Концептуальні підходи до формування системи індикативного планування на підприємстві

План - це кількісне відображення цілей та розробка шляхів їх досягнення; це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон'юнктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети [56, с. 23].

План підприємства - це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт з виробництва і реалізації продукції або надання послуг. План дозволяє оцінити підприємству, наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допомагає, а що заважає їх досягти.

Планування - це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення.

У зарубіжній літературі є ряд визначень планування, які  відрізняються між собою, хоч  і дуже схожі:

планування - "творче передбачення майбутнього";

планування — формування управлінських рішень на базі системної підготовки, прийняття рішень на базі системної підготовки, прийняття рішень по визначенню майбутніх подій;

під плануванням розуміють  таке рішення, яке виробляється за часом  раніше настання даних кон'юнктурних  подій;

планування - це системно-методичний процес пізнання і вирішення проблем  майбутнього [61, с. 33].

Г. Дж. Болт під плануванням  розуміє продумане визначення і  систематизацію факторів, які забезпечують успішну діяльність підприємства [50, с. 9].

В. М. Ходачек визначає планування як складні і високоорганізовані форми суспільного впливу на соціально-економічні системи, якими є підприємницькі структури. Воно визначається на базі прогнозних наукових розробок цілей, потреб і параметрів розвитку системи, які розглядаються як орієнтири для суб'єктів господарювання [52, с. 17].

Н М. Євдокимова трактує  планування як процес прийняття на основі системної підготовки управлінських  рішень, пов'язаних з майбутніми подіями [61, с. 22].

Головний сенс планування полягає у підвищенні ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації і координації всіх процесів, виявлення ризиків, підвищення гнучкості та адаптивності до змін.

На думку М. Герчікова "планування формується як конкретизація  цілей розвитку фірми та її підрозділів на певний період часу; визначення господарських завдань, засобів їх досягнення, термінів і послідовності реалізації; виявлення матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для вирішення поставлених завдань" [48, с. 13].

В. Хойєр стверджує, що "планування завжди орієнтується на дані минулого, однак прагне визначити і контролювати розвиток підприємства в перспективі" [61, с.23].

Система планування, згідно з теорією систем, може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб'єкти планування (керівники і розробники планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієнтована множинна сукупність суб'єктів планування або цілеорієнтована множинна сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв'язки.

Якщо елементами системи  розглядати результати планування, тобто  інформацію, що міститься у планах, то система планування інтерпретується  як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв'язки.

Обидва підходи не суперечать один одному, оскільки плани  утворюють інформаційну складову будь-якої системи планування.

Оскільки система планування відображає різноманітні економічні процеси  як на самому підприємстві, так і  зовні, то тільки сукупність взаємопересічних планів може дати системне уявлення про події і явища. Чим повнішою буде система планів, тим змістовнішими будуть обґрунтування майбутнього для підприємства.

Планування - це складний методично-організаційний процес, за якого  відбуваються безперервний пошук, оброблення і систематизація інформації та її

перетворення в знання про зовнішнє середовище та власні можливості підприємства в контексті  його нинішнього функціонування та майбутнього  розвитку.

На практиці виділяють  такі напрями у плануванні: прогресивне, ретроградне, кругове.

Прогресивне планування (спосіб "знизу-вгору") - здійснюється від нижчої ланки до вищої, тобто  нижчі структурні підрозділи самостійно складають детальні плани своєї  роботи, які потім інтегруються на верхні ланки і утворюють в результаті план підприємства.

При ретроградному методі ("зверху-донизу") процес планування здійснюється, виходячи із планування підприємства, шляхом деталізації його показників зверху донизу за ієрархією. При цьому структурні підрозділи повинні перетворювати плани, що надходять, у плани своїх підрозділів.

При круговому методі "зустрічне планування" передбачається розроблення планів у два етапи. На 1 етапі ("зверху-вниз") виробляється поточне планування за основними  цілями. На 2 етапі ("знизу-вгору") розробляється кінцевий план на основі деталізованих планів. При цьому в плани включаються найбільш позитивні рішення [56, с. 29].

Необхідність планування соціального розвитку колективу  диктується тим, що соціальні заходи здійснюють вплив на виробничо-господарську діяльність організації в цілому. Ріст культурного та професійного рівня кадрів, покращення житлово-побутових умов та умов праці, зміцнення здоров'я, розвиток колективізму та поваги один до одного є важливими факторами, що впливають на зростання продуктивності праці, покращення якості роботи, а значить - і на підвищення ефективності діяльності підприємства.

Ця необхідність посилюється  також вимогами науково-технічного прогресу. Ускладнюються умови виробництва, застосовуються високоефективні машини, механізми, обладнання, що витісняють ручну працю, підвищуються вимоги до точності та якості технологічних процесів в цілому, відбуваються суттєві зрушення в культурній, освітній та професійній структурах трудових ресурсів, звичайною стає безперервна система підготовки кадрів.

Під процесом планування у культурному середовищі розуміють  здатність плановика розробляти та застосовувати нові і найкращі планові рішення, при цьому втілюючи в них нові оригінальні ідеї.

Загальнополітичне планування включає в себе дослідження та інші дії, необхідні для розробки комплексу рішень щодо досягнення цілей підприємства, орієнтоване на розробку правил прийняття рішень і виявлення випадковостей.

Планування виступає як складний комплекс робіт щодо створення  нормативної бази підприємства, основним завданням якого є інтеграція усіх членів підприємства для вирішення завдань і виконання робіт, що забезпечують ефективне досягнення кінцевих результатів, виявлення і мобілізацію виробничих ресурсів.

Планування служить  початком будь-якої спрямованої економічної діяльності людини або підприємства під час ведення особистої господарської діяльності чи колективного бізнесу.

Сучасне планування полягає  у визначенні майбутнього бажаного стану всього підприємства, економічних  показників або кінцевих результатів, яких необхідно досягти. Механізм планування при цьому грунтується на взаємозв'язку процесів економічного дослідження дійсного стану підприємства і моделювання прогнозованого рівня його розвитку у майбутньому.

Система планування на підприємстві повинна формуватись і удосконалюватись з урахуванням принципів. Принципи - це теоретичні правила, положення, якими керуються при розробці планів.[63, с. 14]

Планування зазвичай має цільову орієнтацію, тому система  планів підприємства має формуватися  як своєрідна модель перевірки можливостей досягнення цілей. За допомогою звітів виявляють фактичний рівень виконання поставлених завдань. Усі процеси планування та суб'єкти, що здійснюють їх, мають бути інтегрованими з орієнтацією на цілі.

Принцип єдності означає, що планування мусить охоплювати всі сфери діяльності підприємства, тобто повинно носити системний характер. Змістова поєднаність планів має бути узгоджена з організаційною структурою підприємства, оскільки елементами планування є окремі підрозділи підприємства і окремі частини процесу планування. Взаємозв'язок між підрозділами забезпечується на основі координації, як на горизонтальному рівні, так і по вертикалі, тобто в межах управлінської ієрархії. Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що планування жодної частини підприємства не можна здійснювати ефективно, якщо воно не буде пов'язане з плановою діяльністю його окремих одиниць. Крім того, зміни в планах одного з підрозділів повинні бути відображені і в планах інших підрозділів.

Принцип єдності передбачає інтеграцію планової діяльності. На підприємствах  розробляють декілька відносно самостійних  видів планів, однак кожний з них  повинен базуватись на загальній  стратегії і бути складовим елементом  загальної планової системи підприємства.

Єдність стратегічного  і поточного планів передбачає, що структура поточних планів та основні  складові стратегії підприємства повинні  співпадати; основні цілі на поточний період повинні витікати з стратегічного  плану. Однак кількість планових показників, ступінь деталізації цілей, поточність розрахунків у поточних планах повинні бути більш повними та обґрунтованими.

Відомо, що чим меншим є горизонт планування, тим більше показників планується. Показники поточних планів не повинні суперечити показникам стратегічного плану, вони можуть бути лише більш точними або скоригованими в залежності від впливу раніше неприхованих факторів зовнішнього середовища.

Узгодження планів може здійснюватись послідовно або паралельно (синхронно). Необхідність узгодженості планів усіх рівнів управління у всіх структурних підрозділах підприємства обумовлює послідовний характер узгодження.

На великих підприємствах  зі складною організаційною структурою процес планування здійснюється комбіновано "зверху-вниз" і "знизу-вгору" відповідно до так званого принципу "зустрічного потоку". Процедура планування у такому випадку передбачає багаторазовий процес узгоджень на кількох рівнях управління.

Принцип участі тісно  пов'язаний із принципом єдності  і полягає в тому, що

кожний працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно

 від посади і від виконуваних робіт. Тобто, в процесі планування повинні брати участь усі ті, кого воно безпосередньо стосується. При цьому, кожний із учасників планування одержує більш глибоке розуміння цілей підприємства, він отримує  більш повну і об'єктивну інформацію про підприємство, про різні сторони його діяльності. Особиста участь працівників, в тому числі і рядових, призводить до того, що плани підприємства стають їх особистими планами. Застосування принципу участі сприяє тому, що працівники, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, у кожного із них з'являються нові мотиви до ефективності праці, а підприємство набуває додаткові ресурси для вирішення своїх майбутніх завдань.

Планування, засноване  на принципі участі, ще називають партисипативним, оскільки воно поєднує дві функції: оперативне керування і планування. Плани перестають бути "чимось" для керівників, керівники самі залучаються  до їх складання. Принцип участі означає, що кожен працівник підприємства стає учасником планувальної діяльності незалежно від посади і функцій. Планування, яке базується на принципі участі, називається партисипативним.

Реалізація принципу участі забезпечує оперативний обмін внутрішньовиробничою інформацією, тобто кожен з учасників одержує більш глибоке розуміння цілей підприємства, знання різних сторін його життя, перетворює плани підприємства на особисті плани кожного працівника, що сприяє підвищенню мотивації до праці, створенню корпоративного духу; викликає більшу довіру до планування як реального те ефективного важеля управління; працівники займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, а підприємство набуває додаткові ресурси для вирішення своїх майбутніх завдань; плани перестають бути чимось зовнішнім для керівників, вони самі залучаються до їх складання.

Важливою передумовою  життєдіяльності планування є забезпечення дії принципу безперервності. Принцип  безперервності означає підтримування  неперервної планової перспективи, взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокового планування, своєчасне коригування планів з врахуванням змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі, в нестабільних умовах господарювання. При цьому принципі передбачається здійснення процесу планування на підприємстві в рамках встановленого циклу і так, щоб розроблені плани безперервно змінювали один одного. [14, с. 29]

Процес планування має  бути безперервним, виходячи з таким  важливих передумов:

• невизначеності зовнішнього середовища та наявності непередбачених змін, що роблять необхідним постійне коригування планів підприємства відносно змін зовнішніх умов і відповідне їх виправлення та уточнення;
• змінюються не лише фактичні передумови, але й уявлення підприємства про свої внутрішні цінності та можливості. Якщо підприємство не буде враховувати такі зміни, запланований та отриманий результат може виявитись нікому не потрібним.

Принцип гнучкості взаємопов'язаний із принципом безперервності і полягає  в тому, що план і процес планування може змінювати свою направленість у зв'язку з виникненням не передбачуваних ситуацій. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов'язуючи їх із зміною внутрішніх та зовнішніх умов діяльності. Досягненню гнучкості планування сприяє розробка альтернативних планів. При формуванні системи планування варто досягти економічної ефективності і не допускати "надлишку планування", що сковує ініціативу персоналу, знижує мотивацію працівників, а надмірні витрати не компенсуються результатами.

Будь-який план повинен  бути складений з високим рівнем точності, тобто плани повинні  бути конкретизовані і деталізовані, враховуючи зовнішні і внутрішні  умови діяльності підприємства.