Функціонування англійського артиклю в художньому тексті і засоби його перекладу на українську мову

Не можна не погодитися із Хокінзом, що факт вживання означеного артикля відображає ситуативні та асоціативні зв’язки об’єктів. Однак твердження про те, що при вживанні означеного артикля ідентифікується якась кількість об’єктів, а у ньому локалізується референт, уявляється не зовсім точним через ригористичну абсолютизацію цього правила. По-перше, можлива не одна безліч, або множина. По-друге, множини можуть мати різний характер, оскільки окремі елементи здатні об’єднуватися у множини на різних підставах. Доцільно розрізняти чіткі множини, в основі яких лежить, може і випадкова, проте, чітко визначена ознака, та нечіткі множини. Ознака, що визначає чітку множину, не відноситься до числа якісних характеристик об’єкту, що іменується. У чіткі множини, навпаки, об’єкти об’єднуються на основі їхніх якісних ознак, хоча й непевних і не надто суттєвих. Тому важко погодитися із Хокінзом у прикладі, який він наводить із королевою Англії. У іншій можливій ситуації при тотальній множині іншого, нечіткого, характеру це можливе. Наприклад, на карнавалі серед інших персонажів можна зустріти й ‘a queen of England’. Це також тотальна множина, якщо такий персонаж був один. Тим не менш у цьому випадку закономірне вживання артикля у зв’язку із зарахуванням об’єкту, що іменується, до множини нечіткого характеру.

Не завжди у тексті реалізується і протиставлення означеного та неозначеного артиклів як інклюзивної та ексклюзивної референцій. Наприклад, можна уявити собі ситуацію, коли студенти, які знаходяться на площі біля фабрики, розбилися на групи по десять чоловік. Тоді, описуючи те, що відбувається, можна сказати: ‘ten students stood outside the factory gate… After a while ten students came up to Bill’, маючи на увазі не тих студентів, що стояли біля воріт. Хоча у другому реченні також маємо інклюзивну множину, означений артикль вжитий не буде. Таким чином, вживання артиклів не зумовлене кількісними характеристиками об’єктів, що іменуються – тотальним характером множини або відсутністю ознаки тотальності, а відповідно й інклюзивністю та ексклюзивністю, хоча інклюзивну та ексклюзивну функції артиклі виконують, сприяючи цим зв’язності тексту або його членуванню.

У цьому контексті надзвичайно цікавими можуть стати статистичні показники використання означеного та неозначеного артиклів у різних творах – зразках художнього стилю. У нашому дослідженні був проведений квантитативний аналіз вживання артиклів у 8 зразках художнього тексту, 7 з яких – це різні за об’ємом оповідання та 1 роман. Художні твори обиралися навмання, без будь-якої системи. Наперед зазначимо, що випадки відсутності артиклів не підраховувалися, оскільки, ознайомившись зі значним прошарком літератури стосовно цієї теми, ми дійшли висновку, що правил про існування випадків так званої „значущої відсутності артикля” не так вже й багато, а от випадки, так би мовити, „практичного” застосування у текстах досить численні, що, на нашу думку, є свідченням значною мірою розмовної та оказіональної природи цього граматичного явища. Результати квантитативного аналізу представлені у Таблиці 1.

Таблиця 1

Результати квантитативного аналізу

Отже, як бачимо, результати цього аналізу дають значне підґрунтя для подальшого дослідження. Кількість проаналізованих творів, звичайно, зовсім невелика, проте, на наш погляд, навіть цього цілком достатньо, аби зробити певні, досить очевидні, висновки.

По-перше, незважаючи на об’єм твору, починаючи зі значного за розміром роману Ф.С. Фіцджеральда “Великий Гетсбі” та завершуючи невеличким оповіданням Г.К. Честертона “Крамниця привидів”,  кількісні показники вживання артиклів суттєво не різняться – наш аналіз виявив середній арифметичний показник у розмірі 9,28% випадків використання артиклів  від загальної кількості слів. Більш того граничні показники шкали стоять зовсім недалеко одне від одного – не враховуючи оповідання Е. Гемінґвея, це значення від 6,79% до 9,86%. Робимо висновок, що артикль – явище абсолютно стабільне в художньому творі: приблизно кожне десяте слово у тексті буде саме артиклем. Цікаво було б прослідкувати функціонування артикля у науковому та публіцистичному стилях та порівняти із стилем художньої літератури, але це теми для інших досліджень.

