Философия науки

Проводяться ядерні випробування, наростає небезпека попадання ядерної зброї до рук безвідповідальних авантюристів, збільшилася загроза сліпої технологічної випадковості, яка може привести до повторення «чорнобильського варіанту». До цього слід додати і проблему міжнародного тероризму, яка досить гостро постала останнім часом.

Подолання відсталості країн, що розвиваються, і встановлення нового міжнародного економічного порядку займають особливе місце в системі глобальних проблем сучасності, оскільки тут криються могутні чинники дестабілізації всієї системи міжнародних відносин. Останнім часом при загальносвітовому зростанні валового продукту значно збільшився і без того величезний розрив в рівні соціально-економічного розвитку між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. В розвинутих країнах у всі сфери суспільного життя і економіці бурхливими темпами почали впроваджуватися комп’ютери і мікроелектроніка. Економічні взаємозв’язки і світова торгівля все більшою мірою стали реалізовуватися за рахунок обміну між економічно розвинутими державами, тоді як країни, що розвиваються, і які не володіють значними сировинними ресурсами, неухильно витіснялися зі світового ринку.

Проблема забезпечення людства енергетичними і сировинними ресурсами також стала на сьогодні глобальною. Ці ресурси складають основу матеріального виробництва і у міру розвитку продуктивних сил грають все більш значну роль в житті людини. В даний час людство спалює близько 3 млрд. тонн нафти в рік і, таким чином, при цих темпах споживання цей невідтворний природний продукт зникне через 40 років.

Значення паливно-енергетичного комплексу відчулося останнім часом особливо гостро.

Дешева енергія (точніше, штучне заниження цін на неї) зробила економічно невигідною практично всі енергозберігаючі технології. Потрібно переходити на нові економічні технології в промислових масштабах, замінювати на більш досконале зношене устаткування, застосовувати високоефективні матеріали теплоізоляції і т.і. Іншими словами, перш ніж заощадити, необхідно витратитися.

Деякі фахівці вважають, що в рамках енергозберігаючої політики необхідно вирішити в першу чергу наступні задачі.

Перш за все припинити будування і розробку проектів надпотужних енергетичних комплексів і наддалеких електропередач, а також могутніх ГЕС. Обов’язково проводити незалежну екологічну експертизу проектів. Створити умови для здорової конкуренції між виробниками електроенергії. Проаналізувати економічну обґрунтованість систем теплофікації. Розгорнути проектування і будівництво екологічно чистих ТЕС. Націлити науково-дослідні інститути, на створення конкурентно сспроможного, ефективного енергетичного устаткування малої середньої потужності.

Разом з цим слід звернути увагу на розробку альтернативних джерел енергії, із впровадженням яких буде вирішений відразу цілий комплекс проблем.

Серед екологічних проблем загрозливого характеру набуває забруднення природного середовища. В рік на кожного жителя Землі доводиться більше 20 тонн промислових і інших відходів. Відбувається зменшення кількості кисню в атмосфері, наростання «парникового ефекту», забруднення Світового океану. Людству загрожує загибель, оскільки воно наближається до граничної величини біологічних можливостей виживання.

Всього 25-30 років тому людство звернуло увагу на оточуючу середовище. Заговорили про нього зразу ж в тривожних тонах, тому що в атмосфері, ґрунті, у всьому, що виростає і мешкає на ній і в ній, а також у водному середовищі  річках, озерах і морях все помітніше і різкіше стали виявлятися ніколи раніше що не спостерігалися ненормальності і порушення. Часом вони приймали абсолютно нетерпимий характер. І ось все частіше стали говорити про навколишнє середовище, що виявилося на межі катастрофи.       Добре оснащений різною технікою і іншими засобами людина безпосередньо впливає на природу: в небачених раніше кількостях здобуває і використовує, переробляє земні багатства. З кожним роком все ощутимее втручається в природно що склалася тисячоліттями природне середовище, особливо в її живу сферу. При цьому природа невпізнанно спотворюється, забруднюється. Процес цей вже розповсюдився майже на всю земну кулю. І деколи важко передбачити, які дії, ніж можуть обернутися. До побуту увійшло поняття «екологічний бумеранг». Воно означає непередбачені, небезпечні, навіть згубні для навколишнього середовища наслідки від змін екологічної обстановки. А таких змін вже багато. Повітря, вода, земля забруднюються шкідливими для тварин і людини хімічними речовинами, радіонуклідами, небезпечною мікрофлорою. Ми спостерігаємо перші відчутні ознаки настання парникового ефекту помітної зміни клімату Землі. Фахівці відзначають ослаблення, виснаження озонового шару атмосфери, утворення «озонових дір».

