регульованого заповідного режиму (заказники, заповідні урочища, регіональні
ландшафтні парки).

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об’єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому Законом України „Про природно-заповідний фонд України” та статтями 20, 122, 123, 125, 126, 149 – 151 і 208 Земельного кодексу України. До складу території національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

На території національних природних парків встановлюється диференційований режим щодо охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням.

Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів. У разі необхідності вилучення земельних ділянок для потреб регіональних ландшафтних парків провадиться у порядку, встановленому статтями 149 – 151 ЗК України. На землях регіональних ландшафтних парків запроваджується функціональне зонування у такому самому порядку, як і на землях національних природних парків.

Найбільшу частину земель природно-заповідного фонду займають заказники. Оголошення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів. На їх території обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим Положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони довкілля. Власники або користувачі земельних ділянок, оголошених заказником, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

2. Поняття та використання земель іншого природоохоронного призначення:

До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, а також земельні ділянки, у межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність (ст.46 ЗК України). Під водно-болотними угіддями розуміються райони маршів боліт, драговин, торфовищ або водойм – природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує 6 метрів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Концепції збереження екологічного різноманіття України” від 12 травня 1997 року передбачається проведення інвентаризації земель водно-болотних угідь національного, регіонального та місцевого значення, розробка і прийняття заходів щодо їх охорони та відтворення. Законом України „Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства” від 17 січня 2002 року визначено заходи щодо відтворення та збереження водно-болотних угідь.

Постановою Кабінету Міністрів України „Про порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення” від 29 серпня 2002 року встановлено також правовий режим цих угідь. Відповідно до цього Порядку статус водно-болотних угідь міжнародного значення може бути надано цінним природним комплексам боліт, заплавних лук і лісів, а також водних об’єктів – природних або штучно створених,    постійних чи тимчасових,    стоячих або

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

проточних, прісних чи солонкуватих, у тому числі морським акваторіям, що знаходяться у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, земель водного та лісового фонду України.

Землі водно-болотних угідь можуть бути як у державній, так і комунальній або приватній власності. Якщо на території водно-болотного угіддя створюється об’єкт природно-заповідного фонду, режим охорони такого угіддя і використання його земель передбачається такий самий, як і для земель цього фонду. Якщо на території водно-болотних угідь міжнародного значення не створено об’єкт природно-заповідного фонду, то на них поширюється особливий режим охорони.

3.              Поняття та використання земель оздоровчого призначення:
Землі оздоровчого призначення є однією з категорій складу земель України.   Вони можуть

перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, що їх використовують або вони можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Лікувально-оздоровчі властивості мають не самі землі, а тільки лікувально-оздоровча місцевість, тобто природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До загальнопоширених природних лікувальних ресурсів належать ресурси, які трапляються у різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст.5 Закону України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року)