Методичний інструментарій дослідження

      І. С. Кон переконливо обґрунтовує  взаємозумовленість процесів розвитку, соціалізації, виховання, освіти і автономізацію  процесу соціалізації. Причому у міру розвитку суспільства, зростання ступеня його індустріалізації і урбанізації збільшується число інститутів і агентів соціалізації, зростає відособлення окремих аспектів і функцій соціалізації.

      Крім  того, І. С. Кон з'явився блискучим популяризатором поглядів відомого американського етнографа Маргарет Мід. Її вчення про взаємозв'язок темпів суспільного розвитку і характеру міжпоколінних відносин, які відображаються в пануючому типі сімейної організації, зіграло важливу роль в осмисленні педагогічних основ процесу соціалізації [26, с.174] .

      Корінна зміна самої природи міжпоколінних  відносин диктувала необхідність перегляду  організації цих відносин, а це значить – і теоретичних концепцій  соціалізації і виховання.

      Вітчизняна  соціальна психологія вже в 70-і роки робила достатньо переконливі спроби пояснити механізм соціалізації. У цьому процесі особистість відчуває формуючу дію всіх стихійних і цілеспрямованих впливів її макро- і мікросередовища і, не перестаючи бути об'єктом різноманітних соціальних дій, поступово розширює свої можливості в якості суб'єкта свідомої творчої діяльності. У цій позиції суб'єкта діяльності особистість весь час як би розширює свої безпосередні і опосередковані зв'язки з різними сторонами і проявами середовища, співвідносить себе з нею. Активність поведінки людини в соціальному середовищі передбачає реалізацію внутрішніх регуляторів поведінки. Ці регулятори дозволяють їй, залишаючись самим собою, співвідносити себе з різними об'єктами дійсності, визначають різноманітні відносини до них і цілеспрямована поведінка. Така система регуляторів поведінки складається тільки в тому випадку, якщо людина, розвиваючись в соціальному середовищі, "оцінно інтеріоризує" зміст, запропонований соціальним середовищем. Сформованість системи внутрішніх регуляторів Б. Г. Ананьєв розглядав як "психологічний ефект соціалізації", як показник "міри і глибини".[ 4, с. 76]

      Включеність людської особистості в соціальну  дійсність має складну структуру  і обумовлена багатьма чинниками. Ідеально особистість здійснює вибір своєї лінії поведінки всередині себе, в процесі мотивації, в свідомості. При цьому вона змушена зіставляти зовнішнє і внутрішнє, суб'єктивне і об'єктивне. Вирішальним в цьому процесі є збіг або незбіг, суперечність, конфлікт зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб'єктивного. У соціологічному і соціально-психологічному плані мотивація визначається системою цінностей. У різні вікові періоди становлення особистості мотивація має для людини свої домінантні особливості, проте вона зберігає їх впродовж всього життя.

      Таким чином, видатні вітчизняні психологи  вже дійшли до висновків про суперечності в самих основах соціального  життя, про неправомірність заперечення  того, що особистість, яка росте, не просто відчуває потребу, а постійно прагне бути активним суб'єктом власного життя. Соціалізація і виховання повинні не стримувати, а навпроти, допомагати дітям, проявляти свою унікальність в нормативній поведінці [4, с. 112]. При цьому важливо враховувати, що протікання процесу соціалізації на різних вікових етапах розвитку особистості відбувається по-різному. Тому при вивченні цієї проблеми слід особливу увагу звертати на вікові особливості кожного періоду. 
 

1.4. Сім’я як провідний фактор соціалізації особистості

      В Україні з січня 2002 р. почав діяти новий Сімейний кодекс, в якому по-новому визначені права членів сім'ї і який разом із Законом про соціальну роботу і соціальні стандарти зміцнює базу як соціальної, так і соціально-педагогічної роботи з сім'єю.

      У новому Сімейному кодексі права членів сім'ї відображають міжнародні стандарти прав людини у суспільстві з урахуванням особливостей сім'ї та її соціального інституту — шлюбу (позашлюбні сім'ї законодавчо визнані вперше). Зазначені права спрямовані на забезпечення виховання і розвиток дитини в сім'ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим тільки за умов виконання членами сім'ї своїх обов'язків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім'ї через суд.

