Предмет і система земельного права України

2. Планування використання та охорони земель:

Планування використання та охорони земель являє собою врегульовану нормами права діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання використання територій, яка полягає у розробці та затвердженні планів і схем використання земель в межах території України чи окремих адміністративно-територіальних одиниць, відповідно до яких здійснюється забудова та інше використання земельної ділянки.

Основними законодавчими актами, що регулюють планування використання та охорони земель є Закон України „Про основи містобудування” та Закон України „Про планування та забудову територій”. Відповідно до цих нормативних актів планування використання територій здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. На загальнодержавному рівні планування здійснюється шляхом розробки генеральної схеми планування територій України, якою визначається основні напрями раціонального використання території України; створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, охорони довкілля; визначення державних пріоритетів розвитку розселення людей та виробничої, соціальної та транспортної інфраструктури. Генеральна схема планування територій України розробляється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України. Практично вона має силу закону.

На регіональному рівні планування територій полягає у розробленні та затвердженні обласними та районними радами схем планування територій відповідних областей і районів.

На локальному рівні планування територій здійснюється органами місцевого самоврядування (сільськими, селищними, міськими радами, а у місті Києві та Севастополі – міськими державними адміністраціями). Планування територій на місцевому рівні здійснюється у формі розробки і затвердження генеральних планів населених пунктів, схем планування територій, а також при допомозі іншої містобудівної документації.

3. Моніторинг земель:

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Моніторинг земель являє собою систему спостережень за станом та динамікою (змінами) всіх земель в межах території України. Моніторинг земель складається з збирання, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан ґрунтів, прогнозування його змін та для розробки науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень.

Правовою базою здійснення моніторингу земель є Земельний кодекс України (ст.191, 192), Положення „Про моніторинг земель”, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 року, а також Наказ Міністерства аграрної політики України від 26 лютого 2004 року „Про затвердження Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення”.

Об’єктом моніторингу земель є весь земельний фонд України незалежно від форм власності на земельну ділянку. Залежно від об’єкту, моніторинг земель поділяється на глобальний, національний, регіональний та локальний. Основним видом моніторингу земель є національний. Проте, в ряді випадків проводиться регіональний моніторинг земель (це моніторинг, який проводиться на території, що характеризується єдністю географічних, екологічних та економічних умов). Локальний моніторинг земель – це моніторинг в межах невеликої за масштабом території.

Будь-який моніторинг земель завершується складанням доповідей, які містять прогнози та рекомендації для органів влади. Моніторинг земель в Україні здійснюють:

1.   Державний комітет України по земельних ресурсах – за станом всіх земель України.

2.   Міністерство аграрної політики України – за станом ґрунтів сільськогосподарських угідь.

4. Ведення державного земельного кадастру:

Державний земельний кадастр – це сукупність відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед землевласників і землекористувачів за категоріями земель, а також про якісну характеристику земель і їх господарську цінність.

Ведення державного земельного кадастру покладено на Державний комітет України по земельним ресурсам і його місцеві органи. Порядок ведення державного земельного кадастру регулюється Земельний кодексом України (ст.193-204), а також Положенням „Про порядок ведення державного земельного кадастру”, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.93р.

Основними напрямками ведення державного земельного кадастру є такі:

1.   Облік земель за кількістю земельних ділянок, що знаходяться у власності і в користуванні фізичних та юридичних осіб.

2.   Облік земель за якістю (в Україні прийнята стобальна система оцінки якості земель; 100 балів мають найкращі чорноземи Кіровоградської і Черкаської областей України) з точки зору їх придатності до сільського господарства.

3.   Економічна оцінка земель.

4.   Грошова оцінка земель; вона визначається на рентній основі, тобто базується на якості земель, що визначається не тільки якістю ґрунтів, а і їх місце розташуванням, цільовим призначенням тощо.  Така оцінка буває двох видів:  нормативна і експертна.  Нормативна оцінка

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва та економічного стимулювання. Експертна оцінка являє собою ймовірну ціну земельної ділянки, за якою вона може бути продана в період проведення такої оцінки. Експертна оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

5. Організація землеустрою:

Землеустрій означає облаштування землі і включає в себе поділ її на земельні ділянки, окремі зони та території відповідно до потреб суспільства. Землеустрій здійснюється відповідно до Земельного кодексу України (ст.181-186), а також Закону України „Про землеустрій” від 22 травня 2003 року.

Зміст землеустрою визначений ст.184 Земельного кодексу України: землеустрій передбачає:

1.   Встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань.

2.   Розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель.

3.       Складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень.

4.       Обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами.

5.       Складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових.

6.   Встановлення в натурі меж земельних ділянок.

7.   Підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею тощо.

Суб’єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, а також землевласники та землекористувачі. Землевпорядний процес, як правило, починається з того, що власник або користувач земельною ділянкою замовляє землевпорядній організації підготовку і виготовлення того чи іншого проекту землеустрою. Виконувати землевпорядну роботу мають право тільки землевпорядні організації, які мають відповідну ліцензію Державного комітету України по земельних ресурсах.

Органи влади здійснюють експертизу виконаних землевпорядних робіт і затверджують проекти землеустрою. Державну землевпорядну експертизу здійснюють органи Державного комітету України по земельних ресурсах відповідно до Положення „Про здійснення державної землевпорядної експертизи”, яке затверджене Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 11.03.97р. Після проведення державної землевпорядної експертизи проект землеустрою затверджується органом влади (відповідною місцевою радою або районною державною адміністрацією).

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Відповідно до ст.20 Закону України „Про землеустрій”, землеустрій обов’язково повинен проводитися у таких випадках:

1.   У разі розробки документації щодо організації і раціонального використання земель.

2.   У разі встановлення та зміни меж об’єктів землеустрою, в тому числі при визначенні державного кордону України.

3.   У разі надання, вилучення та відчуження земельних ділянок.

4.   У разі встановлення на місцевості меж земельних ділянок, обмежених у використанні.

5.   У разі виявлення порушених і деградованих земель. Такі землі підлягають консервації.

6.              Справляння земельного податку:
Платність використання земель регулюється Земельним кодексом України, а також: Законом

України „Про плату за землю” в редакції від 19 вересня 1996 року; Законом України „Про оренду землі” в редакції від 2 жовтня 2003 року; „Методикою грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів”, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України 23.03.95р.; „Методикою грошової оцінки земель не сільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)”, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.97р.; Законом України „Про оцінку земель” від 27 грудня 2003 року. Плата за землю в Україні здійснюється в двох формах:

1.   У формі земельного податку.

2.   У формі орендної плати. Земельний податок сплачують тільки громадяни та юридичні особи – власники земельних

ділянок та постійні землекористувачі. Орендну плату сплачують орендарі.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності землевласника та постійного землекористувача; він визначається на основі грошової оцінки землі, а якщо грошова оцінка не встановлена, то такий розмір визначається за спеціальними правилами, які встановлені Законом України „Про плату за землю”.

Для земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара землі встановлюються в таких розмірах:

1.        Для ріллі, сіножаті та пасовищ – 0,1% від їх грошової оцінки.

2.        Для багаторічних насаджень – 0,03% від їх грошової оцінки.

3.        Так само обраховується земельний податок з сільськогосподарських угідь,  які надані не сільськогосподарським товаровиробникам.

Ставки земельного податку з земель в населених пунктах встановлюються за такими правилами:

1.              Якщо грошова оцінка таких земель проведена, то ставка податку встановлюється в розмірі
одного відсотка від грошової оцінки.

2.              Якщо грошова оцінка таких земель не проведена, то ставки визначаються в межах
спеціальної шкали, яка встановлена Законом України „Про плату за землю”.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Закон України „Про плату за землю” встановлює ряд пільг по сплаті земельного податку, проте, необхідно враховувати, що з прийняттям в кінці кожного року Закону України „Про державний бюджет України” на наступний рік, деякі пільги, які встановлені Законом України „Про плату за Землю”, можуть бути змінені чи скасовані цим Законом на наступний рік.

Юридичні особи щороку самостійно обчислюють суму земельного податку станом на 1 січня кожного року за спеціальною формою, яка затверджена Державною податковою адміністрацією України. Юридичні особи, як правило, сплачують земельний податок щоквартально у строк до 15 числа наступного за звітним періодом місяця.

Громадяни мають сплачувати земельний податок після того як податкова адміністрація нарахує його та надішле їм платіжне повідомлення про сплату земельного податку. Громадяни, а також юридичні особи – сільськогосподарські товаровиробники, риболовецькі підприємства сплачують земельний податок двічі на рік рівними частинами до 15 серпня і до 15 листопада.

За несплату або прострочення сплати земельного податку стягується пеня у розмірі 3% від суми несплаченого податку.

7. Державний контроль за використанням та охороною земель:

Державний контроль за використанням та охороною земель являє собою врегульовану нормами права діяльність спеціально уповноважених державою органів, спрямовану на забезпечення додержання норм земельного законодавства всіма суб’єктами земельних відносин, попередження та виявлення земельних правопорушень, вжиття заходів впливу до порушників земельного законодавства та поновлення порушених прав на землю.

Діяльність щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель регулюється нормами Земельного кодексу України (ст.202), а також Законом України від 19 червня 2003 року „Про державний контроль за використанням та охороною земель”, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року „Про утворення державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель”.

Здійснення державного контролю за використанням та охороною земель покладено на Державний комітет України по земельних ресурсах, в складі якого утворюється урядовий орган державного управління Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель. Згідно з Положенням „Про Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель” ця інспекція має право:

1.    Відвідувати підприємства, установи та організації для перевірки стану земельних ділянок та відповідних документів щодо використання землі.

2.    Давати обов’язкові для виконання власниками і користувачами землі вказівки з питань використання та охорони земель, які випливають з чинного земельного законодавства.

3.              Складати акти перевірок або протоколи про притягнення до адміністративної
відповідальності (протоколи про адміністративні правопорушення), а також розглядати справи про
адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель, притягувати винних до
адміністративної відповідальності.   У разі виявлення в діях земельного правопорушника складу