Функціонування англійського артиклю в художньому тексті і засоби його перекладу на українську мову

88

Тема: “ Функціонування англійського артиклю в художньому тексті і засоби його перекладу на українську мову”

План

Вступ

Розділ 1. Артикль як граматичне явище

1.1 До питання вивчення артиклю

1.2 Теорії, що вивчають артикль

1.3 Визначення статусу приналежності артикля до певної частини мови

1.4 Означений, неозначений та “нульовий” артикль

Розділ 2. Функції артиклів в тексті

2.1 Артиклі – засоби реалізації зв’язності тексту

2.2 Артикль – виразник логіко-суттєвих зв’язків в тексті

2.3 Артикль в системі засобів художньої виразності

Розділ 3. Передача артикля українською мовою

3.1 Поняття про граматичні трансформації.

3.2 Засоби перекладу артикля українською мовою

Загальні висновки

Список використаної літератури

Вступ

Проблема артикля та його місця в мові – одне з найскладніших питань англійської граматики. Незважаючи на величезну кількість літератури з питань дослідження такого граматичного явища як артикль, досі більшість науковців не дійшли єдиного погляду на нього, його значення та функції. Крім того, останнім часом досліджується контекстна зумовленість вживання артиклів, а також відмічається роль артикля в організації тексту в якості засобу встановлення анафоричного зв’язку між самостійними реченнями.

Необхідність вивчення мови як засобу комунікації та тексту у його інтегративній цілісності спонукає доповнити результати вже існуючих праць дослідженням семантичної взаємодії артикля та контексту словосполучень, речень та фрагментів тексту.

Чітко просліджується тенденція останніх років розглядати питання про текстоформуючу, комунікативну функцію артикля. Ще Г.В. Колшанський (21) писав, що сучасна філологія виявляє виразну тенденцію до досліджень реальних мовних одиниць, які функціонують у реальній мовній комунікації (перш за все текстів). Саме цим і пояснюється актуальність нашого дослідження. Окрім цього, у роботі планується застосувати комплексний підхід до вивчення артикля, який не зустрічається в жодній з наукових робіт: по-перше, будуть визначені статус та роль артикля у змістовній та формальній структурі комунікації, по-друге, артикль буде досліджуватися з огляду теорії та практики перекладу, а саме у світі перекладацьких трансформацій розглядатимуться засоби перекладу смислового навантаження, яке часом несе артикль на іншу мову, у нашому випадку на українську мову.

Отже, об’єктом дослідження є англійський артикль.

Предметом дослідження є особливості функціонування англійського артиклю у художньому тексті та засоби перекладу артиклю, що визначає мету нашого дослідження – дослідити особливості функціонування артикля в англійському художньому творі та визначити можливі засоби перекладу англійського артикля на українську мову.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення наступних завдань:

     зробити діахронічний зріз існуючих досліджень з приводу артикля;

     розглянути існуючі на даний момент лінгвістичні теорії, в межах яких досліджується артикль взагалі і в англійській мові зокрема;

     визначити статус приналежності артикля до певної частини мови;

     розглянути систему артиклів англійської мови;

     дослідити роль артикля в художньому творі як засобу реалізації зв’язності тексту;

     визначити функцію артикля в творі як виразника логіко-суттєвих зв’язків тексту;

     розглянути артикль в системі засобів художньої виразності;

     висвітлити питання про граматичні трансформації як провідного виду перекладацьких трансформацій;

     визначити засоби перекладу англійського артикля на українську мову.

При вирішенні сформульованих завдань застосовувалася змішана методика, яка включає наступні методи дослідження:

      метод лінгвістичного спостереження;

      дистрибутивний метод;

      метод контекстуального аналізу;

      метод перекладацьких трансформацій.

Матеріалом для дослідження стали 18 зразків автентичних художніх текстів англійською мовою.

Новизна роботи полягає у застосуванні змішаної методики дослідження, ілюстративного матеріалу, який слугував джерелом дослідження, та спроби комплексного підходу до вивчення такого явища як артикль.

Теоретична цінність праці може бути оцінена як спроба певного внеску у дослідження англійського артикля, особливостей його функціонування у тексті та у комплексному підході до вивчення артикля.

Практична цінність дослідження полягає у можливості використання його результатів на лекційних та семінарських заняттях із стилістики, граматики й теорії та практики перекладу.

Структура магістерської роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів дослідження, 9 підрозділів, загальних висновків по дослідженню та списків використаної теоретичної літератури та художніх творів, що стали матеріалом дослідження.

У Вступі обґрунтовуються актуальність дослідження, наукова новизна, теоретична та практична цінність роботи; визначаються предмет, об’єкт та мета дослідження, згідно цього виділяються завдання та методи дослідження; зазначається матеріал.

У Першому розділі розглядаються загальні питання існування артиклю у сучасній англійській мові, висвітлюються різні погляди на вивчення такого явища як артикль, розглядаються теорії, що вивчають артикль, визначається його морфологічний та граматичний статус, подається характеристика типів артиклю.

У Другому розділі досліджуються функції англійських артиклів в художньому тексті, розглядаються особливості функціонування артикля в художньому творі, подаються результати квантитативного аналізу вживання артиклів в творах англомовних письменників.

Третій розділ роботи представляє дослідження явищ перекладацьких трансформацій взагалі та граматичних зокрема, визначаються засоби, за допомогою яких англійський артикль має перекладатися на цільову мову, в нашому випадку українську.

У Загальних висновках підводяться підсумки проведеного дослідження та зазначаються провідні положення.

Списки літератури та ілюстративного матеріалу  містять 62 джерела теоретичної літератури, 7 з яких на мові оригіналу, та 18 зразків англомовних художніх творів.

Розділ 1. Артикль як граматичне явище

У першій главі планується розглянути загальні питання існування артиклю у сучасній англійській мові. Завданням глави є висвітлити різні погляди на вивчення такого явища як артикль, розглянути теорії, що вивчають артикль, визначити його морфологічний та граматичний статус, подати характеристику типів артиклю. Наперед зазначимо, що у перших двох підрозділах глави буде досить вільно вживатися термін „нульовий артикль” під час висвітлення точок зору різних дослідників. У наступних розділах цієї глави буде викладена наша позиція стосовно доцільності використання такого терміну.

1.1 До питання вивчення артиклю

Питання про природу артикля висвітлювалося ще у ранніх англійських описових (донормативних) граматиках XVI ст., і воно досі продовжує активно вивчатися у сучасній лінгвістиці. Історія питання у загальному вигляді представлена у дисертаційному дослідженні Ю.О. Миронець. Коротко вона зводиться до наступного. У XVI-XVIII сторіччях артикля розглядався як знак іменника, який виділявся серед інших частин мови здебільшого за цією ознакою. У кінці XVI ст. існувала і інша концепція, згідно якої артикль розглядався як різновид прикметника. У XVII ст., крім того, деякі автори граматик вже вважали, що артикль є самостійною частиною мови. У цей же період були досить розповсюдженими і більш відокремлені трактування, серед яких виділялися такі: артикль – це певна властивість іменника, артикль – це певний детермінант, артикль – частка. Ю.О. Миронець відмічає, що терміни “definite” та “indefinite”  ввів у вжиток Дж. Хауелл у 1662 році.

У XVII- XVIII ст. більшість граматистів виокремлювала у неозначеного артикля у якості провідного неозначено-класифікуюче значення, у якості супутнього – кількісне. У означеного артикля виділяли вказівне значення. У XVIII ст. нормативні граматики, не обмежуючись описом мовних фактів, намагаються встановити мовні норми та правила. При цьому розвиваються дві концепції відносно сутності артикля. Згідно однієї з них, він є самостійною частиною мови, згідно іншої – одним із різновидів прикметника.

Погляду на артикль як самостійну частину мови дотримувалися у XIX ст. досить значна кількість граматистів, проте разом з тим існувала концепція, за якою артикль включався у клас займенників або у клас прикметників. При чому у деяких граматиках артикль класифікувався як означальний (definitive) прикметник, у інших  - як прикметник, що виділяє (distinguishing), чи вказівний прикметник (demonstrative), тоді як ряд граматистів вважав його обмежувальним (limiting) прикметником.[1] 

У XX ст. артикль досі далеко не всіма граматистами визнається самостійною частиною мови. Дж. Керм, наприклад, не включає артикль у число перелічених ним частин мови, натомість він розглядає вживання артикля лише у зв’язку із класифікацією іменників. Зокрема, він констатує значущість вживання означеного артикля при іменах власних у формі множини.

Крім того, Керм відмічає у означеного артикля функцію генералізації. Керм розрізнює узагальненість та цілісність, або тотальність (totality), наводячи у якості прикладу реалізацій ознаки цілісності речення The Cummingses have left town for their summer home. Відсутність артикля при тому ж самому іменнику у множині пов’язане з ідеєю партитивності: You will find Cummingses active in the various benevolent activities of our city.[2]