      За  Сімейним кодексом, сім'я як первинна та основна ланка суспільства — соціальна система, ознаками якої є: спільне проживання членів сім'ї, до яких належать, на основі Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", чоловік, дружина, рідні, усиновлені та підопічні діти, непрацездатні батьки чоловіка і дружини, які мешкають разом з ними і перебувають на їхньому утриманні через відсутність власних прибутків, особа, яка проживає спільно з інвалідом І групи і здійснює догляд за ним; спільний побут членів сім'ї; наявність прав і обов'язків у членів сім'ї. Крім того, зазначається, що подружжя є сім'єю і тоді, коли чоловік або дружина через навчання, працю, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми, з інших поважних причин мешкають окремо; також дитина належить сім'ї батьків, якщо з певних причин з ними не проживає [82, c. 29].

      Шлюб  — це сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів громадянського стану, який регулює саме правові стосунки між членами сім'ї.

      Сім'я  позашлюбна — це вільний союз чоловіка і жінки (законодавство не визнає одностатевих шлюбів), який певною мірою сприяє розвитку толерантності громадян до особистого життя інших людей, подоланню тендерних стереотипів суспільства, коли жінка як домогосподарка залежна від чоловіка; самореалізації і професійному зростанню кожного члена сім'ї, що є запорукою виживання після її можливого розпаду, своєрідною профілактикою самостійного життя; запобіганню насильству в сім'ї (не треба у такому випадку розлучатися із кривдником, можна просто піти від нього).

      Законодавчі акти і дослідження особливостей соціальної роботи з сім'єю дали змогу  групі науковців (О. С. Безпалько, Р. Х. Вайнола, А. И. Капська) визначити  основні положення теорії і практики щодо шляхів вирішення зазначених проблем. Наприклад, сім'я, за їх трактуванням, визначається як динамічна невелика група людей, які разом проживають, пов'язані родинними стосунками (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідністю.

      Крім  того, сім'я також визначається як соціальний інститут, що характеризується спільною формою взаємин між людьми, у межах якого здійснюється основна  частина їх життєдіяльності [ 68, c. 20].

      Подальші  дослідження дали можливість розглядати сім'ю як провідний мікрофактор соціалізації особистості, оскільки сім'я є персональним середовищем її життя та розвитку, і до основних функцій якої належать: забезпечення фізичного та емоційного розвитку індивіда; формування статевої ідентифікації дитини; провідна роль в її розумовому розвитку; розвиток здібностей та потенційних можливостей індивіда; забезпечення дитини почуттям захищеності; формування ціннісних орієнтацій особистості; оволодіння дитиною основними соціальними нормами.

      Окрім перелічених вище особливостей, сім'я  також є першоосновою духовного, економічного та соціального добробуту  суспільства, що підтверджується усім процесом розвитку людської цивілізації. У результаті вона набула функцій, які  в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвиток та широку життєдіяльність як соціального інституту.

      Ускладнення суспільства і прискорення його розвитку дають змогу за різними  підходами і критеріями нараховувати понад сорок типів, видів і  форм сімей. Розглянемо їх за такими ознаками:

      — за складом: повна сім'я, окрема, проста або нуклеарна, складна (сім'я з  кількох поколінь), велика сім'я;

      — структурою: з однією шлюбною парою  з дітьми або без дітей; з одним  із батьків подружжя та іншими родичами; з двома і більше шлюбними парами з дітьми або без дітей, з одним з батьків подружжя та інших родичів і без них; з матір'ю (батьком) і з дітьми;

      — типом главенства у сім'ї: егалітарні (демократичні) й авторитарні сім'ї;

      — однорідністю соціального складу: соціально-гомогенні (однорідні) і гетерогенні (неоднорідні) сім'ї;

      — сімейним стажем: молоді сім'ї; сім'ї, в  яких очікують дитину; подружні пари похилого віку;

      — національним (етнічним) складом: однонаціональні; міжетнічні сім'ї; сім'я з громадян різних держав; сім'я з осіб різного віросповідання;

      — якістю взаємин і атмосферою в  сім'ї: благополучні, стабільні, педагогічно-слабкі, нестабільні, дезорганізовані;

      - географічною ознакою: міські, сільські, "віддалена" сім'я (яка проживає  у важкодоступних районах);

      — типом споживацької поведінки: сім'я  з "фізіологічним" або "наївно-споживчим" типом споживання; сім'я з "інтелектуальним'' типом споживання, тобто з високим рівнем витрат на купівлю книг, журналів, на видовищні заходи тощо; сім'я з проміжним типом споживання; з особливими умовами життя; студентська сім'я; "дистантна" сім'я;

      — рівнем матеріального достатку: елітарні, малозабезпечені, заможні.

