Регулирование внешнего долга России

     Может показаться, что сопоставление внешнего корпоративного долга с золотовалютными  резервами не вполне правомерно. Ведь золотовалютные резервы используются в первую очередь для финансирования импорта, погашения внешнего государственного долга, стабилизации валютного рынка. Однако кризисы в Мексике (1994 г.), Гонконге (1997-1998 гг.), Корее (1998 г.) показали, что в наиболее критической ситуации государство вынуждено брать на себя финансирование корпоративных долгов. Учитывая это, а также то, что в России государство имеет гарантии по корпоративным долгам, крупнейшими заемщиками у нерезидентов являются нефтегазовые, транспортные, банковские и другие государственные корпорации, сравнение внешнего корпоративного долга с золотовалютными резервами правомерно. 

     Рисунок 2.2 Уровень внешнего корпоративного долга по отношению к золотовалютным резервам Банка России, млн.долл. 

     Совокупный  внешний государственный и корпоративный долг вплоть до 2008 г. был существенно выше золотовалютных резервов. И только в 2009 г. он составил менее 95% объема золотовалютных резервов. Объемы внешнего корпоративного долга и золотовалютных резервов в течение 2005-2007 гг. различались незначительно. Затем при более чем полутора-кратном росте золотовалютных резервов в 2009 г. они примерно на 15% превысили внешний корпоративный долг.

     Несмотря  на превышение величины золотовалютных резервов над объемом долгов, их явно недостаточно для покрытия внешнего корпоративного долга, а тем более  совокупного государственного и  корпоративного внешнего долга. Ведь золотовалютные резервы используются и для других целей.

     В последнее время четко обозначились негативные тенденции в области  прежде всего внешнего корпоративного долга, а также всего совокупного  национального (внешнего и внутреннего  государственного и корпоративного) долга, к наиболее существенным трансформациям которого относятся следующие факторы.

     Резкий  рост совокупного внешнего государственного долга и ухудшение его структуры. В 1997-1998 гг. совокупный внешний государственный  долг составлял более 170 млрд. долл. Из них на собственно государственный долг приходилось 91-94%, а на долю госкорпораций - 6-9%. В 2003-2007 гг. совокупный государственный долг составлял 120-140 млрд. долл. В настоящее время, учитывая внешние долги государственных предприятий и банков, контролируемых государством, государственный долг превысил 190 млрд. долл. Причем в совокупном внешнем государственном долге доля менее надежного корпоративного долга продолжает стремительно расти. Только в 2009 г. она увеличилась почти на 25% и достигла 80,3%.

     Ухудшение структуры внешнего корпоративного долга в связи с быстрым  ростом частного корпоративного долга.

     В 2009 г. рост внешнего долга государственных предприятий и банков сопровождался постоянным увеличением долгосрочных обязательств и уменьшением краткосрочных обязательств.

     В то же время рост внешнего долга  частного сектора осуществлялся  прежде всего за счет краткосрочных  обязательств. В итоге их доля в  общем объеме внешнего корпоративного долга частного сектора выросла с 22,5% на начало 2009 г. до 33,7% на начало октября того же года.

     Резкий  рост совокупного корпоративного долга, включая внешний и внутренний корпоративный долг. Внутренняя корпоративная  задолженность по отношению к ВВП возросла в 2005-2009 гг. в 3 раза и в настоящее время превышает 40% ВВП. За тот же период долг российских предприятий и банков нерезидентам увеличился с менее 35 млрд. долл. до более чем 400 млрд. долл. При этом имеется тенденция к резкому увеличению темпов роста внешнего корпоративного долга. За 2009 г. задолженность банков и предприятий перед нерезидентами выросла на 151,4 млрд. долл., т. е. почти в 1,6 раза. В первом квартале 2010 г. темпы роста внешнего корпоративного долга замедлились. Однако подобные временные спады роста долга наблюдались в 2007-2009 гг. Делать вывод о том, что темпы роста корпоративного долга нерезидентам будут в ближайшей перспективе резко снижаться, оснований пока нет.

     Быстрый рост всего совокупного национального  долга - федерального, муниципального, корпоративного. В соответствии с проектом федерального бюджета Российской Федерации. внешний и внутренний государственный долг составил в 2011 г., 2012 г.,  8,3, 8,4% ВВП, корпоративный внутренний долг - 54; 61 % ВВП. С учетом корпоративного долга нерезидентам, который, принимая во внимание тенденции 2005-2009 гг., составил 40, 48, 57% ВВП, совокупный национальный долг достиг в 2008 г., 2009 г., 2010 г. - 102,3, 117,4, 133,7% ВВП. При этом качество совокупного национального долга ухудшится за счет трансформации внешнего государственного долга в менее надежный корпоративный долг нерезидентам. 
 

