Методичний інструментарій дослідження

      9) рекламно-інформаційні кампанії  у співпраці з засобами масової інформації (радіолекторії, кінолекторії на місцевому телебаченні);

      10) благодійні акції;

      11) проведення соціально-психологічних  тренінгів;

      12) сімейні свята, вечори, фестивалі,  шоу-програми, конкурси, родинні ігри, вікторини, виставки з метою  популяризації і поширення досвіду сімейного виховання, формування родинно-побутової культури, пошуку молодих талантів, організації вільного часу тощо. Наприклад, конкурси сімейних ерудитів: "Співуча родина", "Ідеальна пара", "Серця двох", "Наші родинні свята", "Наші сімейні традиції та реліквії" тощо.

      Таким чином, сьогодні сім'я стає центром  соціальної роботи. Через вирішення  сімейних проблем, зміцнення сім'ї  як головного соціального інституту  можна вийти на вирішення багатьох проблем сьогодення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.5. Соціальна ситуація розвитку особистості в підлітковому віці.

       Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами умов, що впливають на особовий розвиток дитини. Вони торкаються фізіології організму, відносин, що складаються у підлітків з дорослими людьми і однолітками, рівня розвитку пізнавальних процесів, інтелекту і здібностей.

    Сьогодні  в психологічній літературі можна  знайти різні точки зору щодо розуміння  підліткового періоду, а точніше  підліткової кризи. Але в цілому їх можна представити у вигляді двох точок зору: з одного боку - акцент робиться на ідеї перелому, раптових змін у розвитку, які і ведуть за собою значні зміни у поведінці, мисленні і уявленні (які є необхідними, потрібними), а з іншого - розуміння кризи як психологічного відхилення (порушення), яке супроводжується стражданнями, пригніченістю, тривожністю. А саме, одні психологи вважають можливість без кризового проходження цього періоду (Д. Д. Ельконін, М. Кле, Н. Роттер та ін.). Інші ж, навпаки, підкреслюють його конфліктність, кризисність.

    Опис  підліткового періоду, як стресу, переживань і конфлікту має досить довгу  історію. Вперше подібну характеристику дав ще Ж.-Ж. Руссо, а за ним - німецькі романтики. Подібні уявлення, але  вже у сучасній психології, як про  емоційну бурю (внутрішні конфлікти, напруга, нестабільність) було привнесено Стенлі Холлом - його формулою, яка була запозичена у тих же німецьких романтиків - “storm and stress”[ 62, c. 342].

    Психоаналіз розглядав підлітковий вік як період у тривалому розвитку людини (пробудження лібідо - сексуальної енергії розпочинається ще до пубертату), тому, те, що відбувається в цей час, пояснюється через особливості дитинства, яке наче відтворюється у підлітковому віці, а значить і відроджує старі конфлікти (в тому числі і Едипів комплекс).

    Роберт  Бернс у поведінці підлітків  вбачав дещо парадоксальне: очевидний  негативізм часто може комбінуватись (або поєднуватись) з явною конформністю, а прагнення до автономністю, незалежністю - з проханнями про допомогу, пораду.

    Л. С. Виготський першим із радянських психологів ввів в періодизацію дитячого розвитку поняття про критичні, перехідні і про стабільні, усталені вікові періоди; і запропонував розділити і розглядати окремо критичний період статевого дозрівання і стабільний період - підлітковий вік, тим самим вважаючи, що характер “вибуху” зовсім необов’язковий для перехідного періоду. Л. С. Виготський зазначав, що за всяким негативним симптомом кризи приховується позитивний зміст, який полягає в основному у переході до нової і вищої форми розвитку. Підліток наче провокує заборони, спеціально примушуючи перевірити свої сили у подоланні цих заборон.

    Головна особливість підліткового періоду - різкі якісні зміни, які зачіпають  всі сторони (і фізичну, і психічну, соціальну, психологічну) розвитку, при чому в одних це відбувається скоріше, у інших – повільніше, що стосується дівчата то вони розвиваються скоріше за хлопчиків; розвиток різних сторін психіки відбувається нерівномірно. Тому асинхронність розвитку розглядається як інтеріндивідуальна (неспівпадання у часі психологічного розвитку підлітків, які належать до одного хронологічного віку), так і інтраіндивідуальна (а саме - відмінність з боку розвитку одного підлітка).

    Біологічно  підлітковий вік, як ми вже відмічали, відноситься до передпубертатного і пубертатного періоду, хоча і не співпадає повністю. У дівчат передпубертатний період це від 7 до 11-13 років, пубертатний від 11-16. Пубертатний період - час прискореного фізичного розвитку і статевого дозрівання, яке характеризується важливими змінами в організмі дівчини, в тому числі і поява вторинних статевих ознак.

