Образи та сприйняття

•  дитина;

• комбатанти.

Зможете:

• доводити необхідність встановлення мінімального віку для вербування дітей;

• аналізувати фотоматеріали та оповідання.

Вам стануть у  пригоді:

• витяги з Женевської конвенції 1949 року та Додаткових протоколів до них 1977 року;

• витяги з Конвенції про права дитини 1989 року;

•  історії шести дітей-солдатів;

•  карта: «Країни, в яких на 2001 рік були діти-солдати»;

•  навички роботи в групах.

1. Діти та їхні потреби

Поміркуйте

-  Кого називають дитиною? З якого віку юнака чи дівчину перестають називати дитиною? Хто такий підліток? Хто такий дорослий?

-   Якими є основні потреби дітей? Що станеться, якщо ці потреби не задовольнятимуться?

Діти є найбільш вразливою категорією, адже вони потребують догляду і захисту  від своєї сім'ї, суспільства і  держави. Діти, яким не приділяється достатньо  уваги, діти, які не мають нормальних умов для існування, не мають достатнього  захисту, виростають невпевненими в собі, зневіреними у своїх правах, їм важко стати повноцінними членами суспільства.

Хоча людство все більше уваги  приділяє проблемі захисту прав дитини, події, що відбуваються в світі, вимагають особливої уваги до цього питання. Число занедбаних, знедолених дітей, які зростають за межею бідності збільшується. Мільйони дітей у світі вимушені працювати у небезпечних і жахливих умовах. У багатьох країнах діти жебракують. А в деяких бідних країнах єдиний спосіб дитині вижити - йти на війну. Роблять вони це через необхідність або переслідування, страх за власну безпеку. Залишившись без догляду, без медичної допомоги, голодні, вони, шукаючи притулку, беруть участь у бойових діях.

 

2. Який мінімальний вік для комбатанта

 

Завдання

Розгляньте результати опитування «Яким має бути мінімальний вік  для комбатантів?» і дайте відповіді  на запитання:

-   Чи має бути обмеження за віком для вербування у збройні угруповання?

-  Яким має бути це вікове обмеження? Чому?

-   Яким має бути мінімальний вік комбатантів?

У 1998-1999 рр. у 16 країнах (12 з них нещодавно  пережили збройний конфлікт) Міжнародний  комітет Червоного Хреста (МКЧХ) провів опитування «Люди про війну».

Поміркуйте

- Чи мають існувати міжнародні правила, щоб обмежувати вік для вербування? Чому?

Порівняйте ваші висновки з положеннями МГП про мінімальний вік солдатів.

Найважливіший міжнародний документ у галузі прав дитини - це Конвенція  ООН про права дитини від 1989 р. Головним завданням Конвенції є забезпечення дітям особливого піклування, допомоги та надання їм необхідного захисту. Відповідно до ст.1 Конвенції, дитиною є кожна людська істота, яка не досягла 18-річного віку, якщо за законом, застосованим до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

   Однак у ст. 38 Конвенції на держави-сторони покладається зобов'язання щодо утримання від призову на службу до збройних сил та безпосередньої участі у воєнних діях осіб, які не досягли 15-річного віку. Аналогічний мінімальний вік встановлено і МГП (І і II додаткові протоколи до Женевських конвенцій). Так у ст. 77 І додаткового протоколу від 1977 р. до Женевської конвенції 1949 р. записано: «Сторони, що перебувають у конфлікті, вживають практично всі можливі заходи для того, щоб діти, які не досягли п'ятнадцятирічного віку, не брали особистої участі у бойових діях, і, зокрема, сторони утримуються від вербування їх у свої збройні угруповання».

  З 1989 року, згідно зі статутом Міжнародного кримінального суду, вербування дітей віком до 15 років і використання їх у бойових діях розцінюється як воєнний злочин.

  12 лютого 2002 року набрав сили факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах. Цим документом мінімальним віком для обов'язкового залучення осіб до служби у збройних силах визнано 18 років, а для добровільного найму - 16 років. Протокол зобов'язує держави вживати усіх можливих заходів для забезпечення того, щоб учасники їхніх збройних сил, молодші 18 років, не брали безпосередньої участі в бойових діях. Окрім того, збройні угруповання, які не є збройними силами держави, не повинні ні за яких обставин наймати чи використовувати у бойових діях осіб, молодших 18 років. Виконання зобов'язань за цим протоколом передбачає надання державою відповідної допомоги дітям-комбатантам, зокрема допомоги щодо реабілітації здоров'я та соціальної реінтеграції.

  Однак, незважаючи на положення вказаних міжнародних документів, вербування у збройні угруповання дітей до 15 років продовжується в багатьох країнах світу.

 

3. Діти - учасники бойових дій

 

Поміркуйте

-    Чому діти стають комбатантами, незважаючи на те, що МГП забороняє вербування дітей у збройні угруповання?

-   Чому, на вашу думку, деякі збройні угруповання намагаються загалом використовувати дітей як комбатантів?

