Функціонування англійського артиклю в художньому тексті і засоби його перекладу на українську мову

Інший випадок:

‘A Mrs. Cudahy’, Rudolph said, ‘A widow. She costs thirty dollars a week. [Shaw; Rich Man, Poor Man]

Здавалося б, згадавши вже прізвище цієї якоїсь місіс Кудахі, можна було вже “позначити” її більш однозначно, а не просто “A widow”.

Яскравим прикладом вживання одного й того ж іменника, але з різним ступенем узагальненості значення є наступний мікротекст:

“Wouldn't you like the cake?” Mrs. Purvis asked, lingering in the doorway. ... “Cakes”, said the stranger, “are hardly worth eating these days... “You won't want the cake?” Mrs. Purvis asked... “I'm very fond of cake”, the stranger said sharply, “when it's good cake”, ...and he stamped out his caporal on the floor [Greene; The ministry of  Fear]

Місіс Пурвіс бажає принести той кекс, який їй передали раніше (індивідуалізована ідентифікація). Незнайомець розмірковує з приводу якості кексів, які печуться у воєнний час (нечітка множина). Далі незнайомець каже про свою пристрасть до певного типу кондитерських виробів. У цьому висловлюванні кілька раз повторений іменник cake має найбільш високий рівень семантичного узагальнення і не супроводжується артиклем.

Означений артикль в силу значення індивідуалізованої ідентифікації бере участь в оформленні оповідного тексту не лише описового, але й подійного характеру:

Two years ago I went for two clays one time without a thing to eat or drink except water. .. Then the nigger woman that cleaned up and made the beds in this place where I lived, .she knew, what was happening, and the third morning she came to work she brought me a chicken sandwich. [Caldwell; Trouble in July]

Головні діючі особи цієї подійної ситуації – герой та жінка, що підтримує його у важку хвилину. Іменник, що іменує цю особу, у відповідності до реляційної співвіднесеності має при собі означений артикль. За індивідуалізуючою ознакою in this place іменник beds віднесено до чіткої множини, що виражається означеним артиклем.

У структурі тексту неозначений артикль – показник характеру опису, розповіді. Він приймає участь у створенні загального фону, на тлі якого розвиваються або будуть розвиватися конкретні події. Неозначений артикль сприяє розвитку ситуації, теми, епізоду введенням у оповідь нових предметів, додаткової уточнюючої інформації. Означений артикль репрезентує провідні складові конкретної ситуації, які пов’язані різноманітними змістовними відносинами (тими, що виражаються в тексті або маються на увазі).

Рух потоку інформації літературного твору, послідовне розгортання та зміна епізодів та їх кадрів мають загальну основу безпосередніх складових, значення яких є визначальним для цього епізоду або більш значного фрагменту тексту. Разом з тим вносяться також окремі, характеризуючі деталі, які можуть або залишитися додатковими штрихами, або утворити ще одну систему безпосередніх складових, чи доповнити вже існуючу. Таке доповнення спостерігається при повторному найменуванні одних і тих самих об’єктів за допомогою одних й тих самих або інших іменників.

Іменники в однині, вжиті із неозначеним артиклем та без артикля у множині називають елементи, з яких складається загальна характеристика тла оповіді, що розгортається. Означений артикль завдяки значенню індивідуалізованої ідентифікації бере участь у формуванні оповідного тексту подійного характеру, блоків репрезентації конкретної індивідуалізованої ситуації та її головних складників. Таким чином, хоча контекст і зумовлює вживання того чи іншого артикля, сам артикль є також виразником характеру контексту, тобто він володіє текстоформуючою функцією.

Смислова структура тексту загалом та окремих його епізодів, статика змісту або динаміка його розгортання створюються взаємодією усіх мовних засобів.[38]

Як службова частина мови, артикль приймає участь у текстотворенні не в якості автономного елементу, а разом із іменниками, особливості функціонування яких у якості найменування провідних або деталізуючих елементів оповідання він і підкреслює. Ці особливості функціонування артикля  спостерігаються в окремих фрагментах тексту.

