Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину

В зазначеному ж вище випадку охоронець не усвідомлює, що в конкретному місці та певними особами вчиняється розкрадання майна, тому він не може виступати потурачем цього злочину.

  З тих же причин потурання відсутнє і тоді, коли в зазначеному випадку охоронець свідомо допускає можливість розкрадання майна, прийнятого ним під охорону[2)]. Відомо,  що більшість криміналістів допускають тільки необережну форму вини відносно наслідків даного злочину На наш погляд, стосовно настання наслідків аналізованого злочину може бути і прямий умисел (наприклад, згаданий охоронець, знаючи про поширеність розкрадань на ввіреному йому об'єкті, бажаючи помститися керівнику, намірено іде зі служби, передбачаючи реальну можливість вчинення розкрадання невідомими особами і бажає, щоб таке розкрадання відбулося). І в цьому випадку, на наш погляд, вчинене не може бути оцінене як потурання, тому що причетна злочинна діяльність передбачає усвідомлення фактичних ознак попереднього основного,  вчинюваного або вчиненого злочину (ознак суб’єктів злочину, характеру діяння, способу та часу вчинення тощо). Неможливо вчинене кваліфікувати  і як співучасть (а саме пособництво) тому, що відсутній двосторонній суб’єктивний зв’язок між такими особами.

   Нарешті, можна уявити ситуацію, коли охоронець, оглядаючи, наприклад, ввірений йому об'єкт, виявляє групу злодіїв, які вчиняють розкрадання майна, прийнятого ним під охорону. Бажаючи помститися власнику майна, охоронець мовчазно спостерігає за тим, що відбувається, даючи можливість незнайомим йому особам завершити крадіжку, і лише по від'їзді розкрадачів здіймає тривогу. Багато хто з авторів вважають, що свідоме невжиття заходів до охорони майна при розкраданні з метою усунення перешкод для вчинення злочину повинно розглядатися як пособництво розкраданню[3)]. При цьому, не враховується, що така бездіяльність об'єктивно сприяє розкраданню, але між охоронцем і розкрадачами може бути відсутня змова і тому співучасть виключається. Саме в таких випадках можна говорити про потурання злочину, який підлягає кваліфікації за ст.91 КК. Хоча, очевидно, що подібні випадки не є типовими. Зрозуміло, що визнання зазначених ситуацій як проявів потурання, грунтується на допущенні, що ст.91 КК припускає не тільки необережне, але й умисне (у тому числі прямий умисел) ставлення відносно наслідків цього злочину. Якщо ж відстоювати традиційну точку зору про можливість тільки необережної вини, то кваліфікація потурання за ст.91 КК неможлива.

   Відомо, також, що переважна більшість дослідників розглядають і халатність як необережний злочин[2)].

   Дійсно, іноді вважають, як вже відзначалося, що потурання злочину може бути кваліфіковано за ст.167 КК, яка передбачає: «Халатність, тобто  невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам і інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб». При такому підході, природно, кваліфікація потурання на підставі ст.167 КК неможлива, оскільки, як уже зазначалося, потурання розглядається як бездіяльність, вчинена умисно. З цього погляду має рацію П.С.Матишевський, який відзначає, що потурання вчиненню злочину - це умисне діяння, тому до нього не можуть бути віднесені необережні діяння, які входять до складу злочинів, передбачених ст.ст.91 і 167 КК[1)].

    Іноді, проте, вважають, що халатність може бути вчинена не тільки необережно чи із змішаною формою вини[2)], але й умисно[3)]. Очевидно, що в останньому випадку відмінність халатності від зловживання владою або службовими повноваженнями, вчиненим у формі бездіяльності, по суті полягає тільки у відсутності таких мотивів поведінки, як корисливі мотиви, інша особиста зацікавленість або вчинення злочину в інтересах третіх осіб. Разом з тим про кваліфікацію потурання за ст.167 КК можна говорити лише у випадках умисної халатності, при якій службова особа (наприклад, ревізор контрольно-ревізійного управління), усвідомлюючи, що продовжується розкрадання державного майна в установі, яка ревізується, не припиняє злочинну діяльність відомих йому осіб, керуючись при цьому мотивами, не передбаченими в ст.165 КК (наприклад, намір в такий спосіб сприяти погіршенню показників роботи даної установи).

    У цьому випадку, дійсно, можна говорити про потурання злочину. Проте при цьому необхідно мати на увазі, що, по-перше, визнання халатності умисним злочином, при тому з прямим умислом стосовно наслідків, є далеко не загальновизнаною позицією, а, по-друге, нетиповими є і мотиви бездіяльності уповноваженої службової особи, яка не припиняє злочин, які б не охоплювалися корисливими мотивами, особистою зацікавленістю або інтересами третіх осіб. Як правильно вказується в літературі, перелік зазначених мотивів практично охоплює всі види зловживання владою або службовим становищем[1)], а тому місця для умисної халатності практично не залишається.