     Рисунок 2.3  Изменение корпоративного внешнего долга  

     Важное  значение для снятия напряженности  на долговом рынке может иметь  использование части средств  резервного (стабилизационного) фонда. Из его накоплений необходимо выдавать кредиты крупнейшим государственным корпорациям, участвующим в реализации инвестиционных программ государства, через посредство Внешторгбанка и Внешэкономбанка на тех условиях, на которых данные корпорации получают кредиты у иностранных заемщиков.

     Для замены иностранных кредитов средствами резервного фонда целесообразно  использовать и облигационные займы. В этом случае крупнейшие заемщики у нерезидентов выпускают корпоративные  облигации, номинированные в валюте. В них помещается часть денег резервного фонда. При угрозе у данных корпораций дефолтов часть облигаций может быть конвертирована в акции, которые могут быть проданы государством на рынке, а полученные от продажи деньги должны поступить в федеральный бюджет.

     Коммерческие  банки могут получить дополнительные ресурсы и путем размещения временно свободных средств Министерства финансов РФ на депозитах этих банков. По оценкам Минфина, объем этих средств  составляет 600 млрд. руб., размещать  их предусматривается на аукционах. Но размещать на депозитах коммерческих банков целесообразно не только свободные средства Минфина, но и часть средств резервного фонда, вложенных в настоящее время в иностранные финансовые инструменты. Эти средства необходимо через аукционы размещать в банках под залог акций и облигаций 20 крупнейших акционерных обществ России. Учитывая колебания курсов акций, их залоговая цена должна составлять 80% рыночной цены. В этом случае банки получат ресурсы для долгосрочного кредитования предприятий.

     Необходимо  продолжить практику досрочного погашения  внешнего государственного долга из средств резервного (стабилизационного). Помимо этого нужно досрочно (до погашения) скупать на рынке российские еврооблигации. Это позволит не только увеличить объем погашения внешнего государственного долга, но и стабилизировать рынок российских еврооблигаций в период резкого падения их котировок.

     Погашение внешнего государственного долга (за исключением  досрочного погашения долга Парижскому клубу кредиторов) производится за счет доходов от эмиссии государственных ценных бумаг. Внешний государственный долг погашается за счет увеличения внутреннего государственного долга. Использование средств резервного фонда на цели обслуживания внешнего государственного долга позволит резко снизить эмиссию государственных бумаг.

     2.4. Общая динамика внешней задолженности России 

     З 1 січня 2000 року у зв'язку зі зміною бюджетної  класифікації у структурі державного зовнішнього боргу не виділяються  боргові зобов законодавства  колишнього СРСР. Однак саме ці зобов'язання спочатку форми-ровали зовнішній борг РФ. Найбільш високими темпами зовнішня заборгованості колишнього СРСР росла в 1985-1991 роках, коли темп приросту державного зовнішнього боргу перевищив 120 %, а абсолютна сума заборгованості збільшилася з 31,3 млрд. дол-ларов США до 70,3 млрд. доларів США. Головною причиною настільки високих темпів зростання державної зовнішньої заборгованості стала активно проводиться закупівля імпортного обладнання для модернізації промислового виробництва з метою полегшення переходу від адміністративно-командної системи господарювання до ринкової економіки. Однак виникли труднощі з установкою та введенням в експлуатацію імпорт-ного устаткування, на прибуток від використання якого робилася основна ставка при поверненні узятих в борг засобів, що призвело до виникнення визначення певних проблем при їх погашенні і обслуговуванні.

     Несприятливим чинником, що призвів до загострення  проблеми погашення зо-лення та обслуговування державних зовнішніх боргових зобов'язань, стала висока вартість їх обслуговування. Труднощі, що виникли з погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу наприкінці 80-х рр., призвели до необхідності ведення переговорів щодо відстрочення та перенесення платежів за зовнішнім боргом СРСР. З розпадом СРСР постало питання про врегулювання питань розподілу-нді його боргів між державами. Проте вже в 1992 році стало очевидного-видно, що з усіх держав учасниць СНД обслуговування своєї частини зовн-нього боргу здатна здійснювати лише Росія. Такого роду невизначеність ситуації з обслуговуванням зовнішніх боргів колишнього СРСР викликала недо-вольство західних кредиторів. В 1992 році за угодою з державами, колишніми союзними республіками, Росія стала правонаступницею всіх зовн-них боргів СРСР. Цей крок, незважаючи на те, що сприяв значного зміцнення позицій Росії на міжнародному фінансовому ринку, забезпечивши довіру кре-диторов, серйозно ускладнила ситуацію в області погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу РФ, оскільки до моменту прийняття Росією боргу колишнього СРСР прострочені зобов’язань вже становили 11,7 млрд. дол., а економічна ситуація в країні не дозволяла сподіватися на швидке ре-шення проблем, які виникли з погашенням та обслуговуванням зовнішніх боргових зобов'язань. Успадковані Росією борги мали вкрай несприятливу структуру. Вони складалися головним чином з середньо- і короткострокових креди-тому, і їх основна маса - близько 2/3- підлягала погашення в 1992-1995 го-дах, а більше половини з них - в 1992-1993 році. У зв'язку та браком коштів для погашення та обслуговування зовнішніх боргових зобов'язань відповідно до встановленого графіка платежів РФ змушена була домагатися реструк-туризации цього боргу. Однак головною причиною збільшення державного зовнішнього боргу Росії стали високі темпи зростання боргових зобов'язань, накопичених РФ за період з 1992 р. по 1998 р.коли розмір державного зовнішнього боргу РФ виріс в 4,7 рази. Головною складовою державного зовнішнього боргу, накопиченого РФ, були кредити, отримані по лінії МФО. Їх частка в структурі зовнішніх боргових зобов'язань РФ виросла з 1994 року майже удвічі, і в 1998 році склав-віла 61,3%. Заборгованість перед МФО являла собою новий елемент структури державного зовнішнього боргу РФ, що з'явився після розпаду СРСР і визнання РФ, як члена світової економічної системи. Іншим еле-інструментом, який забезпечив стабільний приріст зовнішніх боргових зобов'язань Ріс-ті, є так звана міжурядова заборгованість, на яку доводилося 29% зовнішнього боргу РФ станом на 01 січня 1999 р. Коло іноземних кредиторів Росії досить великий. У нього входять найбільші комерційні банки, а також Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконст-кції і розвитку.