Найменування елементів-складників ситуацій традиційно представлені в реченнях підметами. Підмет називає предмет повідомлення, являючись його знаковим замісником. Проте він може й не мати співвіднесеності з конкретним предметом, може виступати в якості найменування комплексу найбільш суттєвих дистинктивних ознак предмета або класу предметів. Наявність в іменника-підмета предметної або загальнопоняттєвої  віднесеності визначається контекстом. У англійській мові безпосереднім експліцитним показником цього є артикль.

К.О. Рейман, описуючи це явище, наводить як приклад фрагмент з твору Г.Гріна, що описує ситуацію, коли герої роману поспішають прибути до церкви у визначений час:

The church loomed in sight: it was a hideous church. .. It was grey and flinty and soot-stained. . . A wedding had just taken place, and there was a dingy high-tide line of girls willi perambulators and squealing children and dogs and grim middle-aged matrons who looked as though they had come to curse [Greene, Loser takes all][39]

Церква – це ціль, місце, куди поспішали прибути герої оповіді. Ця індивідуалізована ідентифікація здійснюється означеним артиклем - The church. У той же час загальна характеристика церкви – опис зовнішнього вигляду та церемонії, що відбувалася там, подані через узагальнені образи. Показником такої узагальненої ідентифікації є неозначений артикль. При цьому характеристика двоступенева: з одного боку, церква представлена як діюча - A wedding had just taken place,з іншого боку, опис церкви подається через розповідь про церемонію, яка тільки-но завершилася, через її зображення – a line of girls, тощо. Весільна церемонія є відправним елементом наступного опису, чим і пояснюється синтаксична функція іменника: wedding – підмет. Субстантивна лексика, синтаксична функція та артиклі – все це створює текст відповідного змісту.

Артиклі при іменниках сприяють реалізації різноманітних логіко-смислових зв’язків у тексті. Артиклі беруть участь і у вираженні напряму семантичних зв’язків. У інформаційну структуру речення означеним артиклем вводиться те, що дано, неозначеним – нове. Таким чином, означений артикль може слугувати показником ретроспективного, а неозначений – проспективного зв’язку. Структура тієї інформації, що міститься у цьому реченні, передається синтаксичною структурою речення, порядком, у якому слідують його частини, та їх співвіднесеністю.

The supreme crisis, to which the foregoing is a mere prelude, in the affairs of Mrs. Garlick and Maria, was occasioned by the extraordinary performances of the Mayor of Bursley. [Bennett; The Tight Hand]

Цікаве та складне речення, у якому взаємодія лексичних, граматичних та синтаксичних засобів забезпечує точність інформації та емфатичність ситуації. Синтаксична структура речення відповідає структурі змісту. У такому вигляді наголос у реченні падає саме на The supreme crisis, підмет, результат дій з боку голови містечка. Якби речення мало активну конструкцію, тобто починалося б з the extraordinary performances of the Mayor of Bursley, то ми мали б наголос на процес цих самих дій.

Розглянутий фрагмент тексту з означеними артиклями уявляє собою зачин однієї з частин оповідання. Але текст, утворений іменниками із означеним артиклем, може бути і завершенням ситуації, що описується. Завдяки властивості означеного артикля бути показником ретроспективно направленого зв’язку, він використовується при побудуванні заключних абзаців оповіді.

Неозначений артикль, семантика якого сприяє вираженню нового взагалі та проспективно направлених зв’язків зокрема, разом з іншими мовними засобами дозволяє передавати інформацію про поворот у подіях, які описуються.

I thought my exasperations were over. But no! A magnificent porter within the gate had just consented to get my luggage off the cab, and was in the act of beginning to do so, when a savagely-dressed, ugly and ageing woman, followed by a maid, rushed neurotically down the steps and called him away to hold a parcel. [Bennett; The Supreme Illusion]

Нові подробиці, про які повідомляють іменники, що супроводжуються неозначеним артиклем, дають лінгвістичний матеріал для можливого формування системи безпосередніх складових наступного епізоду.

Отже, зв’язність та цілісність тексту є насідком смислової інтеграції не лише абзаців та речень, але й окремих слів, в тому числі й артиклів.

     2.3 Артикль в системі засобів художньої виразності

Відносність мовної інформації, її недостатня визначеність при всьому багатстві змісту загальновідомі. Наприклад, вона має вираження в мовленні у вигляді апроксимації, яка спостерігається у різних випадках, в тому числі при функціонуванні слів достатньо конкретної лексики: числівників, іменників – найменувань одиниць часу и т.п.

Зокрема, Н.В. Фаміна відмічає, що “емотивність висловлювання заважає його об’єктивності та вносить невизначеність у передачу інформації”.[40] Наприклад, a minute зазвичай сприймається як позначення короткого проміжку часу. У той же час в контексті a full minute набуває значення тривалості. Основні найменування числа в різних умовах контексту набуває додатковий до числового значення семантичний елемент прямопротилежний  оцінці: в деяких випадках “багато”, в інших – “мало”.

Неповнота, незавершеність мовленнєвої інформації іноді є елементом авторського стилю. Наприклад, у творах художньої літератури велике значення має підтекст, згадаймо того ж Джойса, оповідання якого ми аналізували у попередньому підрозділі. Не лише мовні засоби безпосередньо, але й своєрідність їх використання дає автору можливість реалізувати задум та викликати у свідомості читача відповідні образи. Зокрема, мати художній вплив може повторне застосування мовних структур паралельних утворень. Описово-характеризуючу функцію при цьому виконують іменники з неозначеним артиклем.

Художня образність сприйняття дійсності зумовлена індивідуальними можливостями людської психіки. Створюючи образ, письменник не розраховує на фотографічну точність його передачі та точність сприйняття створеного образу адресатом. Суттєве значення для художнього впливу має узагальненість образу, тому в мовленні як засоби образності широко застосовуються іменники із неозначеним артиклем. Проте це також не є абсолютним правилом, принаймні для художньої літератури. Беремо для прикладу фрагмент з оповідання Е.Гемінґвея, який, як вже було виявлено, дуже “полюбляє” означений артикль:

Nick looked at the burned-over stretch of hillside, where he had expected to find the scattered houses of the town and then walked down the railroad track to the bridge over the river. The river was there. It swirled against the log spiles of the bridge. Nick looked down into the clear, brown water, colored from the pebbly bottom, and watched the trout keeping themselves steady in the current with wavering fins. [Hemingway; Big two-hearted river]

На наш погляд, всі випадки вживання артиклів, що виходять за межі сталих правил, пояснюються значною суб’єктивністю використання артикля. “Внутрішня індивідуальна модель світу автору тексту детермінує окреме висловлювання” – підтверджує думку З.Н Волкової І.Г Торсуєва.[41] Слід також додати, що в межах цієї індивідуальної моделі світу форма та зміст висловлювання визначаються комунікативною стратегією автора повідомлення: його комунікативним наміром, врахуванням адресату повідомлення та іншими факторами. Зміст висловлювання та набір мовних засобів, якими цей зміст буде передано, визначається тим, хто робить це повідомлення, у нашому випадку, автором художнього твору.