Стихійний, некерований розвиток науково-технічної і господарської діяльності суспільства, особливо активний останніми роками, стало істотно порушувати природні механізми компенсації і саморегуляції не тільки на Землі, але і в навколоземному космічному просторі. Починаючи з висотою 50-60 км, тягнеться плазмова оболонка планети, шар іонізованого газу завтовшки декілька тисяч кілометрів іоносфера. В ній розташований озоновий шар Землі. Його не дарма називають «щитом Землі»: не дивлячись на не велику товщину, він грає важливу роль в захисті живих організмів від ультрафіолетового випромінювання сонця, яке здатний ушкоджувати біологічні молекули, у тому числі ДНК, викликати рак шкіри і захворювання очей. Скорочення озону на 15% приводить до втрат в сільському господарстві всього світу на мільярди доларів в рік. Поява «озонової діри» над Антарктидою, судячи з усього? процес природний і локальний і тому відчутних наслідків поки не має. Озон хімічно активний. Він утворюється в результаті приєднання до молекули кисню ще одного атома, що виник при розпаді кисню повітря під дією короткохвильового сонячного випромінювання. Виниклий озон руйнується, реагує з оксидом азоту природного атмосферного походження. При цьому утворюється двоокис азоту і кисень. У присутності кисню двоокис азоту знову перетворюється на оксид. Таким чином, в цих реакціях оксид азоту поводиться, як каталізатор, він не зникає в реакціях, що приводять до знищення озону, і перешкоджає його накопиченню. Для підтримки природної рівноваги достатньо, щоб концентрація оксиду азоту складала всього 0,1% концентрації озону. Але оксид озону інтенсивно утворюється в області високочастотного розряду, і принадний на перший погляд проект створення плазмових дзеркал виявляється екологічно небезпечним і чреватим катастрофічною деградацією озонового шару. Цією ж небезпекою загрожує і ще один варіант застосування сфокусованих пучків випромінювання: пряма передача енергії із Землі на борт космічного апарату або навпаки з орбітальної сонячної електростанції на Землю. Вигоди він обіцяє чималі: з’явиться можливість використовувати унікальні умови космосу ? невагомість і вакуум для виробництва надчистих матеріалів і біологічних препаратів і отримання енергії. Але що стане з озоновим шаром і іоносферою при його реалізації? І чи не краще буде енергію, отриману в космосі, там же в космосі і використовувати, не піддаючи небезпеці озоновий шар? Все це, звісно, вимагає ретельного аналізу і елементарної перевірки, без чого приступати до здійснення подібних проектів було б необачно.

Глобальний характер придбала і демографічна проблема. За оцінками деяких фахівців, енергетичні, сировинні, продовольчі і інші ресурси можуть забезпечити гідне життя на Землі тільки 1 млрд. людина. В той же час населення нашої планети сьогодні складає вже 7 млрд. людей. Високі темпи приросту населення характерні переважно для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах демографічна проблема пов’язана з низькою народжуваністю і зростанням числа людей похилого віку.

Під загрозою знаходиться не тільки навколишній світ, але і наш організм, людська тілесність. Повсюдно фіксується різке ослаблення імунітету людини під впливом таких чинників, як радіація, ультразвук, електромагнітне поле, а також численних стресів. Людству загрожує небезпека руйнування як виду, внаслідок накопичення генних порушень, патологій і захворювань. Кількість хворих і інфікованих СНІДом з кожним роком росте.

Глобальні проблеми сучасності – це не лише економічні, політичні або наукові, а, перш за все, проблеми духовно-етичні. Духовно-етичною основою появи глобальних проблем сучасності є широке розповсюдження ідеології споживача, яка спонукає людей до нескінченної гонитви за новими речами. Вихід з цієї ситуації низка мислителів вбачає в самообмеженні виробництва і споживання, переорієнтації людей на духовні цінності.

