Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину

   Проект кримінального кодексу, що знаходиться на обговоренні у Верховної Раді України, передбачає встановлення кримінальної відповідальності за деякі види службових зловживань, що не виділяються чинним кримінальним законодавством. Це обумовлено тим, що кримінально-правова заборона про зловживання владою або посадовим положенням, що утримується в ст.165 КК, є загальною, резервною нормою, яка встановлює кримінальну відповідальність за вчинення загального, родового службового злочину. Інші законодавчо закріплені склади службових злочинів є по суті спеціальними складами службового зловживання. Як вказував О.Я.Светлов, «виділення спеціальних складів службового зловживання є прогресивним явищем, оскільки удосконалює кримінальний закон, дозволяє більш чітко сформулювати ознаки цих злочинів, конкретизувати кримінальну відповідальність за їхнє вчинення»[220]). Самостійне кримінально-правове закріплення спеціальних складів відображає суттєву зміну характеру і ступеня суспільної небезпеки, що обумовлено специфікою елементів складу таких видів службового зловживання. Це і пояснює «розкиданість» службових злочинів по всім главах Особливої частини кримінального закону.

   Кримінально-правова заборона про службове потурання злочину логічно розташувати в главі 8 КК «Злочини проти правосуддя».

   Це пояснюється насамперед тим, що зазначений вид потурання посягає на правомірну діяльність спеціальних державних органів, що сприяють реалізації правосуддя. Правосуддя виступає родовим об'єктом злочинів цієї глави і є окремим самостійним напрямком діяльності всього державного апарату. Потурання злочину виражається в невиконанні обов'язку припинення злочину, вчинюваного третьою особою (або особами) і може бути віднесене до групи злочинів, які посягають на відносини, що забезпечують своєчасне припинення і розкриття злочинів.

   Крім того, у цій главі передбачені також інші види службових зловживань у сфері правосуддя, які також можуть бути вчинені лише представниками правоохоронних органів (наприклад, ст.173 КК «Завідомо незаконний арешт, затримання або привід», ст.174 КК «Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності», ст.175 КК «Примушування до дачі показань»). Нарешті, у цій главі містяться кримінально-правові заборони, що установлюють відповідальність за інші види причетності до злочину.

  З огляду на те, що службове потурання злочину вчинюється спеціально-конкретним суб'єктом, який є видом службової особи, очевидно, що цей різновид причетності до злочину істотно відрізняється за ступенем суспільної небезпеки від інших видів причетності. На різний ступінь суспільної небезпеки загальних і спеціальних видів службових злочинів вказував ще О.Я.Светлов при розгляді проблеми загального поняття службової особи і виділенні окремих категорій службових осіб[221]).

   Тому кримінально-правову заборону про службове потурання необхідно розмістити перед заборонами, які встановлюють кримінальну відповідальність за інші види причетності, які, як відомо, вчиняються неслужбовими особами.

   Переходячи безпосередньо до структури запропонованої кримінально-правої заборони, слід зазначити, що криміналісти вказують на недостатню розробленість проблеми виділення спеціальних складів, правил і принципів їхньої побудови, визначення критеріїв відбору ознак таких складів, що є кваліфікуючими. Водночас треба визнати  виділення самостійного вчення, яке намітилося, відносно спеціальних складів злочинів. Дослідженням цієї проблеми займалися І.Я.Козаченко, М.Й.Коржанський, Т.О.Лесніевські-Костарева, І.М.Свидлов, С.І.Тішкевич, О.М.Трайнін і ряд інших криміналістів, особлива увага цій проблемі приділяв В.М.Кудрявцев[222]). На підставі наукових розробок названих дослідників і з огляду на узагальнення законодавчого закріплення службових зловживань, в тому числі у сфері правосуддя, можна виділити ряд загальних положень, які необхідно враховувати при побудові диспозиції статті та при визначенні кваліфікуючих ознак і санкції кримінально-правової заборони про потурання злочину. Так, диспозиції спеціальних кримінально-правових норм визначають окремі випадки прояву загальної норми, конкретизують її, підкреслюючи специфічні ознаки об'єкта (потерпілого), об'єктивної сторони (характеру діяння, засобу злочину, злочинних наслідків), або суб'єкта (його стать, емоційний стан, особливості правового статусу і ін.) злочини. У диспозиції відбивається якісна своєрідність даного спеціального складу порівнянно з загальним складом і іншими спеціальними складами.

    У якості кваліфікуючих ознак злочину можуть бути враховвані лише ті обставини, які обов'язково і істотно впливають на ступінь суспільної небезпеки діяння. Ці обставини повинні бути поширені і не повинні супроводжувати абсолютну більшість злочинів даного виду, вони характеризують або злочин у цілому, або особистість винного.  Ознаки, що кваліфікують, формулюються в законі в абстрактній формі[223]).

    Мета встановлення спеціальних складів - диференціація кримінальної відповідальності. Звідси санкція спеціальної кримінально-правової норми з обтяжуючими обставинами, повинна бути більш суворої, ніж санкція загальної норми; санкція спеціальної кримінально-правової норми з пом'якшувальними обставинами повинна бути менше суворої, чим санкція загальної норми. Санкції загальної і спеціальної норми не повинні бути однаковими[224]).

    Аналіз кримінально-правових заборон про службові зловживання дозволяє зробити висновки, що :

     а)більшість заборон містять дві частини; б)для диспозицій, що описують спеціальні види службових зловживань, характерно пряма вказівка ознак діяння (у формі дії, бездіяльності, їх незаконний характер), ознак суб'єкта (займана посада), ознак суб'єктивної сторони (завідомость, мета, мотив), ознак злочинних наслідків (фізична шкода, конкретно виражена матеріальна шкода, нематеріальний шкода та ін); в) у якості ознак, що кваліфікують склад злочину, виступають обставини, які характеризують займане становище службової особи, тяжість злочинних наслідків, спосіб вчинення службового зловживання; г)санкції кримінально-правових заборон про службові зловживання у сфері правосуддя передбачають кримінальні покарання, пов'язані з позбавленням волі, санкції інших службових злочинів передбачають, також, додаткові види покарань, наприклад, позбавлення права займати певні посади; д)розміри цих санкцій перевищують розміри санкцій загальної заборони про службове зловживання.

   З урахуванням викладених положень, можна запропонувати проект кримінально-правової заборони про службове потурання, яка структурно складається з двох частин. У першій частині повинні бути описані ознаки основного складу, а в другій частині зазначені  ознаки, які кваліфікують вказаний злочин. Диспозиція статті КК про потурання повинна, насамперед, відображати особливості правового статусу суб'єкта такого потурання злочину - спеціально-конкретного суб'єкта, представника влади, зобов'язаного припиняти вчинювані та підготовлювані злочини.

   Далі, в диспозиції необхідно відобразити особливості об'єктивної сторони даного злочину, який вчиняється шляхом злочинної бездіяльності в обстановці вчинюваного злочину іншої особи (групи осіб). Також необхідно передбачити факт заздалегідь не обіцяної злочинної бездіяльності, щоб підкреслити, що таке злочинна поведінка утворює причетність до злочину, а не співучасть у ньому. Вказівка на можливі мотиви вчинення бездіяльності при потуранні рекомендуються зайвими, оскільки вони можуть бути різноманітними.

   В якості ознак, що кваліфікують потурання злочину, доцільно  передбачити ті обставини, які характерні службовим зловживанням у сфері правосуддя, а також обставини, які б відображають зміну ступеня суспільної небезпеки саме потурання в залежності від характеру злочину, що не було припинено.

   Вбачається, що санкція кримінально-правової заборони про службове потурання повинна відповідати санкціям таких видів службового зловживання у сфері правосуддя, як притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, визначення, постанови. Санкції цих заборон є більш суворими в порівнянні із санкцією загальної заборони про службове зловживання. Це відбиває більш високий ступінь суспільної небезпеки службових зловживань у сфері правосуддя в порівнянні з

          іншими видами службових зловживань[225]).

На підставі цього можна запропонувати, наприклад, наступний варіант кримінально-правової заборони про службове потурання злочину:

Стаття .... Потурання злочину.

Заздалегідь не обіцяне потурання злочину, яке вчиняється службовою особою правоохоронного органу,-

карається позбавленням волі сроком до п'яти років.

Те ж діяння, вчинене службовою особою правоохоронного органу,яка займає особливо відповідальне становище, або щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину, чи відносно злочину підлеглої особи, або таке, що призвело до тяжких наслідків,-

карається позбавленням волі сроком до восьми років.