      Як  відомо з досліджень, кожна сім'я відрізняється одна від одної за такими основними параметрами: соціально-культурний — освітній рівень батьків, їх участь у житті суспільства; соціально-економічний — майнові характеристики та зайнятість батьків на роботі; техніко-гігієнічний — умови проживання, обладнання житла, особливості способу життя; демографічний — структура сім'ї (велика, що містить інших родичів; батьки та діти; неповна; бездітна; одно-, мало- чи багатодітна) [76, c. 8].

      Традиційні  вимоги до сім'ї як соціального інституту зобов'язують виконувати в суспільстві такі функції: матеріально-економічну — планування сімейного бюджету, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві; житлово-побутову — забезпечення сім'ї житлом, ведення домашнього господарства та організація побуту сім'ї; репродуктивну — продовження людського роду через народження дітей; комунікативну — створення сприятливого сімейного відтворення сил членів сім'ї, організація внутрішнього спілкування; виховну — передача дорослими членами сім'ї соціального досвіду дітям; рекреативну — організація вільного часу та відпочинку сім'ї, розвиток інтересів і потреб особистості.

      За  типом спілкування сучасна психологія виділяє тоталітарні (домінаторні) та демократичні (партнерські) сім'ї.

      У сім'ях першого типу домінує гіперсоціальна батьківська позиція, для якої характерні: відсутність рівних прав усіх членів родини, особливо дітей; батьки не виявляють відкрито своїх почуттів, щоб "не зіпсувати дитину"; надзвичайна вимогливість одного або обох батьків до інших членів сім'ї; нав'язування дітям великої кількості правил та умовностей;

      моралізування, часто безпідставне і неефективне; нетерпимість до дитячих недоліків; небажання йти з дітьми на компроміс; ставлення до дітей як до дорослих, нетерпимість до проявів "дитячості"; дисципліна підтримується за рахунок сили та приниження слабших.

      У партнерській сім'ї, навпаки, можна  спостерігати відкритість сімейних стосунків, гнучкі правила розпорядку, сімейну згуртованість. Для неї  характерні: відсутність секретів та таємниць між членами сім'ї; гнучкі правила розпорядку; розподіл економічної відповідальності; домашня робота та обов'язки розподіляються на засадах рівноправності; повага до особистого життя членів сім'ї; основою дисципліни є повага та довіра; батьківські обов'язки рівноправно розподіляються; зроблені помилки визнаються; члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають.

      Аналіз  наукової, соціологічної та психолого-педагогічної літератури дав змогу визначити  поняття благополучних і неблагополучних сімей та їх сутності.

      Сімейне благополуччя визначається не матеріально-економічною  забезпеченістю сім'ї, її прибутками, а  високим рівнем внутрішньосімейної моральності, духовності, задоволення  емоційних потреб всіх членів сім'ї. Матеріальна забезпеченість лише сприяє нормальному емоційно-психологічному клімату, позитивним взаємостосункам між членами родини. У благополучній сім'ї наявне взаєморозуміння, взаємоповага між всіма її членами, спільність життєвої мети, позитивна моральна атмосфера, приблизно однакова оцінка різних життєвих ситуацій, спільність інтересів у багатьох сферах духовного життя, взаємопогодження стосовно взаємних справ і обов'язків, врахування взаємних інтересів, розуміння душевних переживань іншого, психологічна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значимості, взаємна довіра, людяність, доброта, чуйність, раціональне вирішення усіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання. Дитина в такій сім'ї почуває себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять, проте не розпещують, залучають до посильної домашньої праці, ставляться до її потреб з розумінням, роз'яснюють, чому слід робити так, а не інакше тощо.