Концептуальні підходи до формування системи індикативного планування на підприємстві

Норматив — науково  обґрунтована величина витрат, розроблена у централізованому порядку спеціальними науковими закладами галузі чи держави.

Норма - обгрунтована величина витрат, розроблена підприємством.

• економіко-математичне моделювання дозволяє розробляти не один, а декілька варіантів плану. При цьому показники найважливіших його розділів повинні бути оптимізовані за допомогою спеціальних економіко-математичних моделей.

4. Варіантність розроблення плану:

• одноваріантний;
• багатоваріантний.

5. Форма надання планових розрахунків:

• текстовий;
• табличний;
• графічний;
• логіко-структурний (сітковий).

6. В залежності від способу  рахування:

• здійснюється ручним способом;
• механізованим способом;
• автоматизованим способом.

Оскільки у процесі  планування завжди використовують комплекс методів, то надзвичайно важливою проблемою  є раціональний вибір такої комбінації. Відомо, що доцільність використання методів змінюється залежно від  завдань і часу. Вартість різних комбінацій також істотно відрізняється. Тому виникає проблема синектичного (доцільного) поєднання методів у плануванні. Мається на увазі не лише модель чи комбінація кількісних та якісних методів, математичних і статистичних, а й виконавців-плановиків та методів, а також інтуїції, здогадок з метою знаходження раціонального рішення. Поєднуючи ці елементи системи  планування, дуже важливо бути впевненим, що використовуються лише ті методи або частини методів, застосування яких є найбільш доцільним для вирішення певного завдання. Крім цього, планова діяльність має досить імпровізований характер. Значною мірою її зміст, послідовність і робочий інструментарій задаються самим плановикам-професіоналам.

Обґрунтованість рішень планового характеру визначається не складністю залученого інструментарію, а відповідальністю за можливі наслідки. За умов невизначеності та непередбачуваності математична модель не завжди здатна мінімізувати негативні наслідки впливу безлічі чинників.

В сучасних умовах господарювання на підприємствах доцільно розробляти не лише один, а декілька варіантів плану в залежності від поставленої мети, обмежуючих факторів, умов внутрішнього і зовнішнього середовища. Розробляють, як правило, оптимістичний, песимістичний та звичайний варіанти

планів. 

Планування в умовах ринку служить основою сучасного маркетингу, виробничого менеджменту і усієї економічної системи господарювання в цілому. Це означає, що в процесі планування необхідно здійснювати комплексний, системний підхід до вирішення виробничо-економічних та інших проблем, які виникають на підприємстві [12, с. 48].

Системний підхід у плануванні полягає в тому, що жодна виробнича  чи підприємницька проблема не повинна  розглядатися ізольовано одна від одної  і кожна з яких формується з  урахуванням її належності до системи чи множини взаємопов'язаних завдань і цілей, які виступають на кожному підприємстві як єдина економічна система.

Системність планування проявляється в двох аспектах:

Перший полягає в  розробці планів для кожної змінної (елемента) організації як індивідуальної підсистеми і в той же час - цілісної системи. Ефект досягнення цілі можливий лише при збалансованому функціонуванні всіх частин (змінних) організацій. Тільки цілісний розгляд всіх стратегій дозволяє розробити стратегічний план фірми; 

Другий аспект полягає  в наскрізному плануванні взаємопов'язаних показників: стратегічних, тактичних, оперативних.

Досліджуваний аспект процесу  планування змінює підхід до розробки стратегії фірми. Суть цього підходу  полягає у відкритості формування стратегії, яка є прерогативою не тільки вузького кола вищого керівництва, але й справою її безпосередніх виконавців.

Процес планування відбувається, як правило, у декілька етапів. У  європейському бізнесі прийнято виділяти чотири основні рівні планування: розробка загальної мети, визначення конкретних завдань, вибір основних шляхів та засобів їх досягнення, контроль за їх виконанням [26, с. 442].

