Методичний інструментарій дослідження

      4. підліток веде боротьбу проти  поглядів батьків, але при цьому  залишається в рамках тієї  ж системи цінностей,

      5. підліток відтворює у самооцінці  негативні думки батьків про себе, але підкреслюючи, що таким він хоче бути,

      6. підліток просто не помічає  негативної оцінки батьків.

      За  Лоренсом  Кольбергом підлітку (з 10 до 13 років) характерний другий рівень моральності - конвенціональний - орієнтація на принципи інших людей і на закони, а вже з 13 років людина судить про поведінку, виходячи з особистих міркувань, критеріїв - постконвенціональний (третій рівень).

      Отже, психологічні новоутворення відбуваються завдяки розвитку соціальної дорослості - становлення готовності дитини до життя у суспільстві дорослих як його повноцінного і повноправного члена. Але поява у підлітка відчуття особистої дорослості і потреби в її визнанні вступає іноді (навіть у більшості випадків) у конфлікт, протиріччя, в якому значну роль відіграє характер (його риси), який формується в цей період.

      Важливою  проблемою теорії соціалізації є  дослідження механізмів процесу  соціалізації. 

      Соціалізація  особистості на індивідуальному  рівні включає ряд процесів:

• особистості людей формуються, взаємодіючи один з одним; на характер цих взаємодій роблять вплив такі чинники, як вік, інтелектуальний рівень, стать і т.д.;
• навколишнє середовище також може впливати на особистість дитини;
• особистість формується на основі власного індивідуального досвіду;
• важливим аспектом формування особистості є культура.

      До  провідних феноменів соціалізації слід віднести засвоєння стереотипів  поведінки, діючих соціальних норм, звичаїв, інтересів, ціннісних орієнтації і  т.п. Стереотипи поведінки формуються шляхом сигнальної спадковості, тобто через наслідування дорослим у ранньому дитинстві. Вони дуже стійкі і можуть бути основою психічної несумісності, наприклад, в сім'ї, етносі.

      Відносно  механізмів соціалізації в психології існує кілька точок зору. У психоаналітичній школі під механізмами соціалізації розуміються механізми переведення внутрішніх стимулів у соціально прийняті форми, серед яких головну роль відіграє ідентифікація. У біхевіоризмі механізмами соціалізації прийнято вважати зовнішнє стимулююче підкріплення тієї чи іншої поведінки і вчинків — научіння.

      На  думку Г. Тарда [72, с. 89], механізм соціалізації включає в себе: 1) імітацію, наслідування; 2) ідентифікацію; 3) керівництво.

      У вітчизняній психології також не існує єдиної думки з цієї проблеми. Так, серед механізмів соціалізації називають;

• механізм інтеріорзації, що функціонує в процесі спільної діяльності ( О.  М.  Леонтьєв) [51, с. 210];
• наслідування, референтна група, ідентифікація, рефлексія (А. В. Мудрик)  [71, с. 104]
• навіювання, наслідування, психологічне зараження, ідентифікація, авторитет, популярність (С. А. Белічева) [49, с. 374];
• конфортізм ( А. Н. Сухов) [70, с. 551].

      Загалом механізми соціалізації А.В.Мудрик визначає як соціально-психологічні впливи середовища, що безпосередньо сприяють інтеріорізації зовнішніх групових норм і цінностей. Всі механізми соціалізації вітчизняні психологи поділяють на три групи: 1) неусвідомлювані (навіювання, зараження, наслідування, ідентифікація); 2) усвідомлення (референтна група, авторитет, популярність); 3) окрема група механізмів, до якої належать санкції заохочення і покарання, що застосовуються в суспільстві [12, с. 46].

      Соціалізація  здійснюється за допомогою широкого набору засобів, специфічних для  певного суспільства, соціального  прошарку, віку людини. До них можна віднести засоби вигодовування немовлят і догляду за ними; методи заохочення і покарання дітей в сім’ї, в групах одноліток, в учбових і професійних групах; різноманітні види і типи відносин в головних сферах життєдіяльності людини (спілкування, гра, пізнання, предметно-практична і духовно-практична діяльність, спорт тощо).

      Узагальнюючи  данні зарубіжних та вітчизняних  авторів (Н. В. Андреєнкова, А. В. Мудрик, Н. Смелзер, Дж.  К. Коулмен, У. Бронфенбреннер, Т. Парсонс та ін.), можна виокремити наступні групи засобів соціалізації.

