Концептуальні підходи до формування системи індикативного планування на підприємстві

• покращення соціально-гігієнічних, санітарно-побутових, психо-фізіологічних умов праці на робочих місцях;

• доведення рівня  освітленості до рівня санітарних стандартів та норм;

• оптимізація фізіологічних та психологічних факторів праці, тобто встановлення оптимальних режимів праці та відпочинку;
• створення нормальних умов регламентованого відпочинку;
• зниження виробничого травматизму;
• поліпшення медичного обслуговування працюючих.

Таким чином, наведені основні заходи поліпшують соціально-психологічний клімат в трудовому колективі підприємства.

План вдосконалення  форми оплати праці, поліпшення житлово-побутових  та соціально-культурних умов працівників  передбачає заходи по збільшенню рівня заробітної плати працівників та встановлення пропорцій в рівнях заробітної плати для різних категорій робітників, та в рівнях оплати праці всередині кожної категорії робітників в залежності від складності та кінцевих результатів праці [16, с. 131].

Поліпшення житлових та побутових умов відбувається на основі вивчення потреби колективу в житлі та можливостей їх задоволення. Розвиток матеріальної бази соціальної сфери підприємства дозволяє передбачити будівництво культурних закладів, спортивних баз та баз відпочинку.

Розроблені заходи дозволяють створити умови для повного відтворення  сил і здоров'я працівників  підприємства та покращити житлово-побутові умови їх проживання.

Підвищення трудової та соціальної активності працівників  передбачає визначення напрямків вдосконалення виховної роботи в трудовому колективі підприємства, та створення умов для підвищення трудової та соціальної активності працівників та їх ролі в управлінні виробництвом, його демократизації відповідно до нових умов господарювання. Об'єктом планування виступають соціальні процеси, які не підлягають прямому врегулюванню, тому слід обережно підходити до кількісної оцінки запланованих заходів. Результати реалізації запланованих заходів багато в чому залежать від умов трудової діяльності, відпочинку членів колективу, а також від кінцевих результатів виконання виробничої програми підприємства.

 

3.2 Прогнозування ризиків  при складанні і виконанні  планів

 

Планування господарсько-фінансової діяльності підприємства і практична  реалізація тактичних і стратегічних планів пов'язані з ризиком їх невиконання. Ризики виникають при складанні і виконанні планів виробництва,  постачання, збуту, при оцінці кон'юнктури ринку, при порушенні термінів поставки сировини і реалізації продукції.

Ризик завжди супроводжує будь-яку діяльність, його неможливо уникнути і тому кожне підприємство повинне розробляти систему управління ризиками і планувати заходи щодо послаблення їх негативного впливу на діяльність підприємства.

Сутність ризику полягає  в тому, що кожному підприємству постійно загрожує втрата прибутку і платоспроможності при здійсненні господарсько - фінансової діяльності під впливом непередбачених змін внутрішнього і зовнішнього середовища. Зміни за ступенем впливу на діяльність підприємства

класифікують на прямі і опосередковані. До прямих відносять зміну цін на сировину і матеріали, співвідношення попиту і пропозиції на готову продукцію. До опосередкованих - зміни витрат на страхування, транспортні витрати, зміни цін на паливо у постачальників [21, с. 138].

За характером діяльності підприємства ризики класифікують на підприємницькі, фінансово - комерційні, професійні та інвестиційні.

 Підприємницький ризик  пов'язаний з розширенням масштабів  виробництва, зменшенням прибутку, неповним використанням виробничих  потужностей, банкрутством, втраченою вигодою, а також непередбаченими витратами і втратами.

До фінансових і комерційних  ризиків відносять ризики невиконання  партнерами контрактних зобов'язань, несвоєчасне повернення кредиту, непередбачені  штрафи, втрати при здійсненні валютних операцій і операцій з цінними паперами. Професійні ризики пов'язані з низьким кваліфікаційним рівнем менеджерів підприємства, які складають недостатньо обґрунтовані виробничі фінансові плани.