 

Завдання

Прочитайте оповідання «Шестеро дітей-солдатів» та дайте відповідь  на запитання:

- Чому молодь приєднується  до військових угруповань?

ШЕСТЕРО ДІТЕЙ-СОЛДАТІ В

 

Історія Зо Тана

Я був завербований насильно, проти моєї волі. Одного разу, ввечері, коли ми дивилися телевізор, до будинку зайшли троє озброєних сержантів. Вони запитали, чи є у нас посвідчення, а також, чи хочемо ми приєднатися до армії. Ми пояснили їм, що ще не досягли відповідного віку і не маємо посвідчень. Але один з моїх друзів сказав, що хоче вступити в армію.

Я сказав: «Ні», - й у той же вечір повернувся додому. Але наступного ранку у моє село прибув загін вербувальників і зажадав двох новобранців. Вони сказали, що ті, хто не може заплатити гроші, повинні йти до армії. Я (моя родина) не міг заплатити, тому, як і інші 19 осіб, став новобранцем і був посланий у військово-навчальний центр.

 

Історія Міо Вина

Ми були під впливом наркотиків, нам наказали рухатися вперед на бойовище. Ми не знали, які наркотики чи алкоголь нам дали, але ми випили це, тому що були стомленими, дуже хотіли пити та їсти.

Ми йшли під пекучим сонцем два повних дні. Схил (поле битви) не мав тіні, дерева були спалені, скрізь вибухали артилерійські снаряди. Ми були дуже налякані, хотіли пити, деякі через утому валилися з ніг. Але нас підганяли ззаду (офіцери) і змушували рухатися вперед. Одного (з нас) вбили.

 

Історія Сазани

(несправжнє ім'я)

Через тиждень після мого викрадення (139 дівчаток забрали одного вечора зі школи), мене віддали чоловіку. Йому було тридцять років. Двоє з нас потрапили до нього.

Один хлопчик намагався втекти, але його піймали. Вони змусили нас забити його дубцями. Я відмовилася вбивати його, тоді вони сказали, що застрелять мене. Вони націлили на мене рушницю, тому я змушена була це зробити. Вони змусили нас вимазати руки його кров'ю. Вони сказали, що так ми не будемо боятися смерті, і не будемо намагатися втекти. Це мене настільки вразило, що я стала вбивати інших людей. Я все ще бачу уві сні хлопчика з мого села, якого я вбила. Він розмовляє зі мною, говорить мені, що я вбила його ні за що, і я плачу.

 

Історія Ренуки

Повстанці приходили в нашу школу щомісяця і спілкувалися з нами. Вони говорили, що наш обов'язок - приєднатися до них і рятувати наших людей від урядових військ. Ми були дуже бідними, у нас часто не було чого їсти. Одного разу, коли мені було одинадцять, мені так хотілося їсти, що, не сказавши ні слова батькам, я пішла в їхній табір. Мене добре годували, але я не могла відвідувати своїх батьків, поки перебувала на лінії фронту.

Через два роки мене призначили в жіночу військову групу для участі у бойових діях. Після штурму урядових військ усі жінки з моєї групи загинули, крім мене. Я змушена була випити пігулку з отрутою, щоб не потрапити в полон, але я не хотіла вмирати.

 

Взято зі статті Селії Даґґер («Нью-Йорк Таймс», 9 вересня 2000 року)

Історія Малар

 

Мій батько помер від серцевого нападу, коли мені було три роки, мама занедужала, коли мені було шість років, вона так і не повернулася до нас із лікарні. Так я залишилася жити з моїм дядьком. Мені було вісім років, коли до нас прийшла жінка з загону повстанців, вона сказала, що я отримаю освіту, що про мене будуть піклуватися. Ми були дуже бідні, тому піти з нею - був кращий вихід для мене. А також я хотіла боротися за свободу.

Коли мені було 12, я виявила бажання піти на війну. Я хотіла врятувати свою країну.

Минулого місяця солдати урядових військ закидали наш бункер гранатами. Всі десять дівчаток, що були зі мною, загинули. Солдати добили їх. Зараз я перебуваю у в'язниці, але я все одно буду знову боротися проти армії, що нападає на наших людей.

Взято зі статті Селії Даґґер («Нью-Йорк Таймс» 9 вересня 2000 року)

 

Історія Самуел

 

У будинку лідера християнської поліції, вікна якого виходять на порт, зібралася група молодих бійців, щоб розповісти репортерам історії про війну і показати саморобні гвинтівки і бомби. Самуель, 12 років. Говорить нервово, запинаючись про те, що брав участь у «багатьох боях». «Якби мама попросила мене не йти, я все одно пішов би», - говорить він. Самуель наймолодший у загоні молодих бійців, відомих, як «агас», що означає «улюблені богом хлопчики», їхнє завдання - знищувати будинки мусульман начиненими сіркою, порохом і металевою стружкою. Дорослі бійці говорять, що вони швидкі та хоробрі.

