Концептуальні підходи до формування системи індикативного планування на підприємстві

Недоліки преактивного планування проявляються в недостатньому  врахуванні досвіду минулих періодів, надмірній точності прогнозування та слабкій підготовленості до майбутніх змін.

Інтерактивне планування враховує досвід минулого, сьогодення та передбачення майбутнього при  обґрунтуванні найкращих підприємницьких  ідей. Такий тип планування забезпечує створення оптимальних підприємницьких структур, зорієнтованих на певні результати. Воно базується на принципі участі і передбачає мобілізацію творчого потенціалу всіх працівників.

Перевага інтерактивного планування полягає в забезпеченні творчої атмосфери в колективі, функціонування сильних мотиваційних факторів. Частково недоліком інтерактивного планування. Можна вважати відсутність діючої моделі управління підприємницькою структурою.[66, с. 26]

За складом планових рішень розрізняють:

• стратегічне планування;
• поточне планування;
• оперативно-календарне.

При стратегічному плануванні на основі поставлених цілей визначаються обсяги і структура продуктово-асортиментної  програми підприємства, а також структура  і обсяги ресурсів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції. Стратегічне планування безпосередньо пов'язане з діяльністю підприємства у так званому довгостроковому періоді, оскільки зміна потенціалу передбачає планування розміру підприємства, структури виробництва, виробничої потужності, структури капіталу, а також організаційної структури, юридичної форми і системи управління підприємством у цілому. Основна мета стратегічного планування полягає у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього середовища, що породжує невизначеність перспективи. В результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі і виробляє шляхи їх досягнення [39, с. 32].

Стратегічне планування використовує творчий, інтуїтивний  підхід, що створює основу для успішної діяльності підприємства.

Стратегічний план підприємства базується на:

• визначенні попиту на продукцію, що виробляється або може бути вироблена; прогнозування її збуту та можливостей збільшення експорту і зниження імпорту; збільшення на цій основі обсягів виробництва та реалізації продукції;
• перевірці збалансованості прийнятих обсягів із наявними потужностями і технологічним забезпеченням, а також розробці заходів, спрямованих на реконструкцію і технічне переоснащення виробничих потужностей з урахуванням економічних вимог і конкретних пропозицій щодо поставок устаткування та матеріальних ресурсів на цілі;
• вивченні можливостей забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами;
• визначенні перспективи соціального стану трудового колективу, кількості робочих місць, оплати праці, витрат прибутку на соціальні цілі;
• вивченні можливостей фінансування заходів плану за рахунок власного прибутку, державних асигнувань, кредитів, іноземних інвестицій;
• визначенні кінцевих результатів роботи підприємства за даним планом: обсягів виробництва та реалізації продукції, собівартості та ціни, чистого прибутку, ефективності виробництва, ступеня ризику.

Поточне планування проводиться  на короткостроковий період на базі визначеної виробничої програми, заданого потенціалу та системи управління, охоплює всі сфери виробничо-господарської діяльності підприємства, підпорядковує їх досягненню цілей [55, с. 53].

Комплекс планів відображає функціональні сфери діяльності; випуск продукції, її реалізацію; забезпечення виробництва необхідними засобами, матеріальними і трудовими ресурсами, визначення витрат і фінансових результатів. У підсистему поточного планування входить також розробка планів у розрізі виробничих і обслуговуючих підрозділів підприємства, які конкретизують досягнення загальних цілей для кожного з них. У рамках цього планування розробляються також окремі проекти здійснення загальних стратегічних та поточних планів, які не передбачають змін у потенціалі підприємства.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні господарської діяльності підприємства. Основне його завдання - в конкретизації показників поточного плану з метою організації планомірної та ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів. Воно пов'язує всі елементи підприємства в єдиний виробничий організм, забезпечує створення і підтримку необхідних запасів, матеріальних ресурсів, збут продукції.

Якщо стратегічне планування розглядається як пошук нових  можливостей підприємства, поточне  потрібно вважати процесом створення  передумов для реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне планування - процесом їх реалізації.

В залежності від рівня  планування розрізняють:

• фірмове (заводське);
• внутріфірмове (внутрізаводське).

Заводське планування є  одночасно стратегічним і тактичним і охоплює діяльність всього підприємства.

Внутріфірмове планування відбувається на рівні таких внутрішніх структурних підрозділів як цех, дільниця, бригада, робоче місце.

Важливим моментом є  узгодженість планування на рівні структурних  підрозділів із фірмовим [16, с. 224].

На основі вихідних даних  планування, прямих замовлень споживачів продукції, маркетингових досліджень, даних служби матеріально-технічного забезпечення в процесі внутріфірмового  планування розробляється виробнича  програма підприємства на плановий період, здійснюється економічне обґрунтування заходів щодо технічного та організаційного розвитку, проводиться розрахунок потреби в трудових і матеріальних ресурсах, визначаються економічні та соціальні результати діяльності підприємства на плановий період, встановлюються завдання з випуску продукції внутрішньофірмовим підрозділам та відповідна потреба в ресурсах, проводиться координація роботи всіх виробничих підрозділів із виконання плану, здійснюється оперативний контроль та регулювання процесу виробництва.

За змістом внутріфірмове  планування поділяють на:

• техніко-економічне;
• оперативне;
• соціального розвитку колективу.

 Техніко-економічне планування координує та контролює виробничо- господарську діяльність підприємства, його підрозділів, служб шляхом розробки планових економічних показників, які характеризують виробництво та реалізацію продукції, використання трудових, природних і матеріальних ресурсів, грошових засобів.

 Оперативне планування виробництва є логічним продовженням техніко-економічного планування, основне завдання якого полягає в забезпеченні рівномірного виконання плану та договірних зобов'язань по поставках в повному обсязі і номенклатурі.

