Методичний інструментарій дослідження

      Неблагополучними (проблемними) називають сім'ї, які  повністю або частково втратили свої виховні можливості з певних причин, у результаті чого у цих сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини (в основу виділення неблагополучних сімей покладені соціально-психологічні та соціально-економічні фактори). До таких сімей належать: сім'ї, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства; сім'ї з низьким морально-культурним рівнем батьків; сім'ї із стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками, батьками та дітьми; неповні сім'ї; материнські сім'ї; сім'ї, зовні благополучні, які припускаються серйозних помилок, прорахунків у сімейному вихованні, унаслідок невміння будувати правильні взаємини між членами сім'ї, низький рівень педагогічної культури та неосвіченості. Причому такі помилки в системі сімейного виховання мають не ситуативний, а стійкий характер. Тобто у таких сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги до дітей.

      Виходячи  з розуміння сутності виховання в сім'ї, сучасними науковцями визначається сімейне виховання як більш-менш усвідомлені зусилля старших членів сім'ї, які спрямовані на те, щоб молодші відповідали уявленням старших про те, якою має бути дитина.

      За  твердженням В. Г. Постового, українська сім'я має культивувати такі якості й особливості характеру людини, як:

      — повага до батьків і відданість сім'ї, родині, готовність до взаємодопомоги;

      — шанування культу предків, традицій і звичаїв свого народу;

      — сформованість національної свідомості й самосвідомості, любов до рідної землі і народу, відданість Україні;

      — розуміння і відчуття духовної єдності  поколінь, повага до жінки-матері, культури та історії рідного народу;

      — сформованість високої мовної культури, досконале володіння українською мовою як державною, що є основою національної культури;

      — шанобливе ставлення до культури, звичаїв, традицій народів, що населяють  Україну, та народів світу;

      — усвідомлення власної національної гідності, честі, внутрішньої свободи, гордості за свою землю і народ;

      — всебічний і гармонійний розвиток особистості, готовність до розумової  і фізичної праці, захисту рідної землі, навіть до самопожертви;

      — висока духовна культура особистості, сформований світогляд, розуміння  законів розвитку природи, суспільства;

      — дотримання принципів вселюдської  і народної моралі — правдивості, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, гуманного ставлення  до людини і довкілля;

      — готовність до творчої праці в  умовах ринкових відносин; бережливе  ставлення до суспільної і приватної власності, до природних багатств, прагнення примножити їх власною працею.

      Звідси  випливає така характерна складова сімейного  виховання, як батьківська позиція, сутність якої полягає у психологічній  та виховній спрямованості матері та батька, заснованій на свідомій або неусвідомлюваній оцінці дитини, що знаходить своє вираження в певних способах і нормах взаємодії з нею.

      Батьківська позиція має такі ознаки:

      — адекватність (найближча до об'єктивної оцінки психологічних та характерологічних особливостей дитини та побудова виховного впливу на основі такої оцінки);

      — гнучкість (здатність змінювати  форми та методи спілкування і  впливу на дитину відповідно до її вікових  особливостей, конкретних ситуацій);

      — перспективність (спрямованість виховних зусиль на майбутнє відповідно до вимог, які поставить перед дитиною подальше життя).

      Спираючись  на дослідження зарубіжних вчених, можна виділити такі шляхи до серця  дитини: дотик; слова заохочення; затрачений на спілкування з нею час; подарунки; допомога.

      Особливе  значення має дотик, як один з найбільш важливих виявів любові людини у перші  роки життя дитини. Необхідно, щоб  дорослі брали її на руки, обіймали, пестили по голівці, цілували, садили її на коліна тощо. Тактильна ласка  однаково важлива як для хлопчиків, так і дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов дитині за допомогою ніжних дотиків, цілунків, це може дати їй набагато більше, ніж слова: "Я тебе люблю".

      Завжди  глибоко поважалися слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо  їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Не треба хвалити дитину дуже часто, тому що ці слова втратять свою силу і сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. Намагайтеся у спілкуванні з дитиною говорити спокійно і м'яко навіть тоді, коли ви незадоволені. Намагайтеся менше вимагати від дитини і частіше просити: "Ти не міг би...", "Може зробиш...", "Мені буде приємно, якщо...".

      Якщо  у вас вирвалося грубе зауваження, постарайтеся вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить дитині, бо вона не є доказом батьківської любові. Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які будуть свідченням вашої любові до неї.

      Ставлення до дитини як до осереддя світу характеризується відданим їй часом. Ви ніби говорите їй: "Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою". Іноді діти роблять погані вчинки для того, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж забутим. Проводити час разом — значить віддавати дитині повністю всю увагу. Форми сумісного проведення часу у кожній сім'ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень приділяйте не лише хатнім справам, телевізору, власним уподобанням, а й своїй дитині.

      Важлива роль належить подарунку як символу  любові, особливо тоді, коли дитина бачить, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, котрі отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтеся підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження можуть бути сюрпризами. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо, якщо вони стосуються одягу. Подарунки не обов'язково купувати, їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, гілочки чудернацької форми тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

      Бездоганним шляхом до серця дитини є допомога. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку, дійсно, ми багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми маємо навчити їх всьому, щоб і вони допомагали нам.

      Материнство і батьківство — це професії, і нелегкі. З вами заключили контракт не менше ніж на 18 років, і робочий день у вас ненормований. Кожного дня діти звертаються до вас з проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині і робимо це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки сварять дитину, така допомога їх не радує. На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні "мови" нашої любові. Тому для батьків важливо обрати ту "мову" (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

      Зазначимо, що є типові помилки сімейного  виховання, до яких належить: відсутність  єдиних вимог до дитини; формальний характер спілкування з нею; вседозволеність  у діях та вчинках дитини; безконтрольність з боку батьків за поведінкою та навчанням дитини; обожнювання, ідеалізація дитини; надмірна суворість у вихованні; відсутність урахування індивідуально-психологічних та вікових особливостей дитини.

      Подоланню цих недоліків сприятимуть основні  правила батьківської поведінки:

      1) у стосунках з дитиною спиратися на позитивні якості її особистості;

      2) оцінювати не особистість, почуття,  думки дитини, а її вчинки;

      3) навіювати дитині позитивне;

      4) приймати дитину такою, якою  вона в; б) не згадувати без  особливої потреби негативні  ситуації з минулого дитини;

      6) порівнювати дитину частіше з  нею самою (якою вона була  раніше), а не з її однолітками,  знайомими;

      7) не принижувати гідність дитини;

      8) не припускати розходження між  словами і діями батьків.

      Суттєві суспільні перетворення сприяли  усвідомленню того, що сьогодні одним із пріоритетних напрямів соціальної політики є соціальний супровід сім'ї. Його можна розглядати як систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує. Тобто сімейна політика є ланцюжком між державою та громадським суспільством і виконує стабілізуючу і захисну функції.

      Необхідність  сильної державної сімейної політики зумовлена суспільними потребами: сім'я є спільником суспільства  у розв'язанні його головних проблем, збереженні моральних основ, соціалізації дітей, розвитку культури та економіки. Отже, суспільство зацікавлене в такій сім'ї, яка здатна виробити та реалізувати власну життєву стратегію, забезпечити не лише своє виживання, а й розвиток.

      Отже, об'єктом сімейної політики є соціальний інститут сім'ї, захист її прав та інтересів у процесі суспільного розвитку. Предмет сімейної політики можна визначити як сукупність проблем сім'ї, що характеризують її як соціальний інститут.

      Можна виділити два підходи до розв'язання проблем сім'ї:

      — вузький, який передбачає розгляд окремих  проблем сім'ї у певних сферах життєдіяльності, стосується окремих  категорій людей (тобто, це окремі, нескоординовані  програми різних рівнів і обсягу);

      — широкий, який передбачає узгоджені дії для розв'язання глобальних проблем сім'ї, інтеграцію різноманітних зусиль для задоволення потреб сім'ї.

      Перший  підхід нині здійснюється державою в  основному на місцевому рівні, другий — на загальнодержавному через втілення концепції державної сімейної політики, яку розроблено на основі законів України, постанов Кабінету Міністрів України з питань надання соціальної допомоги та підтримки сімей.

      Концепція державної сімейної політики в Україні  спрямована на утворення необхідних умов для поліпшення життєдіяльності сім'ї, виховання дітей, охорони материнства, забезпечення умов для суміщення трудової діяльності та обов'язків членів сім'ї.

      Сучасні орієнтири сімейної політики в Україні: стабілізація сім'ї, зниження рівня  розлучень; підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості; забезпечення розумово і фізично здорового потомства, орієнтації на середню сім'ю; підвищення виховного потенціалу сім'ї; адаптація сім'ї до ринкових умов життя [71, c. 250]

      В Україні можна виділити такі напрями реалізації сімейної політики: законодавче забезпечення; економічні заходи; соціальна робота з сім'єю.

      Форми соціально-педагогічної роботи з сім'єю:

      1) лекційна та семінарська робота (для учнів, студентів, молодих  батьків, різних типів неблагополучних  сімей);

      2) робота консультпунктів, кабінетів  індивідуального консультування;

      3) навчально-консультативні пункти  при РАЦСах;

      4) клуби для дівчат, молодих жінок;

      5) клуби молодої сім'ї (вирішують  різноманітні проблеми молодих  сімей);

      6) школи батьківської підтримки, школи молодої матері;

      7) консультативні пункти для батьків  (зокрема пересувні);

      8) навчально-консультативні пункти  для сімей, у яких виховуються  діти з обмеженими фізичними  можливостями;