Коли іноземні репортери запитали Самуеля, за що він боровся, чоловік, що сидів поруч, став підказувати: «Щоб захистити християн», і хлопчик  відразу повторив його слова. Його старші друзі почували себе невимушене, але обличчя Самуеля здавалося тривожно спустошеним. На питання, що він робить у вільний час, він відповів: «Я роблю бомби».

Взято зі статті Д. О'Саллівана («Бостон Глауб»).

Джерело: складено й опубліковано

організаціями "Глобальна  інформаційна

мережа освіти й Інститут освіти ЮНЕСКО»,

Коаліція за припинення використання

дітей-солдатів (2001). Ці дані не відображають

офіційної позиції МКЧХ

 

Поміркуйте

- Якими є наслідки участі дітей у війні та збройному конфлікті: для дитини, для її родини, для суспільства в цілому?

- Чи знаєте ви країни, де у збройних конфліктах беруть участь діти-солдати?

Зверніть увагу

•  Під час збройного конфлікту діти мають бути захищені. Однією із форм захисту дітей є встановлення мінімального віку для їх вербування у збройні формування.

• МГП встановлює вік обов'язкового і добровільного найму у збройні сили. Вербування дітей до 15 років вважається воєнним злочином.

•  У лютому 2002 року набрав сили факультативний протокол до Конвенції про права дитини. Протокол посилює захист дітей, піднімаючи мінімальний вік для обов'язкового призову чи найму до 18 років, а для добровільного найму - до 16 років.

 

Тема: У фокусі: протипіхотні міни

 

Після цього уроку ви дізнаєтесь:

•  чому заборонено використання зброї невибіркового характеру;

•  як суспільна думка та єднання людських зусиль можуть сприяти просуванню ідей гуманітарного права.

Познайомитеся із поняттями:

•  зброя невибіркового характеру;

•  протипіхотні міни.

Зможете:

• відслідкувати наслідки використання протипіхотних мін.

Вам стануть у пригоді:

• Оттавська угода, ст. 1;

• карта «Країни, що постраждали від протипіхотних мін...»;

•  оповідання;

•  навички роботи в групах.

 

1. Обґрунтування заборони певних видів зброї

 

    Зброя - це пристрої і засоби, які застосовуються у збройній боротьбі для нападу (наступу) або захисту (оборони) з метою ураження або знищення противника. Зброя відома людству з найдавніших часів: її перші зразки з'явилися у кам'яному віці як засіб полювання, тобто як різновид знарядь праці. В період трансформації первісного ладу в родовий у зв'язку з виникненням приватної власності і соціальної диференціації суспільства, зброя перетворилася на засіб, цілеспрямовано орієнтований на перемогу у збройних сутичках.

     Якісний рівень зброї і особливості її застосування залежали від рівня розвитку продуктивних сил суспільства. Безперервна еволюція зброї відбувалася в площині вдосконалення її зразків, заснованих на використанні сили м'язів людини або тварин (холодна зброя). У 12 ст. у арабів, а в 14 ст. у Європі з'являється вогнепальна зброя, повсякчасне вдосконалення якої відбувається і сьогодні. Перша світова війна 1914-1918 рр. засвідчила можливості використання воюючими сторонами зброї масового знищення, насамперед хімічної. Під час Другої світової війни СІЛА застосували принципово новий тип зброї масового знищення - ядерну зброю, руйнівні можливості якої значно перевищували усталені межі збройної боротьби. Іншим напрямом удосконалення зброї масового знищення упродовж усього 20 ст. була розробка біологічної (бактеріологічної) зброї.

 

Поміркуйте

-  Чи слід заборонити використання певних видів зброї під час збройного конфлікту? Яких саме?

-  Як ви розумієте поняття «зброя невибіркового характеру»? Порівняйте власне визначення з визначенням у словнику.

-  Яка різниця між поняттями «невлучення у ціль» та «не-вибірковий характер»?

-  Які види зброї мають невибірковий характер?

 

2  Протипіхотні міни та наслідки їх застосування

 

Завдання

Прочитайте довідковий матеріал «Протипіхотні  міни» та дайте відповіді на запитання:

-   Як діють протипіхотні міни?

-  Які ушкодження людям завдають протипіхотні міни?

-  Яку додаткову інформацію ви б хотіли дізнатися про протипіхотні міни?

-  Чи можете ви назвати інші види зброї, подібні за наслідками до протипіхотних мін?

 

   Існує кілька тисяч видів протипіхотних мін (ППМ). Понад 100 підприємств у 52 країнах займаються їх виробництвом. Ці міни калічать солдатів: коли людина наступає на міну, ланцюгова реакція діє на ЇЇ механізм, і це призводить до вибуху міни.

   Усі міни можна розподілити на два види - розривні та осколкові. Розривна протипіхотна міна - це механізм, діаметром менш 10 см, що приводиться в дію під вагою ступні людини. Частини осколкової міни розлітаються на велику відстань, деякі міни мають 25-метровий радіус так званої «мертвої зони» і можуть ранити в радіусі до 200 метрів. Вони відривають фаланги однієї чи обох рук, ушкоджують грудну клітку й обличчя, в тому числі й очі.