    Початок пубертатного періоду пов’язаний зі змінами в ендокринній системі (діяльність гіпофізу активізується, особливо його передня доля, гормони якої стимулюють ріст тканин і функціонування щитовидної, статевих, надниркових - залоз внутрішньої секреції), а це веде за собою різкий стрибок у рості, збільшення у розмірі ваги, частин тіла, крім мозку, черепної коробки і статевих органів. У хлопців активно ростуть м’язи і збільшується чисельність червоних кров’яних тілець, які несуть кисень до м’язів; об’єм легенів стає більшим, ніж у дівчат (відбувається розвиток м’язів у хлопців за чоловічим типом, а м’яких тканин у дівчат - по жіночому типу, але цей процес ще не завершується, тому м’язи підлітка втомлюються скоріше, ніж у дорослих).

    Нерівномірність розвитку серця і судин, а також  посилена діяльність залоз внутрішньої  секреції часто приводить до деяких тимчасових порушень кровообігу, підвищення артеріального тиску, напруженості серцевої діяльності, головних болів. Нервова система ще не завжди здатна витримувати сильні і довгодіючі подразники і під цим впливом їх частина переходить до стану гальмування або, навпаки, сильного збудження.

    На  початку юності виробляються гормони - андрогени, які стимулюють статевий потяг, а значить і інтерес до іншої статі (це пов’язано і з початком статевого дозрівання - у дівчат - менструації). Отже, пубертатний період - час прискореного фізичного розвитку і статевого дозрівання, яке характеризується важливими змінами і організмі дівчини - пубертатний стрибок. Бурхливий ріст, дозрівання організму, відбуваючи психічні зміни  - відбивається на функціональних становищах дівчини . Образливість, плач без якої-небудь видимої (часто навіть неусвідомленої) причини, часто різка зміна настрою найбільш характерна для дівчат (особливо загострюється в дні менструації).  В 13-14 років - часто відмічається своєрідне чередування всплесків активності і її падіння. З підвищеною втомлюваністю пов’язано і явище специфічних “підліткових лінощів”. Зміни, які відбуваються у моторній сфері: нове відношення росту м’язів і м’язової сили, зміни пропорцій тіла - приводять до тимчасових порушень координації великих і малих рухів.

Юнацтво – це найважчий і найскладніший зі всіх дитячих віків, що є періодом становлення особистості. Разом з тим це найвідповідальніший період, оскільки тут складаються основи моральності, формуються соціальні установки, відношення до себе, до людей, до суспільства. Крім того, в даному віці стабілізуються риси вдачі і основні форми міжособової поведінки. Головні мотиваційні лінії цього вікового періоду, пов'язані з активним прагненням до особового самовдосконалення, – це самопізнання, самовираження самоствердження [19, с. 48].

Після відносно спокійного молодшого шкільного віку підлітковий здається бурхливим і складним. Недаремно С. Холл назвав його періодом "бурі і натиску". Розвиток на цьому етапі, дійсно, йде швидкими темпами, особливо багато змін спостерігається в плані формування особистості. І, мабуть, головна особливість підлітка – особова нестабільність. Протилежні риси, прагнення, тенденції співіснують і борються один з одним, визначаючи суперечність характеру і поведінки дорослішаючої дитини.

Якщо провідним  видом діяльності молодшого школяра  була учбова, і суттєві зміни в психічному розвитку були пов'язані з нею, то у підлітка основна роль належить системі взаємостосунків, що встановлюється з оточуючими. Саме система взаємостосунків з соціальним середовищем і визначає спрямованість його психічного розвитку, своєрідність розвитку підлітка полягає в тому, що він включається в нову систему відносин і спілкування з дорослими і товаришами, займаючи серед них нове місце, виконуючи нові функції [45, с. 36].

Підлітковий вік  традиційно розглядається як період відчуження від дорослих, проте сучасні дослідження показують складність і амбівалентність ставлення підлітка до дорослих. Яскраво виражені як прагнення протиставити себе дорослим, відстоювати власну незалежність і права, так і очікування від дорослих допомоги, захисту і підтримки, довіра до них, важливість їх схвалення і оцінок. Значущість дорослого виразно виявляється в тому, що для підлітка суттєва не стільки сама по собі можливість самостійно розпоряджатися собою, скільки визнання навколишніми людьми цієї можливості і принципової рівності його прав з правами дорослої людини.