По-друге, беззаперечно переважає у вживанні означений артикль. Абсолютний показник у цьому – оповідання Гемінґвея, де на одне вживання неозначеного артикля припадає шість випадків використання означеного артикля. Гадаємо пояснення цього феномену полягає в тому, що будь-який референт вживається із неозначеним артиклем у більшості випадків лише в перший раз, надалі, при повторах перед ним переважно буде стояти означений артикль.

По-третє, артикль несе певне стилістичне навантаження, маємо підстави казати про зв’язок між вживанням артиклю та своєрідністю стилю мови письменника. Візьмемо для порівняння твори таких письменників, як Гемінґвей та Джойс, настільки ж різних, наскільки й володарів суто особистісного стилю письма. Гемінґвей – представник так званого “лаконічного” стилю письма, що відображається, навіть, у вживанні артиклів. Неозначеність, “розмитість”, так би мовити “невпевненість” – непритаманні цьому творцю риси, тому неозначений артикль представлений порівняно незначною кількістю вживань. Натомість, детермінованість, чіткість, визначеність, лаконічність та намагання  однією фразою окреслити та представити відразу значний прошарок інформації та думок – ось у чому відбиваються риси авторського слова Гемінґвея. Тому цілком зрозумілими у цьому відношенні стають два фактори: перший, незрівнянно велика кількість випадків вживання артиклів в тексті (більш, ніж 14% від загальної кількості слів), другий, абсолютна більшість випадків припадає на означений артикль (понад 85% від загальної кількості випадків використання артиклів). І зважаючи на це, назва оповідання пригортає ще більше уваги – ‘Big two-hearted river’. На лице випадок відсутності артикля там, де, здавалося б, він обов’язково має бути.

Інший випадок – Джеймс Джойс. Стовп англійського модернізму, так би мовити отець особливого, не подібного ні до чого іншого стилю письма, у якому переважає потік свідомості, а це уривчастість думок та речень, їх розмитість, недетермінованість їх складових, передача думки такою, яка вона є, без “редагування”, зневажання пунктуацією – у цьому світі означеність не надто бажаний гість, тому спостерігаємо, з одного боку, порівняно (із Гемінґвеєм) невелику кількість артиклів, з іншого боку, відсутність суттєвого та значущого переважання того чи іншого артиклю. І знов ж таки поглянемо на назви оповідань: ‘A Painful Case’ та ‘A Mother’ (!), але ‘The Sisters’. Отже,  неможливо нехтувати  та не визнавати стилістичне навантаження, яке несе артикль у художньому тексті. 

2.2 Артикль – виразник логіко-суттєвих зв’язків в тексті

Вище вже зазначалося, що значення артикля як частини мови постає у значенні ідентифікації [Розділ 1]. Іменник називає об’єкт, а артикль ідентифікує предмет, який іменується, як той, що належить до якоїсь чіткої (індивідуалізована ідентифікація означеного артикля) або нечіткої (узагальнена ідентифікація неозначеного артикля) множини. При цьому підґрунтям індивідуалізації є відносини об’єктів, підґрунтям узагальнення – схожість за ознаками. Можна сказати, що у першому випадку має місце реляційна співвіднесеність, у другому – класифікаційна. Реляційна співвіднесеність об’єктів відповідає їх відносній постійності у межах певної системи, наприклад, ситуації, яка описується. Класифікаційна співвіднесеність відповідає введенню у зміст повідомлення деяких змінних.

Фрагменти оповідного художнього тексту уявляють собою окремі блоки актуальної та ситуативної інформації. У змістовній структурі цих блоків можна виділити безпосередні (сталі) складові – визначальний фактор та елементи, які визначаються самою інформацією. Визначальний фактор задає просторово-часові та інші межи. Складові елементи для блоку такого типу змісту можуть бути постійними або змінними. Ці якості складових передаються артиклями. Наприклад, ситуація польоту:

The plane bucked as it climbed through black pillars of cloud. To the west, there were streaks of lightning. The seat belt sign, in English and French, remained lit. The stewardesses served no drinks. The pitch of the engines changed. The passengers did not speak. [Shaw; Evening in Byzantium]

Де The plane – визначальний фактор, black pillars of cloud – змінний елемент ситуації польоту, у тому числі цієї ситуації конкретно, streaks of lightning – змінний елемент, The seat belt sign, The stewardesses, The pitch of the engines, The passengers – це постійні елементи цього блоку ситуативної інформації позначені іменниками із означеним артиклем.

