Функціонування англійського артиклю в художньому тексті і засоби його перекладу на українську мову

Якщо відволіктися від проблем термінології, виходить, що всі дослідники дотримуються класифікації, в основі якої лежать функціональні стилі, характер лексики тексу, що перекладається. Проте перекладацький досвід доводить, що лексика – не провідна проблема, з якою стикається перекладач.

Ми виходимо із положення, що перекладач завжди має справу із текстом, неважливо, з усним чи письмовим. Та розглядаємо його у світі лінгвістичної теорії перекладу. Головна мета перекладу – передати зміст тексту оригіналу.

Одне з найбільш проблемних питань теорії перекладу є визначення одиниці перекладу. Одиниця – це мінімальна самостійна структура у складі цілого, яка не спотворює значення цього цілого. Стосовно теорії перекладу це має бути така структура, переклад якої не спотворював би смислу цілого тексту. Перекладацька практика показала, проте, що одиниці різних мовних рівнів, такі як слово, словосполучення, фразеологічний зворот та цілі речення – не можуть бути одиницями перекладу, бо через розбіжності у побудові різних мов дослівний переклад спотворює смисл цілого. У результаті цього, багато дослідників взагалі уникають визначення одиниці перекладу. А існуючі визначення відрізняються парадоксальністю. Так, Рецкер Я.І. пише, що проблеми одиниці перекладу не існує взагалі, що такою одиницею у кожному окремому випадку може виступати і слово, і синтагма, і словосполучення, і абзац, і загалом весь текст, що перекладається. Але якщо вважати теорію перекладу наукою, тоді таке положення не має права на існування.

Приблизно у тому ж контексті говорить Л.С. Бархударов: “Під одиницею перекладу ми розуміємо таку одиницю у вихідному тексті, якій можливо підшукати відповідність у тексті перекладу, але складові частини якої кожна окремо не має відповідностей у тексті перекладу”.[48]

Інша точка зору висловлена Ревзіним Н.Н та Розенцвейгом В.Ю. Вони вважають, що одиниця перекладу залежить від тієї пари мов, які беруть участь у перекладі: те, що може бути одиницею перекладу з російської на французьку, може не бути при перекладі з англійскьої на німецьку.[49]

У працях останнього часу (зокрема, робота В.Н. Комісарова “Современное переводоведение”) пропонується вважати одиницею перекладу весь текст загалом. Але на нашу думку, за такого визначення дещо розмиваються розбіжності між частиною та цілим.

Цілком погоджуємося із О.В. Фьодоровим, який вказував, що перекласти – означає виразити вірно та повно засобами однієї мови те, що раніше було виражене засобами іншої мови.[50] Досягнення перекладацької компетенції (“адекватності перекладу”), всупереч розбіжностям у формальних та семантичних системах двох мов, потребує від перекладача перш за все уміння породжувати численні та якісно різноманітні міжмовні перетворення – так звані перекладацькі трансформації – з тим, щоб текст перекладу з максимально можливою повнотою передавав всю інформацію, яка міститься у вихідному тексті, за суворого дотримання норм мови перекладу. Для цього перекладач має застосовувати перекладацькі трансформації. Перекладацькими, або міжмовними, трансформаціями називають перетворення, за допомогою яких можливо здійснити перехід від одиниць оригіналу до одиниць перекладу у вказаному смислі. Я.І. Рецкер визначає трансформації як “прийоми логічного мислення, за допомогою яких ми розкриваємо значення іншомовного слова в контексті  і знаходимо йому відповідність, яка не співпадає зі словниковим”.[51]              Особливе значення перекладацькі трансформації мають у художньому перекладі.

У такому випадку, задачею перекладу є не лише точне відтворення змісту думок, повідомлених на мові оригіналу, але й відтворення засобами мови перекладу всіх особливостей стилю та форми повідомлення. Саме це – відтворення єдності змісту та форми – відрізняє переклад від інших шляхів передачі повідомлення іншою мовою: переказу, реферування, тощо.

При перекладі в залежності від характеру одиниць мови оригіналу, які розглядаються як вихідні у процесі перетворення, перекладацькі трансформації розрізняються різними авторами по-різному. Існує величезна кількість класифікацій перекладацьких трансформацій. Так, Л.К. Латишев подає класифікацію перекладацьких трансформацій за характером відхилення від міжмовних відповідностей, у якій всі перекладацькі трансформації поділяються на: 1) морфологічні – заміна однієї категоріальної форми іншою або кількома; 2) синтаксичні – змінювання синтаксичної функції слів та словосполучень; 3) змінювання стилістичної забарвленості відрізку; 4) семантичні – змінювання не лише форми вираження змісту, але й самого змісту, а саме, тих ознак, за допомогою яких описана ситуація; 5) змішані – лексико-семантичні та синтактико-морфологічні.[52]

У класифікації Л.С. Бархударова перекладацькі трансформації розрізняються за формальними ознаками: перестановки, додавання, заміна та опушення. При цьому сам автор підкреслює, що подібний поділ є в значній мірі приблизним та умовним.

Я.І. Рецкер пише, що “хоча не завжди можна класифікувати кожний приклад перекладу через переплетіння категорій, загалом можна виділити 7 різновидів лексичних трансформацій: диференціація значень, конкретизація значень, генералізація значень, смисловий розвиток, антонімічний переклад, цілісне перетворення та компенсація втрат при перекладі”.

Але найбільш розповсюдженим та узагальненим є поділ на лексичні, граматичні та стилістичні перекладацькі трансформації – поділ, який визнається найбільш значними лінгвістами, що внесли суттєвий вклад у теорію та практику перекладу: Л.С. Бархударовим, В.Н. Комісаровим, Я.І Рецкер, Т.Р. Левицькою та А.М. Фітераман та ін.

Проте, поділ складних випадків перекладу на граматичні та лексичні явища – досить умовний, адже в кожній  мові граматичне тісно пов’язане із лексичним, і спосіб передачі в перекладі граматичних форм і конструкцій нерідко залежить від їх лексичного наповнення. Одне й теж граматичне явище залежно від конкретного лексичного вираження може перекладатися різними способами. Однак існують певні загальні закономірності співвідношення та відповідності граматичних форм і конструкцій мов оригіналу і перекладу, тому опис та розуміння механізму подібних співвідношень, орієнтовний на переклад, видається не лише доцільним, але й необхідним, аби достатньо чітко уявити, які можливості має перекладач у своєму розпорядженні для адекватної передачі у перекладі граматичних явищ оригіналу, у нашому випадку, артикля.

Обов’язковою умовою адекватного перекладу є вміння правильно аналізувати граматичну побудову іншомовних речень, правильно визначати граматичні труднощі перекладу й конструювати речення у перекладі відповідно до норм мови і жанру перекладу. Під час перекладу потрібно правильно зрозуміти зміст речень, смислові відношення між реченнями та значення мета текстових елементів, що беруть участь в організації тексту. Природно, що найбільший комплекс граматичних проблем перекладу пов’язаний із розумінням синтаксичної структури та морфологічного складу речень як мовних елементів, що є безпосередніми носіями предметної інформації. Тому, граматичні трансформації є важливою частиною перекладацьких трансформацій взагалі, бо покликані вони на те, щоб віднаходити еквівалентні відповідності у вихідній та цільовій мовах. Отже, за визначенням В.Н Комісарова:

Граматичні трансформації – це спосіб перекладу, у якому граматична одиниця у оригіналі перетворюється на одиницю цільової мови з іншим граматичним значенням.[53]

Будь-яка граматична одиниця вихідної мови може піддаватися заміні, чи то словоформа, чи частина мови, чи член речення, чи речення певного типу. Зрозуміло, що при перекладі завжди відбувається заміна форм вихідної мови формами цільової мови. Граматична заміна як особливий спосіб перекладу передбачає не просто вживання в перекладі форм цільової мови, а й відмова від вживання форм цільової мови, які є аналогічними із вихідними, заміну подібних форм на інші, які відрізняються від них за змістом, що виражається (граматичним значенням).

Граматичні трансформації складаються із наступним операцій:

      Пер мутація (перестановка);

      Субституція (заміна);

      Додавання;

      Вилучення;

      Комплексна трансформація

Перестановка – це граматична трансформація, внаслідок якої змінюється порядок слів у словосполученні або реченні. Перестановки нерідко супроводжуються іншою граматичною трансформацією – заміною, внаслідок якої змінюються граматичні ознаки словоформ, частин мови, членів речення та речень. Крім того, при перекладі можуть застосовуватися заміни слова словосполученнями, словосполучення – реченням, низки речень – одним складним реченням та навпаки. Додавання – це граматична трансформація, внаслідок якої в перекладі збільшується кількість слів, словоформ або членів речення. Вилучення – граматична трансформація, внаслідок якої в перекладі вилучається певний мовний елемент (нерідко це плеонастичне слово, словоформа, член або частина речення). Комплексна граматична трансформація включає дві або більше простих граматичних трансформацій, наприклад, коли при перекладі одночасно здійснюється перестановка та додавання. 

Оскільки граматика тісно пов’язана із лексикою, значна кількість перекладацьких трансформацій має змішаний характер, тобто при перекладі відбуваються одночасно лексичні та граматичні зміни. Такі лексико-граматичні трансформації називаються змішаними і складаються з розглянутих вище граматичних трансформацій та різного роду лексичних трансформацій (генералізація, специфікація, контекстуальна заміна тощо).  

