Образи та сприйняття

Фауст Нтезиле, міністр  юстиції Руанди (1998)

 

«Жертвам і людям, які залишилися живими, необхідно дати можливість розповісти історію своїх страждань, власну інтерпретацію подій, назвати  свого мучителя, розповісти в деталях про свої муки і тим самим здійснити емоційну відплату, висловити глибоке обурення, моральну ненависть і закликати до правосудця, їм треба заново навчитися поважати себе, тому що, ставши жертвами, вони одержали не тільки фізичні пошкодження, а й сердечні травми, позбулися почуття власної гідності. Комісія допомагає досягти цієї мети, вона є інструментом, за допомогою якого в суспільстві відроджується віра у завершення ери жахливої несправедливості».

Раджив Баргава, Центр  політичних досліджень

(Делі, 1998)

 

«Для того щоб відродитися, суспільству  необхідно визнати те, що сталося, реабілітувати жертви і покарати порушників. Це не означає, що порушники  повинні сісти у в'язницю, але, щонайменше, вони повинні визнати  свої гріхи і покаятися».

Мартін Абрегу, директор Центру з правових і соціальних досліджень (Аргентина, 1998)

 

«Справа полягає у тому, що кат  має визнати перед жертвою  чи її родиною те, що він навмисно вбив когось, закладав бомбу в церкві чи ще щось з метою вбити, - це і  є початок правосуддя. (...) Багатьом жертвам цього достатньо, щоб  їхню гідність було відновлено, а їхні страждання визнано. Інші жертви цим  не задоволені, тому що вважають, що вбивці легко відплатилися».

Річард Голдстоун, судця  з Південної Африки, який

був прокурором Міжнародного карного трибуналу по

колишній Югославії  і Руанді, 1998

 

 

4. Санкції за порушення МГП

 

Завдання

Прочитайте витяг із протоколів Женевських конвенцій та дайте відповідь  на запитання:

- У чому значення цієї статті?

- Що таке міра покарання? Як її встановлюють?

- Що ви вважаєте серйозними порушеннями, а що воєнними злочинами під час збройного конфлікту?

 

  «Високі Договірні Сторони беруть на себе зобов'язання ввести до дії законодавство, необхідне для забезпечення ефективних заходів покарання для осіб, що скоїли чи наказали скоїти ті чи інші серйозні порушення діючої конвенції...» (стаття 19/50/128/146 - загальна для чотирьох Женевських конвенцій).

  У Статуті Міжнародного кримінального суду зазначені серйозні порушення МГП, до яких належать воєнні злочини, спрямовані проти людей, які знаходяться під захистом: поранених або хворих комбатантів, полонених, цивільного населення тощо. До таких порушень згідно із статтею статуту Міжнародного кримінального суду належать:

-  умисне вбивство;

-   катування та негуманне ставлення;

-   навмисне заподіяння надмірних страждань;

-   навмисне ведення воєнних дій проти цивільного населення чи цивільних об'єктів, проти персоналу, споруд або устаткування, транспортних засобів, задіяних у наданні гуманітарної допомоги;

-   депортація (насильницьке перевезення) чи переміщення цивільних осіб;

-   використання заборонених видів зброї, набоїв і речовин; методів ведення війни, які викликають надмірні страждання або носять невибірковий характер;

-   навмисна організація голоду серед цивільного населення як метод ведення війни шляхом позбавлення його засобів, необхідних для виживання;

-   мародерство;

-   захоплення заручників;

-   зґвалтування, примусове залучення до проституції, інші форми сексуального насильства;

-  вбивство чи поранення комбатанта, що склав зброю чи не має засобів для оборони, або ж беззастережно здався на милість переможця,

-   призов або вербування до збройних сил дітей віком до 15 років, а також використання їх для активної участі в бойових діях;

-  навмисний напад, що призвів до зайвих людських втрат чи тілесних ушкоджень цивільного населення, а також завдання шкоди цивільним об'єктам або довготривалий масштабний збиток довкіллю;

-   використання цивільного населення чи осіб, які знаходяться під захистом, для охорони під час збройних конфліктів деяких об'єктів, окремих районів або збройних сил;

-   проголошення звинувачень та приведення до виконання вироку без попереднього судового висновку, винесеного постійно діючим судом із наданням усіх судових гарантій.

 

 

5. Відповідальність за забезпечення правосуддя

 

   Як правило, визначення діянь, що є злочинами, і видів покарань, які застосовуються до осіб, винних у їх скоєнні, міститься у Кримінальному кодексі тієї чи іншої держави. Однак дія статей кримінального закону обмежена у просторі, часі й за колом осіб.