О Єсперсен відносить артикль до займенників і включає означений артикль у підклас вказівних займенників, а неозначений – у підклас неозначених займенників. Називаючи означений артикль детермінуючим (the article of determination), Єсперсен вважає його показником того, що виділене контекстом або ситуацією мовлення, а також показником типового або генеративного у семантиці іменника. Пор.: He is quite the gentleman та He plays the violin. О. Єсперсен також відмічає функцію виділення кваліфікативно-уточнюючого контексту, яка визначає необхідність вживання означеного артикля. Неозначений артикль Єсперсен вважає недетермінуючим (the article of indetermination), оскільки його вживання свідчить про відсутність можливості або необхідності ідентифікувати референт. Єсперсен відмічає узагальнююче-генеративне вживання неозначеного артикля у випадках, коли один предмет розглядається як представник цілого класу предметів. Також вказується на дистрибутивне вживання артикля.[3]

У сучасній описово-нормативній граматиці Р.Кверка, С. Грінбаума, Дж. Лінча та Я. Сквартвіка, заснованій на аналізі значного узагальненого фактичного матеріалу живої англійської мови, артикль розглядаються тільки у тих розділах, де мова йде про класифікацію іменників та про детермінанти іменників у складі словосполучень. Питання вживання артиклів пов’язується з питанням про референцію іменників, при цьому виділяється три типи референції: родова (generic), конкретна (specific) та одинична (unique). Референція розуміється авторами як відношення імені до об’єкта незалежно від характеру (конкретного чи абстрактного) об’єкту, що позначається.

Конкретна референція зазвичай передбачає попереднє знайомство комунікантів із предметом, який називається – він або згадувався раніше або складає частину культурної ситуації (the cultural situation).  Засобом експліцитного вираження цього виду референції є означений артикль.

При родовій референції можливе вживання як означеного, так і неозначеного артиклів, або їх відсутність.

Одинична референція властива іменам власним, які зазвичай не вживаються з артиклями. Проте у контексті деяких обмежувальних модифікацій значення одиничності модифікується в партитивне, що виражається наявністю при іменниках означеного артикля: during January  – during the January of that year. Відмічається можливість перетворення власних імен на імена загальні. Показником цього є вживання іменника з тим чи іншим артиклем.

У вітчизняній же граматиці укорінилася точка зору на артикль як службову частину мови. Виділення артикля в самостійну частину мови зумовлене у деяких граматиках трактуванням артикля як самосійного слова із власними значенням та функціями, у інших – як самостійного слова, яке проте функціонує у якості маркера іменника.

У числі теоретичних граматик 80-х років слід також згадати граматику М.Я. Блоха. У ній артикль розглядається як особливий тип допоміжної граматичної одиниці, як детермінант іменника, який складає з ним аналітичну єдність, що займає проміжне положення між вільним синтаксичним сполученням слів та сполучання граматичного афіксу із значущою основою.

Цікавій та складній проблемі артикля в англійській мові присвячено чимало й окремих досліджень.

Наприклад, С.Г. Ахметова трактує артикль як спеціальний клас слів, які існують для вираження дейктичних відносин. На думку авторки, розрізняються означений, або ідентифікуючий, артикль, неозначений, або класифікуючий, та нульовий артикль – дейксис узагальнення. [4]

Докладніше ці питання будуть розглядатися пізніше (пп. 1.2; 1.3; 1.4)

У багатьох дисертаційних працях вітчизняних дослідників також розглядаються питання сутності артикля, його значень та функцій.

Говорячи про сутність артикля О.Б. Маранцман висловлює думку про неможливість включення англійського артикля ані до розряду слів, ані до розряду морфем. Сутність артикля в тому, що він уявляє собою окремий сегмент слова, або атрибутивної групи та виконує функцію маркування. Це формальна ознака словотипа, формотипа чи синтагмотипа.[5]

Більшість авторів дисертацій відносять артикль до числа визначників (детермінантів) іменника, не розкриваючи при цьому поняття „визначник”. При цьому проблема артикля розглядається у зв’язку із питанням про характер семантики іменника. Так, Л.І. Гуренко стверджує, що поняття референта відноситься до екстралінгвістичної дійсності та є нерелевантним при дослідженні функціонування мови. Релевантним є об’єм поняття, яке виражається іменником. Загальний об’єм поняття, яке виражається необчислювальним іменником, уявляє собою “неозначену довжину”. Таке поняття не здатне ділитися на однорідні одиниці. Необчислювальний іменник, який виражає неграничне поняття у загальному об’ємі, оформлюється нульовим артиклем. Якщо під впливом якихось факторів поняття набуває здатності ділитися, утворюються одиниці неграничного членування та відповідні до них необчислювальні іменники оформлюються неозначеним артиклем. Вживання неозначеного артикля не пов’язане із обчислювальністю/ необчислювальністю іменника, ані з протилежністю однини чи множини. Неозначений артикль маркує одиничну розчленованість значення іменника будь-якого семантичного класу, нульовий артикль – нерозчленований характер іменника.[6]