Планування завжди опирається на фактичні нормативні дані минулого і теперішнього періодів, але намагається  встановити та контролювати процес розвитку підприємства в теперішньому і майбутньому часі. Міра обґрунтованості будь-яких планів значною мірою залежить від достовірності вихідних показників, які характеризують досягнутий рівень розвитку окремої фірми. Оскільки, кожне підприємство є лише невеликою частиною загальної ринкової системи, то для планування його діяльності необхідно мати якомога більше точних макроекономічних показників.

 У внутріфірмовому плануванні, як і в мікроекономіці, обґрунтування рішень, які приймаються, повинні опиратися на теоретичні положення і принципи, а також на практичні дані та факти, які використовують для пояснення економічних явищ, що спостерігаються.

При вивченні економічної  поведінки виробників та споживачів знаходять  своє застосування два взаємозв'язаних методи наукових досліджень: індуктивнийта дедуктивний. Індуктивний метод вивчення економічних процесів виходить з фактів до теорії, від часткового явища до загального положення, дедуктивний - навпаки, віз загального до окремого.

 

36

Структура і порядок розробки стратегічного плану підприємства

 

Стратегічне планування - відносно молодий вид управлінської  діяльності

підприємств. Наприкінці 50-х років XX ст. у багатьох промислово розвинутих країнах розпочався "бум перспективного планування", який базувався на домінуванні концепції підприємства як відкритої системи. За умов перспективного планування почали розроблятися реальні плани майбутнього розвитку підприємств з урахуванням ситуації у зовнішньому середовищі та визначатися альтернативні перспективи розвитку. Воно було значним кроком уперед в науці управління, бо дало можливість підприємцям розширити горизонти майбутнього, пов'язати поточну діяльність з більш масштабними завданнями. В кінці 1960-х років на зміну перспективному плануванню приходить стратегічне, за якого діяльність підприємства стає більш об'ємною, оскільки охоплює крім елементів внутрішнього середовища і зовнішні аспекти - соціальні і політичні, поведінку споживачів, дії конкурентів, замінників.

У процесі розвитку стратегічного планування створено чисельні методи і моделі стратегічного аналізу, формальні способи вирішення завдань. Пік популярності стратегічного планування припав на кінець 70-х - початок 80-х років XX ст., коли його розглядали як панацею, радикальний спосіб вирішення будь-яких проблем підприємства [19, с. 49].

У 80-х роках відбулася  обмеженість застосування формальних методів стратегічного планування. Основними причинами цього були:

• посилення значення людського, гуманітарного фактора у підприємництві;
• розвиток концепції корпоративної культури;
• зросла невизначеність ділового середовища, зменшилася передбачуваність змін.

Поняття „стратегія" означає визначення перспективних  орієнтирів діяльності на основі прогнозування  розвитку зовнішнього середовища і  оцінки.

Стратегічне планування розглядається як фундамент, на якому здійснюється вся система управлінських функцій.

Стратегічне планування є інструментом, з допомогою якого  формується система цілей функціонування підприємства.

Стратегічне планування — це процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт з визначення довгострокових цілей та напрямів діяльності підприємства.

Стратегічне планування отримало свій розвиток у військовій галузі. Воно означало мистецтво військового  керівництва знаходити правильні шляхи для досягнення перемоги. В сучасних умовах сфера застосування значно розширилася і охоплює всі сторони суспільного життя, у тому числі і економіку.

В період переходу до ринкових відносин більшість підприємницьких  структур усвідомила значення стратегічного планування і прагне використовувати його методи в своїй практичній діяльності. Широке застосування стратегічного планування у вітчизняній практиці господарювання стримується низьким рівнем знань про методи і засоби розробки стратегічних планів та їхньою недостатньою адаптованістю до умов національного ринку.

Стратегічне планування - це неперервний творчий процес, зумовлений невизначеністю майбутнього  та необхідністю внесення змін в цілі підприємницької структури, зумовлені  впливом зовнішнього та внутрішнього середовищ [38, с. 46].

Основним завданням  стратегічного планування є забезпечення нововведень, організаційних змін у  складі структури управління, необхідних для забезпечення життєдіяльності  підприємства.