Актуальність глобальних проблем людства обумовлена дією цілої низки чинників:

1. Різке прискорення процесів суспільного розвитку наочно знайшло себе вже в перші десятиріччя XX століття. Ще більш очевидним воно стало в другій половині сторіччя. Причиною прискореного розвитку соціально-економічних процесів, є науково-технічний прогрес. Всього за декілька десятиріч наукової і технологічної революції в розвитку продуктивних сил і суспільних відносин відбулося більше змін, ніж за будь-який аналогічний проміжок часу у минулому. При цьому кожна подальша зміна в способах діяльності людини відбувається через більш короткі проміжки часу. За XX сторіччя зроблено більше наукових відкриттів і створено більше нових технічних пристроїв, ніж за всю попередню історію людства. В ході науково-технічного прогресу біосфера землі піддалася могутньому впливу різних видів людської діяльності. Антропогенний вплив суспільства на природу різко зростає.

2. Зростання чисельності населення Землі поставило перед людством ряд проблем, перш за все, проблему забезпечення продовольством і іншими засобами існування. Одночасно загострилися екологічні проблеми, пов’язані з умовами людської життєдіяльності.

Ці і деякі інші проблеми зачіпають не тільки окремо взяті регіони або країни, а і людство в цілому. Наприклад, наслідки ядерного випробування відчуваються повсюдно. Виснаження озонового шару, викликане багато в чому порушенням вуглеводневого балансу і відчувається всіма жителями планети. Використання хімічних речовин, вживаних для боротьби зі шкідниками, може стати причиною масових отруєнь в регіонах і країнах, географічно віддалених від місця виробництва і заражених продуктів.

Таким чином, під глобальними проблемами сучасності розуміється цілий комплекс найгостріших соціоприродних суперечностей, які мають вплив на весь світ в цілому, а разом і на локальні регіони і країни. Глобальні проблеми необхідно відрізняти від регіональних, локальних і місцевих.

До регіональних проблем відноситься круг гострих питань, які виникають в межах окремих континентів, крупних соціально-економічних районів світу або в крупних державах. Поняття «локальний» відноситься до проблем або окремих держав, або великих територій однієї-двох держав (наприклад, землетруси, повені, інші стихійні лиха і їх наслідки, локальні військові конфлікти тощо). Місцеві проблеми виникають в окремих районах держав, містах (наприклад, конфлікти населення з адміністрацією, тимчасові труднощі з водопостачанням, опалюванням тощо). Проте не слід забувати, що невирішені регіональні, локальні і місцеві проблеми здатні придбати глобальний характер. Наприклад, катастрофа на Чорнобильській АЕС торкнулася лише низки областей України, Білорусі і Росії (регіональна проблема), проте якщо не вжити необхідних заходів безпеки, її наслідки можуть тим або іншим чином позначитися на інших країнах, і навіть придбати глобальний характер. Будь-який локальний військовий конфлікт може поступово перерости в світовій, якщо в його ході торкнуться інтереси ряду інших, окрім його учасників, країн, про що свідчить історія виникнення першої і другої світових воєн.

З іншого боку, оскільки глобальні проблеми, як правило, не розв’язуються самі собою, і навіть за цілеспрямованих зусиль не завжди досягається позитивний результат, в практиці світової спільноти їх прагнуть по можливості перевести в локальні (наприклад, законодавчо обмежити народжуваність у ряді окремих країн при демографічному вибуху), що, безумовно, вичерпно не вирішує глобальну проблему, але дає певний виграш в часі до прояву катастрофічних наслідків.

Таким чином, глобальні проблеми зачіпають інтереси не тільки окремих людей, націй, країн, континентів, але можуть вплинути на перспективи майбутнього розвитку світу; вони не розв’язуються самі собою і навіть зусиллями окремих країн, а вимагають цілеспрямованих і організованих зусиль всієї світової спільноти. Невирішені глобальні проблеми можуть привести в майбутньому до серйозних, навіть до необоротних наслідків для людини і середовища. Загальновизнаними глобальними проблемами є: забруднення навколишнього середовища, проблема ресурсів, демографії і ядерної зброї, і низка інших проблем.