1. Традиційний — через сім’ю, найближче оточення. Цей засіб характерний для ранніх етапів соціалізації (від народження до 5-6 років) і названий Т. Парсонсом «просоціалізацією» або «усною ідентифікацією». Саме в сім’ї діти набувають перших навичок взаємодії, осягають перші ролі, осмислюють перші норми і цінності.
2. Інституційний — через певні інститути ( дитячий садок, школу, засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення, Інтернет тощо). У процесі взаємодії людини з різними інститутами соціалізації відбувається на базі наростаючого накопичення нею відповідних знань і досвіду соціально прийнятної поведінки.
3. Міжособистісний — у процесі спілкування з суб’єктивно значущими особам. Даний засіб реалізується через такі механізми, як імітація та ідентифікація Н. Смелзер. Імітація з точки зору спеціалізації розуміється як усвідомлюване прагнення дитини копіювати певну модель поведінки, установок і цінностей батьків як своїх власних. Ці механізми характерні для ранніх стадій соціалізації.
4. Рефлексивний — засіб, який розуміється як внутрішній діалог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає або не приймає ті чи інші цінності, включаючи їх до своєї поведінки як результат перетворення суспільних відносин. Він реалізується через такі механізми як почуття сорому і провини . Вони є негативними механізмами, оскільки забороняють певну поведінку або придушують її.
5. Стилізований — діє в рамках певної субкультури. Субкультуру прийнято розглядати як комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, які типові для людей певного віку, професійного або культурного прошарку, який загалом створює певний стиль життя. Вплив субкультури на соціалізацію людини залежить від міри референтності для індивіда тієї чи іншої групи , яка є носієм. У зв’язку з цим актуальними є питання про вплив на соціалізацію класових, етнічних і культурних відмінностей.

      Отже, соціалізація орієнтує на те, щоб розглядати процес формування особистості у  всій його багатогранності, тобто як такий, що відбувається в усіх його формах. Очевидно, що до такого складного багатогранного процесу, як соціалізація, можна підходити по різному. Історія вікової і соціальної психології має багато концепцій, точок зору, в яких представлено певний аспект процесу соціалізації  і погляд на нього.

      Якщо  розглядати процес соціалізації з точки  зору його функцій, то стає важливим в  дослідженні соціалізації виокремлення таких аспектів. По-перше, розглядати соціалізацію як соціальну адаптацію. Остання означає засвоєння індивідом  соціальних норм, суспільних цінностей, значень, символів, сприйняття соціальних стереотипів, стандартизацію мови, жестів, характерних для індивідів конкретного суспільства, формування соціального характеру особистості. По-друге, процес соціалізації можна розглядати як інкультурацію, тобто як засвоєння традицій певної культури суспільства з метою передачі їх наступному поколінню. По-третє, соціалізація може розглядатись як інтепритація особистості, що включає розвиток специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, формування персональної ідентичності, засвоєння спеціальних ролей. По-четверте, розглядати соціалізацію як процес конструювання. Цей процес відображає моменти активного відтворення людиною соціального досвіду, який ним засвоєно. Результатом даного процесу стає утворення людиною образу соціального світу. Цей образ стає для людини сконструйованою реальністю [40, с. 270]. Цей підхід до аналізу соціалізації дозволяє подолати традиції жорстокого детермінізму у вирішенні проблеми « індивід-суспільство».

        Існує ще декілька соціально-психологічних механізмів соціалізації:

      Ідентифікація – це ототожнення індивіда з деякими  людьми або групами, що дозволяє засвоювати різноманітні норми поведінки, які  властиві оточуючим. Прикладом ідентифікації  є статево-ролева типізація – процес надбання індивідом психічних особливостей і поведінки, характерних для представників певної статі;

      Наслідування  є свідомим або несвідомим відтворенням індивідом моделі поведінки, досвіду  інших людей, зокрема, манер, рухів, вчинків і т.д.

      Навіювання  – процес неусвідомленого відтворення  індивідом внутрішнього досвіду, думок, відчуттів і психічних станів тих людей, з якими вона спілкується;

      Соціальна фасилітація – стимулюючий вплив  поведінки одних людей на діяльність інших в результаті якого їх діяльність протікає вільніше і інтенсивніше ("фасилітація" означає "полегшення");

      Конформність  – усвідомлення розбіжності в  думках з навколишніми людьми і зовнішня згода з ними, що реалізовується в поведінці.

      Ряд авторів, у тому числі і З. Фрейд, виділяють чотири психологічні механізми  соціалізації, такі, як:

      Імітація  – усвідомлена спроба дитини копіювати  певну модель поведінки. Зразками для  наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д.

      Ідентифікація – спосіб усвідомлення приналежності до тієї або іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів і т.д., їх цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.

      Сором – це переживання викриття і ганьби, пов'язане з реакцією інших людей.

      Відчуття  провини – переживання викриття і ганьби, пов'язане з покаранням самого себе, незалежно від інших  людей [49, с. 376].

      Імітація  і ідентифікація є позитивними  механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння певного типа поведінки. Сором і провина є негативними механізмами, оскільки вони пригнічують або забороняють деякі зразки поведінки. З.Фрейд відзначає, що відчуття сорому і провини тісно пов'язані один з одним і майже невиразні. Проте між ними є певні відмінності. Сором звичайно асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили. Це відчуття орієнтоване на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми. Відчуття ж провини пов'язане з внутрішніми переживаннями, з самооцінкою людиною своїх вчинків. Покарання тут здійснюється самим собою, контролюючою формою виступає совість [24, с. 39].

      Основні напрями соціалізації відповідають ключовим сферам життєдіяльності людини: поведінкової, емоційно-чуттєвої, пізнавальної, буттєвої, морально-етичної, міжособової. Таким чином, в процесі соціалізації люди навчаються тому, як поводитися, емоційно реагувати на різні ситуації, переживати і проявляти різні почуття; яким чином пізнавати навколишній природний і соціальний світ; як організовувати свій побут; яких морально-етичних орієнтирів дотримуватися; як ефективно брати участь в міжособовому спілкуванні і спільній діяльності.

      Розглянемо  основні напрями соціалізації. Поняття «політична соціалізація» виникло у західній соціальній і політичній психології за аналогією з поняттям «соціалізація» для визначення і описування суспільних процесів, в результаті яких індивід приймає відповідну політичну позицію. Починаючи з кінця 50-х років поняття соціалізації почали використовувати для описування включення особистості в політику. Першою роботою, присвяченою проблемі соціалізації, була робота американського соціального психолога Г. Хаймана «Політична соціалізація», яка вийшла в США в 1959 р. З такою ж назвою в 1969 р. вийшла робота Р. Даусона і К. Превіта, в якій представлено детальне теоретичне дослідження цієї проблеми.

      Відмітимо, що аналіз літературних джерел свідчить, що в науці немає єдиного визначення як поняття «соціалізація», так і  поняття «політична соціалізація». Визначення змісту поняття «політична соціалізація» залежить від концепції, в якій воно розглядається, від аспекту, в якому аналізується а також від поставленої мети.

      В широкому розумінні політична соціалізація — це процес включення індивіда в політичну систему суспільства, в результаті чого у нього формуються особистісні якості, завдяки яким він адаптується до цієї системи. Х. Хайман писав, що задача соціалізації полягає в тому, щоб «добре навчити людей стійкій політичній позиції. Інакше не буде ніякого порядку і, можливо, буде навіть хаос». Людині, щоб сформуватись як громадянину, необхідно отримати систему політичних цінностей, ідей, в які вона може вірити, і орієнтацій в політичному середовищі, які дозволяють їй адаптуватись до нього.

      Політична соціалізація на рівні індивіда являє  собою втілення вимог політичної системи внутрішню структуру особистості, інтеріорізацію її основних політико-культурних елементів. Центральним моментом політичної соціалізації є формування адекватних уявлень про владу і владні відносини.

      Політична соціалізація є необхідною умовою функціонування суспільства. Вона є найбільш ефективним механізмом підтримки її політичної системи, її зміцнення і стабілізації. В процесі політичної соціалізації відбувається спадкоємність найважливіших політичних цінностей. Отже, політична соціалізаця — це політичне виховання, яке здійснюється як процес цілеспрямованого впливу суспільства на становлення політичності особистості.

      Економіка будь-якого суспільства здатна функціонувати  через суб’єкта економічних відносин, особистісні риси якого узгоджувались  би з основними принципами економіки цього суспільства. Ринкова економіка, наприклад, вимагає від індивідів особистісних рис, які б узгоджувались з такими принципами, як лібералізація виробництва, фінансів, приватна власність. Тому актуальним стає питання економічної соціалізації особистості.

      Вперше  як самостійна концепція економічна соціалізація стала вживатись у  неомарксистських аналізах соціалізації. Незалежно і одночасно це поняття  починає вживатись в дослідженнях економічної поведінки школи  економічної психології.

      В широкому розумінні економічну соціалізацію можна розглядати як процес входження підростаючої людини в економічну сферу суспільства, як формування у неї економічного мислення, як процес інтеріорізації нової реальності, що включає пізнання економічної дійсності, засвоєння економічних знань, набуття навичок  економічної поведінки і реалізацію їх в реальній дійсності.