І батьки, і вчителі, і дорослі повинні будувати свої взаємостосунки виходячи з відчуття дорослості підлітка, що розвивається. Якщо враховують його збільшені можливості, відносяться до нього з повагою і довірою, створюють умови, допомагають долати труднощі в навчанні і суспільно-корисній діяльності, допомагають у встановленні взаємостосунків з товаришами, то тим самим створюються сприятливі умови для психічного розвитку.

Важливим чинником психічного розвитку в підлітковому віці є спілкування з однолітками, що виділяється як провідна діяльність цього періоду. Прагнення підлітка зайняти задовольняюче його положення серед однолітків супроводжується підвищеною конформністю до цінностей і норм групи однолітків [2, с. 12].

Потреба в спілкуванні  з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає у дітей дуже рано і з віком посилюється. Поведінка  підлітків і дітей по самій  суті своїй є колективно-груповою. Приналежність до групи однолітків грає суттєву роль в самовизначенні підлітка і у визначенні його статусу в очах однолітків.

Група захищає  підлітка, дає йому підтримку, одночасно  вона пред'являє до нього надзвичайно  жорсткі вимоги.

Група створює  особливе відчуття – "відчуття ми". Поділ на "ми" – однолітки, члени однієї групи, і "вони" – дорослі або ровесники, але члени іншої групи – має для підлітка дуже велике значення, що часто не враховується дорослими. Бажання добитися визнання з боку однолітків породжує у підлітка прагнення відповідати їх вимогам, робить серйозний вплив на етичний розвиток школяра. Суттєвий вплив на поведінку починають надавати норми, що стихійно складаються в групі однолітків. У ситуації конфлікту вимог дорослих і однолітків підлітки свідомо віддають перевагу нормам, прийнятим серед однолітків [5, с. 325].

Норми, що стихійно складаються, можуть істотно спотворювати протікання процесу соціалізації, приводячи  до соціально дезадаптованої поведінки.

Проте, які б  не були важливі в підлітковому і  юнацькому віці товариські відносини  і відчуття "приналежності", групові контакти звичайно передбачають змагальність, боротьбу за положення і авторитет. Навіть в самому згуртованому колективі далеко не всі його члени випробовують один до одного особисту симпатію. Тому разом з розвитком товариських відносин старший шкільний вік характеризується напруженим пошуком дружби як виборчої, міцної і глибокої емоційної прихильності. Особливо це важливо для ранньої юності, коли потреба в alter ego, другому "Я" – найважливіша потреба.

Бажання мати вірних друзів незмінно відкриває список найважливіших – життєвих цінностей 12-14-літніх, часто випереджаючи навіть любов. У основі такої тяги до дружби – пристрасна потреба в розумінні іншого і себе іншим і саморозкритті. Ця потреба, тісно пов'язана із зростанням самосвідомості, з'являється вже у підлітків, які жадібно шукають реального або хоч би уявного співбесідника [13, с. 16].

Підліткова дружба – складне, часто суперечливе  явище. Підліток прагне мати близького  друга і гарячково міняє друзів. Друг, що вміє вислухати і поспівчувати, стає своєрідним психотерапевтом. Він може допомогти не тільки краще зрозуміти себе, але й подолати невпевненість у своїх силах, нескінченні сумніви у власній цінності, відчути себе особистістю. Якщо ж друг, зайнятий своїми, теж складними підлітковими справами, проявить неувагу або інакше оцінить ситуацію, значущу для обох, цілком можливий розрив відносин. І тоді підліток, відчуваючи себе самотнім, знову шукатиме ідеал, і прагнутиме до якомога повнішого розуміння.

В процесі розвитку підліток включається в різні види суспільно-корисної діяльності, що розширює сферу спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, формуються етичні якості особистості.

В інтелектуальній  діяльності школярів в період отроцтва посилюються індивідуальні відмінності, пов'язані з розвитком самостійного мислення, інтелектуальної активності, творчого підходу до рішення задач, що дозволяє розглядати вік 12-14 років як сенситивний період для розвитку творчого мислення.

Проте, хоча навчання і залишається головною справою підлітка, але основні новоутворення в його психіці пов'язані з суспільно-корисною діяльністю [16, с. 272]. Це пов'язано з тим, що суспільно-корисна діяльність найбільшою мірою задовольняє домінуючі для цього віку потребу в спілкуванні з однолітками і потребу в самоствердженні. Задовольняючи ці потреби, підліток виробляє погляди на різні явища природи і суспільства, засвоює соціальні цінності, мораль, правила поведінки, саме з суспільно-корисною діяльністю пов'язані резерви виховання підлітка як громадянина.