    Іноді вважають, що потурання злочину може бути оцінене як перевищення влади або службових повноважень[2)]. Проте названий службовий злочин характеризується лише активною формою вчинення діяння, пов'язаного з явним, очевидним виходом за межі повноважень, а тому даний злочин відрізняється за своїми об'єктивними ознаками від потурання злочину, яке вчиняється шляхом бездіяльності[3)] . 

    Нарешті, найбільш поширеною і вірною є думка, згідно з якою потурання злочину повинно кваліфікуватися як зловживання владою або службовим становищем (при наявності всіх, зрозуміло, ознак складу цього злочину). Очевидно, що якщо потурання злочину вчинюється службовою особою, на яку покладено обов’язок припинення злочинної діяльності інших осіб, то така поведінка особи заподіює шкоду нормальній діяльності відповідних державних органів у сфері боротьби зі злочинністю. Невиконання такого обов’язку повинно бути вчинено шляхом бездіяльності, умисно і з корисливих мотивів, особистої зацікавленості або в інтересах третіх осіб. Така бездіяльність заподіює суттєву шкоду державним або суспільним інтересам, охоронюваним правам та інтересам фізичних і юридичних осіб.   

     Водночас на підставі аналізу ознак загальних складів службового зловживання, передбачених ст.ст.165, 254, а також спеціального складу - ст.2543 КК - можна притягти до відповідальності службову особу, яка умисно не виконує обов'язок припинення злочину, котрий вчиняється підлеглою (ст.2543 КК) або іншою особою (особами) (ст.ст.165, 254 КК).

     Таким чином, зараз відповідальність за кримінально-протиправне службове потурання злочину може наставати на підставі ст.ст.165 КК (зловживання владою або посадовим становищем), ст.254 КК (зловживання військової посадової особи владою чи посадовим становищем) - у випадках невиконання обов'язку припинити злочин, який вчиняється непідлеглою особою), а також ст.2543 КК (бездіяльність військової влади - у разі, коли злочин вчиняє підлегла військова особа). Ті з названих службових злочинів, які характеризуються необережною формою вини, не можуть утворювати потурання злочину. Лише в разі допущення умисної вини при вчиненні халатності можливо визнати потурання проявом халатного ставлення до службових обов'язків по припиненню злочину.

     Проведений аналіз дозволяє дійти висновку, що потурання злочину лише у виняткових випадках може бути оцінене як злочинно-недбале ставлення до охорони державного або колективного майна - ст.91 КК, або халатність - ст.167 КК (за умови допущення в цих складах вини у вигляді прямого умислу), а за загальним правилом така бездіяльність кваліфікується як зловживання владою або посадовим становищем [56]).

1.5. Висновки

      Виходячи з проведеного дослідження родових і видових ознак потурання злочину можна виділити положення, покладені в основу подальшого дослідження: 

- потурання злочину характеризується як самостійний різновид причетності до злочину, крім того, виступає бездіяльністю спеціально зобов'язаного суб'єкта, на якого покладено юридичний обов'язок припинення підготовлюваного або вчинюваного злочину;

- потурання злочину, так само як інші різновиди причетності до злочину, належить до групи так званих похідних злочинів, відповідальність за які обумовлена фактом вчинення попереднього злочину;

- ознаки попереднього злочину при потуранні визначають його об'єктивні і суб'єктивні ознаки, а також утворюють критерії поділу  даного різновиду причетності до злочину - потурання злочину, на певні види;

- аналіз інституту причетності до злочину дозволяє констатувати необхідність подальшого дослідження як загальних ознак названого інституту, так і ознак його окремих різновидів, а також вдосконалювання їх законодавчого закріплення;

- службове потурання злочину утворює найбільш небезпечний різновид потурання, оскільки вчиняється службовою особою - представником правоохоронного органу[57]).

РОЗДІЛ 2

Потурання злочину службовою особою правоохоронного органу (службове потурання)

2.1.  Потурання злочину службовою особою правоохоронного органу як спеціальний вид службового зловживання у сфері правосуддя

      На основі аналізу чинного КК можуть бути виділені дві групи службових злочинів: загальні службові (за чинним кримінальним законом - посадові) злочини, закріплені в главі VII Особливої частини КК, і спеціальні службові злочини, передбачені частково в главі VII Особливої частини (одержання хабара, провокація хабара і службовий підлог), але головним чином закріплені в інших главах Особливої частини. До другої групи службових злочинів належать і ті злочини, які вчиняються службовими особами та характеризуються тим, що вони складають кваліфіковані (особо кваліфіковані) склади злочинів, які, проте, можуть бути вчинені і загальним суб'єктом. В інших випадках необгрунтовано говорити про службовий злочин, навіть якщо загальнокараний злочин вчинений особою, яка виконує службові обов'язки, оскільки його вчинення не обумовлено службовим становищем особи. В таких випадках службове становище особи може бути враховано як обставина, що обтяжує кримінальну відповідальність (п.3 ст.41 КК), і впливати на призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади, яке стосується такої службової особи.

