Предмет і система земельного права України

Київський університет права НАН України – Земельне право

Тема: „Предмет і система земельного права України”.

Питання до теми:

1.     Поняття і особливості земельних відносин як предмета земельного права.

2.     Поняття, принципи та методи земельного права як галузі права.

3.     Співвідношення земельного права з суміжними галузями права.

4.     Система земельного права.

1. При визначенні предмета регулювання будь-якої галузі права ми маємо визначити коло відносин, які регулює певна галузь. Предметом земельного права є земельні відносини. Об’єктом земельних відносин є земля. Поняття земля вживається у двох значеннях: у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні земля – це вся планета з усім багатством природних ресурсів. Земля у широкому розумінні виконує кілька функцій:

1.    Екологічна функція – полягає у тому, що земля є природним середовищем, придатним для існування живих організмів, в тому числі і людей.

2.    Соціальна функція – полягає у тому, що земля є місцем та умовою життєдіяльності людини як розумної соціальної істоти.

3.    Політична функція – полягає в тому, що практично вся територія земної кулі поділена між державами. Виконуючи цю функцію, земля є просторовою межею суверенітету відповідних держав.

4.    Економічна функція – полягає у тому, що земля використовується як операційний базис для розміщення створюваних людиною об’єктів (виробничих та ін.), є засобом виробництва та предметом праці у сільському та лісовому господарстві.

Правове регулювання земельних відносин, об’єктом яких є земля у широкому розумінні, здійснюється цілою низкою галузей права: конституційним, екологічним, цивільним, господарським, земельним тощо.

Земельне право насамперед регламентує земельні відносини, об’єктом яких є земля у вузькому розумінні. Земля у вузькому розумінні – це поверховий шар земної кори, який включає ґрунтову, гірську та водну поверхню, а також голу материнську породу. Земельне право не регулює відносини, які пов’язані з використанням надр, крім певних випадків. Земля має кілька якостей, які проявляються при правовому регулюванні суспільних земельних відносин:

1.   Земля при правильному використанні не втрачає, а підвищує родючість ґрунтів, тому вона є вічним засобом сільськогосподарського виробництва при цьому.

2.   Просторова обмеженість – полягає у тому, що площа розташованих об’єктів і країн є чітко фіксованою та просторово обмеженою.

3.   Постійність місцезнаходження – земля відноситься до нерухомого майна.

4.   Незмінність землі в усіх сферах сільськогосподарського виробництва.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

2. Земельне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини по використанню та охороні землі як природного ресурсу, просторового операційного базису, предмета та засобу виробництва з метою організації її раціонального використання та охорони, відтворення і поліпшення родючості ґрунтів, а також охорони прав і законних інтересів суб’єктів земельних відносин.

Земельне право, як і будь-яка інша галузь права, ґрунтується на певних принципах, які можна поділити на загально-правові (законності, охорони прав суб’єктів земельних відносин тощо) та галузеві (тобто принципи, які характерні саме для земельного права як галузі права), які поділяють на:

1.    Принцип плюралізму форм власності на землю: на сьогодні в Україні існує державна, комунальна і приватна власність на землю.

2.    Принцип знаходження землі у цивільному обігу: власник землі може здійснювати право передачі права власності на землю на основі цивільно-правових угод.

3.              Принцип державного управління землями: держава, передавши значну частину
земельного фонду у приватну власність, не втрачає контроль над використанням і охороною землі,
що знаходиться у приватній власності.

4.              Принцип цільового використання землі: держава контролює розподіл земельних ділянок
для забезпечення різних інтересів суспільства і контролює їх цільове використання.

5.     Принцип стабільності землекористування: кожний власник, користувач земельної ділянки наділений рядом гарантій, які запобігають неправомірному вилученню земельної ділянки із володіння і користування певної особи.

6.     Принцип платності використання земель: платності використання земель: кожний власник, користувач земельної ділянки має сплачувати або земельний податок, або орендну плату. Проте, Законом України „Про плату за землю” встановлено ряд пільг по сплаті земельного податку, які полягають у повному або частковому звільненні певних категорій осіб від сплати земельного податку. Такі пільги є винятком з цього принципу.

7.              Принцип пріоритету екологічних інтересів суспільства над економічними (ст.5 Земельного
Кодексу України). Цей принцип поки що не реалізований в повній мірі.

Методи земельного права – це характерні для земельних відносин способи та засоби впливу на учасників земельних відносин. Методи земельного права проявляються в установлених правах та обов’язках учасників земельних відносин та у застосуванні щодо них заходів державного примусу у випадку споєння земельних правопорушень. Встановлюючи права та обов’язки для суб’єктів земельних відносин у вигляді надання їм можливості для вчинення певних дій, вводячи заборони на вчинення певних дій, законодавець моделює поведінку учасників земельних відносин і стимулює дотримання цієї моделі.

Виділяють імперативний і диспозитивний метод земельного права. Співвідношення між ними є динамічне і постійно розвивається. З прийняттям нового Цивільного Кодексу України сфера застосування диспозитивного методу значно розширилася.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

3. Земельне право взаємодіє з наступними галузями права:

1.   Конституційне право: воно визначає територію держави як сферу її суверенітету, а земельне право визначає межі державного кордону та інші територіальні положення.

2.   Адміністративне право, норми якого визначають права та обов’язки органів державного управління землями. В свою чергу, у земельному праві існує інститут державного управління землями.

3.   Цивільне право, як і земельне, базується на єдиному понятті нерухомості.

4.   Екологічне право: земельне право постійно екологізується.

4. Система земельного права – це сукупність земельно-правових інститутів, кожен з яких складається з групи земельно-правових норм, що регулюють однорідні якісно єдині види земельних відносин. Система земельного права складається з загальної та особливої частини.

Загальна частина включає в себе інститут права на землю; інститут державного управління земельним фондом; інститут обігу земельних ділянок; інститут гарантій права на землю; інститут охорони земель. Особлива частина вміщує такі інститути:

1.   Інститут правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

2.   Інститут правового режиму земель житлової та громадської забудови.

3.   Інститут правового режиму земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборонного призначення тощо.

4.   Інститут правового режиму земель природоохоронного призначення.

5.   Інститут правового режиму земель оздоровчого призначення.

6.   Інститут правового режиму земель рекреаційного призначення.

7.   Інститут правового режиму земель історико-культурного призначення.

8.   Інститут правового режиму земель лісового фонду.

9.              Інститут правового режиму земель водного фонду.
Земельне право розглядається ще як навчальна дисципліна і являє собою систему знань

про основні положення галузі земельного права. Земельне право як навчальна дисципліна є значно ширшою ніж система галузі права і включає в себе ще такі елементи як предмет і метод земельного права, історія земельного права, джерела земельного права і норми земельного права зарубіжних країн.

Земельне право як наука – це сукупність доктрин, ідей, концепцій, наукових поглядів про розвиток земельних відносин та їх правового регулювання. Завдання науки земельного права – виявлення прогалин у правовому регулюванні відповідних земельних відносин та вдосконалення напрямів регулювання земельних відносин.

12

Київський університет права НАН України - Земельне право

Тема: „Історія земельного права України”.

Питання до теми:

1.   Загальна характеристика земельно-правового ладу України до 1917 року.

2.   Становлення і розвиток земельного права за радянської доби (1917 - 1991).

3.   Розвиток земельного права України після здобуття незалежності.

1.              Земельні відносини України, яка на початку ХІХст. входила до складу Російської імперії,
регулювалися двома галузями права: цивільним та феодально-кріпосницьким. Цивільне право
розглядало землю як товар, як об’єкт нерухомого майна; діяв плюралізм форм власності на землю
(державна, приватна тощо); землю могли мати на праві приватної власності лише особи
дворянського стану, міщани та монастирі. В свою чергу діяло і кріпосне право, згідно з яким
селяни були прикріплені до землі і їх права визначалися власником землі - поміщиком.

19 лютого 1861 року був виданий Маніфест царя, яким було затверджено Положення „Про селян, що вийшли з кріпосної залежності”. Згідно з цим Маніфестом скасовувалося кріпосне право. Проте, можна сказати, що кріпосний (селянин) переходив з однієї залежності в іншу, оскільки він набував волю, незалежність від поміщиків, проте він не міг обійтися без землі. Селянин не просто звільнявся від кріпосної залежності, а переходив до складу общини (сукупність жителів сільського населеного пункту). Всі викуплені селянами землі у поміщиків переходили до відання общини, яка регулювала всередині земельні відносини між селянами, а також перерозподіляла земельні ділянки всередині общини.

Подальший розвиток земельного права втілився у Столипінській земельній реформі. Столипін запропонував зробити селянина власником землі, а також ініціював прийняття 7 листопада 1906 року Указу царя, згідно з яким у общинах, де земля не перерозподілилася протягом тривалого часу (12 і більше років), переходила у власність селян; у тих місцевостях, де земельні ділянки частіше перерозподілялися, селянам надавалося право виходу з общини та отримання земельної ділянки у приватну власність. Якщо селянин бажав жити там, де розташована його земельна ділянка, він мав право туди переїхати. Столипінська земельна реформа ввела фермерський лад у земельні відносини, передбачала бюджетне фінансування, а також була розрахована на 25 років. Проте, після смерті Столипіна реформа почала більш повільно впроваджуватись у життя, а з жовтневим переворотом реформа була скасована взагалі.

2.              7-8 листопада 1917 року у Росії відбувся більшовицький переворот з захопленням влади
більшовиками на чолі з В.І. Леніним. Першим правовим актом, який був прийнятий внаслідок
революції, був Декрет „Про землю”, який „викинув” гасло: „землю селянам”. Згідно з цим
Декретом передбачалося забрати землю у багатих і передати бідним. У Декреті, схваленому 8
листопада 1917 року на II всеросійському з’їзді рад робітничих, солдатських, матроських та
селянських депутатів, також передбачалося, що всі землі в межах російської території підлягали
націоналізації  шляхом  скасування   права  приватної  власності  на  землю;     термін  конфіскація

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

стосувався лише поміщицьких землеволодінь; землі залишаються у користуванні селян, які на ній працюють.

У грудні 1917 року перший більшовицький уряд поширив положення Декрету на всю територію України. 18 січня 1918 року Українською Центральною Радою був прийнятий „Основний закон про землю”, яким були реалізовані основні положення Декрету, однак була дозволена приватна власність на землю для промислових потреб. Проте, в останній день квітня 1918 року на Україні відбувся гетьманський переворот і до влади прийшов уряд Скоропадського, який відновив права попередніх власників на землю – поміщиків.

Після остаточного встановлення радянської влади на території України, 16 листопаді 1922 року ВУЦВК прийняв перший в історії України Земельний Кодекс УРСР, який проголошував націоналізацію всієї землі; надання землі у безоплатне, безстрокове користування громадянам та соціалістичним організаціям. Цей Земельний кодекс обмежував „куркульське” землекористування („куркуль” – це багатий селянин).

У 1924 році Україна підписує договір про її входження до СРСР. У 1928 році союзний уряд приймає закон „Про загальні засади землекористування і землеустрою”, згідно з яким земля оголошувалася власністю не союзних республік, які входили до складу СРСР, а самого СРСР. Цей закон дублював Земельний кодекс 1922 року.

У 1929 році починається колективізація сільського господарства: в адміністративному порядку запроваджувалися об’єднання селянських господарств у так звані колективні господарства – колгоспи. 1 лютого 1930 року була прийнята Постанова ЦВК і РНК СРСР „Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в умовах суцільної колективізації та по боротьбі з куркульством”. Цією Постановою запроваджувалися істотні зміни у правовому статусі селян, а саме, у районах, де проводилася колективізація, заборонялося здавати землю в оренду; заборонялося використання найманої праці у районах суцільної колективізації селянської праці; „куркулі” і „підкуркульники” позбавлялися права на землю тощо.

Постанова РНК І ЦКВКПБ від 17 лютого 1935 року затвердила „Примірний статут сільськогосподарської артілі”, згідно з яким:

1.   Земля закріплювалася за колгоспами у безстрокове користування.

2.   Членам господарств надавалися так звані присадибні земельні ділянки. Як наслідок – смерть селянського господарства. „Основи союзного законодавства СРСР і союзних республік” від 13 грудня 1968 року,   які

були прийняті Верховною Радою СРСР, закріпили результати колективізації. Відповідно до цих „Основ” вся земля оголошувалася власністю СРСР, а союзні республіки отримували право розпоряджатися землею в межах території; запроваджувалися дві форми землекористування: колгоспу і радгоспу; присадибні ділянки надавалися за рішенням правління радгоспу; весь земельний фонд поділявся на шість категорій: землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів; землі промислового, транспортного, курортного та іншого призначення; землі державного водного фонду; землі державного лісового фонду; землі державного запасу.