Функціональна структура  стратегічного планування включає чотири види діяльності: адаптацію до зовнішнього середовища, розподіл ресурсів, координацію та регулювання, організаційні зміни.

Адаптацію до зовнішнього  середовища слід розуміти як пристосування  підприємства до зміни ринкових умов господарювання. Ринкове середовище по

відношенню до суб'єктів  господарювання завжди несе в собі як можливості росту, так і загрозу  руйнування, банкрутства. Завдання даної  функції полягає у пристосуванні  господарського механізму підприємства до ринкових умов, використанні наявних переваг підприємства у конкурентній боротьбі.

Стратегія функціонування підприємства будується на розширенні масштабів підприємницької діяльності та задоволенні ринкового попиту, на ефективному використанні матеріальних, енергетичних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, їх розподілі, постійному зниженні витрат виробництва.

Тому ефективний розподіл ресурсів між різними сферами  діяльності, пошук оптимальних комбінацій їх раціонального використання є  важливою функцією стратегічного планування.

При функції координації  та регулювання погоджуються зусилля  всіх структурних підрозділів підприємства в досягненні мети, поставленої стратегічним планом. Тому всі розділи стратегічного  плану повинні бути узгодженні за ресурсами, структурними підрозділами, виконавцями і функціональними процесами. Таке узгодження забезпечується формуванням системи показників, а також наявністю в апараті управління відповідного підрозділу, який відповідає за координацію зусиль працівників підприємства усіх рівнів.

Організаційні зміни передбачають проведення різних організаційних перетворень на підприємстві, спрямованих на вдосконалення системи управління: формування нової структури управління; перерозподіл, уточнення функцій окремих виконавців; залучення до управління підприємством кваліфікованих фахівців; впровадження ефективної системи стимулювання.

Зміст і вибір стратегії  залежить від ситуації, в якій знаходиться  підприємство. До можливих ситуацій належить така, коли підприємство визначає певний сектор ринку і концентрує свої зусилля на задоволенні потреб конкурентів клієнтів.

В іншому випадку підприємство спеціалізується на виробництві  певного виду продукції. Це призводить до того, що покупці обирають дану марку, навіть якщо ціна на товар досить висока.

Підприємство може досягти лідерства в результаті мінімальних витрат виробництва. Низькі витрати дозволяють підприємству тривалий час не підвищувати ціни на свою продукцію, таким чином завоювати значну частку ринку. При цьому підприємства повинні володіти високими технологіями, організацією виробництва.

Виходячи із можливих ситуацій можуть формуватися різні  типи стратегії розвиту, основними  серед яких є:

• стратегія росту;
• стратегія скорочення.

Стратегія росту передбачає зростання підприємства на існуючому  ринку за рахунок введення нової продукції без зміни технології її виробництва; зростання підприємства за рахунок введення нової продукції на ринок в результатів провадження нової технології виробництва внаслідок встановлення контролю над постачальниками, шляхом створення дочірніх підприємств з постачання сировини та матеріалів, що може зменшити залежність підприємства від коливання цін на сировину, комплектуючі вироби, витрати на матеріально-технічне забезпечення [17, с. 98]. 

Стратегія росту може також забезпечуватися в результаті встановлення контролю над структурами, які знаходяться між підприємством та кінцевими споживачами його товарів; за рахунок виробництва продукції, технологічно не пов'язаної з виробництвом старого товару і яка реалізується на нових ринках; за рахунок концентрації виробництва, об'єднання підприємств.

Стратегія скорочення використовується, коли необхідно провести реструктуризацію підприємства або підвищити ефективність виробництва в умовах спаду попиту на продукцію, що виготовляється. Сутність стратегії полягає у скороченні витрат, що дозволяє дещо стабілізувати положення підприємства на ринку за рахунок зниження собівартості продукції, звільнення працівників, зменшення обсягів виробництва закриття потужностей. Інший підхід полягає в тому, що підприємство змушене продавати або закривати одне чи декілька своїх відділень, дочірніх підприємств [40, с. 68].