Ще один приклад з іншого твору:

While the tempest tore the sky as with trumpets, window after window was lighted up in the house within; and before the company, broken with laughter and the buffeting of the wind, had groped their way to the house again, they saw that the great apish figure of Innocent Smith had clambered out of his own attic window, and roaring again and again, “Beacon House!” whirled round his head a huge log or trunk from the wood fire below, of which the river of crimson flame and purple smoke drove out on the deafening air. [Chesterton; Manalive]

Ситуація може бути реальною, а може бути вигаданою, викликаною фантазією. Як наприклад, у наступному випадку:

Every one, I suppose, knows such stunning instants of abstraction, such brilliant blanks in the mind. In such moments one can see the face of one's own best friend as an unmeaning pattern of spectacles or moustaches. They are commonly marked by the two signs of the slowness of their growth and the suddenness of their termination. [Chesterton; The Shops of the Ghosts]

Це може бути картинка, викликана роботою уяви або пам’яттю, як, наприклад, у наступному фрагменті:

… She said: “You’ll need someone to look after you. Do you want to come home?” He thought about the broad brick house on the quiet, tree-lined New York street, the small back garden, the desk in his study, his books on the shelves. [Shaw; Evening in Byzantium]

Цікаво зіставити цей індивідуалізований опис з описом аналогічної побутової ситуації, але вже не особистої кімнати героя роману у його міському будинку, де кожна деталь належить до числа безпосередніх складових єдиного цілого, а номеру в готелі, де для героя усе випадкове, байдуже, що й передається неозначеним артиклем біля іменників, які іменують звичайні для кімнати предмети умеблювання:

Craig … wrapped himself in one of the big rough … bathrobes the hotel supplied and went into the living room of the suite … His dinner jacket and dress shirt and tie lay crumpled on a chair … He looked for mail… He dropped the letters, unopened, on a table. [Shaw; Evening in Byzantium]

Узагальнено-ідентифікуюче значення неозначеного артикля сприяє його вживанню біля іменників у характеризуючих реченнях та відповідно в описових текстах, що містять загальну характеристику того, що описується:

The lofty walls of his uncarpeted room were free from pictures. He had himself bought every article of furniture in the room: a black iron bedstead, an iron wash-stand, four cane chairs, a clothes-rack, a coal-scuttle, a fender and irons, and a square table on which lay a double desk. A bookcase had been made in an alcove by means of shelves of white wood. The bed was clothed with white bedclothes and a black and scarlet rug covered the foot. A little hand-mirror hung above the wash-stand and during the day a white-shaded lamp stood as the sole ornament of the mantelpiece. [Joyce; A Painful Case]

Іменники із неозначеним артиклем у цьому відрізку тексту уявляють собою узагальненні найменування деталей, які формують ту частину території, на якій проживає герой оповідання. Скоріш за все, ці предмети, що при першому згадуванні, вводилися неозначеним артиклем, надалі будуть вживатися із означеним артиклем. Наведемо приклад з того ж оповідання, трохи нижче за означений абзац, у якому відображається це академічне правило вживання артикля, проте, іменник у даному випадку називає явище нематеріальне.

On lifting the lid of the desk a faint fragrance escaped — the fragrance of new cedar-wood pencils or a bottle of gum or of an over-ripe apple which might have been left there and forgotten [Joyce; A Painful Case]

Однак, так відбувається далеко не завжди. При повторному використанні іменник може мати при собі неозначений артикль. Повторюваність іменника не є достатнім привидом для надання йому означеного артикля. Наприклад:

The stranger… staggered into the “Coach and Horse” more dead than alive… “A fire”, he cried, “in the name of human charity! A room and a fire!” He… followed Mrs. Hall into her guest parlour… Mrs. Hall lit the fire and left him there. [Wells; The Invisible Man]