Предмет і система земельного права України

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

4.   Нормативно-правові акти, які приймаються органами місцевого самоврядування. До джерел земельного права не відносяться Роз’яснення,    які приймає Верховний Суд України та Вищий Господарський Суд України.

4. Міжнародні договори України як джерела земельного права:

У деяких випадках джерелами земельного права можуть визнаватись міжнародні договори, стороною в яких є Україна. Норми такого міжнародного договору стають частиною національного законодавства України не в момент пі

дписання договору уповноваженим представником України, а у випадках схвалення Верховного Радою України шляхом надання дозволу на його застосування.

На сьогодні в Україні діє Конвенція „Про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовище існування водоплавних птахів”, яка була підписана у 1971 році у місті Рамсар (Іран). Частиною національного законодавства України ця Конвенція стала 29 жовтня 1996 року, коли Верховна Рада України її ратифікувала. Також до цього виду джерел відноситься Угода між Україною та Білорусією „Про використання прикордонних територій” та інші міжнародні угоди.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Тема: „Право власності на землю”.

Питання до теми:

1.         Поняття та особливості права власності на землю.

2.         Форми земельної власності і їх співвідношення. Суб’єкти і об’єкти права власності на землю.

3.         Зміст права власності на землю.

4.         Підстави виникнення і припинення права власності на землю.

5.         Право спільної власності на землю.

1. Поняття та особливості права власності на землю: Власність на землю розглядається у двох аспектах:

1.   В економічному розумінні: власність у цьому аспекті виникла задовго до появи держави і права, тобто до організації суспільного життя у формі держави.

2.   У юридичному аспекті власність – це врегульовані нормами права суспільні відносини щодо належності земельної ділянки конкретним суб’єктам, членам суспільства.

Право власності на землю можна визначити в об’єктивному та суб’єктивному розумінні. В об’єктивному розумінні – це сукупність певних правових норм, які регулюють відносини земельної власності; в суб’єктивному аспекті – це сукупність правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Право власності на землю характеризується такими ознаками як абсолютність і обмеженість. Абсолютність означає, що у правовідношенні земельної власності суб’єкту права власності на землю (власнику земельної ділянки) протистоїть необмежена кількість інших осіб, які зобов’язуються визнавати і не порушувати права власності на землю цих суб’єктів. Обмеженість означає, що право власності на землю весь час обмежується в інтересах суспільства.

Право власності на землю є найбільш повним правом у порівнянні з іншими правами на землю.

2. Форми земельної власності і їх співвідношення. Суб’єкти і об’єкти права власності на землю:

Форма земельної власності – це вид права власності на землю, який характеризується певним співвідношенням забезпечення публічних і приватних інтересів. Виділяють публічну і приватну форму власності на землю. Публічна (суспільна) форма власності на землю має своїм основним завданням забезпечення, в першу чергу, суспільних інтересів щодо використання земель, а приватна форма власності покликана забезпечити приватні інтереси власників земельних ділянок, тобто, приватна власність на землю орієнтується на суспільні інтереси, але в першу чергу задовольняє приватні потреби. У приватному праві доля норм, які забезпечують приватні інтереси є домінуючою.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Суб’єктами права приватної власності на землю в Україні є громадяни та юридичні особи. Земельне право визнає суб’єктами права власності на землю не тільки громадян України, але й іноземців та осіб без громадянства. Проте право власності на землю іноземців і осіб без громадянства є значно вужчим від права власності громадян України. Земельний кодекс України встановив виключення для іноземців: іноземні громадяни і іноземні юридичні особи не можуть володіти в Україні на праві власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи можуть успадковувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення відповідно до спадкового права України. Проте, Земельний кодекс України зобов’язав іноземців, які успадкували земельні ділянки сільськогосподарського призначення, протягом року здійснити відчуження права власності на такі земельні ділянки громадянам чи юридичним особам України. Якщо іноземець добровільно не відчужує таку земельну ділянку, то держава, у такому випадку, здійснює продаж земельної ділянки на аукціоні без його згоди (за рахунок виручених коштів покриваються витрати на проведення аукціону, а решта віддається іноземцю). Іноземець також може безоплатно передати таку земельну ділянку територіальній громаді або державі і використовувати її як орендар.

Іноземці можуть набувати право власності на земельну ділянку у випадку набуття у власність об’єктів нерухомого майна, що розташовані на цій земельній ділянці. Іноземці також можуть отримати у власність земельну ділянку у випадку її придбання для вкладення інвестицій.

Об’єктом права власності на землю є земельна ділянка. Земельна ділянка – це обмежена частина земної поверхні, яка має визначене місце розташування, межі і певний правовий режим.

3. Зміст права власності на землю:

Зміст права власності на землю – це сукупність правомочностей власника земельної ділянки щодо володіння, користування та розпорядження нею. Правомочності власників земельних ділянок викладені у статті 90 Земельного кодексу України: власники земельних ділянок мають право:

1.   Розпоряджатися нею шляхом укладення правочинів (продавати, передавати в оренду тощо). Відповідно до Закону України „Про іпотеку” від 2003 року до 1 січня 2005 року власники товарних сільськогосподарських земель не мають права здійснювати їх відчуження на підставі договору купівлі-продажу і дарування, а також не можуть її передати в заставу.