Цей факт достатньо чітко представлений у дослідженні О.І. Варшавської, присвяченому вивченню смислових відносин у структурі сучасної англійської мови. Авторка констатує, що усі смислові відносини, які досліджуються нею, виступають як інформаційні рації, які передаються цілеспрямовано та свідомо тим, хто пише чи говорить, тому, хто читає або слухає. На передачу цього смислу спрямована організація як змістовної, так і формальної сторони мови.[42]

Аналізуючи суб’єктивність вживання артиклів в художньому тексті, а відповідно й його стилістичну маркованість, почнемо так би мовити з початку, із назв творів. Розглянемо назви значної кількості творів різних письменників:

1.      J. Austen. Pride and Prejudice.

2.      Evelyn Waugh.  A Handful Of Dust

3.      Henry Miller.  Tropic of Capricorn

4.      Virginia Woolf. To the Lighthouse

5.      W.S. Maugham. The Moon and the Sixpence.

6.      W.S. Maugham. The Voice of the Turtle.

7.      W.S. Maugham. The Creative Impulse.

8.      W.S. Maugham. Red.

9.      G.K. Chesterton. The House of the Peacock.

10. G.K. Chesterton. The Three Horsemen of Apocalypse.

11. G.K. Chesterton.. The Shop of Ghosts.

12. G.K. Chesterton. The Trees of Pride.

13. G.K. Chesterton. Manalive

14. Ernest Hemingway. In Our Time

15. Ernest Hemingway. Green hills of Africa

16. Ernest Hemingway. Big two-hearted river

17. T. Dreiser. An American Tragedy.

18. F.Scott Fitzgerald. The Great Gatsby

19. F. Scott Fitzgerald. The Love of the Last Tycoon.

20. J. Fowles. The Ebony Tower.

21. I. Shaw. Evening in Byzantium.

22. I. Shaw. Rich Man, Poor Man.

23. I. Shaw. The Top of the Hill.

24. I. Shaw. Love on a Dark Street.

25. I. Shaw. Acceptable Losses.

26. K. Vonnegut. Slaughterhouse-Five Or The Children's Crusade.

27. D.H. Lawrence. Lady Chatterley's Lover.

28. D.H. Lawrence. The White Stocking.

29. D.H. Lawrence. The Blind Man

30. John Dos Passos. The 42-nd Parallel.

31. T. Capote. Breakfast at Tiffany's.

32. J. Cheever. The swimmer.

33. K. Mansfield. Honeymoon.

34. K. Mansfield. Taking the Veil.

35. James Joyce. A Mother.

36. James Joyce. A Painful Case.

37. James Joyce. The Sisters.

38. James Joyce. An Encounter.

39. James Joyce. The Boarding House.

40. James Joyce. A Little Cloud.

41. James Joyce. Counterparts.

42. James Joyce. Clay.

43. James Joyce. Grace.

44. J. Galsworthy. The Apple Tree.

45. E. Caldwell. Trouble in July.

Навіть така значна кількість назв творів не дає нам можливості вивести певні правила, за якими письменники дають своїм творам назви, вживаючи (або ні) при цьому артиклі. Як бачимо, автори, яким, як було досліджено раніше, властиво вживати значну кількість артиклів власне у тексті, у назвах, начебто обходяться без них. Отже, перший, а мабуть, що й найкрасномовніший прояв абсолютної суб’єктивності вживання артиклів.

У першому розділі нашого дослідження ми докладно розглядали функції артиклів у так званому актуальному членуванні речення і виводили прописну істину про те, що неозначений артикль зазвичай вводить щось нове, тоді я к означений артикль ідентифікує вже відоме. Але тут маємо зазначити наступне. Для ідентифікації вже згаданого достатньо було б вжити означений артикль один раз. Між тим, він продовжує супроводжувати цей іменник при кожному згадуванні; таке вживання є, в принципі, плеоназмом. С.Д.Кацнельсон зазначає, що означений артикль займає весь той лінгвістичний простір, який не належить неозначеному артиклю як такому, що вводить нове. Ця теорія пояснює велику кількість труднощів, пов’язану із використанням артиклів.

Повертаючись до суб’єктивності вживання артиклів, слід зазначити можливість використання його в художній літературі для того, щоб ввести читача одразу в умови, у яких буде розгортатися сюжет, як вже відомі, без попередніх пояснень. Це – досить розповсюджений стилістичний прийом, особливо характерний для сучасної літератури. Такий, наприклад, початок оповідання Гемінґвея “Big two-hearted river”: