Основну роль у країнах із розвиненою ринковою економікою відіграють майнові місцеві податки, у першу чергу на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб і на землю. У США за рахунок податків на майно формується близько 45 % усіх доходів місцевих бюджетів, у Франції - 40 %.

     У федеративних державах суб'єкти федерацій  мають власні служби, які збирають місцеві податки.

     Муніципальні  податкові служби є і в органах місцевого самоврядування в багатьох федеративних та унітарних державах. Контроль за стягуванням загальнодержавних податків, які надходять до центрального бюджету, здійснюють державні податкові служби. 

3.4. Місцеві запозичення 

     Місцеві запозичення – операції, пов’язані з отриманням коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з’являються зобов'язання перед бюджетом, та операції пов’язані з поверненням цих коштів бюджету.

     Запозичення до місцевих бюджетів можуть здійснюватися  лише до бюджету розвитку, або для  покриття тимчасових касових розривів під час виконання загального фонду місцевого бюджету.

     Місцеві запозичення виникають у таких  випадках:

• запозичення (позики) з бюджетів вищого рівня;
• запозичення в комерційних банках;
• бюджетні гарантії під запозичення комерційних структур, у тому числі на потребу бюджетної сфери (будівництво шкіл, лікарень тощо).
• випуск муніципальних позик.

     Запозичення з Державного бюджету надаються місцевим бюджетам для покриття тимчасових касових розривів під час виконання загального фонду бюджету протягом бюджетного року.

     Тимчасовий  касовий розрив - незбіг у часі фінансування видатків з надходженням доходів.

     Дуже  часто такі запозичення перетворюються в непряму форму дотування  місцевих бюджетів, оскільки вони пролонговуються  або взагалі списуються.

     Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, виконавчі органи місцевого самоврядування за рішенням відповідної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду.

     Відсутність широкої практики залучення кредитів для фінансування бюджетних потреб місцевою владою зумовлено високими реальними відсотковими ставками, що призводить до значного додаткового  бюджетного навантаження.

     Ще  однією з форм виникнення зобов'язань місцевих бюджетів є надання ними гарантій під позики комерційних банків. У випадку несвоєчасного погашення кредитів бюджетна гарантія вступає в силу.

     Місцеві органи влади можуть проводити цільові муніципальні позики під конкретні заходи, в яких зацікавлена територіальна громада (будівництво доріг тощо). За строками погашення позики поділяються на коротко - (до 5 років) і довгострокові (понад 5 років) позики.

     Облігації місцевої позики реєструються Міністерством  фінансів України та Державною комісією з цінних паперів, але законодавчих норм щодо обмежень на випуск муніципальних позик не існує, також не проводиться оцінка платоспроможності позичальників. Часто в бюджетах не передбачаються кошти на погашення позик. Це призводить до неможливості повернення коштів.

     Невиконання місцевими бюджетами зобов'язань  за випущеними позиками, а також  фінансова криза серпня 1998 року зумовила призупинку використання цієї форми  фінансування бюджетних потреб.

     Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях  за запозиченнями до місцевих бюджетів.

     Видатки по обслуговуванню боргу місцевих бюджетів здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету в межах 10 відсотків  його обсягів протягом будь-якого  бюджетного періоду, коли планується обслуговування.

     Якщо  у процесі погашення основної суми боргу та платежів по його обслуговуванню має місце порушення договору між кредитором і позичальником з вини останнього, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років. 