2.   Самостійно на ній господарювати.

3.   Мають право власності на посіви і насадження на цій земельній ділянці, на вироблену сільськогосподарську продукцію за виключеннями, встановленими законом або договором.

4.   Використовувати у встановленому порядку для власних потреб розташовані на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також використовувати інші корисні властивості землі.

5.   Споруджувати на земельній ділянці жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди у випадках, коли це дозволяє цільове призначення земельної ділянки.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Ст.91 Земельного кодексу визначає обов’язки власників земельних ділянок, а саме: забезпечувати їх використання за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі тощо.

4. Підстави виникнення і припинення права власності на землю:

Громадяни і юридичні особи мають право набувати земельну ділянку у власність на основі цивільно-правових угод (купівлі-продажу та ін.). Громадяни України мають право на безоплатну приватизацію земельної ділянки (тільки громадяни України). Таке набуття здійснюється відповідно до встановлених Земельним кодексом України видів цільового призначення земельних ділянок і в межах норм безоплатної приватизації (ст.121 Земельного кодексу України):

1.   Для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

2.   Для ведення особистого селянського господарства – у розмірі до двох гектарів.

3.   Для ведення садівництва – у межах 0,12 гектара.

4.   Для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара; в селищах міського типу – не більше 0,15 гектара; в містах – не більше 0,1 гектара.

5.   Для індивідуального дачного будівництва – до 0,1 гектара.

6.              Для гаражного будівництва – до 0,01 гектара.
До підстав виникнення права власності на землю також належать наступні підстави:

1.        Прийняття спадщини.

2.        Виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

3.        Придбання земельної ділянки у власність шляхом реалізації права набувальної давності – громадяни, які добросовісно, відкрито і прозоро користуються земельними ділянками протягом не менш як 15 років мають право вимагати передачі земельної ділянки у власність безоплатно.

4.        Громадянин може набути земельну ділянку у власність за договором довічного утримання.

5.        Іноземні громадяни можуть набувати земельні ділянки у власність на підставі цивільно-правових угод (купівлі-продажу, дарування, міни тощо). Проте, Земельним кодексом України заборонено іноземцям набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Теж саме стосується і осіб без громадянства. Щодо іноземних юридичних осіб, то вони можуть набувати земельні ділянки у власність на підставі договору купівлі-продажу; шляхом внесення земельної ділянки до статутного фонду; шляхом спадкування за заповітом.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

5. Право спільної власності на землю:

Право спільної власності на землю має місце тоді, коли земельна ділянка належить не одному, а двом чи більше власникам. В залежності від визначеності прав кожного з співвласників розрізняють право спільної часткової власності на землю і право спільної сумісної власності на землю.

При спільній частковій власності на землю частка кожного з співвласників є визначеною. При спільній сумісній власності на землю частка співвласника не визначена. Право спільної сумісної власності на землю застосовується в окремих випадках:

1.              Це право може належати подружжю (обумовлено Сімейним кодексом України).

2.              Це право може належати членам фермерського господарства, якщо інше не
передбачено договором між ними.

3.              Це право може належати співвласникам приватизованого багатоквартирного житлового
будинку.

Право спільної часткової власності на землю може виникати в таких випадках:

1.   При добровільному об’єднанні власниками двох чи більше земельних ділянок в одну.

2.   При придбанні земельної ділянки двома чи більше особами на підставі договору.

3.   При успадкуванні земельної ділянки двома або більше особами.

4.   Коли про це прийме рішення суд за результатами розгляду спору між особами. Особливістю   права   спільної   часткової   власності   є   необхідність    узгодження   волі

співвласників щодо володіння, користування і розпорядження землею. Для того, щоб узгодити таку волю, необхідно укласти договір, який є обов’язковим при спільній частковій власності (згідно з Земельним кодексом України цей договір підлягає нотаріальному посвідченню).

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Тема: „Право землекористування”.

Питання до теми:

1.         Поняття, зміст та види права землекористування.

2.         Суб’єкти і об’єкти права землекористування; права та обов’язки землекористувачів.

3.         Поняття та правові ознаки оренди землі.

4.         Форма та зміст договору оренди землі.

5.         Підстави виникнення, зміни та припинення права землекористування.

1. Поняття, зміст та види права землекористування:

Право землекористування – це сукупність правомочностей певної особи щодо володіння і користування земельною ділянкою. При наданні земельної ділянки у користування іншій особі її власник передає цій особі дві з трьох наявних у нього груп правомочностей щодо земельної ділянки, а саме – право володіння і право користування земельною ділянкою. Ці дві правомочності власника і складають зміст права землекористування.

Право землекористування, як і право власності на землю, можна розглядати у суб’єктивному та об’єктивному розумінні. В об’єктивному розумінні воно являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини з приводу користування землею, а в суб’єктивному розумінні – сукупність правомочностей землекористувача щодо володіння та користування земельною ділянкою.

Право землекористування є двох видів:

1.   Постійне.

2.   Тимчасове. Постійним землекористуванням є надання земельних ділянок у користування без заздалегідь

визначеного терміну. Тимчасове землекористування – це передача земельної ділянки у користування на визначений термін. Постійне землекористування здійснюється у правовій формі постійного землекористування, а тимчасове – у правовій формі права оренди землі.