Планування соціального  розвитку колективу покликане покращити  соціальне становище колективу, умови праці його робітників, зростання кваліфікації працюючих, задоволення побутовими і соціально-побутовими приміщеннями, створення клубів, спортивних споруд, баз відпочинку.

В залежності від стадії розробки планів розрізняють:

• попереднє планування;
• остаточне планування.

Під попереднім плануванням  розуміють розроблення проекту. Проект - це задум (завдання, проблема) та необхідні засоби його реалізації із метою досягнення бажаного економічного, технічного, технологічного чи організаційного  результату. Під проектом розуміють також сукупність організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення визначених дій.

Під остаточним плануванням  розуміють вже затверджений план.

В залежності від ступеня  точності розроблення планів:

• укрупнене планування;
• деталізоване планування.

Отже, будь-яка підприємницька структура  здійснює фінансово-економічну діяльність протягом тривалого періоду. Комплекс планів охоплює усі функціональні  напрями діяльності підприємства. Система  планування, яка створюється визначає шляхи розвитку, орієнтує підприємство на ринки, де можливі кращі результати реалізації своєї діяльності, створює передумови для реалізації можливостей, встановлює виробничі зв'язки між структурними підрозділами.

Система планів створює потенціал для виживання підприємства в умовах зовнішнього середовища, тобто в умовах невизначеності.

 

3. Методи і підходи у плануванні

 

Зміст основних планувальних процедур загалом полягає в обробленні та передаванні різноманітної інформації, яка надає кількісні та якісні характеристики явищам і процесам, що відбуваються на підприємстві та зовні. У планових розрахунках зазвичай оперують кількісними характеристиками, що зводяться в систематизовану певним чином сукупність показників. Характеристики, що не мають кількісних значень, а лише дають якісні ознаки стану чи процесу, використовують у плануванні значно рідше - разом із показниками вони виконують завдання економічного діагностування.

Методичний апарат планування діяльності підприємства є надзвичайно багатим. Він урізноманітнений запозиченнями та спільністю з інструментарієм інших споріднених науково-практичних галузей знань.

При виборі методів планування мають враховуватись певні вимоги до них. Методи планування повинні:

• бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів розвитку ринкових відносин;
• найбільш повно враховувати специфіку діяльності об'єкта планування;
• відрізнятися в залежності від виду плану.

Проведення планових розрахунків супроводжується одночасним застосуванням багатьох різноманітних методів, які, поєднуючись, утворюють комплекси з певним призначенням і сферою використання. Такі комплекси зазвичай називають моделями планування. Вирізняють три основні різновиди таких моделей: описові, аналітичні та імітаційні [24, с. 38].

Найпростіші та найпоширеніші  в практиці — описові (дескриптивні). Вони містять невелику кількість  елементів і ґрунтуються на простих  математичних розрахунках показників, значення яких обчислюється як алгебраїчна  сума (адитивна модель), як добуток (мультиплікативна), як відношення (кратна) або ж як поєднання зазначених способів (змішана).

Процеси як кількісні  характеристики та взаємозв'язки мають  бути жорстко

детермінованими. Вони не накладають певні обмеження на сферу  використання

описових моделей.

Друга група - аналітичні (пояснювальні) моделі. Параметри таких  моделей

задані функціональною формою залежності та є незалежними  змінними величинами. Аналітичні рівняння доповнюються системою обмежень, найчастіше ресурсних. Особливість аналітичних моделей полягає в тому, що вони дають змогу уявити можливі наслідки подій через визначення очікуваних змінних за тих чи інших умов. Аналітичні моделі з уведеною цільовою функцією перетворюються в моделі прийняття рішень, що дає змогу не лише передбачити можливі варіанти дій, а й вибрати з них оптимальний.

Третя група моделей  — імітаційні — налаштовані на відтворення реальних ситуацій і  дають змогу маніпулювати створеною  моделлю з метою знайдення  оптимального рішення через імітацію наслідків за всіма можливими варіантами дій. Вони унаочнюють механізм причинно-наслідкових зв'язків в економічних подіях на підприємстві, тому використовуються також як тренінгові засоби. Методи планування класифікуються за певними ознаками:

1. Вихідна позиція  для розроблення плану:

• ресурсний метод планування може застосовуватись, в основному, в умовах монополії або при слабо розвинутій конкуренції. Він полягає в складанні планів та є базою наявних внутрішніх ресурсів підприємства -трудових, матеріальних, технічних; 
• цільовий метод застосовується за умов розвитку конкуренції, де основою планів стає співвідношення попиту і пропозиції. Суть методу зводиться до вибору мети та заходів її реалізації.

2. Принцип визначення  планових показників:

• метод екстраполяції базується на визначенні динаміки показників у минулому, вважаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану, будуть збережені і в майбутньому. На основі цього методу визначаються проміжні і кінцеві планові показники;
• інтерполяційний метод є принципово протилежним методу екстраполяції. За ним підприємство визначає мету на майбутнє, встановлює довжину планового періоду та проміжні планові показники. Тобто інтерполяційний метод передбачає зворотній рух від визначеної мети та відповідного кінцевого значення планових показників.

3. Спосіб розрахунку  планового показника:

• статистичний метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників. Тут практично використовується екстрополяція. В умовах ринкових відносин застосування цього методу обмежене, він не дозволяє враховувати зміни ринкової кон'юнктури.
• факторний метод полягає у визначенні планових значень показників на основі впливу найважливіших факторів, які обумовлюють зміни цих показників;
• нормативний метод — планові показники розраховуються з використанням прогресивних норм витрачання ресурсів підприємства, з врахуванням їх змін внаслідок впровадження організаційно-технічного характеру.

Застосування цього  методу на практиці вимагає створення відповідної нормативної бази.