Предмет і система земельного права України

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Ст.23 ЗК України встановлює принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення, який полягає у тому, що всі землі, які придатні для сільськогосподарського використання, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

2.              Правовий режим земель, наданих для ведення товарного сільськогосподарського
виробництва:

Товарне сільськогосподарське виробництво – це виробництво сільськогосподарської продукції з метою її продажу та отримання прибутку. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва землі можуть надаватися юридичним особам і громадянам.

Право юридичних осіб на землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва залежить від їх власнісного статусу (приватні, комунальні та державні юридичні особи). Державним та комунальним юридичним особам надаються земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва виключно у постійне користування. Крім того, вони можуть взяти в оренду земельні ділянки, що знаходяться у приватній власності. Приватні юридичні особи можуть володіти землями для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на праві приватної власності або на праві оренди. Законодавство України не передбачає безоплатну приватизацію земель сільськогосподарського призначення приватними юридичними особами. Вони можуть набувати такі землі у власність на підставі цивільних правочинів.

Щодо громадян, то земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва надаються їм лише в одному випадку, а саме – для створення фермерського господарства. Земельна ділянка може належати засновнику фермерського господарства, а може належати і самому фермерському господарству як юридичній особі.

3.              Правовий режим земель, наданих громадянам та юридичним особам для ведення
підсобного господарства:

Громадяни та юридичні особи можуть вести підсобне сільськогосподарське виробництво. Ведення підсобного господарства означає виробництво сільськогосподарської продукції, в першу чергу, для задоволення особистих потреб виробника цієї продукції. Громадяни, які ведуть підсобне сільськогосподарське виробництво, можуть реалізовувати лишки сільськогосподарської продукції на ринку. Громадяни можуть вести підсобне господарство у таких формах:

1. Ведення особистого селянського господарства. Закон України від 15 травня 2003 року „Про особисте селянське господарство” є правовою основою ведення такого господарства. Для ведення особистого селянського господарства громадяни можуть мати у власності або на праві оренди земельну ділянку площею не більше 2 гектарів. Громадянин, який має земельну частку (пай) може приєднати її до особистого селянського господарства і, таким чином, використовувати для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку більшої площі. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства лише на умовах оренди.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

2.    Використання земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби: громадянам можуть надаватися земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби лише в оренду.

3.    Використання земельної ділянки для садівництва: для садівництва земельні ділянки можуть надаватися громадянам у розмірі до 0,12 гектара. Садівництво буває двох видів: колективне та індивідуальне. Колективне садівництво ведуть громадяни, що об’єдналися у садівничі кооперативи. Індивідуальне садівництво дозволено в Україні с 1992 року, проте на практиці такі випадки невідомі.

4.    Городництво: громадянам можуть даватися землі для індивідуального та колективного городництва в оренду. Метою отримання таких земель є ведення городництва або вирощування городницьких культур. На таких земельних ділянках забороняється будь-яке будівництво.

Юридичні особи можуть отримати земельні ділянки для ведення підсобного господарства, якщо вони є несільськогосподарськими та для повного споживання продукції членами трудового колективу юридичної особи.

4.              Правове забезпечення приватизації земель сільськогосподарського призначення:
Земельні ділянки,    які надані державним і комунальним юридичним особам для ведення

товарного сільськогосподарського виробництва у постійне користування підлягають приватизації лише у випадках прийняття відповідним органом влади рішення про приватизацію самих таких юридичних осіб. У випадку прийняття рішення про приватизацію державного чи комунального сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарські угіддя такого підприємства підлягають приватизації членами трудового підприємства. Кожному з членів трудового колективу такого підприємства виділяється у приватну власність безоплатно земельна ділянка у розмірі земельної частки (паю). Розмір земельної частки (паю) є рівним для кожного з членів трудового колективу.

Приватизація земельних ділянок, наданих у постійне користування для фермерського господарства або в оренду (до 1 січня 2002 року) здійснюється безоплатно з наданням члену фермерського господарства земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю), обрахованої у найближчому колективному сільськогосподарському підприємстві. Всі інші землі теж підлягають приватизації, але за плату (можна з розстрочкою платежу до 20 років).

5.              Особливості правового регулювання цивільного обігу земель сільськогосподарського
призначення:

Особливості правового регулювання цивільного обігу земель сільськогосподарського призначення полягають у наступному:

1. Покупцями земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути не всі суб’єкти земельних прав, а лише: громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві, а також громадяни України, які вже займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва;   юридичні особи України,   установчими документами яких.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Земельне законодавство України передбачає, що іноземці та особи без громадянства не можуть набувати у власність землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі договору купівлі-продажу (таке формулювання не є вдалим); іноземці та особи без громадянства можуть набути такі землі у власність шляхом спадкування, але у такому випадку вони зобов’язані протягом року відчужити такі землі будь-яким суб’єктам, які можуть набувати землі сільськогосподарського призначення у власність.

Відповідно до положень Земельного кодексу України (на відміну від Цивільного кодексу України), якщо хоча б одним із засновників створеної в Україні юридичної особи є іноземець, то така юридична особа, навіть якщо вона створена відповідно до законодавства України, набуває у власність землі сільськогосподарського призначення у власність за правилами, встановленими для іноземних юридичних осіб.

2. Ст.130 Земельного кодексу України передбачає переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яке мають громадяни України, що постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування, тобто відповідні місцеві ради. Це право забезпечується таким чином: якщо така земельна ділянка виставляється на продаж, то власник повинен повідомити про це всіх осіб, які мають переважне право на її купівлю (таке повідомлення робиться, як правило, у місцевій пресі). Наслідків неповідомлення осіб, які мають переважне право на купівлю певної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, не буде, якщо після продажу такої земельної ділянки іншій особі, особа, яка має таке переважне право і не була повідомлена, не подасть відповідний позов до суду у межах строку позовної давності, який встановлений Цивільним кодексом України.

До 1 січня 2005 року в Україні діє мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення на підставі ряду правочинів. Цей мораторій не розповсюджується на земельні ділянки, надані для садівництва, для ведення підсобного господарства, а також для ведення особистого сільськогосподарського виробництва. До 1 січня 2010 року встановлена заборона придбання одним суб’єктом у власність земель сільськогосподарського призначення площею більше 100г гектарів. Проте ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Тема: „Правовий режим земель житлової та громадської забудови”.

Питання до теми:

1.     Загальна характеристика правового режиму земель в межах території населених пунктів.

2.     Поняття та склад земель житлової та громадської забудови.

3.     Особливості права власності та права користування землями житлової та громадської забудови.

1.              Загальна характеристика правового режиму земель в межах території населених пунктів:
Землі житлової та громадської забудови існують тільки в межах території населених пунктів,

проте це не означає, що за межами населених пунктів забороняється будувати будівлі та споруди. Землі населених пунктів – це землі, призначені для постійного проживання населення та здійснення суспільно-виробничої діяльності. Тому основною категорією земель в межах населених пунктів є землі житлової та громадської забудови. Проте в межах населених пунктів є майже всі інші категорії земель, які визначені Земельним кодексом України.

Незважаючи на велику кількість категорій земель, ці землі є єдиним об’єктом управління. Міські, селищні та сільські ради управляють цими землями. Їх використання підпорядковується забезпеченню інтересів населення, що проживає у відповідному населеному пункті.

У межах населених пунктів має місце потенційне домінування земель, що перебувають у комунальній власності, оскільки таке домінування передбачається чинним законодавством України.

Серед функцій державного управління землями житлової та громадської забудови домінуючою є функція планування та забудови. Основним планувальним актом у кожному населеному пункті є генеральний план містобудування, який являє собою документ, на основі якого має здійснюватися використання земель в межах певного населеного пункту. Генеральний план є основою для встановлення межі населеного пункту. При здійсненні планування територій проводиться функціональне зонування територій населеного пункту, в результаті якого землі населеного пункту поділяються на сельбищну, виробничу та ландшафтно-рекреаційну зони.

Межа населеного пункту – це лінія, яка відділяє територію населеного пункту від земель, які знаходяться за межами відповідного населеного пункту. Земельним кодексом України передбачається видача державних актів на межі населених пунктів, тобто документів, які підтверджують пролягання цієї лінії.

2.              Поняття та склад земель житлової та громадської забудови:
Відповідно до ст.38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови

належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, а також інших об’єктів загального використання.

До земель житлової забудови відносяться земельні ділянки, на яких будуються будинки, придатні для проживання людей.   Чинне земельне законодавство України розрізняє садибну та

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

несадибну житлову забудову. Садибна житлова забудова являє собою будівництво житлових будинків для проживання, як правило, однієї сім’ї. Несадибна житлова забудова – це будівництво житлових будинків, призначених для проживання двох або більше сімей (багатоквартирні житлові будинки).

Земельний кодекс України в межах земель житлової забудови надавати земельні ділянки громадянам як для садибної, так і несадибної житлової забудови. Громадяни України можуть отримати такі земельні ділянки безплатно в межах визначених розмірів. Громадяни України можуть отримати у власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків, об’єднавшись у житлово-будівельні кооперативи. Житлово-будівельний кооператив – це юридична особа, яка створюється саме для будівництва і обслуговування житлового будинку членами цього кооперативу. Розмір такої земельної ділянки Земельним кодексом не лімітується, однак він визначається відповідно до санітарних, пожежних та інших норм забудови. Більшість будинків в Україні побудована державою, а не житлово-будівельними кооперативами.

У випадку приватизації квартир у багатоквартирному житловому будинку земельна ділянка, на якій він розташований, може передаватися громадянам – власникам квартир у власність або в оренду за умови, якщо громадяни – власники квартир створять об’єднання власників приватизованих квартир. При цьому не створюється юридична особа, тому при передачі земельної ділянки під багатоквартирний житловий будинок у власність оформлюється право спільної сумісної власності громадян. Здійснення такого права покладається на органи управління такого об’єднання громадян.

3. Особливості права власності та права користування землями житлової та громадської забудови: