Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину

Мотив іншої особистої зацікавленості як мотив службового зловживання трактується звичайно як прагнення покористуватися прибутком немайнового характеру, зокрема, мається на увазі, встановлення неофіційних зв'язків, прояв протекціонізму, сімейності, помсти, ревнощів, эаздростей, прагнення приховати недогляди по роботі або свою некомпетентність, кар'єристські розуміння, бажання догодити начальству, заручитися підтримкою і т.п.[206]). Зазначені мотиви можуть проявитися відносно, наприклад, особи, потерпілої від вчинюваного злочину, або відносно самого суб'єкта вчинюваного злочину. Наприклад, службова особа не припиняє вчинення корисливого посягання відносно особи, із якою знаходиться в неприязних стосунках, або суб'єкт не вчиняє необхідні дії відносно злочину, вчинюваного особою, що є близьким родичем керівника службової особи, яка потурає злочину. Аналізуючи співвідношення мотивів службового зловживання, можна прийти до висновку, що мотив, пов'язаний з інтересами третіх осіб, фактично охоплюються корисливим мотивом або мотивом особистої  зацікавленості. Існуюче в науці широке тлумачення мотиву особистої зацікавленості фактично дозволяє охопити будь-які мотиви вчинення службового зловживання. Звідси вбачається зайвою вказівка на мотив вчинення діяння в інтересах третіх осіб у ст.165 діючого КК України. В сучасний період законодавець при описанні ознак спеціальних видів службового зловживання згадує два мотиви. Так, в ст.174 КК встановлюється відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності з корисливих спонукувань або іншої особистої зацікавленості. В чинному КК Російської Федерації при описанні видів злочинів проти інтересів служби, також називаються мотиви корисливої або іншої особистої зацікавленості[207]). Вищевказані мотиви жалю, дружби чи на прохання близької особи, при вчиненні потурання злочину, охоплюються мотивами службового зловживання, що відповідно до чинного закону не є підставою для звільнення від відповідальності за службове потурання. Водночас, встановлення наприклад, мотивів родинних або інших близьких стосунків при потуранні злочину може бути враховане як обставини, що пом'якшує кримінальну відповідальність у відповідності зі ст.40 КК.

  Процес встановлення вини у виді прямого умислу при вчиненні злочину є підставою для визначення мети такого злочину[208]). Звідси, при аналізі суб'єктивної сторони службового потурання злочину також може бути визначена мета, до якої прагне винний неприпиняючи вчинюване злочинне діяння. В психології мета характеризується як ідеальна (уявна) модель майбутнього, настання якого бажає людина і прагне досягти в результаті своєї діяльності. Мета об'єднує в собі уявлення про бажане майбутне та активну спрямованість до нього[209]). В кримінальному праві метою злочину звичайно визнають ті уявлення про бажаний результат, до досягнення яких прагне винний, вчинюючи кримінально-протиправне діяння. Мета завжди переслідується злочинцем, але не обов'язково повинна бути досягнута. Мета може бути як обов'язковою, так і факультативною ознакою того чи іншого виду злочину. Якщо мета не є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину, її встановлення сприяє конкретизації мотивів злочину, а також визначенню соціальної характеристики особистості винного, що може бути враховане при індивідуалізації відповідальності і призначенні покарання. 

При описанні ознак загальних і спеціальних видів службового зловживання законодавець, як правило, не вказує мети вчинення таких злочинів. Так, відсутня вказівка на мету вчинення зловживання владою або посадовим (службовим) становищем, посадових (службових) зловживань у сфері правосуддя і т.п. Виходячи з цього, встановлення мети потурання вчинюваного злочину, може мати значення для більш точного визначення мотиву бездіяльності, а також для індивідуалізації відповідальності і покарання. Так, наприклад, метою невиконання обов'язку припинення вчинюваного вбивства може бути бажання наступного вимагання винагороди у винної в такому вбивстві особи, що утворює корисливий мотив даної злочинної бездіяльності.

2.6.  Законодавче  закріплення  ознак службового потурання

   Отже, виділення об'єктивних і суб'єктивних ознак службового потурання вчиненню злочину, дозволяє визнати його поряд із заздалегідь не обіцяним приховуванням злочину і недонесенням про нього, самостійним різновидом особливого інституту кримінального права - причетності до злочину. Незважаючи на те, що в Загальній частині діючого КК передбачені лише два різновиди причетності до злочину - заздалегідь не обіцяне приховування злочинів і недонесення про їх вчинення (ст.ст. 20, 21 КК), кримінальна відповідальність за вчинення злочинів, які утворюють причетність, передбачена в Особливій частині чинного КК відносно всіх вказаних видів причетності. Так, в главі 8 «Злочини проти правосуддя» встановлена кримінальна відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів і недонесення про них (ст.ст. 186, 187 КК). Кримінальна відповідальність за службове потурання вчиненню злочинів настає на підставі кримінально-правових заборон, передбачених ст.ст.165, 254, 2543 КК.

   Водночас, в процесі представленого дослідження, як вважаємо, встановлено, що службове потурання злочину - це заздалегідь не обіцяне невиконання обов'язку припинення спеціально-конкретним суб’єктом - службовою особою правоохоронного органу, якій достовірно відомо про обставини вчинюваного злочину, і при цьому такий вид потурання злочину є самостійним різновидом службового зловживання.

   Такий підхід цілком зрозумілий, оскільки службове потурання вчиненню злочину, так само як інші види службових зловживань,  характеризується ознаками, властивими як зловживанню владою або службовим становищем взагалі, крім того особливими, відмінними ознаками, які відмежовують його від інших спеціальних видів службових зловживань[210]). Так, безпосереднім об'єктом зловживання владою або посадовим (службовим) становищем, виступають суспільні відносини, що утворюються в процесі правильної, нормальної, правомірної діяльності окремих ланок як державного, так і суспільного апарату, або окремих організацій, підприємств (незалежно від форми власності), і які визначаються завданнями побудови правової держави [211]).

   Досліджуваний вид потурання злочину, який виступає видом причетності до злочину, посягає на суспільні відносини, що встановлюються в процесі реалізації правосуддя, а саме у сфері здійснення правоохоронної діяльності, спрямованої на забезпечення своєчасного припинення і розкриття злочинів[212]). Службове потурання посягає на правомірну діяльність не будь-якого органу державного або суспільного апарату, підприємства, установи чи організації. Цей злочин посягає на правомірну діяльність спеціальних державних органів, які охороняють правопорядок, компетентні вести боротьбу зі злочинністю. Ці органи відмежовані від державних органів загальної компетенції і забезпечують діяльність як державного апарату, так і апарату громадських організацій і установ.

  Таким чином, службове потурання злочину може бути вчинене лише у сфері діяльності державних правоохоронних органів.

  Далі, об'єктивна сторона складу службового зловживання характеризується використанням влади або службового становища всупереч інтересам служби, що може бути вчинено, як правило у формі дії, але не виключена і бездіяльність (так, за даними правової статистиків тільки 1-2% усіх зловживань владою або службовим становищем відбувається шляхом бездіяльності[213])), внаслідок чого заподіюється істотна шкода державним або суспільним інтересам, правам і інтересам окремих фізичних і юридичних осіб. До видів такої шкоди звичайно відносять :

- матеріальний (майновий) збиток, що заподіюється державі, підприємству, установі, організації, громадянину; незаконне одержання або надання матеріальних вигод; підрив авторитету державного або суспільного апарату, авторитету підприємства, установи чи організації;

- приховування факту вчинення злочину як самою службовою особою, так і вчинення злочину іншими особами та ін.[214]).

В тойже час потурання вчиненню злочину завжди виражається тільки в злочинній бездіяльності відносно злочинної діяльності третіх осіб. При цьому істотна шкода, як обов'язкова ознака об'єктивної сторони всякого службового зловживання, при службовому потуранні злочину виражається в дестабілізації, заподіянні шкоди правомірній діяльності правоохоронних органів.

  Крім того, суб'єктом службового зловживання може бути будь-яка службова особа - представник влади, або особа, яка наділена адміністративно-господарчими або організаційно-розпорядчими повноваженнями. Суб'єктом же службового потурання злочину може бути лише така службова особа, яка наділена спеціальними повноваженнями по припиненню злочинної діяльності іншої особи або групи осіб[215]). Як правило, таким суб'єктом виступають лише певні представники виконавчої влади - представники правоохоронних органів, на яких покладений правовий обов'язок припинення злочинів. До них віднесені працівники міліції, служби безпеки, державні інспектори (органів митного контролю, рибнадзору, лісоохорони і т.п.), військовослужбовці, які залучені до охорони правопорядку, і ін.

  Крім того, в умовах відновлення законодавства вважається за необхідне розглянути проблему суб'єкта причетності до злочину взагалі. Так, в рамках вчення про злочин криміналісти розглядають проблему визначення ознак суб'єкта при вчиненні злочинів, що виступають видами причетності до злочину. В результаті, суб'єктом приховування злочинів і недонесення про їх вчинення, визнається загальний суб'єкт - фізична осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку2[1)], суб'єктом службового потурання ж злочину визнається спеціальний суб'єкт - особа, на яку покладено правовий обов'язок припинення вчинюваного злочину3[2)]. Таким суб'єктом виступає певна визначена категорія службових осіб - представників влади. На наш  погляд, вважається, що положення про загального суб'єкта таких видів причетності до злочину, як приховування злочинів і недонесення про їх вчинення, потребує переосмислення : на наш погляд суб'єктом будь-якого виду причетності до злочину, є спеціальний суб'єкт. Це пояснюється наступним.

  Чинне кримінальне законодавство України передбачає відповідальність за приховування злочинів і за недонесення про їхнє вчинення без яких-небудь обмежень щодо суб'єкта цих злочинів. Водночас, Конституція України в статті 63 закріпила положення, відповідно до яких виключається можливість притягнення до кримінальної відповідальності за недонесення про злочин, який вчинюється членами сім'ї або близькими родичами. Таким чином, можна стверджувати, що суб'єктом недонесення може бути лише особа, що не є членом сім'ї або близького родича суб'єкта основного, попереднього злочину. Дане конституційне положення виступає ознакою, що обмежує коло можливих суб'єктів відповідальності за недонесення про злочин. Звідси можна зробити висновок про те, що суб'єктом недонесення про злочин за чинним кримінальним законодавством України є спеціальний суб'єкт.  Далі, щодо суб'єкта приховування злочину в науці кримінального права криміналістами висловлені декілька положень, що є загальновизнаними. Так, указується, що суб'єктом приховування злочину може виступати особа, яка заздалегідь не давала обіцянки приховати, не припиняти злочин іншої особи[216]). Тому, суб'єктом причетного похідного злочину може бути особа, яка не є  співучасником, а висттупає очевидцем обставин вчинення основного, що передує злочину, або особа, що володіє достовірною інформацією про обставини вчинення такого злочину[217]). Вказівка про заздалегідь не надану обіцянку прямо закріплена в кримінально-правовій нормі про приховування злочинів, а про достовірно відомий факт вчинення злочину передбачається безпосередня вказівка в нормі про недонесення про злочин.

   Крім того, відповідальність за приховування злочинів і недонесення про їхнє вчинення, встановлена відносно певного визначеного, вичерпного переліку злочинів.

   Таким чином, викладене дозволяє зробити висновок про те, що суб'єкт причетності до злочину наділений певними визначеними обмежувальними ознаками, які конкретизуються стосовно окремих різновидів причетності до злочину. Отже, можна визнати, що суб'єктом причетності до злочину є певний різновид різновид спеціального суб'єкта.

   Нарешті, за своєю суб'єктивною стороною зловживання владою або службовим становищем відбувається з прямим умислом. Стосовно наслідків - настання істотної шкоди для державних або суспільних інтересів або для що охороняються законом прав і інтересів окремих громадян, або для інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, дослідники припускають психічне відношення службової особи у формі як умислу, так з необережності.

Таким чином, криміналісти виходять із визнання можливості вчинення  зловживання владою або службовим становищем як умисно, так і зі змішаною формою вини. Вчинення ж злочинних діянь, що є різновидами причетності до злочину, можливо лише з прямим умислом. І це є загальною суб'єктивною ознакою, яка характеризує інститут причетності до злочину[218]).

   На основі співвідношення ознак аналізованих злочинів, можна зробити висновок про те, що службове потурання вчинюваного злочину є самостійним різновидом службового зловживання у сфері правосуддя і характеризується специфічними видовими ознаками, особливостями.

   Виходячи зі специфіки ознак названого потурання злочину, вважається необхідним на підставі проведеного аналізу такого злочину, передбачити самостійне кримінально-правове закріплення і кримінально-правову оцінку даного різновиду причетності до злочину, на що вже звертали увагу деякі дослідники інституту причетності та ознак злочинної бездіяльності в літературі[219]).

   Дослідники відзначають, що для процесу нормотворчества завжди було характерно виділення спеціальних складів службового зловживання, властиво це і сучасному етапу законотворчого процесу[2)]. Такий напрямок розвитку кримінального законодавства в теперішніх умовах виражається у встановленні нових кримінально-правових заборон за окремі види службових злочинів. В їхньому числі ст.803 КК «Порушення законодавства про бюджетну систему України», ст.1341 КК «Переслідування громадян за критику», ст.1488 КК «Порушення порядку випуску (емісії) і обігу цінних паперів», ст.1558 КК «Протидія законної підприємницької діяльності», ст.1811 КК «Незастосування мір безпеки відносно осіб, узятих під захист», ст.2271 КК  «Утаювання або перекручування відомостей про стан екологічної обстановки або захворюваності населення», ст.2542 КК «Перевищення військовою посадовою особою влади або службових повноважень», ст.2543 КК «Бездіяльність військової влади» та інші.