2. Наука і футурологія

Принципове подолання глобальних проблем – справа не тільки надзвичайно складна і тривала, але і не має на сьогодні однозначних відповідей, остаточних рішень з приводу того, як отримати бажані результати. Разом з тим багато дослідників пов’язують подолання глобальних криз з формуванням і зміцненням в масовій свідомості нової етики, з розвитком культури і її гуманізацією. Разом з тим, це хоча і необхідний, але тільки перший крок на шляху їх подолання, і пов’язаний він з формуванням такого світогляду, який би відповідав ситуації і адекватно відображав реалії сучасної епохи. В основу цього оновленого світогляду повинен бути встановлено новий гуманізм, в якому відбився б і новий зміст, і нові риси суспільних відносин, що не існували в попередні епохи. Новий гуманізм повинен бути орієнтований на вироблення глобальної свідомості і включати як мінімум три ключові моменти: відчуття глобальності, нетерпимість до насильства і любов до справедливості, що виходить з визнання основних прав людини.

Сьогодні вчені різних країн практично одностайні в тому, що людство зуміє подолати екологічні і інші глобальні проблеми, але при умові, якщо буде здійснено перехід до іншої цивілізації, яка буде побудована на новій системі цінностей. Вона повинна базуватися на біосфероцентризмі, що акцентує увагу на унікальності феномена життя і необхідності підтримки біосфери в стані рівноваги. У людини немає іншого шляху, окрім як змінити своє бачення світу, виробити нову систему цінностей і орієнтири суспільного розвитку, спираючись на принципи гуманізму і коеволюції природи і суспільства.

У філософській літературі активно розробляється термін «науковий гуманізм», який виражає необхідність зміни людської діяльності, що ставить науково-технічний прогрес в пряму залежність від етичних властивостей не тільки окремої людини, але і людства в цілому.

Відомий гуманіст Альберт Швейцер, що розробив «етику благоговіння перед життям», підкреслював пріоритет етики моральної особистості над етикою суспільства. Відзначаючи пряму залежність успіхів в подоланні глобальних проблем від дотримання прав кожної людини, відомий вчений В.А. Енгельгардт також наполягає на необхідності проявити увагу до «внутрішнього середовища» людської особистості, до її більш глибоких аспектів.

Таким чином, людство, як жива система, методом проб і помилок шукає виходи з кризових ситуацій, бореться за своє існування, прагне кращого майбутнього. При цьому глобальні проблеми не залишають людству іншого вибору, як, долаючи роздрібненість і розбіжності, йти до своєї єдності, зберігаючи самобутність культур, вікових традицій і особливості окремих націй і народів. А таке єднання може відбуватися тільки на основі визнання і дотримання загальнолюдських цінностей, серед яких центральне місце займають права людини, розробляти і відстоювати які в першу чергу повинна наука.

Майбутнє людства завжди було значною світоглядною і методологічною проблемою, а соціальний прогноз завжди виступав як уявна модель майбутнього розвитку, тобто як філософське осмислення майбутнього.

В сучасній науці виділяється особлива дисципліна – футурологія. Футурологія (від латинського futurum – майбутнє) – в широкому значенні – сукупність уявлень про майбутнє людства, у вузькому – область знань, що охоплює перспективи соціальних процесів. Термін «футурологія» був введений «для позначення філософії майбутнього» в 1943 році німецьким вченим О.Флехтхеймом. З 60-х років цей термін став вживатися на Заході як історія майбутнього або «наука про майбутнє». В 1968 році була створена міжнародна організація, що отримала назву Римський клуб. До нього увійшли відомі вчені, суспільні діячі і бізнесмени, а очолив організацію італійський економіст П.Печчеї. Основними напрямами роботи цієї організації є стимулювання досліджень глобальних проблем, формування світової громадської думки і діалог з керівниками держав. Вже перший доклад цієї організації «Межі зростання», опублікований в 1972 році, викликав «ефект бомби». Отримані авторами докладу результати зводилися до того, що кінцівка розмірів планети з необхідністю припускає і межі людської експансії. Побудувавши комп’ютерну модель основних тенденцій світового розвитку, вони прийшли до висновку, що при збереженні цих тенденцій вже на початку третього тисячоліття людство може повністю втратити контроль над подіями і в результаті прийти до неминучої катастрофи. Виходячи з цього робився висновок, що необхідно «заморозити» виробництво, зберегти його зростання на «нульовому рівні», а чисельність населення, стабілізувати за допомогою відповідної соціальної політики.