Інвестиційні ризики виникають при інвестуванні проектів, які можуть не принести інвесторам очікуваних прибутків. При плануванні інвестицій на реалізацію проекту, в умовах обмеженої інформації від проектантів вимагають визначити ступінь ризикованості. Одним з методів вирішення цього завдання є метод аналогій. Прогнозування прибутковості будь - якого проекту є складною справою, враховуючи, що кожен проект має інноваційний характер. Тому часто при плануванні ризику розраховують середнє його значення, грунтуючись на ризикованості виконання попередніх проектів, які здійснювались підприємством.

Для належного управління ризиками на підприємстві створюється  відділ управління ризиками, який здійснює планування і регулювання втрат  від ризиків і планує кошти  для їх компенсації. Однією з головних функцій відділу є прогнозування ризиків, їх оцінка і планування відповідних страхових операцій. У планах визначаються обсяги страхових виплат, вибір страхових агентів і брокерів, узгодження позицій при укладанні страхових угод, а також ведення справ, пов'язаних з ризиками.

Для складання прогнозів і планування витрат, пов'язаних з ризиками, потрібно зібрати відповідну інформацію про їх носіїв. Після отримання і оброблення інформації визначають метод виявлення ризиків. Найчастіше для виконання цього завдання застосовується комплексний метод. Для ефективного пошуку і нейтралізації ризиків розробляється програма їх контролю і пошуку. Програму складає відділ контролю ризиків. План має свій бюджет і економічне обгрунтування доцільності нейтралізації того чи іншого ризику. Плануючи витрати на нейтралізацію ризиків, відділ повинен контролювати співвідношення між витратами на нейтралізацію ризиків і втратами від їх дії.

До методів пошуку інформації щодо ризиків відносять:

• стандартні анкети;
• річні аналітичні звіти господарської діяльності підприємства і фінансовий баланс;
• консультативні послуги аудиторських і консалтингових фірм;
• технологічні карти виробничих потоків;
• звіти фірм - конкурентів;

• інформаційні бюлетені товарних і фондових бірж.

Кожний з методів  здатний забезпечити достатню інформацію, яку аналізують, за допомогою їх встановлюють взаємозв'язок між інформаційними даними окремих джерел і використовують для визначення видів ризиків, які загрожують підприємству.

Кількісна оцінка ризиків  найчастіше застосовується при виборі оптимального варіанту розвитку фірми. У деяких випадках підприємство може прийняти до впровадження варіант, економічна ефективність якого нижча порівняно з іншими, але він має меншу ризикованість. Тому розраховуючи той чи інший розділ плану або проект реконструкції підприємства, ефект від їх виконання потрібно скоригувати на рівень ризикованості [51, с. 131].

Втрати, які виникають  при здійсненні господарсько - фінансової діяльності підприємства класифікуються на фінансові, матеріальні, трудові  і організаційні, соціальні, збутові.

Фінансові втрати виникають  при зменшенні обсягів реалізації продукції, підвищенні її собівартості і зменшенні прибутковості. Причинами  втрат є недостатнє вивчення кон'юнктури  ринку, інтенсивності конкуренції, незадовільний прогноз щодо виникнення нових ринків при складанні поточних і перспективних планів діяльності підприємства.

Матеріальні втрати є  наслідком помилок при плануванні матеріального балансу, плану технічного розвитку або прямих втрат виробничих фондів.

Часові втрати виникають внаслідок несвоєчасного виходу підприємства на ринок з інноваційним продуктом, втрат робочого часу працівників за рахунок організації праці і виробництва.

Соціальні втрати полягають  у виникненні таких втрат, які  є загрозою для здоров'я та життя  працівників. Збутові втрати виникають при погіршенні іміджу підприємства у свідомості цільових споживачів, що призводить до їх переорієнтації на товари конкурентів.

Ступінь достовірності  планів в умовах ризикової економіки, може бути визначений за допомогою  спеціального аналізу ризиків та їх впливу на показники діяльності підприємства. Підприємницький ризик розраховується як в абсолютних, так і у відносних показниках. Ризики в абсолютних показниках доцільно визначати для характеристики окремих видів втрат, а в відносних — при порівнянні прогнозованого рівня втрат з фактичним рівнем, і з середніми у галузі, середнім у економіці.