    Прийняття даної законодавчої пропозиції призвело б до того, що у всіх випадках службового зловживання, яке містить ознаки потурання, кримінальна відповідальність наставала б саме на підставі даної кримінально-правої заборони. Це відповідало б існуючому класичному правилу застосування кримінальних законів при кваліфікації злочинів : lex specialis derogat legis generalis (спеціальний закон відміняє чинність закону загального). Спеціальним видом такого потурання виступає зазвичай злочин, передбачений ст.2543 КК, де встановлена кримінальна відповідальність за непресічення  представником військової влади злочину, вчинюваного підлеглим. Це - так зване потурання злочину, вчинене військовою службовою особою відносно вчинюваного злочину підпорядкованої особи.

  Встановлення спеціальної кримінально-правової заборони про потурання у главі «Злочини проти правосуддя» явилося б логічним завершенням законодавчого закріплення інституту причетності. З іншого боку, існування такої заборони дозволяє відобразити не тільки юридичні особливості складу потурання, але і те, що цей злочин вважається злочином з підвищено суспільною небезпекою, оскільки службове потурання вчиняється особами, покликаними підтримувати правопорядок. Запропонована кримінально-правова заборона сприяла б попередженню вчинення злочинів представниками правоохоронних органів[1)].

2.7. Висновки

     Проведений аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак складу службового потурання злочину дозволяє зробити такі висновки :

досліджуваний вид потурання злочину виступає спеціальним різновидом службового зловживання у сфері правосуддя, при цьому йому властиві ознаки, відмінні від загальних ознак службового зловживання та інших видів службових злочинів;

- безпосереднім об'єктом посягання при вчиненні такого потурання злочину є правомірна діяльність правоохоронних органів у сфері правосуддя та діяльності органів, що сприяють його реалізації, зокрема, у сфері розкриття і припинення злочинів;

- суб'єктом службового потурання злочину виступає спеціально-конкретний суб'єкт - представник влади, представник правоохоронного органу, який не виконав нормативно закріплений обов'язок припинення злочинів;

- злочинне діяння зазначеного суб'єкта виражається в бездіяльності - невчиненні конкретних дій в обстановці вчинення очевидного, умисного злочину, при наявності актуально конкретизованого обов'язку і реальної можливості його припинення;

- службове потурання характеризується наявністю матеріального складу; 

суб'єктивна сторона названого потурання вчиненню злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу;

- специфічні ознаки службового потурання підготовлюваного або вчинюваного злочину обумовлює необхідність самостійного кримінально-правового закріплення даного спеціального різновиду причетності до злочину в главі 8 Особливої частини КК  «Злочини проти правосуддя».

РОЗДІЛ 3

Обставини, що виключають злочинність  потурання вчиненню злочину

3.1. Загальні види обставин, що виключають злочинність потурання злочину

      Предметом кримінально-правового регулювання виступають відносини, що виникають у зв'язку з фактом вчинення злочину. Крім того, кримінальний закон містить також норми, які регулюють сферу незлочинного поводження. У зв'язку з цим у кримінально-правових дослідженнях розглядаються різноманітні види не тільки злочинної, але і незлочинної поведінки.

  До останнього віднесені випадки заподіяння шкоди правоохоронним інтересам при наявності обставин, що виключають суспільну небезпеку і протиправність (злочинність) діяння. У науці кримінального права виділяють понад тридцять види таких обставин. Ними визнаються передбачені різноманітними галузями законодавства і зовнішньо подібні до злочинів суспільно корисні (соціально прийнятні) і правомірні вчинки, що вчиняються при наявності певних підстав та виключающих кримінальну відповідальність особи за спричинення шкоди[226]).

   Дані обставини традиційно знаходили своє законодавче закріплення в кримінальному законі, про що свідчать самі древні пам'ятники кримінального права[227]).

   У Загальній частині чинного КК закріплені три види обставин, що виключають злочинність діяння - необхідна оборона, затримання злочинця і крайньа необхідність (ст.ст. 15, 16 КК України). У Загальній частині проекту КК, розробленого робочою групою Кабінету Міністрів України, який знаходиться на обговоренні у Верховної Раді України, крім названих, передбачені такі обставини, як фізичний і психічний примус, виконання наказу (розпорядження), виправданий ризик, а також виконання спеціального завдання по попередженню або розкриттю злочинної діяльності організованої групи. Слід зазначити, що названий проект відображає тенденцію розширення в кримінальному законодавстві переліку обставин, які виключають злочинність діяння, що характерно для більшості європейських держав, а також країн СНД. Названі обставини, що виключають злочинність діяння, за сферою своєї поширенності віднесені до числа так званих загальних видів обставин, тобто маючих відношення до декількох, звичай неоднорідних діяння, зовнішньо подібних із різноманітних видів злочинів.