     В рамках Лондонського клубу Росія  виступає позичальником близько 1000 великих комерційних банків, кредити яких не знаходяться під захистом го-сударственных гарантій і страхування. До числа зобов'язань Росії Лондон-ському клубу відносяться міжбанківські кредити, надані Внешэко-номбанку СРСР, а також векселі, які використовувалися під зовнішньоторговельних розра-тах. Серед боржників Лондонського клубу Росія займала одне з перших місць. Значний розмір заборгованості змусив РФ в 1992 році почати вести переговори за її реструктуризації. У 1995 році Росія підписала мемо-рандум про узгоджені принципи реструктуризації боргу колишнього СРСР на загальну суму 32,3 млрд. дол. строком на 25 років з семирічним пільговим періо-будинок, протягом якого підлягають виплаті тільки відсотки за пільговою ставши-ке. А в 1997 році було підписало власне угоду про реструктуризацію заборгованості перед Лондонським клубом. Росія не була єдиною стра-ной, чий борг було реструктуровано. Повноправним членом Паризького клубу Росія була з 1997 року. Пік зростання цій частині зовнішньої заборгованості РФ припав на початок 90-х рр. В процесі розпаду СРСР кредитні лінії, виділені СРСР, продовжували діяти на відміну від позик комерційних банків. У період з 1992 по 1993 рік Росії надавалися лише короткострокові відстрочки платежів по цій частині боргу, і тільки в 1994 році РФ вперше досягла реструктуризацію частини прострочених і поточних платежів на досить вигідних умовах. Вже в 1995 році постало питання про необхідність глобальної багаторічної реструктуризації зовнішнього боргу РФ замість щорічного надання відстрочок за платежами, які не давали Уряду РФ визначеності при розро-ботке програм фінансово-економічного розвитку на середньострокову перспективу. У зв'язку з серйозним погіршенням боргової ситуації до середини 1998 року Росія опинилася в стані технічного дефолту, тобто припинила погашення зо-5. і обслуговування заборгованості Лондонському клубу кредиторів, а також призупинила погашення основної суми зовнішньої заборгованості перед Па-ризьким клубом, проте продовжила обслуговування даної частини зовнішнього боргу РФ. Близько 2/3 всіх витрат з обслуговування державного зовнішнього боргу припадало на відсотки за позиками. За правилами, що склалися в міжнародні міжнародній практиці, відмова позичальника від виплати поточних відсотків за своїми зобов'язаннями розцінюється більш негативно, ніж відмова від погашення основ-ной суми боргу. Також значна частина виплат припадає на євробонди, більшість власників, яких є приватні особи, зобов'язання, в носінні яких також прийнято виконувати повною мірою і точно в строк. Результатом політики, що проводиться Урядом РФ в області управління зовнішнім державним боргом, стала ситуація, коли РФ виявилася не в змозі виконувати зобов'язання, узяті на себе в результаті достигнутых у 1996-1997 рр. домовленостей про реструктуризацію зовнішньої заборгованості-женности. Оголошення часткового дефолту за внутрішніми борговими зобов обов'язаннями, що призвело до девальвації рубля, на тлі падіння рівня ВВП, спо-собствовало швидкого збільшення боргового навантаження на економіку. У зв'язку з браком валютних ресурсів з-за надходження меншою порівняно з запланованої суми зовнішніх кредитів, в цілях осуществле-ня розрахунків із зовнішнього боргу РФ, в 1999 році Міністерством фінансів РФ були залучені кредити Зовнішекономбанку і Зовнішторгбанку РФ на загальну суму 2,1 млрд. дол., а також кредити від Банку Росії у розмірі 2 млрд. дол. Всього ж за період з 2-й половини 1998 року по 2001 рік включно Банк Росії видав Уряду РФ кредитів на погашення зовнішнього боргу в сумі-мо близько 7 млрд. дол. У період з 1999 по 2001 рр. нові запозичення звелися до мінімуму, а з колишнім позиками доводилося платити. Але завдяки реструктуризації і часткового списання борг колишнього СРСР скоротився і становив 78 млрд. дол. За період з 2002 по 2007 рр. борг колишнього СРСР у результаті регуляр-вих виплат і дострокового списання заборгованості зменшився на 54 млрд. дол., що становило лише 5 % від суми загального боргу колишнього СРСР. На 1 січня 2009 року заборгованість колишнього СРСР у загальній сумі зовнішнього боргу Росії становила менше 1 %. Новий борг Росії в умовах поліпшення міжнародного кредитного рейтингу Росії збільшився і про-должает рости. На 01 січня 2009 зовнішній борг Росії оцінюється в 484,7 млрд. дол. Загальна динаміка зовнішнього боргу Російської Федерації за період з 1994 по 2009 роки показує наступні. Загальна сума зовнішнього боргу ви-росла в кінцевому підсумку на 388,1 млрд. дол. з 96,6 млрд. дол. за 484,7 млрд. дол. За цей час борги колишнього СРСР перестали відігравати провідну роль у проблеми зовнішньої заборгованості країни. Вони зменшилися на 90 млрд. дол., а їх частка в загальній сумі боргу впала з 89 % до 1 %. Тепер особливу увагу необхідно приділяти проблемі нового російського боргу, який виріс на 388,1 млрд. дол., тобто більш ніж в 36 разів, при збільшенні її частки в загальній сумі боргу з 11% до 99%. Але завдяки позитивним рухів у раз-розвиток російської економіки, особливо за світового нафтового буму, показники зовнішнього борга за цей час істотно покращилися. Зі відношення "борг /ВВП" знизилося з 91 % до 35 %, тоді як сума боргу стала навіть менше розміру валютних резервів. Однак збільшенням валютних ресурсів в результаті зростання світових цін на нафту в порівнянні із запланованими, як джерело ресурсів, спрямований-ляемый на погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу РФ, представляється вкрай нестабільним чинності мінливості цін на світовому ринку. Тому реальною основою стійкості при управлінні державного вим боргом має стати тільки істотне поліпшення економічної сі-ситуації в країні, посилення податкового адміністрування та удосконалення-вання структури державного боргу РФ. Переважання боргу, номінованого в іноземній валюті, у загальному обсязі боргових зобов'язань Російської Федерації є серйозним чинником, що ставить управління, зокрема, зовнішнім боргом у жорстку залежність від зовнішніх факторів, так і від валютної політики держави і стану платіжного балансу. У зв'язку з цим, в цілях оптимізації структури державного боргу і зменшення валютних ризиків, починаючи з 2002 року пріоритет при здійсненні державних запозичень був відданий внутрішніх запозичень. Обсяг державного внутрішнього боргу передставлен на малюнку 1.