Головними методами аналізу  ризиків є якісний і кількісний аналіз. Якісний аналіз передбачає порівняння позитивних очікуваних результатів  від виконання планових показників з можливими від цього наслідками. Наслідками можуть бути фінансові, збутові, екологічні та морально-психологічні.

Іншим напрямом якісного аналізу є визначення впливу рішень, які приймає підприємство на етапі  складання планів на інтереси інших суб'єктів підприємницької діяльності і конкурентів.

Кількісний аналіз передбачає застосування таких методів: статистичного, аналізу доцільності витрат, експертних оцінок, аналітичного методу, методу використання аналогів. Важливим показником аналітичного методу аналізу є показник "2 - рахунок". Він дозволяє розрахувати кількісне значення імовірності банкрутства і на етапі складання планів передбачити заходи щодо усунення цього ризику. Показник " 2 - рахунок " розраховується за формулою:

                             Z = К₁+К₂ + К₃ + К4 + К₅,                                (3.2)

K₁ = Об_з / А

К₂ = Пр_б / А;

К₃ = ВД / А;

К₄ = В_ак / Пас;

К₅ = В_реаліз / А,

де Об_з - оборотні засоби, тис. грн;

А - активи підприємства, тис. грн;

Об_з - балансовий прибуток, тис. грн.;

ВД - валовий доход, тис. грн.;

В_ак - вартість акцій підприємства, тис. грн.;

Пас - пасив балансу; тис. грн;

В_реаліз - виручка від реалізації продукції, тис. грн.

Головними джерелами  фінансування заходів щодо нейтралізації  ризиків є планові кошти поточного бюджету підприємства, фонд самострахування, кредитні та інвестиційні кошти банків, спеціальні бюджетні та позабюджетні фонди для випадків форс-мажорних обставин [67, с. 98].

Безпосередньо витрати  на фінансування ризику складається  із трьох статей: упереджувальне фінансування до появи ризиків, витрати на компенсацію збитків від ризиків, які існують, поточне фінансування адміністративних витрат на управління ризиками.

Залежно від конкретних обставин застосовують різні варіанти залучення фінансових коштів нейтралізації ризиків.

Ризики при плануванні проектів розвитку виробництва враховуються шляхом розрахунку теперішньої вартості грошових потоків та індексу прибутковості  проекту.

У деяких випадках підприємство передає свій ризик страховій  компанії, тобто свій індивідуальний ризик трансформує в колективний. Для цього підприємство вносить страховий внесок, використовуючи власні кошти, при добровільному страхуванні, а при обов'язковому - страхові внески відносить на собівартість продукції. При виникненні збитків від ризиків, які передані страховій компанії, погашення їх здійснює остання.

При плануванні втрат  від ризиків здійснюються розрахунки усіх видів фінансування до виникнення ризику, після виникнення і поточне  фінансування, з розподілом виплат у часі.

Попереднє фінансування до виникнення ризиків має найбільшу  частку в загальній структурі  витрат. Для упередження ризику планують відрахування коштів підприємства на заходи щодо зниження ймовірності ризику, сплату страхової премії і формування фонду ризику.

Фінансування витрат на ризики, які вже відбулися, здійснюються за рахунок засобів на компенсацію  збитків. Ці засоби надходять із фонду  ризику підприємства або страхового фонду.

Збитки підприємства від незастрахованих ризиків, а  також збитки, які перевищують плановий бюджет на страхування, компенсуються за рахунок власних коштів, кредитів і позик.

Планування поточного  фінансування збитків від ризиків  розподіляється за фінансовими періодами  і ці витрати враховуються при  аналізі ефективності методів рішень, які застосовуються при управлінні ризиками.

Зниження ризикованості  господарсько-фінансової діяльності підприємства потребує постійного вивчення і аналізу  кон'юнктури ринку, оновлення основних фондів і асортименту продукції, диверсифікації виробництва, удосконалення систем контролю, страхування і самострахування.