3.5. Власні доходи  місцевих бюджетів 

     До  власних доходів місцевих бюджетів належать доходи, які визначені ст. 69 Бюджетного кодексу України, формуються і збираються на відповідній території, а саме:

1. місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

     2) 100 відсотків плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

     3) податок з власників транспортних  засобів та інших самохідних  машин і механізмів у частині,  що зараховується до відповідного  бюджету;

     4) надходження сум відсотків за  користування тимчасово вільними  бюджетними коштами;

     5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

     6) надходження дивідендів, нарахованих  на акції (частки, паї) господарських  товариств, що у власності відповідної  територіальної громади;

     7) плата за забруднення навколишнього  природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

     8) кошти від відчуження майна,  яке знаходиться у комунальній  власності, в тому числі від  продажу земельних ділянок несільськогосподарського  призначення, що перебувають у  комунальній власності;

     9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

     10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній  власності;

     11) надходження від місцевих грошово-речових  лотерей;

     12) плата за гарантії щодо виконання боргових зобов'язань;

     13) гранти та дарунки у вартісному  обрахунку;

     14) власні надходження бюджетних  установ, що утримуються за  рахунок коштів відповідного  бюджету;

     15) податок на прибуток підприємств  комунальної власності;

     16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

     17) інші надходження, передбачені  законом.

     Ці  доходи не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

     Верховною Радою України 18 лютого 1997 р. був  прийнятий у новій редакції Закон України «Про систему оподаткування» (№ 77/97 - ВР).

     У статті 15 цього Закону визначені  місцеві податки та збори, які  мають право встановлювати сільські, селищні та міські ради у відповідності  з переліком і в межах граничних  розмірів, які встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 «Про місцеві податки та збори».

     Органи  місцевого самоврядування мають  право встановлювати 2 місцевих податки  і 15 місцевих зборів.

     Незважаючи  на значний перелік видів місцевих податків та зборів в Україні їх питома вага у податкових надходженнях місцевих бюджетів незначна. 

3.6. Закріплені і регульовані  доходи місцевих  бюджетів 

     Закріплені  доходи - це доходи, які закріплюються за певним бюджетом. Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів.

     У прийнятій у 1996 р. Конституції України  термін закріплені доходи не згадується, але фактично закріплені доходи щорічно  відображаються у Законі України  “Про Державний бюджет України”.

     За  місцевими бюджетами  в основному закріплюються:

• місцеві податки і збори;
• прибутковий податок із громадян;
• податок на прибуток підприємств;
• плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
• плата за землю;
• податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
• податок на промисел;
• надходження коштів від приватизації підприємств комунальної власності;
• інші доходи, що зараховуються до місцевих бюджетів у розмірах, визначених законодавством;
• надходження збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині, яка належить місцевим бюджетам;
• надходження відрахувань і збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг, доріг загального користування в частині, яка належить місцевим бюджетам. Даний перелік може щорічно змінюватися. Основну частку доходів місцевих бюджетів поки що становлять так звані регульовані доходи. Ця частка сягає 75 - 85 відсотків.

     Регульовані доходи - це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.

     Уточнення переліку регульованих доходів місцевих бюджетів здійснюється в процесі ухвалення щорічних законів про Державний бюджет України.

     До  основних регульованих доходів належать:

• податок на додану вартість;
• податок на прибуток підприємств (за винятком тих, що перебувають у комунальній власності);
• акцизний збір;
• прибутковий податок із громадян;
• плата за землю.

     Регульовані доходи зараховуються до місцевих бюджетів за індивідуальними ставками та єдиними  нормативами відрахувань. 

 

ТЕМА 4. ВИДАТКИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ 

Тематичні питання 

     4.1. Структура видатків місцевих бюджетів

     4.2. Структура видатків  бюджету розвитку  місцевих бюджетів.

         Дефіцит місцевих бюджетів

     4.3. Вільні бюджетні  кошти

     4.4. Поняття вертикальних  і горизонтальних  дисбалансів та 

         фінансового вирівнювання 

4.1. Структура видатків  місцевих бюджетів 

     Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

     Видатки на здійснення повноважень, що виконуються  за рахунок місцевих бюджетів, у  тому числі трансфертів з Державного бюджету поділяються на:

• видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути делеговані Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;
• видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

     Розмежування  видів видатків між місцевими  бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв видатки поділяються на три групи (рис. 4.1.). 
 

 
 
 
 
 
 

Рис. 4.1. Структура видатків місцевих бюджетів

 

     До  І групи — належать видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів. Ці видатки здійснюються із бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань і призначені для фінансування: