Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину

   Висновок про вчинення очевидного злочину грунтується на єдності двох умов: а) обізнаності суб'єкта похідного злочину про передбаченість кримінальним законом такого попереднього злочину; б) наявності інформації, яка дозволяє охарактеризувати основний попередній злочин як такий, що вчиняється або вчинений[50]);

  2) попередній злочин при причетності характеризується також тим, що він звичайно виступає тяжким або особливо тяжким злочином (виняток становить недонесення про необережний злочин, передбачений ч.2 ст.215 КК).

  Особливий характер причетного похідного злочину полягає також в тому, що цей злочин виступає самостійним видом злочинів проти правосуддя, які посягають на інтереси правосуддя у сфері попередження і припинення злочинів.

   Викладене дозволяє визначити причетність до злочину як групу похідних умисних злочинів проти правосуддя, що вчиняються особою, якій достовірно відомо про обставини вчинення попереднього, як правило, тяжкого або особо тяжкого основного злочину.

   З огляду на це, потурання злочину виступаючи різновидом причетності до злочину, також є видом похідного злочину.

1.2.4. Визначення потурання злочину

       Потурання злочину, як зазначалось, є одним із видів причетності до злочину, котрому властиві як ознаки причетності, так і одночасно спеціальні ознаки, що характеризують попередній (основний) і похідний (причетний) злочин (потурання його вчиненню). Так, попередній злочин при потуранні завжди характеризується як вчинюваний, здійснюваний. Це означає, що об'єктивна сторона такого основного злочину знаходиться на етапі реалізації, виконання, а саме протиправне діяння характеризується певною тривалістю в часі, неодномоментністю вчинення. В той же час похідне потурання відбувається у формі злочинної бездіяльності (наприклад, ст.2543 КК безпосередньо вказує на невиконання обов'язку припинення злочину, який вчиняється підлеглим, як на одну із форм бездіяльності військової влади). Протиправна бездіяльність при потуранні злочину припускає існування попередньо покладеного на особу спеціального правового обов'язку припинення такого основного (головного) злочину. При службовому потуранні такою особою виступає спеціально зобов'язана особа, зокрема представник правоохоронного органу (в тому числі військовий, залучений до охорони правопорядку).

      На підставі викладеного можна визначити, що потурання злочину - це самостійний різновид причетного (похідного злочину), що полягає в умисній бездіяльності спеціально зобов'язаної особи, яка не припиняє злочин, вчинюваний іншою особою (особами).

1.3. Види потурання злочину

    Дослідження ознак потурання вчиненню злочину, виходячи з характеристики утворюючих його попереднього (основного) і похідного (причетного) злочинів, дозволяє виділити дві групи критеріїв, які можуть бути покладені в основу виділення видів потурання злочину.

    При цьому необхідно виходити з того, що будь-яка наукова класифікація кримінально-правових явищ повинна мати кримінально-правове значення. Класифікація взагалі є певною систематизацією знань про об’єкти, що класифікуються, або систематизацією самих об'єктів (предметів, явищ, властивостей). При цьому класифікація здійснюється з урахуванням формально-логічних правил поділу обсягу понять[51]). Кримінально-правова класифікація означає поділ правового явища на окремі групи відповідно до їх об'єктивних чи суб’єктивних (форми вини, ознаки спеціальних суб’єктів), загальних і особливих ознак. Вона покликана полегшити процес дослідження правового явища, необхідна для відображення його особливостей і взаємозв'язків з інститутами кримінального права та інших правових явищ. 

    Отже, до першої групи критеріїв класифікації видів потурання можуть бути віднесені критерії, які характеризують елементи складу основного (попереднього) злочину. Виходячи з цього першим критерієм поділу потурання на види є характер безпосереднього об'єкта основного (попереднього) злочину. На підставі цього критерію можуть бути виділені такі групи потурання: потурання вбивству або іншим злочинам проти особи, потурання крадіжці або іншим формам розкрадання, потурання зловживанню владою або іншим видам службових зловживань і под.[52]). Таке розмежування потурання має значення для визначення ступеня суспільної небезпеки того чи іншого виду потурання, а також для індивідуалізації покарання в межах санкції норми, яка передбачає кримінальну відповідальність за цей різновид причетності до злочину.

   До даної групи віднесені також критерії, що характеризують зовнішій об'єктивний прояв основного (попереднього) злочину при потуранні.

В цю групу входять такі критерії :

а)одноособове вчинення основного (попереднього) злочину або вчинення його у співучасті;

б)ступінь тяжкості основного (попереднього) злочину.

  З огляду на це, за першим із названих критеріїв може бути виділене потурання злочину, який вчиняється однією особою і потурання злочину, який вчиняється у співучасті. Звідси випливає, що вчинення попереднього злочину в співучасті значно підвищує ступінь суспільної небезпеки потурання такому злочину, що може, наприклад, утворювати кваліфікований склад потурання злочину або враховуватися при індивідуалізації покарання. Аналогічне кримінально-правове значення має класифікація потурання на підставі ступеня суспільної небезпеки основного (попереднього) злочину. Так, виділення потурання тяжкому злочину, а також потурання особливо тяжкому злочину має значення для визначення ступеня суспільної небезпеки прояву даного виду причетності до злочину.

  Далі, виходячи з ознак суб'єкта попереднього злочину, може бути виділене потурання злочину, що вчиняється родичами, близькими особами, а також потурання злочину, що вчиняється іншими особами. Необхідність виділення таких видів потурання пояснюється тим, що даний критерій застосовується криміналістами при аналізі таких видів причетності до злочину, як недонесення про злочин і заздалегідь не обіцяне приховування злочинів[53]).

  Відповідно до Конституції України виключається кримінальна відповідальність за недонесення про злочин, вчинений родичами або іншими близькими особами[54]). Необхідність встановлення такого законодавчого положення в силу моральних міркувань, обгрунтовувалась дореволюційними криміналістами і вже не викликає заперечень[55]). Проект кримінального кодексу, який знаходиться на обговоренні у Верховної Раді України, не містить норм, якіб спеціально передбачали відповідальність за недонесення про злочин, а в ч.7 ст. 27 Проекту зазначено, що не є співучастю обяцяне до закінчення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинений злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину. В ч.6 ст.27 Проекту також передбачено положення, відповідно до якого не є співучастю не обіцяне заздалегідь приховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збування таких предметів. Крім того, в ст.396 Проекту передбачається виключення відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину у випадках його вчинення членами сім’ї або іншими близькими родичами особи. В той же час вбачається необгрунтованим виключати відповідальність за службове потурання злочину, яке вчиняється родичами або іншими близькими злочинцю особами. Це пояснюється особливим правовим статусом службової особи - суб'єкта правоохоронної діяльності, яка уповноважена не припиняти злочини лише у виняткових, виправданих необхідністю випадках, дотримуючись певної законної процедури.

  У зв'язку з зазначеним виділення аналізованого різновиду потурання злочину може мати значення лише для пом'якшення покарання особи, яка допустила невиконання обов'язку припинення такого злочину з мотивів жалю, родинних відносин і ін.

  Враховуючи ознаки суб'єкта потурання злочину, можна виділити потурання злочину, що вчиняється неслужбовою особою, і потурання злочину, що вчиняється службовою особою.

  Аналіз законодавчих положень ст.164 КК дозволяє виділити види службового потурання злочину залежно від становища, яке займає посадова (за проектом службова) особа на момент невиконання обов'язку припинення злочину. Виходячи з цього може бути виділене просте службове потурання злочину і кваліфіковане службове потурання злочину, а саме потурання, що вчиняється службовою особою, яка займає відповідальне становище, а також особливо відповідальне становище. Така класифікація відображає зміну ступеня суспільної небезпеки потурання залежно від службового становища суб'єкта потурання, що повинно враховуватися при призначенні покарання. Крім того, займане службове становище визначає кваліфікацію службового потурання в межах простого чи кваліфікованого складу у випадках, якщо відповідальність настає на підставі ст.165 КК.

  Нарешті, можуть бути виділені види службового потурання злочину залежно від того, де в КК ці види передбачені. На підставі цього можна виділити службове потурання злочину, спеціально передбачене Особливою частиною КК (у межах кримінально-правового припису ст.2543 КК), а також службове потурання злочину, відповідальність за яке спеціально не передбачена (настає на підставі загальних кримінально-правових заборон ст.ст.165, 254 КК). Таке розмежування необхідно для розуміння співвідношення загальних і спеціальних заборон, які встановлюють відповідальність за службове потурання злочину, а також для аналізу спеціальних видів службового потурання злочину, визначення тенденції законодавчого закріплення, виділення спеціальних видів службових зловживань, що вчиняється шляхом бездіяльності.

  Названі положення необхідні для встановлення більш повної кримінально-правової характеристики потурання злочину. Вони значущі, також для визначення ознак основного і кваліфікованого складів потурання злочину.   

1.4. Кваліфікація  потурання злочину

     В теорії кримінального права зустрічаються різноманітні варіанти кваліфікації потурання злочину. Одні дослідники визнають потурання видом службового зловживання або халатності[1)], інші припускають кваліфікацію потурання на підставі ст.91 КК (злочинно-недбале ставлення до охорони державного або колективного майна) або ст.167 (халатність)[2)]. Інші криміналісти відзначають, що потурання охоплюється складами службового зловживання або перевищення влади чи службових повноважень[3)]. Нарешті, четверті дослідники допускають кваліфікацію потурання не лише на підставі статей КК про службові злочини, але й на підставі ст.ст.111-112 КК, які встановлюють відповідальність за деякі види злочинів проти особи [4)].

     Названі варіанти кваліфікації відображають широке (соціально-кримінологічне) тлумачення терміна «потурання». Це викликає сумніви щодо слушності деяких рекомендацій такої кваліфікації потурання злочину. Аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак складів названих злочинів і співвіднесення їх із кримінально-правовим поняттям потурання (як різновиду причетності і похідного злочину) дозволяє встановити більш вузьке коло кримінально-правових заборон, які встановлюють відповідальність власне за потурання злочину за чинним КК.

     Так, не можна погодитися з пропозицією П.М.Панченка визнавати потуранням випадки ненадання допомоги та кваліфікувати їх на підставі кримінально-правових заборон про залишення в небезпеці (ст.111 КК) або ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі (ст.112 КК). По-перше, потурання пов’язане з неприпиненням вчинюваного злочинного діяння іншої особи. По-друге, навіть якщо відносно потерпілої особи дійсно мало місце злочинне посягання і особа, яка стала свідком його вчинення, не реалізувала своє право на необхідну оборону або затримання злочинця, в таких випадках пасивна поведінка суб’єкта після вчиненого злочину не пов’язана з невиконанням обов’язку припинення злочину (який вже, до речі, закінчився), а полягає в невиконанні інших обов’язків (надання допомоги, догляд за потерпілим, повідомлення про злочин тощо), існуючих поза межами сфери боротьби зі злочинністю [1)] .

     На думку М.Й.Коржанського, потурання є особливим випадком халатності, при цьому автор посилається не тільки на ст.167 КК, а й на ст.91 КК[2)]. Певне, він виходить з того, що ст.91 КК передбачає відповідальність за неслужбову, а ст.167 КК - за службову халатність.

     Відомо, що злочинно-недбале ставлення до охорони державного чи колективного майна припускає невиконання або неналежне виконання обов'язку охорони і зберігання майна суб'єктом, який не є службовою особою. Саме порушення обов'язку може відбуватися як умисно, так і з необережності, відносно наслідків встановлюється необережність[3)].

   Розглянемо можливість кримінально-правової кваліфікації потурання на підставі ст.91 КК, яка, як відомо, передбачає таке: «злочинно-недбале ставлення особи, якій доручено зберігання або охорону державного чи колективного майна, до своїх обов'язків, що потягло розкрадання, пошкодження або загибель цього майна у великих розмірах, при відсутності ознак посадового злочину». Уявимо ситуацію, при якій особа, якій доручена охорона державного або колективного майна, свідомо не виконує покладений на неї обов'язок (наприклад, пиячить на службі, залишає службу, спить і ін.), передбачаючи, що таке ставлення до виконання своїх обов'язків може призвести до розкрадання зазначеного майна іншими особами, але легковажно розраховує, що цього не трапиться. Встановлено, проте, що в результаті  бездіяльності дійсно мало місце розкрадання майна шляхом крадіжки в значних розмірах. Чи можна подібну бездіяльність розглядати як потурання крадіжці? Вбачається, що в цьому випадку про потурання можна говорити лише в широкому, кримінологічному значенні цього слова, тобто як про своєрідне створення умов для вчинення злочину[1]). Однак з точки зору кримінально-правової оцінки зазначена бездіяльність не може бути кваліфікована як потурання вчинюваному розкраданню, насамперед тому, що потурання - це завжди злочинна діяльність, яка вчинюється з прямим умислом. Іншими словами, особа, зобов'язана припинити злочин, повинна усвідомлювати, що в момент вчинення злочину іншою особою вона не виконує свого обов'язку по припиненню цього злочину, маючи для цього реальну можливість.