   Згідно із статтями Женевських конвенцій держави зобов'язані розробити систему покарань для осіб, які скоїли серйозні порушення МГП.

   Окрім того, МГП вимагає від держав дотримуватися принципу універсальної юрисдикції - на них покладається зобов'язання розшукувати і карати осіб, які скоїли серйозні порушення норм МГП, незалежно від їх приналежності до держави, національності, місця скоєння порушення. Кримінальний закон більшості країн містить положення щодо розслідування воєнного злочину, незалежно від суб'єкта і місця його вчинення.

 

Поміркуйте

- Які заходи до, в період і після збройного конфлікту можуть здійснити:

а) військові;

б) уряд;

в) судові органи?

 

 Завдання

 

Запишіть свої міркування у таблицю.

 

	У мирний час	У період збройного конфлікту	Після збройного конфлікту
Військові
Уряд
Судові органи

 

Зверніть увагу

•  Гуманітарне право вимагає, щоб люди, які скоїли або наказали скоїти порушення його норм, постали перед судом.

•  Усі держави-учасниці Женевських конвенцій несуть відповідальність за поширення, повагу та дотримання норм МГП.

 

 

Тема: Міжнародні трибунали. Причини виникнення та еволюція розвитку

 

Після цього уроку ви дізнаєтесь:

•   про зусилля світової спільноти щодо забезпечення правосуддя у другій половині XX століття;

•  про створення та розвиток міжнародної кримінальної системи правосуддя;

•  про проблеми приведення до виконання норм МГП.

 

Познайомитесь із поняттями:

•  соціальний тиск;

•  власна відповідальність;

•  відповідальність керівництва;

 •  воєнний злочин;

•    вимоги до складу суду.

 

Зможете:

•   досліджувати проблеми, що виникають у процесі засудження за воєнні злочини.

 

Вам допоможуть:

•   довідковий матеріал 1 «Голоси із Нюрнберга»;

•   довідковий матеріал 2 «Нюрнберзький прецедент»;

•  довідковий матеріал 3 «Спеціально створені тимчасові міжнародні трибунали» і «Відповіді на питання про Міжнародний кримінальний суд».

 

1. Передісторія Нюрнберга

 

    Хоча воєнні злочини є порушенням норм міжнародного права, однак аж до 1945 року вони розглядалися лише на рівні національної судової системи. Порушники притягувалися до суду тієї держави, в якій було скоєно злочин, чи до суду держави, громадянами якої вони були. До середини XX століття контроль за дотриманням права війни провадився тільки воєнними трибуналами окремих країн.

   Друга світова війна 1939-1945 рр. призвела до жахливих людських втрат: мільйони людей були знищені в концентраційних таборах; мільйони цивільних осіб були змушені залишити своє житло чи загинули під час бомбардувань; мільйони солдатів потрапили до полону і були направлені в табори для військовополонених; тисячі міст, містечок і сіл були зруйновані; вперше було використано ядерну зброю -атомні бомби повністю зруйнували міста Хіросіму й Нагасакі.

   По закінченні Другої світової війни військові трибунали і суди Голландії, Франції і Польщі - країн, окупованих німецькими військами, вели судові процеси над воєнними злочинцями. У Канаді, Китаї, Австралії, Великій Британії, США, Голландії і на Філіппінах пройшли процеси проти солдатів німецької та японської армій, які вчинили злочини в інших зонах воєнних дій.

   Але хто мав узяти на себе відповідальність й висунути обвинувачення главам держав у плануванні та вчиненні міжнародних злочинів проти миру, воєнних злочинів, злочинів проти людяності? 8 серпня 1945 року у Лондоні було підписано угоду між урядами Великої Британії, СРСР, СІЛА і Франції про судове переслідування і покарання головних військових злочинців Німеччини та її прибічників. Ця угода передбачала створення Міжнародного Військового Трибуналу для проведення судового процесу і суду над військовими злочинцями у Нюрнберзі. Складовою цієї угоди став Статут Нюрнберзького Трибуналу, в якому злочин проти людства визначався як найтяжчий міжнародний злочин, що характеризується діями, спрямованими на підрив миру, провокуванням агресивних воєн, супроводжується скоєнням військових злочинів та злочинів проти людяності.

 

Поміркуйте

— З якою метою був створений  міжнародний трибунал?