Граматичні трансформації необхідно застосовувати, аби уникнути неадекватного буквального перекладу – “граматичного буквалізму” – завдяки граматичним перетворенням буквальний переклад адаптується до норм мови перекладу та стає адекватним.[54]

3.2 Засоби перекладу артикля українською мовою

Як відомо, англійська та українська мови належать не лише до різних гілок індоєвропейської родини мов (перша – до германської, друга – до слов’янської), а й до різних структурних типів мов: англійська – переважно аналітична мова, де граматичні відношення у реченні передаються вільними граматичними морфемами, а друга – флективна мова, де граматичні явища та відношення передаються за допомогою зв’язаних граматичних морфем – флексій. Саме розбіжності у будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій і становлять першу велику групу граматичних труднощів перекладу. Граматичне явище, яке цікавить нас – артикль – відсутній в українській мові, а от в англійській мові він є, і виступають не тільки як певні означення, а й сигналізують особливості розподілу інформації в англійському реченні.

Розбіжності будови граматичного строю англійської та української мов, з точки зору перекладу, виражається в двох категоріях перекладацьких проблем: проблема перекладу в умовах розбіжностей граматичних властивостей мовних одиниць у вихідній та цільовій мовах. Крім того, специфічні ускладнення  пов’язані із перетворенням окремих граматичних одиниць (морфологічні перетворення на основі словоформ) і складених граматичних одиниць (синтаксичні перетворення на основі словосполучень, речень та понадфразових  єдностей.

Спільність між граматичними властивостями англійської і української мов задається їхньою спільною, як вже вказувалося, належністю до індоєвропейських мов і виявляється у наявності спільних граматичних значень, категорій та функцій, наприклад: категорій числа у іменниках, категорій ступенів порівняння у прикметників, категорій часу у дієсловах, функціонально, значущістю порядку слів, тощо.

У той же час розбіжність принципів граматичної побудови, що виражається у приналежності цих мов до різних граматичних груп, відображається у суттєвих розбіжностях між граматичними властивостями, наприклад, в існуванні граматичних категорій: в англійській мові, дієприслівник в українській, повнозначне узгодження в українській мові, фіксований порядок слів в англійській мові.

Граматичні значення мають узагальнений характер і інформація, яку вони містять, конкретизуються та тісно взаємодіють зі значеннями лексичних одиниць, які отримують відповідне граматичне оформлення. Вибір граматичної форми при перекладі залежить не тільки і не стільки від граматичної форми оригіналу, скільки від її лексичного наповнення, тобто від характеру та значення лексичних одиниць, які отримують у висловлюванні певне граматичне висловлювання. Численні відповідності граматичним одиницям вихідної мови також відрізняються від лексичних. Серед них розрізняються однотипні та різнотипні відповідності. Однотипні відповідності володіють аналогічним граматичним значенням в обох мовах, а іноді й аналогічною назвою. При використанні одно типової відповідності значення цієї граматичної одиниці оригіналу передається з найбільшою повнотою такі відповідності існують, головним чином, в мовах, де, в цілому, співпадають принципи виділення граматичних категорій. Такими, наприклад є український та англійський іменник, українська та англійська категорія числа тощо. Різнотипна відповідність не співпадає із вихідною одиницею за визначенням та назвою. Коли в обох мовах існують синонімічні граматичні одиниці, тоді між ними утворюється особливий тип відповідностей – взаємоеквівалетний.

У граматиці також спостерігаються одиниці вихідної мови, яка не має у цільовій мові прямих відповідностей. Одиниці вихідної мови, які не мають регулярних відповідностей, у мові перекладу, називають безеквівалентними.  Розрізняють безеквівалентну лексику (переважно неологізми та слова, які іменують національні реалії) та безеквівалентні граматичні одиниці. Серед безеківалентної граматики виділяється і артикль як частина мови, яка не існує у мові перекладу, в нашому випадку в українській мові. Але одиниця вихідної мови, що є безеквівалентною по відношенню до однієї мови перекладу, може мати регулярні відповідники в інших мовах, скажімо, іспанська та французька мови мають регулярні відповідники артиклів.

Проте наявність безеквівалентної одиниці не є перешкодою для встановлення відносин еквівалентності в оригіналі та в перекладі. Відсутність в мові перекладу однотипного відповідника для тієї чи іншої форми вихідної мови означає лише неможливість використання в перекладі аналогічною форми або послівного перекладу. В.Н. Комісаров виділяє тут три основні випадки:

1.      Нульовий переклад, тобто відмова від передачі значення граматичної одиниці внаслідок її надлишковості. Граматичне значення нерідко дублюється у висловлюваннях за допомогою інших лексичних або граматичних явищ. У таких випадках безеквівалентна одиниця отримує у перекладі “нульовий відповідник”, або простіше кажучи, опускається. Зазначимо наперед, що це найбільш розповсюджений спосіб передачі артиклю.