     Відомо, що кількість спеціальних службових злочинів, виділених із загальних службових злочинів, постійно зростає. Як відзначається в літературі, «історично в радянському кримінальному законодавстві найбільша кількість спеціальних норм з’явилася шляхом виділення із загальних службових злочинів»[58]). Виділення спеціальних складів службових злочинів дає змогу більш чітко визначити ознаки злочину і конкретизувати відповідальність, що дозволяє більш ефективно порівняно з загальною нормою здійснювати загальнопопереджуючий вплив на громадян. «Загальнопопереджуючий вплив на навколишніх більше справляє знання тієї обставини, що діяння, яке вони мають намір вчинити, прямо передбачено кримінальним кодексом як злочин»[59]). Це має істотне значення і для кваліфікації службових злочинів, оскільки спеціальний склад поширюється на конкретну, визначену категорію службових осіб (голова виборчої комісії, суддя, слідчий, прокурор, керівник підприємства, установи, організації, військовий та інші категорії).

   Дослідники зазначають, що найбільша кількість спеціальних видів службових злочинів виділена саме із такого загального службового злочину, як зловживання владою або службовим становищем. В чинному кримінальному законодавстві налічується понад двадцяти таких спеціальних видів службових злочинів, виділених у розряд самостійних, специфічних злочинних діянь, вчинення яких тягне застосування не загальної, а спеціальної кримінально-правової норми. Дійсно, в ст.165 КК «Зловживання владою або посадовим становищем» - найбільш загальним чином сформульований службовий злочин, який передбачає відповідальність за найрізноманітніші за характером випадки службового зловживання[60]). Виходячи з цього, виділяють спеціальні службові злочини, які посягають на діяльність державного апарату в сфері реалізації правосуддя, на діяльність державного апарату в галузі організації та проведення виборів, злочини в галузі трудових відносин, злочини проти встановленого порядку несення військової служби та ін.[61]).

     Суб'єктом службового потурання злочину може бути широке коло категорій службових осіб, на яких покладено визначений юридичний обов'язок припинення злочинів. Потурання вчиненню злочину співвідноситься зі зловживанням владою або службовим становищем як частка, видовий прояв більш загального, родового злочину. Проте службове зловживання не охоплює всі можливі види потурання злочину, крім того, не охоплює і всі види службового потурання. Водночас, у чинному КК відсутній припис, який би спеціальним чином передбачав кримінальну відповідальність службової особи правоохоронного органу за потурання злочину. І хоча в главі XI Особливої частини «Військові злочини» в ст.2543 КК все ж таки встановлена спеціальна кримінальна відповідальність за умисне неприпинення військовою службовою особою злочину, який вчиняється підлеглим, очевидно, що ця кримінально-правова заборона, в свою чергу, є видовим проявом більш загального службового злочину військової особи -зловживання військової посадової особи владою або посадовим становищем (ст.254 КК). Саме ж зловживання військової посадової особи владою або посадовим становищем є спеціальним видом зловживання владою або посадовим становищем (ст.165 КК), яке вчиняється будь-якою службовою особою. Проте заборона, встановлена в ст.2543 КК, стосується лише службових осіб військової влади, які не припиняють злочини підлеглої особи, передбачаючи, таким чином, кримінальну відповідальність за визначений, конкретний, вузький за обсягом вид потурання вчиненню злочину. Тому вбачається за доцільне передбачити кримінальну відповідальність за потурання, яке вчиняється більш широким колом службових осіб. Мова, тому, піде про виділення спеціального службового злочину.

     Відомо, що в ряді випадків актуальність попередження саме окремих, здійснюваних в певній сфері життєдіяльності суспільства конкретних злочинних діянь спричиняє казуїстичне роздріблення такого абстрактно  сформульованого закону[62]). Спеціальний характер таких злочинів полягає насамперед у самостійному характері і ступені суспільної небезпеки такого виду злочинів, що обумовлено особливостями об'єктивної сторони діяння, а також особливостями суб'єкта такого службового злочину. Так, автори Курсу кримінального права зазначають, що спеціальні службові злочини посягають на діяльність державного апарату лише у певній, визначеній в законі галузі[63]). Найбільшу небезпеку утворює службове потурання злочину, яке вчиняється спеціально-конкретним суб'єктом, а саме службовою особою правоохоронного органу, на яку покдадені державно-владні повноваження по виконанню обов'язку припинення злочину. З цього погляду  службове потурання, виступаючи проявом службового злочину, може бути віднесене до спеціального службового злочину, який посягає на діяльність державного апарату в певній галузі, а саме у сфері реалізації правосуддя.