 

2. Нюрнберзький прецедент

 

   Восени 1945 року США, СРСР, Велика Британія та Франція ініціювали створення Міжнародного Військового Трибуналу, до складу якого увійшли по два судді і по групі обвинувачів від кожної країни. До суду притягувалися двадцять два лідери - нацисти, серед яких були Герман Ґерінг - маршал Німеччини, Вільгельм Кейтель - головнокомандуючий Збройних сил Німеччини, Йоахім фон Ріббентроп - міністр закордонних справ Німеччини та інші. Обвинувачених захищали німецькі адвокати. Підсудним було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів проти миру (планування, розв'язання війни, агресії), військових злочинів (порушення норм МГП), злочинів проти людяності (вбивство, знищення, поневолення, депортація та інші негуманні дії проти цивільного населення). Дев'ятнадцятьом підсудним було винесено звинувачувальний вирок, трьох було виправдано.

   Вирок Нюрнберзького Трибуналу дістав міжнародне схвалення. 11 червня 1946 року Генеральна асамблея ООН схвалила резолюцію, в якій підтвердила як загальновизнані принципи міжнародного права, положення закріплені Статутом Нюрнберзького Трибуналу.

 

Поміркуйте

-   Якими були наслідки Другої світової війни?

-  Які країни ініціювали створення міжнародного військового трибуналу?

-   Хто був серед обвинувачених Нюрнберзького трибуналу?

-   Які обвинувачення їм було пред'явлено?

 

 

 

3. Токійський трибунал

 

   Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу, до складу якого увійшли представники 11 країн, проходив у місті Токіо. Цей трибунал мав на меті розслідувати серйозні порушення міжнародного права, вчинені японськими військовими. Представники одинадцяти країн були присутні під час слухання обвинувачень 27 високопоставленим особам Японії, які під час Другої світової війни скоїли злочини проти миру, військові злочини і злочини проти людяності. Сімом звинувачуваним було винесено смертний вирок, інших було засуджено до тюремного ув'язнення.

   До появи Нюрнберзького і Токійського трибуналів обвинувачення у порушенні права війни висувалося рядовим солдатам, у кращому випадку - особам молодшого офіцерського складу. Ці трибунали зробили революційний крок, так як до відповідальності вдалося притягти осіб, які стояли на самій верхівці воєнної та цивільної ієрархії. Покарання цих людей стало реальним втіленням старого як світ припису про те, що першочергову відповідальність за злочин несуть ті, хто віддав наказ його вчинити.

 

Поміркуйте

Прочитайте текст «Голоси із Нюрнберга» та дайте відповіді на запитання:

Адвокати обвинувачуваних заперечували, що їхні клієнти не повинні нести  відповідальність за скоєні злочини, тому що...

   (а)...вони виконували накази командування;

   (б)...співвітчизники тих, хто виступає у ролі суддів, скоїли аналогічні злочини.

-   Які контраргументи ви знайшли у запропонованих матеріалах?

-   Чи змінилася б позиція обвинувачів, підсудних і суддів, якби трибунал було створено новим німецьким урядом, сформованим після війни? Якщо так, то як саме?

 

 

4. Голоси з Нюрнберга: із судових вироків трибуналу

 

   План, в реалізації якого  брали участь багато людей,  не перестає бути планом навіть тоді, коли його задумала всього одна людина (...). Гітлер не зміг би наодинці вести агресивну війну. Йому необхідна була співпраця державних діячів, військовокомандуючих, дипломатів і бізнесменів. Якщо вони, знаючи про мету Гітлера, пішли на співпрацю, то стали співучасниками цього плану (...). Те, що вони чинили за наказом диктатора, не звільняє їх від відповідальності за свої діяння.

   Ми не збираємося розслідувати, яка зі сторін зробила порушення  міжнародного права, злочини проти людяності чи військові злочини; ми будемо вести розслідування тих порушень, що скоїли ці конкретні звинувачувані.

   Вони повною мірою несуть відповідальність за жахи і страждання, що звалились на мільйони чоловіків, жінок і дітей. Те, що вони зробили, - ганьба для почесної професії військового (...).

   Більшість із них насміялися над клятвою солдата виконувати військові накази. Вони говорять, що змушені були підкоритися, коли це є аргументом на користь захисту; але перед фактами жорстоких злочинів Гітлера (...) вони говорять, що відмовлялися виконувати ці накази. Правда полягає в тому, що ці люди або активно брали участь у цих злочинах, або тихо і смиренно спостерігали за скоєнням злочинів, масштаб яких був більшим й жахливішим, чим світ мав нещастя коли-небудь, знати (...). Необхідно зробити все для того, щоб жоден злочинець, чия провина буде доведена, не зміг уникнути покарання.

 

Герман Ґерінг

(другий соратник Гітлера, творець гестапо і системи концентраційних таборів)