Предмет і система земельного права України

Такі місцевості у встановленому Законом порядку можуть бути визнані курортами. Курорт – це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та рекреації і підлягає особливій охороні.

На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона – суворого режиму; друга зона обмежень; третя зона спостережень.

Чинне законодавство забороняє приватизацію земель оздоровчого призначення, на яких розташовані курорти державного значення, що перебувають у державній або комунальній власності на момент прийняття Закону України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року.

4.              Поняття, склад та використання земель рекреаційного призначення:
Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній

власності. Можна виділити наступні юридичні ознаки цих земель:

1. Можливість використання їх для організації масового організованого відпочинку населення у зв’язку з наявною сукупністю на них природних, природно-соціальних умов та природно-антропогенних комплексів.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

2.       Підтвердження в порядку, передбаченому законодавством, якостей земельних ділянок суші та водного простору, які сприяють фізіологічному, психологічному, генетичному та духовному оздоровленню людей.

3.       Встановлення порядку користування такими землями для масового довгострокового та короткострокового відпочинку населення, обліку,   моніторингу.

4.       Оголошення у встановленому порядку меж, розмірів земельних ділянок суші та водного простору рекреаційного призначення.

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон та зелених насаджень міст на інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас; земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок та мисливців, дитячих туристичних станцій тощо.

Землі рекреаційного призначення за своїм складом поділяються на:

1.        Призначені для короткочасного відпочинку населення.

2.        Призначені для довгочасного відпочинку населення. Залежно від розташування можна виділити три види земель рекреаційного призначення:  а)

землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів; б) землі приміських та зелених зон; в) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку населення за межами населених пунктів.

Право державної, комунальної та приватної власності на землі рекреаційного призначення набувається та реалізується різними суб’єктами на основі Конституції, інших законів у порядку, передбаченому ЗК України (статті 78 – 91, 116 – 129, 131, 132).

Для забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційних зон на їх територіях визначають різні функціональні зони: а) особливо охоронювана; б) пізнавальна; в) короткочасного відпочинку; г) обслуговування відвідувачів; господарського призначення.

5.              Поняття, склад та використання земель історико-культурного призначення:
До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

1.              Історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні
цивільні та військові кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і
пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями.

2.         Городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скульптури та мегаліти, наскельні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок тощо.

3.         Архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, садово-паркові комплекси тощо.

Статус та правовий режим цих земель визначається Земельним кодексом України, законами України „Про природно-заповідний фонд” від 16 червня 1992 року (ст.7) та „Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 року.

12

Київський університет права НАН України – Земельне право

Об’єкти історико-культурного призначення незалежно від форм власності відповідно до їх антропологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категоріями національного та місцевого значення пам’ятки. Порядок визначення категорій пам’яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому Закон України „Про охорону культурної спадщини” передбачає особливості здійснення права власності на такі землі залежно від об’єктів культурної спадщини, що визнані пам’ятками.

Землі історико-культурного призначення віднесено до особливо цінних земель України, вилучення яких для інших цілей не допускається, за винятком випадків, визначених ч.2 ст.150 ЗК України.

Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади у сфері культурної спадщини.

12