Предмет і система земельного права України

Київський університет права НАН України – Земельне право

3. Правовий режим меж земельних ділянок:

Правовий режим меж земельних ділянок сконструйований в Земельному кодексі таким чином, що утримання межі є спільним обов’язком власників двох суміжних земельних ділянок, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемітились або стали невиразними. Відновлення меж – це установлення меж земельної ділянки, для якої раніше органами землеустрою було проведено встановлення меж, але з якихось обставин зникли, перемістились, зіпсувались або стали невиразними межові споруди і межові знаки, за допомогою яких визначалися межі земельної ділянки.

Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж, їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

У випадках, коли суміжні земельні ділянки відокремлюються рослинною смугою, стежкою, каналом, стіною або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному із сусідів. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть в рівних частинах. Дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, а також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівних частинах.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Тема: „Гарантії прав на землю”.

Питання до теми:

1.         Поняття гарантій прав на землю.

2.         Способи захисту прав на землю.

3.         Особливості гарантій прав на землю.

4.         Відшкодування збитків, завданих порушенням земельних прав.

5.         Вирішення земельних спорів як форма захисту прав на землю.

1. Поняття гарантій прав на землю:

Гарантії прав на землю – це сукупність правових норм, які встановлюють порядок захисту прав громадян та юридичних осіб на землю у випадку їх порушення. Гарантії прав на землю можна визначати у широкому і вузькому розумінні:

1.   У широкому розумінні – це сукупність правових норм, які гарантують набуття та реалізацію прав на землю, а також захист цих прав у випадку порушення. У даному розумінні гарантом прав на землю виступає вся правова система України.

2.   У вузькому розумінні – це сукупність правових норм, які гарантують захист вже набутих (суб’єктивних) прав на землю.

Інститут гарантій прав на землю є міжгалузевим, тобто він складається не тільки з норм земельного права, але й інших галузей права, зокрема, з норм конституційного права (наприклад, ст.14 Конституції України говорить, що право власності на землю гарантується); з норм цивільного права (норми цивільного права визначають зміст та обсяг шкоди (збитків), які можуть відшкодовуватись у випадку порушення земельних прав); з норм цивільного процесуального права (ці норми визначають порядок розгляду чи захисту прав на землю у судах) тощо.

Проте основну масу норм цього інституту складають норми земельного права, які визначають перелік прав на землю, їх зміст, порядок правомірного користування земельною ділянкою та способи захисту земельних прав.

2. Способи захисту прав на землю:

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник або користувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України захист земельних прав може здійснюватися такими способами:

1.        Визнання прав.

2.        Відновлення стану земельної ділянки,   який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

3.        Визнання угоди недійсною.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

4.        Визнання   недійсними   рішень   органів   виконавчої   влади   або   органів   місцевого самоврядування.

5.        Відшкодування збитків, завданих порушенням земельних прав.

6.        Припинення діяльності власника земельної ділянки,   яка здійснює негативний вплив на сусідні земельні ділянки.

Власник земельної ділянки не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом України та іншими законами.

3.              Особливості гарантій прав на землю:
Особливості гарантій прав на землю полягають у встановлених підставах примусового

припинення права власності на землю, а саме:

1.   Відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності – таке відчуження може мати місце у випадку введення на підставі Указу Президента України воєнного або надзвичайного екологічного стану на всій території України або на її частині. Після закінчення воєнного чи надзвичайного стану земельна ділянка може бути повернута власнику.

2.   Викуп земельної ділянки для суспільних потреб. Перелік суспільних потреб визначається в ст.146 Земельного кодексу України (цей перелік є вичерпним). Для того щоб викупити земельну ділянку для суспільних потреб не менш як за 12 місяців до її викупу органу влади необхідно направити повідомлення власнику земельної ділянки з зазначенням суспільної потреби.

У Земельному кодексі України є ст.143, яка є загальною нормою щодо підстав примусового припинення прав на земельну ділянку, тобто вона стосується всіх прав на землю. При колізії загальної (ст.143 ЗК України) та спеціальної норми (ст.140 ЗК України) застосовується спеціальна норма.

4.              Відшкодування збитків, завданих порушенням земельних прав:
Ст.22 Цивільного кодексу України визначає що таке збитки, а саме, збитками є:

1.   Втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

2.   Доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Ст.156 Земельного кодексу України містить підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, який не є вичерпним, оскільки у ньому не зазначається така підстава як невиконання договору оренди земельної ділянки. Відповідно до цієї статті власникам та користувачам земельних ділянок відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

1. Вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським та лісогосподарським виробництвом.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

2.   Тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання.

3.   Встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок.

4.              погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей
сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників.

5.              Приведення сільськогосподарських угідь та чагарників у непридатний для використання
стан.

6.              Неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
5. Вирішення земельних спорів:
Земельний спір являє собою спір між суб’єктами прав на землю або іншими особами щодо

володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою. Предметом земельного спору є принаймні одна з трьох правомочностей власника земельної ділянки.

Ст.158 ЗК України встановлює, що земельні спори вирішуються трьома видами органів, а саме:

1.        Суди.

2.        Органи місцевого самоврядування (сільські, селищні і міські ради).

3.        Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів: Державний комітет України по земельних ресурсах та його місцеві органи (обласні та районні відділи).

Виключно судами України вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також земельні спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей України. Судова процедура вирішення таких спорів є більш складною ніж процедура інших органів.

До компетенції органів місцевого самоврядування віднесено вирішення земельних спорів тільки у межах населених пунктів і щодо:

1.   Меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян.

2.   Додержання громадянами правил добросусідства.

3.   Розмежування меж районів у містах. До компетенції органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів належить вирішення

спорів щодо меж земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, а також спори щодо розташування обмежень у використані земель та земельних сервітутів (в межах зон з особливими умовами використання).

Якщо громадянин чи юридична особа не згодні з рішенням по земельному спору, винесеним радою чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, то він може оскаржити таке рішення до суду.

ЗК України містить порядок вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст.159 – 161 ЗК України). Земельні спори розглядаються зазначеними органами на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви. Земельні спори розглядаються за участю сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання,  розгляд спору переноситься.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Повторне відкладення розгляду спору може мати місце лише з поважних причин. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення. Таке рішення передається сторонам спору у 5-денний термін з часу його прийняття.

Виконання рішення, яке виніс суд, здійснюється державною виконавчою службою, а рішення, яке винесене органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів – ними ж і виконується.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Тема: „Державне управління земельним фондом”.

Питання до теми:

1.     Поняття та функції державного управління земельним фондом.

2.     Планування використання та охорони земель.

3.     Моніторинг земель.

4.     Ведення державного земельного кадастру.

5.     Організація землеустрою.

6.     Справляння плати за землю.

7.     Державний контроль за використанням та охороною земель.

1. Поняття та функції державного управління земельним фондом:

Держава, передаючи землю у приватну власність громадян та юридичних осіб, не втрачає контроль над нею.

Державне управління земельним фондом – це врегульована нормами права діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування у галузі регулювання земельних відносин з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель. Це управління здійснюється від імені держави. Суб’єктами державного управління земельним фондом є органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Повноваження цих органів розділяються за обсягом і характером компетенції; відповідно виділяють:

1.   Органи загальної компетенції.

2.   Органи спеціальної компетенції. До  органів  загальної  компетенції  належать  Кабінет  Міністрів  України,     Рада  Міністрів

Автономної Республіки Крим, обласні та районні державні адміністрації і органи місцевого самоврядування в особі відповідних рад. Органи спеціальної компетенції – це Державний комітет України по земельних ресурсах, а також Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Міністерство аграрної політики України, Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет водного господарства України, Державний комітет України з питань будівництва та архітектури та інші центральні органи виконавчої влади.

Органи державного управління земельним фондом реалізують цілі і завдання державного управління через функції управління. Функції державного управління земельним фондом – це напрямки управлінської діяльності, що мають правовстановлюючий, правозмінюючий, правозабезпечуючий та правоохоронний характер. До цих функції відносять наступні:

1.   Планування використання та охорони земель України.

2.   Моніторинг земельних ресурсів.

3.   Ведення державного земельного кадастру.

4.   Організація землеустрою.

5.   Справляння плати за землю.

6.   Здійснення державного контролю за раціональним використанням та охороною земель.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Обсяг управлінських повноважень суб’єктів державного управління землями визначений Земельним кодексом України, а також цілою низкою інших законодавчих актів, до яких насамперед відносять:

1.   Закон України „Про землеустрій” від 22 травня 2003 року.

2.   Закон України „Про державний контроль за використанням та охороною земель від 19 червня 2003 року.

3.   Закон України „Про плату за землю” в редакції від 19 вересня 1996 року.

4.   Закон України „Про основи містобудування” (липень 1992 року).

5.   Закон України „Про планування та забудову територій” від 18 січня 2000 року.

6.   Указ Президента України „Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів” від 6 січня 1996 року.